Рішення № 128037825, 11.06.2025, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1094/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

за участю секретаря Пінчук О.М.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в місті Дубровиця справу за позовом ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області та просить:

- визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,13 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що належали ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043052 від 12.12.2003 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку спадкування за законом;

- визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,24 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що належали ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043060 від 12.12.2003 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько ОСОБА_2 . За життя батьку на праві власності належала земельна ділянка загальною площею 3,13 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043052.

На випадок смерті ОСОБА_2 заповіту не залишив.

На час смерті батько ОСОБА_2 проживав в АДРЕСА_1 разом з ним, його сином, та дружиною (його матір`ю) ОСОБА_3 .

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_4 його матір ОСОБА_4 також померла.

У свою чергу, за життя його матері ОСОБА_3 також на праві приватної власності належала земельна ділянка загальною площею 3,24 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043060.

На час смерті матері ОСОБА_3 , він фактично вступив у володіння спадковим майном, засаджував та обробляв земельні ділянки. Жодних претензій до нього стосовно успадкованого майна ніхто не ставить.

У процесі оформлення своїх спадкових прав він виявив, що після смерті спадкодавців відсутні оригінали Державних актів на право власності на земельні ділянки.

Маючи намір успадкувати спадкове майно він звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де йому повідомили, що оформити спадкові права на земельні ділянки через нотаріальну контору він не зможе, оскільки Державні акти на право власності на земельні ділянки серія РВ №043052 та серія РВ №043060 видані після смерті власників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що унеможливлює оформлення спадкових прав в нотаріальному порядку та рекомендовано звернутися до суду.

Вважає, що обставина видачі державних актів після смерті спадкодавців не може бути перешкодою включення належних спадкоємцям земельних паїв до спадкового майна.

Позивач, посилаючись на п. 2 указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та постанову Верховного Суду від 17 березня 2020 року по справі №396/1683/18-ц, зазначає, що оскільки державні акти були видані на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то це свідчить про те, що вони були включені в державний акт на право колективної власності на землю, отже вони набули права на спірні земельні частки (пай).

Він є спадкоємцем, тобто власником майна померлих батьків і має право успадкувати земельні ділянки.

При цьому, позивач просить врахувати, що на сьогоднішній день спору про спадкування немає, сама спадщина не визнана відумерлою, вона є досі відкритою.

До початку підготовчого судового засідання від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позов підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Проте, на електронну адресу суду надійшла заява міського голови Микульського Б.М. про розгляд справи без участі представника міської ради, позовні вимоги визнають.

Частиною 3 ст. 198 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Так, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 18 квітня 2000 року, копія якого наявна у матеріалах справи, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Осова Дубровицького району Рівненської області (а.с. 11).

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 належала земельна ділянка загальною площею 3,13 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043052, виданого 12 грудня 2003 року на підставі розпорядження голови Дубровицької райдержадміністрації від 28 жовтня 2003 року №424 (а.с.17).

Як вбачається з довідки №484/02 від 30 серпня 2024 року, виданої старостою Бережницького старостинського округу Дубровицької міської ради О.Белаш (а.с.13) померлий ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та з ним проживали та були зареєстровані його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 .

Втім, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла, що підтверджується наданою копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 13 жовтня 2001 року (а.с.12).

Судом також встановлено, що за життя ОСОБА_3 належала земельна ділянка загальною площею 3,24 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Осівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043060, виданого 12 грудня 2003 року на підставі розпорядження голови Дубровицької райдержадміністрації від 28 жовтня 2003 року №424 (а.с.17).

Як вбачається з довідки №485/02 від 30 серпня 2024 року, виданої старостою Бережницького старостинського округу Дубровицької міської ради О.Белаш (а.с.14) померла ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та з нею проживав та був зареєстрований син ОСОБА_1 .

Факт родинних відносин між померлими та позивачем ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 22 жовтня 1958 року (а.с.10).

Отже, для отримання спадкових документів у встановленому законом порядку ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Скирі А.В. про видачу йому свідоцтва про право на спадщину після смерті його батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_3 на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 3,13 га та 3,24 га, які розташовані на території Бережницького старостинського округу Дубровицької міської ради (колишня Осівська сільська рада) Сарненського (колишнього Дубровицького) району Рівненської області право власності на які підтверджується Державними актами на право власності на земельну ділянку серії РВ №043052 та серії РВ №043060, виданих Дубровицькою райдержадміністрацією 12 грудня 2003 року в результаті чого 04 грудня 2024 року були заведені спадкові справи, які зареєстровані у Спадковому реєстрі за номерами 73395255 та 73395913, що підтверджується Інформаційними довідками зі Спадкового реєстру №81029630 та №81029653, виданих 02 травня 2025 року (а.с.21, 22).

Проте, 30 квітня 2025 року приватний нотаріус Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Скиря А.В. своєю постановою відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 3,1332 га, кадастровий номер: 5621885900:02:004:0129, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, місцем розташування якої є: Рівненська область, Сарненський (колишній Дубровицький) район, Бережницький старостинським округ Дубровицької міської ради (колишня Осівська сільська рада) (а.с.19).

