Рішення № 128040884, 03.06.2025, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/440/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління пенсійного Фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 31.07.2024 року про відмову у зарахуванні до стажу періодів роботи з 20.10.1988 по 01.01.1996 та з 01.04.1999 по 31.03.2005;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 20.10.1988 по 01.01.1996 та з 01.04.1999 по 31.03.2005 відповідно до правових норм частин 1 та 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позову вказує, що відповідач під час прийняття рішення від 31.07.2024, яким відмовлено йому у зарахуванню до стажу періодів роботи з 20.10.1988 по 01.01.1996 та з 01.04.1999 по 31.03.2005, не врахував усі обставини, що мають значення для зарахування зазначених періодів роботи, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно прийняв необґрунтоване рішення.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через відділ документального забезпечення суду 05.03.2025 надійшов відзив на позов від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що під час розгляду документів встановлено відсутність даних про періоди роботи та інформація про щомісячно сплачені страхові внески. Тому підстави для перерахунку пенсії відсутні через недостатність необхідного трудового стажу.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у своєму відзиві на позов просило у його задоволенні відмовити. Вказало, що позивачу правомірно відмовлено у перерахунку пенсії.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що 24.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності 31.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області винесено рішення № 063950004428 про відмову у перерахунку позивачу пенсії через відсутність правових підстав.

Про вказане рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.08.2024.

Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058- IV.

Статтею 8 Закону № 1058-1V передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058).

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п. 4.7 розд. IV Порядку).

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі № 242/2536/16-а.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 Порядку № 637, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (п. 18 Порядку № 637).

На момент видачі позивачеві трудової книжки та початку його трудової діяльності була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162). Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

У подальшому, з 17.08.1993 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства соцзахисту населення України N 58 від 29.07.93 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, яка також встановлювала, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз змісту наведених правових норм Закону №1058-IV, Закону №1788-XII, Порядку №637 дає право суду зробити висновок про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки або відсутності в ній відповідних записів.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.

Зі змісту трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1988 встановлено, що записи про періоди роботи ОСОБА_1 з 20.10.1988 по 01.01.1996 та з 01.04.1999 по 31.03.2005 відсутні.

+++

Документ від 23.08.1989 про призначення ОСОБА_1 наставником храма не може бути доказом у підтвердження стажу особи.

Відомості витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у підтвердження того, що ОСОБА_1 є керівником релігійної організації, містять спростовуючи відомості про сплату позивачем внесків до Пенсійного Фонду України.

Зі змісту довідки форми ОК-5 встановлено, що відомості про застраховану особу ОСОБА_1 внесені в період з 2005 року, тобто доказів сплати страхових внесків у спірні періоди з 20.10.1988 по 01.01.1996 та з 01.04.1999 по 31.03.2005 не містить.

Всі наведені вище документи не свідчать про наявність у позивача права на зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Інших обґрунтованих доказів ні до заяви про призначення пенсії, ні до матеріалів справи позивачем долучено не було.

Відтак, судом не встановлено підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 20.10.1988 по 01.01.1996 та з 01.04.1999 по 31.03.2005, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 31.07.2024 року про відмову у перерахунку пенсії визнається судом обґрунтованим та законним.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто позивач повинен довести, що дійсно має право чи інтерес, про захист якого він просить, та відповідно до приписів частини першої статті 77 КАС України довести обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача належними та допустимими доказами.

Незважаючи на обов`язок, встановлений частиною 2 статті 77 КАС України щодо доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, процесуальне законодавство не звільняє позивача від обов`язку доказувати ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

У зв`язку з наведеним, судом не може бути встановлено факт наявності у позивача права на зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б доводили наявність порушеного права.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10003, ЄДРПОУ 13559341), Головного управління пенсійного Фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко

03.06.25