Рішення № 128058085, 11.06.2025, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/4652/25

Провадження 2-а/465/182/25

РІШЕННЯ

Іменем України

11.06.2025 м. Львів

Франківськийрайонний судм.Львова ускладі головуючоїсудді КушнірБ.Б.,з участюсекретаря ШведО.Р.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові справуза адміністративнимпозовом ОСОБА_1 до Управлінняпатрульної поліціїу Львівськійобласті провизнання протиправноюта скасуванняпостанови проадміністративне правопорушення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА №4796967 від 23.05.2025, посилаючись на те, що 23.05.2025 поліцейським 2 взводу 4 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Лазорко Лілією Іванівною було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4796967 про накладення на нього адміністративного стягнення за ч.4 ст.122 КУпАП. З даною постановою він не погоджується, оскільки поліцейським порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, не роз`яснено права та обов`язки в порядку ст.286 КУпАП. Окрім цього, він не погоджується з рішенням поліцейського в частині встановлення факту перевищення швидкості руху, оскільки поліцейський тримав у руках прилад TruСАМ, що ставить під сумнів перевищення ним швидкості більше ніж на 50 км, а також на даній ділянці дороги відсутній знак 5.70 ПДР. Відтак, він не погоджується із зазначеними рішенням поліцейського, бо вважає себе невинним, а постанову серії ЕНА №4796967 від 23.05.2025 необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.У зв`язкуз чимпросить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4796967 від 23.05.2025 та закрити справу про адміністративне правопорушення, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати, понесенні при розгляді даної справи, а саме сплату судового збору в розмірі 605,60 гривень.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

10.06.2025 представник відповідача для спростування доводів позову і підтвердження вини позивача з використання сервісу «Електронний суд» подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому здійснено цитування спірної постанови та перераховування норм чинного законодавства, якими керується посадова особа при винесенні постанови про адміністративне правопорушення та долучив відеозапис та фото з місця події. У зв`язку з чим, просив відмовити повністю у задоволенні позову у зв`язку з безпідставністю такого та розглянути справу без участі сторони відповідача.

Позивач у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце слухання справи, не з`явився. Втім у прохальній частині позову просив розглянути справу за його відсутності, позові вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце слухання справи, не з`явився. В письмовому відзиві на позовну заяву просив розглянути справу без участі сторони відповідача.

За таких обставин суд вважає, що справу слід розглянути за відсутності сторін на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, тому відповідно до ч.4ст. 229 КАС України,у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та заперечення на позов, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити, з таких підстав.

Предметом оскарження у даній справі є постанова серія ЕНА №4796967 від 23.05.2025 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4ст.122 КУпАП, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень.

Відповідно дост. 19 Конституції України,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією тазаконами України;з використаннямповноваження зметою,з якоюце повноваженнянадано;обґрунтовано,тобто зурахуванням усіхобставин,що маютьзначення дляприйняття рішення(вчиненнядії);безсторонньо (неупереджено);добросовісно;розсудливо,з дотриманнямпринципу рівностіперед законом,запобігаючи всімформам дискримінації;пропорційно,зокрема здотриманням необхідногобалансу міжбудь-якиминесприятливими наслідкамидля прав,свобод таінтересів осібі цілями,на досягненняяких спрямованеце рішення(дія);з урахуваннямправа особина участьу процесіприйняття рішення;своєчасно,тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульованорозділом IV КУпАП.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбаченост. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 7 КУпАПпередбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Згідно з п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23ЗаконуУкраїни«Про Національнуполіцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожньогоруху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

За змістом ст.31ЗаконуУкраїни«Про Національнуполіцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

У свою чергу, ст.35Закону України «ПроНаціональну поліцію» визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, в тому рахунку, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Згідно з ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.

Пунктом 24Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14«Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні порушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам передбаченим статтями 283 та 284 КпАП. У ній зокрема потрібно навести докази на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався порушник чи встановлених останнім доводів.

Відповідно до ст.283КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розглядусправи;відомості проособу,стосовно якоїрозглядається справа (прізвище,ім`ята побатькові (занаявності),дата народження,місце проживаннячи перебування;опис обставин,установлених підчас розглядусправи;зазначення нормативногоакта,що передбачаєвідповідальність за таке адміністративнеправопорушення; прийняте усправі рішення.Постанова посправі проадміністративне правопорушенняу сферахзабезпечення безпекидорожнього рухута паркуваннятранспортних засобів,крім даних,визначених частиною другою цієїстатті,повинна міститивідомості про:дату,час імісце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до оскаржуваної постанови, позивач на підставі ч. 4 ст.122КУпАП був підданийадміністративному стягненнюу видіштрафу в розмірі 1700 гривень за те, що 23.05.2025 о 09:40:38 год. ОСОБА_1 на автодорозі М-09 Тернопіль-Львів-Рава Руська с.Підберізці (112 км) керував транспортним засобом «MAZDACX-5» номерний знак НОМЕР_1 у населеному пункті зі швидкістю 114 км/год., чим перевищив обмеження швидкості більше ніж на 50 км/год., чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху. Швидкість руху транспортного засобу вимірювалась лазерним приладом TRUCAM LTI 20/20 TC008380.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України«Продорожнійрух»від30.06.1993№3353 (далі Закон № 3353), встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.