Підставою для відмови нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом послугувало те, що спадкоємцем ОСОБА_1 був наданий документ, що посвідчує право власності на зазначені земельні ділянки, а саме: сертифікат на право на земельну частку (пай) РВ №0134227 у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Дружба», виданого Дубровицькою районною державною адміністрацією Рівненської області 17 вересня 1996 року та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №1802 17 вересня 1996 року на ім`я ОСОБА_2 . У відповіді від 25 лютого 2025 року №29-17-0.2-845/2-25 на запит нотаріуса Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області вказано, що на підставі розпорядження голови Дубровицької районної державної адміністрації №424 від 28 жовтня 2003 року взамін вищевказаного сертифіката видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії РВ №046367, РВ №043052, РВ №016302, однак підпис власника про їх отримання у відповідній графі в Журналі реєстрації державних актів відсутній та копія державного акту на право власності на земельну ділянку серії РВ №043052, виданого Дубровицькою районною державною адміністрацією рівненської області 12 грудня 2003 року, акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №1723.

Нотаріусом зазначається, що оскільки право власності на земельну ділянку, у відповідності до ст. 125 ЗК України (що діяла на час видачі державного акту) виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державна реєстрація і відповідно до ст. 126 цього Кодексу таке право посвідчується державним актом, то, як вбачається, вказаний державний акт виданий після смерті ОСОБА_2 , а тому останній за життя не міг набути право власності на вказані земельні ділянки і видані державні акти є недійсним.

Також 30 квітня 2025 року приватний нотаріус Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Скиря А.В. своєю постановою відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 3,24 для ведення особистого селянського господарства, що на території Бережницького старостинського округу Дубровицької міської ради (колишня Осівська сільська рада) Сарненського (колишнього Дубровицького0 району (а.с.20).

Підставою для відмови нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом послугували ті ж підстави, що зазначені у постанові приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Скирі А.В. про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

При цьому слід враховувати, що норми п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ст.ст. 529-531 ЦК УРСР (1963 року). При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця про що зазначено у ст. 525 ЦК УРСР (1963 року).

Згідно зі ст. 548 ЦК УРСР (1963 року), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 631/1153/13-ц (провадження № 61-26750св18) зазначено, що «згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась».

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» у разі, якщо позивач у шестимісячний строк для прийняття спадщини вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 фактично вступив у володіння та управління спадковим майном, зокрема, як зазначив позивач, засаджував та обробляв вказані земельні ділянки, вирощував врожай.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Статтею 524 ЦК УРСР (1963 року) встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Як встановлено судом, померлі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за життя заповіту не склали, тому спадкування після їх смерті здійснюється за законом.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР (1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв (ст. 548 ЦК УРСР).

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та прийняв спадщину після її смерті шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном померлих.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно з п. 5 цього Указу, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Згідно з п. 17 розділу X Перехідних положень ЗК України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року за № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) одержали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких внесено до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно із п. 2 вказаного Указу, членами КСП були, зокрема, такі особи: постійні працівники - члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами.

Крім того, право на земельний пай мають спадкоємці тих членів КСП, які мали таке право, але померли до моменту видачі документа про це право, а саме - земельного сертифіката (Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»).

Окрім того, у своїй постанові від 17 березня 2020 року по справі №396/1683/18-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За правилами Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» моментом виникнення права на земельну частку (пай) є момент виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом.

Із змісту ст. 3 ЦК України випливає неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Як передбачено ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, як вбачається з матеріалів справи, за життя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будучи членами колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» мали право на земельну частку (пай) та 17 вересня 1996 року отримали, на підставі рішення Дубровицької районної державної адміністрації від 16 вересня 1996 року №427, сертифікати на земельну частку (пай) серії РВ №0134227 та серії РВ №0134219 (а.с.15, 16), які підтверджують, що їм належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба», з місцезнаходженням в с. Осова Дубровицького району Рівненської області, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Відповідно до постанови КМ України «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 12 жовтня 1995 року №801, документом, що підтверджує право власності на пай та його виділення в натурі, є сертифікат, який при вступі у спадщину, серед іншого, надається спадкоємцем нотаріусу.

Отже, видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сертифікати на земельну частку (пай) стали підставою для виділення земельних ділянок в натурі та отримання правовстановлюючих документів, а отже вони є такими, що правомірно набули право власності на спірні земельні ділянки, проте, у зв`язку із смертю, не отримали державні акти на право власності на такі земельні ділянки.

На переконання суду, видача державних актів на спірні земельні ділянки після смерті власників не спростовує факту наявності у спадкодавців права власності на ці земельні ділянки і не може бути підставою для позбавлення права спадкоємця на спадкове майно.

Відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, в тому числі, прийняття спадщини (п.п. г) ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Таким чином, право позивача за земельну частку (пай) знайшло підтвердження в ході судового розгляду справи, адже позивач, який є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняв спадщину шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном померлих, до якого входять і спірні земельні ділянки.

Враховуючи вищенаведене, суд, керуючись ст. 16 ЦК України, дійшов висновку, що право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за ним права на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

У зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимог про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України,не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 524, 525, 548, 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст.ст. 319, 328, 392 ЦК України, ст.ст. 78, 81 ЗК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 16, 78, 81, 89, 200, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 3,13 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043052 від 12.12.2003 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 3,24 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Осівської сільської ради (нині Дубровицька міська рада) Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області, що належали ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія РВ №043060 від 12.12.2003 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Дубровицька міська рада Рівненської області, код ЄДРПОУ: 05390997, місцезнаходження: 34100, м. Дубровиця, вул. Воробинська, буд. 16, Сарненський район Рівненська область.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Тарасюк А.М.