Рішення № 128060044, 12.06.2025, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1121/24

12 червня 2025 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді Битківського Л.М.,

з участю секретаря Чорній К.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника органу опіки

та піклування Римарука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування в особі виконкому Богородчанської селищної ради про визначення місця проживання дітей,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача у якому поставила питання про визначення місця постійного проживання двох малолітніх дітей разом із нею (матір`ю). Заявлені вимоги у поданій заяві мотивувала тим, що в шлюбі з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Сімейні стосунки між подружжям не склались. У травні 2024 року, вона внаслідок конфлікту з відповідачем покинула будинок у якому проживала з сім`єю і повернулася проживати до житла своєї матері у тому ж селі Горохолино Богородчанської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Згодом, через інцидент, пов`язаний із фактом заподіяння їй відповідачем тілесних ушкоджень, вирішила розірвати шлюбні стосунки. За рішенням Богородчанського районного суду від 08.10.2025 року шлюб між ними розірвано. Згоди щодо визначення місця проживання дітей з відповідачем не досягнуто.

Вважає, що виходячи із інтересів малолітніх дітей, їх місце постійного проживання слід визначити із нею, оскільки на її думку діти емоційно ближчі матері, вона здатна повною мірою створити необхідні умови для їх проживання, навчання та забезпечити їх гармонійний розвиток, добросовісно здійснювати свої материнські обов`язки. Натомість батько, на її думку, часом демонструє агресивну, насильницьку модель поведінки у сімейних стосунках. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 17.10.2018 року у справі 402/428/16-ц, наполягала, що малолітню дитину не слід розлучати з матір`ю, крім випадків, коли є виняткові обставини.

Письмового відзиву на позов відповідач суду не подав, зустрічного позову не заявив.

В ході судового розгляду позивачка заявлені нею вимоги підтримала. Пояснила, що у зареєстрованому шлюбі з відповідачем проживала з 2018 року. Протягом останніх років шлюбні взаємини розладились. Між ними зникли взаєморозуміння, довіра та виникла взаємна неприязнь, що призводило до частих конфліктів. Внаслідок інциденту, пов`язаного із заподіянням їй відповідачем легких тілесних ушкоджень, що мав місце у червні 2024 року, вона остаточно покинула будинок відповідача, у якому проживала із сім`єю, і з того часу проживає у будинку своєї матері. Коли вона змінила місце свого проживання, то через деякий час вирішила забрати до себе і дітей, однак відповідач проти цього заперечив. Протягом останнього року має змогу бачитись і спілкуватись з дітьми здебільшого у будинку де живе чоловік з дітьми. На перших порах відповідач інколи чинив перешкоди їй у можливості проводити час з дітьми на власний розсуд, проте останнім часом ці питання, як правило між ними вирішуються за взаємною згодою. За підсумками розгляду справи наполягала на задоволенні її позовних вимог.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти задоволення заявлених вимог. Пояснив, що у позовній заяві неправдиво викладено та перекручено фактичні обставин, які мають значення для вирішення спору. Зокрема вказав, що їх з відповідачкою сім`я з 2020 року стала постійно проживати у будинку, який належить його матері, однак перебуває у цілковитому їх розпорядженні, оскільки мати постійно живе закордоном. В житлі ним створені усі необхідні умови для проживання, є чотири кімнати, кухня, санвузол. Будинок розташований недалеко від середньої школи, куди в 2024 році пішов старший син. Протягом останніх років він повною мірою утримував сім`ю, оскільки працював та продовжує працювати по найму, виконуючи будівельні роботи, і має стабільний заробіток на рівні близько 30000 грн. щомісячно. Вид та характер його роботи дозволяє працювати здебільшого у селі, де вони з дітьми проживають. За потреби, йому фінансово допомагає його мати, яка проживає та працює закордоном. Ще під час спільного проживання, позивачка проявила себе як імпульсивна, непостійна і ненадійна людина, вона не має розвинутого материнського інстинкту, сконцентрована здебільшого на своїх інтересах та потребах. У період їх спільного проживання вона могла без попередження та узгодження із ним покинути сім?ю і виїхати на тривалий час закордон. При цьому він ставився до цього поблажливо та з розумінням, оскільки у дружини свого часу було діагностовано розлади психоневрологічного характеру, які періодично загострюються та впливають на її поведінку. Інколи це потребує медикаментозного лікування. У травні 2024 року позивачка через конфлікти на побутовому ґрунті, які часто сама і провокувала, пішла жити до своєї матері. При цьому діти залишались проживати з ним у будинку. У червні 2024 року дійсно мав місце інцидент, коли він заподіяв ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження, за що був притягнутий до відповідальності за ч.1 ст.125 КК України. Однак такий випадок був одиничним. Наголошував, що діти, проживаючи з ним, перебувають у звичному та безпечному для себе середовищі, забезпечені стабільним доглядом та турботою з його боку. Протягом останнього року він повністю взяв на себе обов`язки по вихованню і утриманню дітей. Позивачка, попри те, що проживає в тому ж селі і могла бачитись та відвідувати дітей у будь-який час, інколи протягом тривалого часу не навідувалась до дітей. Діти звикли проживати з ним і зміна їх місця проживання буде для них новим стресом, та не буде відповідати їх інтересам. Просив у позові відмовити.