Правила дорожньогоруху відповідно до Закону України«Про дорожнійрух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР).

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Статтею 14 Закону №3353 встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху визначає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до пункту 1.9 ПДР, особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 1.5 ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до п. 2.3 «б» ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Згідно з підпунктом «б» п.12.9ПДР, водієвізабороняється перевищуватимаксимальну швидкість,зазначену впунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.

Відповідно до п. 12.4 ПДР, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/годину.

Частиною 4статті 122 КУпАПпередбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП,доказами всправі проадміністративнеправопорушення єбудь-якіфактичнідані,наосновіяких увизначеномузакономпорядку орган(посадоваособа)встановлює наявністьчивідсутністьадміністративного правопорушення,винністьданої особив йоговчиненніта іншіобставини,що маютьзначеннядляправильного вирішеннясправи.Ці данівстановлюютьсяпротоколом проадміністративнеправопорушення,поясненнямиособи,яка притягаєтьсядоадміністративноївідповідальності,потерпілих,свідків,висновкомексперта,речовимидоказами,показаннями технічнихприладів татехнічних засобів,що маютьфункції фото- і кінозйомки,відеозапису, у томучислі тими,що використовуються особою,яка притягається до адміністративноївідповідальності, або свідками, а такожпрацюючими вавтоматичному режимі,чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису,у томучислі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Зазначена норма має певний перелік доказів, які підтверджують відсутність або наявність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Згідно із ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч. 4 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Пункт 1 розділу ІІІ тієї ж Інструкції, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова у справі про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною четвертою статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення (пункт 2 розділу ІІІ тієї ж Інструкції).

Пунктом 10 розділу ІІІ тієї ж Інструкції передбачено, що поліцейськийоцінює докази за своїмвнутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіхобставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як вбачається з даної постанови серія ЕНА №4796967 від 23.05.2025, відповідачем при притягненні до адміністративної відповідальності позивача за ч.4 ст. 122 КУпАП, виконано та дотримано вимоги ст. 33 КУпАП, яка передбачає правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, про що свідчить розмір штрафу, що складає 1700 гривень, який призначено у межах санкції ч.4 ст. 122 КУпАП.

В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач посилається на відсутність доказів наявності вчинення ним правопорушення.

Перевіряючи обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАПсудом встановлено, що оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4796967 від 23.05.2025 містить посилання на те, що швидкість руху позивача вимірювалась за допомогою вимірювача швидкості руху TruСАМ LTI 20/20 серійний номер ТС008380.

Отже, вказана постанова містить посилання на доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення, а саме покази вимірювання швидкості за допомогою приладу TruCAM, серійний номер ТС008380.

Так, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Однак, наведені позивачем доводи, зокрема щодо відсутності достовірних доказів на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, спростовуються відеозаписом та фотознімком з приладу TruCam, яким зафіксовано факт порушення позивачем Правил дорожнього руху.

Відповідно до роздруківки фіксування лазерним вимірювачем TruСАМ ТС008380, швидкість руху автомобіля «MAZDA CX-5» номерний знак НОМЕР_1 , в межах населеного пункту складає 114 км/годину.

Так, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «MAZDACX-5» номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 114 км/год рухався у населеному пункті, де допустима швидкість встановлена 50 км/годину.

Таким чином, позивач допустив перевищення швидкості руху у населеному пункті на шістдесят чотири км/годину.

Лазерним вимірювачем швидкості TruСАМ ТС008380 підтверджено перевищення позивачем швидкості руху автомобіля «MAZDA CX-5» номерний знак НОМЕР_1 у населеному пункті більш як на 50 кілометрів на годину та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП.

Суд звертає увагу, що міжповірочний інтервал для приладу «TruCam» визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 № 437 і становить 1 рік.

Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 № 193.

Відповідно до сертифікату відповідності виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 26.12.2018 № UA.TR. 001 241-18 Rev. 0, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів «LTІ 20/20 TruСАМ» відповідає затвердженому типу описаному в сертифікаті перевірки типу та застосованим вимогам Технічного регламенту.

