Рішення № 128040893, 11.06.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/5199/25

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_2 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати в повному розмірі ОСОБА_1 на неповнолітню дитину ОСОБА_2 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням проведеної виплати у серпні 2024 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 на неповнолітню дитину ОСОБА_2 разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком - 11805,00 грн з урахуванням проведеної виплати у серпні 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дитина позивачки є членом сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, а тому, у відповідності до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Натомість у серпні 2024 року Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було виплачено на дитину разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік, як є члену сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни у розмірі - 650,00 грн. З виплатою щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у зазначеному розмірі позивач не погоджується, через що звернувся до суду.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядкустатей 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).

Відповідно до ухвали суду від 05 березня 2025 року провадження в даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23.

02.05.2025 через відділ документального забезпечення суду представником Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив в якому зазначено, що Кабінет Міністрів України затвердив Постанову від 21 липня 2024 за №369, яка визначає механізм здійснення ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Згідно вказаної постанови, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2024 року членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України №3551-XII, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге 650 гривень. Відповідач зазначає, що діяв у відповідності до вимог вказаної постанови.

Ухвалою від 05.06.2025 провадження в справі поновлено.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5ст.250 КАС України.

Згідно з ч.5ст.250 КАС Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка є матір`ю малолітної дитини ОСОБА_2 , який є є членом сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ.

Згідно довідки Житомирської міської ради від 13.02.2023 ОСОБА_2 встановлено статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України згідно п.5 ч.1 ст.10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 09.06.2026 та має право на пільги відповідно до ст. 15 зазначеного вище Закону України.

У серпні 2024 позивачка на дитину отримала разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 650,00 грн, яку виплатило Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Не погоджуючись із розміром вказаної виплати, позивач звернувся до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про нарахування та виплату на дитину вказаної допомоги у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Однак, листом від 08.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило позивачу у виплаті виплати щорічної разової грошової допомоги у збільшеному, посилаючись на Порядок, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 за №369 та відсутність підстав на виплату разової грошової допомоги у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Не погодившись з нарахуванням та виплатою щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено Законом №3551-XII, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає та враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (зі змінами та доповненнями) (далі по тексту - Закон №3551-XII).

Відповідно до Закону №3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до Дня Незалежності України учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, їх сім`ям виплачується разова грошова допомога.

15.04.2023 набрав чинності Закон України від 20.03.2023 №2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань", яким частину п`яту статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в такій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10, статті 10-1 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 02.04.2024р. №369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році" (далі за текстом - Постанова №369).

Відповідно до Постанови №369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах: - членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;

Судом встановлено, що ОСОБА_2 встановлено статус члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України згідно п.5 ч.1 ст.10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 09.06.2026 та він має право на пільги відповідно до ст. 15 зазначеного вище Закону України.

Відповідачем у відзиві зазначено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 650,00 грн. проведена разом з пенсією у серпні 2024 року шляхом перерахування коштів в АТ "Державний ощадний банк України" для зарахування на рахунок позивача.

Однак, позивач вважає, що розмір щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України є члену сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни у розмірі у 2024 році повинен був становити 11805,00 грн.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.

Відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Разом з тим, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», пунктом 3 якого визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.

Отже, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, яка включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 по справі №440/14216/23 зазначає, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.

Передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.

Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості,шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.

Оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.

Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII, викликане об`єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.

З урахуванням наведеного бракує підстав вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном.

Водночас, встановлюючи, чи не змушений був позивач нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошова виплата, передбачена частиною п`ятої статті 13 Закону №3551-XII, не є основним джерелом існування позивача, а є додатковою соціальною гарантією; позивач не довів, що зменшення розміру такої виплати поставило його під загрозу нестачі коштів для існування або що його умови життя погіршилися настільки, що він ризикував опинитися нижче встановленого прожиткового рівня. Отже, позивач не змушений був нести надмірний індивідуальний тягар і втручання у його право на мирне володіння майном не порушило суті його соціальних прав.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 по справі №440/14216/23, врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов`язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу №1.

Здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 650,00 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом.

Аналізуючи наведені вище норми законів №3551-ХІІ й №2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.

Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України правові висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі мають враховуватися судами під час ухвалення рішення в типовій справі, яка відповідає ознакам та обставинам, викладеним у цій постанові.

Позивач не був позбавлений права на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік та отримав її у розмірі 650,00 грн, що відповідає сумі, встановленій в додатку до Порядку, затвердженому Постановою №369.

Підстави для виплати позивачу у 2024 році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у іншому розмірі відсутні.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 по справі №440/14216/23, суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За відсутності документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд -

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Г. Попова

11 червня 2025 р.

11.06.25