Представник органу опіки та піклування в особі Богородчанської селищної ради Римарук В.В. в судовому засіданні пояснив, що комісія з питань захисту прав дитини Богородчанської селищної ради детально вивчила спірне питання. При цьому працівники служби дослідили як матеріально-побутові умови проживання позивачки та відповідача, так і їх ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, провели відповідні довірливі бесіди, отримали та оцінили складені фахівцями психологами характеристики психоемоційного стану сторін, а також старшого сина ОСОБА_3 (6 р.) з приводу встановлення особистої прихильності до кожного з батьків. За підсумком розгляду цих питань, комісія прийшла до висновку, що місце проживання обох дітей змінювати недоцільно, проживання дітей з батьком відповідає інтересам дітей. Відповідач створив для дітей належні умови для проживання, виховання та розвитку, має з дітьми кращий психологічний контакт. Попри те, що діти позитивно налаштовані на спілкування з матір`ю, постійно проживати хочуть з батьком. Про це ОСОБА_3 безпосередньо заявив психологу-діагносту центру психологічної допомоги дітям «Серденько». Розділення дітей є недоцільним і не відповідатиме їх інтересам. Тому, комісія з питань захисту прав дитини прийшла до одностайного рішення про те, що місце проживання малолітніх дітей доцільно визначити з батьком. ОСОБА_2 не чинить перешкод матері у можливості брати участь у житті дітей. Вона зустрічається з дітьми як у будинку батька, так і забирає їх для спільного дозвілля до свого житла.

Заслухавши пояснення сторін, представника органу опіки та піклування, свідків, дослідивши письмові докази, які подані у розпорядження суду, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що у шлюбі, який був зареєстрований сторонами 19.04.2018 року народжено двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До 15.05.2024 року подружжя спільно проживало у АДРЕСА_1 , в будинку, що належить матері відповідача.

Внаслідок конфліктів та сварок на побутовому грунті, позивачка 15 травня 2024 року залишила сім?ю та перейшла проживати в будинок своєї матері. Обоє дітей залишились проживати у будинку з відповідачем, а позивачка періодично навідувала їх.

30 червня 2024 року під час спільного прийняття гостей, між позивачкою та відповідачем виникла чергова сварка в ході якої ОСОБА_2 заподіяв ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження і вироком Богородчанського районного суду від 02.08.2024 року був засуджений за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді громадських робіт.

Вказана обставина стала причиною звернення позивачки з позовом до суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей із нею.

8 жовтня 2024 року шлюб між сторонами розірвано.

Допитана як свідок ОСОБА_7 - мати позивачки, в судовому засіданні повідомила, що з відповідачем у неї склались напружені стосунки. Вважає, що він не здатний забезпечити належне виховання її онуків. Діти потребують належного відношення до їх виховання, а відповідач не дбає про їх усесторонній розвиток. Старший син ОСОБА_3 перебуває на інклюзивному навчанні, потребує систематичних консультацій невролога. Однак відповідач не вживає заходів до виправлення та корекції психологічного стану сина, а потурає бажанням дітей «сидіти в телефонах». Діти обмежені у спілкуванні з однолітками. Крім того, у стосунках в сім?ї відповідач проявляв агресивний тип поведінки, їй відомо про випадки домашнього насильства у відношенні до її дочки. Раніше, до народження молодшого сина дочка із зятем та старшим сином жили у неї вдома, тому для ОСОБА_3 її житловий будинок також є звичним середовищем. Позивачці дійсно під час перебування у Республіці Чехія кілька років назад було діагностовано біполярний розлад особистості. Вона пройшла там курс стаціонарного лікування, за висновками фахівців може вилікуватись від розладу. В даний час періодично проходить курс медикаментозного лікування. Вважає, що як матір позивачка добре справляється зі своїми обов`язками. Вона готова надавати їй всебічну допомогу в утриманні та вихованні дітей.

Допитана в судовому засідання як свідок ОСОБА_8 - сестра позивачки пояснила, що постійно проживає в Республіці Чехія і щороку приїжджає у відпустку в Україну та відвідує родичів. В 2024 році їй стало відомо, що сестра, через сімейні конфлікти повернулась проживати до будинку матері. Вона декілька раз відвідувала племінників ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в будинку відповідача, який її зустрічам з дітьми у його домі не перешкоджав, однак не дозволяв проводити з ними час поза його житлом. Звернула увагу на те, що діти стали замкнуті, уникали спілкування з нею, багато часу проводять з електронними гаджетами. Мала намір організувати для Данила святкування дня народження у будинку своєї матері, однак відповідач цього не дозолив. Вважає, що відповідач не може забезпечити належних умов для виховання дітей та створити для них комфортне психологічне середовище, чинить тиск та перешкоди у спілкуванні з дітьми для родичів по лінії матері.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_4 - староста села Горохолина, пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знає віддавна, як жителів села. Протягом останнього року декілька раз відвідувала місце проживання дітей як самостійно, так і спільно із комісією з питань захисту прав дитини. Відзначила, що ОСОБА_2 , з яким проживають малолітні діти, створив та забезпечує для дітей належні умови проживання та займається вихованням дітей, вони доглянуті, відвідують школу та садок. Знає, що мати зустрічається з дітьми, про наявність зі сторони ОСОБА_2 перешкд у цьому їй не відомо. Влітку 2024 року бабуся дітей - мати позивачки із закордону телефонувала до неї і просила допомогти забрати дітей від батька. Однак жодних зауважень до ОСОБА_2 немає. Про випадок притягнення його до відповіальності їй відомо, однак він, на її думку, не свідчить про якісь системні проблеми у поведінці відповідача. Він виключно позитивно характеризується односельчанами. В свою чергу їй відомо, що ОСОБА_1 часом взагалі в селі не появляється.