Відповідно досвідоцтва проповірку законодавчоврегульованого засобувимірювальної техніки№ 22-01/31900,виданого ДП«Укрметртестстандарт»,лазерний вимірювачшвидкості рухутранспортних засобівTruCamLTI20/20№ ТС008380відповідає вимогамтехнічної документації.Свідоцтво чинне до 25.09.2025 Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах: ±2 км/год. в діапазоні від 2 км/год. до 200 км/год.; ± 1 % в діапазоні від 201 км/год. до 320 км/год.

Крім того, вказаний вище лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, а також номерний знак. Даний прилад, в свою чергу, автоматично визначає точні координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних або ж легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год. та ±1 % в діапозоні від 201 км/год до 320 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Тобто, відповідно до вищевказаного свідоцтва про повірку, допустима похибка при вимірюванні швидкості не змінюється незалежно від того, чи фіксування швидкості відбувається в ручному або автоматичному режимі.

Тобто, правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму, як вже зазначалося вище, підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі «TruCAM», але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушенняправил дорожнього рухувід моменту її фіксації приладом «TruCAM».

Отже, згідно з технічними характеристиками, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкостіTruCAM LTI 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку, а тому, його покази (дані) можливо розцінювати як достовірний доказ по справі.

Наявність вищевказаних документів свідчать про необґрунтованість доводів позивача стосовно неправомірності застосування посадовою особою відповідача лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCAM.

Тобто наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/31900 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості «TruСАМ LT1 20/20 № ТС008380» до застосування.

Отже, якщо інспектором поліції вимірювання швидкості руху автомобіля, яким керував водій, відбувалось з використанням лазерного вимірювача швидкості TruCАМ, який пройшов необхідну сертифікацію (також проведено повірку вимірювального пристрою), то такі дії вчинено у спосіб, передбачений законом, а отже використання показників лазерного вимірювача швидкості TruCАМ в якості доказів перевищення швидкості є правомірним.

Враховуючи, що позивач перевищив швидкість руху на 64 км/год, то похибка у ±2 км/год. не доводить дотримання позивачем правил дорожнього руху, оскільки перевищення швидкості руху на 64 км/год є підставою для притягнення до відповідальності за ч. 1ст. 122 КУпАП.

Також покази приладу TruCam LTI 20/20 оцінюються інспектором як доказ в розумінніст. 251 КУпАПпри розгляді справи про адміністративне правопорушення.

В той же час фотоматеріалами лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20, серійний № ТС008380, зафіксовано перевищення швидкості (114 км/год при дозволеній швидкості 50 км/год) транспортним засобом «MAZDA CX-5» номерний знак НОМЕР_1 .

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію»встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотриманняправил дорожнього руху.

Отже, вказаною нормою не встановлено обмежень щодо використання лазерного вимірювача швидкості TruCam в ручному режимі.

Крім цього, правомірність використання приладу TruCam саме в ручному режимі підтверджується листом Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» Міністерства економічного розвитку та торгівлі (ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ») від 01.10.2019 № 22-38/49, відповідно до якого лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювання.

Можливість використання приладу TruCam LTI 20/20 у ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, сертифікатом, інструкцією з експлуатації, а також самою конструкцією приладу (наявність ручки для тримання) та не суперечить вимогам законодавства.

Отже, використання приладу TruCam відбувається у автоматичному режимі як у мобільному, так і у статичному положенні, а тому користування приладом у ручному режимі не є порушенням. При цьому, лазерний вимірювач TruCam відноситься саме до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.

Слід також наголосити, у даному конкретному випадку, порушення позивачем ПДРУкраїни зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCAM в ручному режимі, а не в автоматичному, а тому вимоги ч.2 ст.40Закону України«Про Національнуполіцію» не розповсюджуються на спірні відносини.

Будь-які належні і допустимі докази, які б спростовували правильність здійснених технічним засобом вимірювань швидкості, позивачем надано не було.

При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції, лише висловлено суб`єктивну думку, що не має жодного нормативного та доказового підґрунтя.

Відтак, суд приходить до висновку, що доводи позивача є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а також спростовуються матеріалами справи.

За такихобставин,дослідивши долученіпредставником відповідачафотознімок тавідеозапис,зроблені інспекторомполіції задопомогою приладуTruCAMLTI20/20,яким безпосередньо і здійснюється вимірювання процесу порушення швидкісного режим, суд вважає, що ці фотознімок та відеозапис є належними і допустимими доказами, які повністю підтверджують факт вчинення позивачем спірного адміністративного правопорушення.

Крім того, відповідачем разом із відзивом долучено до матеріалів справи відеозапис з нагрудної камери поліцейського.