Відповідно до психологічної характеристики психоемоційного стану та сімейних відносин, яка складена психологом-діагностом центру психологічної допомоги дітям "Серденько", позивачка ОСОБА_1 за результатами діагностичного дослідження станом на липень 2024 року виявляла стійкий психоемоційний стан, водночас переживала негативні наслідки психотравмуючої ситуації, пов`язаної із сімейним конфліктом із чоловіком. З її боку мають місце теплі та довірливі стосунки з дітьми. Повторне обстеження позивачки у центрі психологічної допомоги засвідчило, що ОСОБА_1 та чоловік проводять час разом із дітьми, вона часто залишається у будинку чоловік на ніч разом з дітьми. Про стосунки з дітьми розповідає, що вони теплі та близькі, відзначає, що діти дуже прив`язані до тата та скучають за ним. Психологом також констатовано, що у позивачки діагностовано біполярний розлад і вона за призначенням лікаря вживає медичні препарати.

Відповідно до психологічної характеристики психоемоційного стану та сімейних відносин, яка складена психологом-діагностом центру психологічної допомоги дітям "Серденько" відповідач ОСОБА_2 виявляє зацікавленість у збереженні цілісності родини. У нього наявні теплі та довірчі стосунки з дітьми, не вирішена конфліктна ситуація з дружиною інколи перешкоджає комфортному спілкуванню.

Відповідно до психологічної характеристики психоемоційного стану та сімейних відносин, яка проводилась двічі, зокрема в жовтні 2024 року та повторно в січні 2025 року, що складена психологом-діагностом центру психологічної допомоги дітям "Серденько" щодо малолітнього ОСОБА_3 , встановлено, що дитина сприймає себе позитивно, що підтверджується його спокійною поведінкою та відсутністю виражених негативних проявів. Водночас потребує додаткової уваги, тепла та підтримки, що свідчить про емоційну незадоволеність через пережиту складну сімейну ситуацію. Хлопчику необхідно забезпечити емоційну підтримку, стабільність, взаєморозуміння та безпеку, що значно знизить негативний вплив розлучення на дитину. В ході бесіди з дитиною вдалось встановити міжособистісні стосунки із батьками і на запитання з ким хоче надалі жити ОСОБА_3 відповів, що з татом. При цьому наголошував, що любить, коли мама приходить до них з братиком.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд вправі не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що «міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

При цьому важливо зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у справі №402/428/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14.12.2016 року у справі №6-2445цс16 та від 12.07.2017 року у справі №6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст.161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2025 року у справі № 729/694/24 суд зазначив, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У даній справі судом встановлено, що малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з травня 2024 року, з часу фактичного припинення спільного проживання подружжя, живуть з батьком у будинку, в якому вони жили фактично з народження.

Суд встановив, що як позивачка так і відповідач, як батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , спроможні піклуватись про дітей та виявляють таке бажання. При цьому відповідач на практиці як у період перебування у шлюбі так і з часу розірвання шлюбних стосунків довів можливість забезпечити дітям достатній рівень життя.

Натомість позивачка на підтвердження своєї майнової спроможності належних та достатніх доказів не подала.

Суд при вирішенні спору виходить з того, що дитина є суб`єктом права, і незважаючи на малий вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору між батьками про її місце проживання. Згода дитини на проживання з одним з батьків не є абсолютною для суду, якщо така не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

При цьому, під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Суд вправі аби уникнути ризику травмувати психіку дитини та тиску на неї, доручити органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, аби з`ясувати думку дитини та її побажання щодо проживання з одним із батьків. (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15).

Беручи до уваги обставини справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суд дійшов висновку про те, що на цьому етапі життя малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є доцільним змінювати їх усталене місце проживання, де вони живуть з батьком.

В ході судового розгляду позивачкою не було переконливо доведено, що визначення місця проживання малолітніх дітей з нею буде відповідати найкращим інтересам дітей.

Оскільки ОСОБА_2 зустрічних позовних вимог щодо визначення місця проживання дітей разом із ним не заявляв то суд не вправі у прийнятому рішенні вийти за межі позовних вимог.

Суд констатує, що сторони не позбавлені можливості самостійно на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства врегулювати спірні питання щодо місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а за відсутності згоди звернутися для вирішення спору до органу опіки та піклування або до суду повторно.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із нею (матір`ю) - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Битківський Л.М.