Судом оглянутовідповідні відеодоказита з`ясовано,що такимизафіксовано фактзупинки транспортного засобу позивача, а також того, що ним керував саме позивач, водія проінформовано про причину зупинки, встановлено особу правопорушника, розгляд справи про адміністративне правопорушення, а також поліцейським надано відеозапис вчиненого ним правопорушення.

Суд не приймає посилання позивача на відсутність інформації про розміщення знаку 5.70, який дозволяє розміщення фототехніки і відеотехніки для фіксації правопорушення, оскільки в даному випадку фіксація здійснювалась приладом вимірювання не в автоматичному режимі.

Дорожній знак 5.70ПДРУкраїни «фото-відеофіксування порушень Правил дорожньогоруху» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожньогоруху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.

При цьому, жодними положеннямиЗакону № 580-VIII, в тому числі, частини першої статті 40, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.

У той же час, Закон не зобов`язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху.

Відтак, посилання позивача жодними доказами не підтверджено, а наявні докази у своїй сукупності беззаперечно підтверджують знаходження транспортного засобу позивача у населеному пункті та перевищення ним швидкості руху.

Суд приходить до висновку, що доводи позивача в цій частині є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а також спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В обґрунтування своїх вимог позивач, як при пред`явленні позову до суду, так і в процесі розгляду адміністративної справи не надав суду жодного доказу, які б свідчили про обставини, які б унеможливлювали складання поліцейським оскаржуваної постанови безпідставно.

Частиною 2 ст.77цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Постановою Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 760/2846/17 зроблено висновок про те, що обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71КАСУкраїни розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77КАС обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Натомість, відповідач, в порядку ч.2 ст. 77 КАС України, надав докази до відзиву на позовну заяву. Зокрема, долучений відеозапис та фотознімок по даному факту події, що підтверджує факт правопорушення з боку позивача.

Вказане свідчить про наявність беззаперечних доказів вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 122 КУпАП.

Таким чином, суд вважає, що постанова про накладання адміністративного стягнення на позивача, об`єктивність якої підтверджена фотознімком та відеозаписом наданим представником відповідача, є доказами правомірності поведінки суб`єкта владних повноважень у взаємостосунках з позивачем.

Отже, відповідачем на виконання покладеного на нього обов`язку доказування, регламентованого частиною другою статті 77 КАС України, доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке останнього було притягнуто до відповідальності.

Доводи позивача про відсутність достовірних доказів вчинення ним адміністративного правопорушення є безпідставними та спрямовані лише на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, винуватість в якому повністю доведена.

Відтак, судом встановлено, що відповідачем у повному обсязі досліджені обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, як це передбаченост. 252 КУпАП, при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Разом з тим, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 по справі № 735/1246/15-а висловив правову позицію, що посилання позивача на окремі процедурні порушення при притягненні його до адміністративної відповідальності не можуть спростовувати правомірності спірної постанови відповідача, оскільки не доводять відсутності факту порушення.

Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Таким чином, доводи позивача є безпідставними, обґрунтовані виключно посиланням на формальні підстави для скасування спірної постанови, проте не підтверджені жодним належним і допустимим доказом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom" будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст.286КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

З огляду вищевказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення та застосувати адміністративне стягнення за вищевказане правопорушення, доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено.

На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд вважає, що відповідач, при прийнятті спірної постанови, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Доказів, які б спростували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, чи можливість звільнення від адміністративної відповідальності судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в зв`язку з необґрунтованістю.

Ухвалюючи дане судове рішення суд керуєтьсяст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішенняЄвропейського судуз правлюдини посправі Серявінта іншіпроти України(п.58)суд повторює,що згідноз йогоусталеною практикою,яка відображаєпринцип,пов`язанийз належнимздійсненням правосуддя,у рішеннісудів таінших органівз вирішенняспорів маютьбути належнимчином зазначеніпідстави,на якихвони ґрунтуються.Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41Висновку №11(2008)Консультативної радиєвропейських суддівзазначено,що обов`язоксуддів наводитипідстави длясвоїх рішеньне означає необхідності відповідатина коженаргумент захистуна підтримкукожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язкуможе змінюватисязалежно відхарактеру рішення.Згідно зпрактикою Європейськогосуду зправ людиниочікуваний обсягобґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом вимог ст.139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача судові витрати понесені останнім не відшкодовуються.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем не підлягають відшкодованою.

Керуючись ст.ст. 6, 8, 9, 20, 44, 47, 77, 90, 139, 143, 192,210-211,229, 241-246,250,268КАСУкраїни,суд -

у х в а л и в :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, - відмовити.

Апеляційна скаргана рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи,якому повнерішення небуло врученеу деньйого проголошенняабо складення,має правона поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: м. Львів, вул. Перфецького, буд. 19.

Повне судове рішення складено 11.06.2025.

Суддя Кушнір Б.Б.