Рішення № 128031323, 29.05.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5336/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Олексенка Владислава Олеговича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Сервіс" (код ЄДРПОУ 34379917, 65025, м. Одеса, вул. 21 км. Старокиївської дороги, прим.424)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Топ Сіті" (код ЄДРПОУ 36125702, 08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 2А)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Приватне підприємство "Укртрансхолод" (код ЄДРПОУ 37239849, 18003, м.Черкаси, вул.Різдвяна, 175/12)

про стягнення 363024,34 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Сергій Кушнір

від відповідача: Євген Малюк, Руслан Студницький

треті особи: не з`явились

Позивач фізична особа-підприємець Олексенко Владислав Олегович звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Сервіс" про стягнення 363024,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору на надання транспортно-експедиційних послуг №15/06-ЛС від 15.06.2023.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 26.12.2024 позовну заяву фізичної особи-підприємця Олексенка Владислава Олеговича прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Топ Сіті", ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, запропоновано учасникам провадження подати заяви по суті справи.

Під час розгляду справи у суду виникла необхідність в отриманні пояснень учасників провадження, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про призначення розгляду справи в судовому засіданні з викликом представників сторін.

Ухвалою від 06.02.2025 було призначено судове засідання у справі на 26.02.2025.

У судовому засіданні 26.02.2025 господарський суд оголосив перерву до 12.03.2025.

11.03.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

12.03.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заява про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 12.03.2025 представники сторін не з`явились.

Ухвалою суду від 06.03.2025 було задоволено клопотання позивача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Водночас, представник позивача на відеоконференцзв`язок не вийшов.

Враховуючи неявку представників сторін та необхідність надання учасникам провадження можливості скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд ухвалою від 12.03.2025 постановив про відкладення розгляду справи на 27.03.2025, визнав обов`язковою явку в судове засідання директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Сервіс" Везденецької О.С. та зобов`язав позивача надати на огляд в судовому засіданні оригінали доказів, доданих до позовної заяви.

21.03.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву разом з клопотанням про поновлення строку на його подання.

25.03.2025 від позивача на виконання вимог суду надійшли оригінали доказів, доданих до позовної заяви, з додатковими поясненнями по суті поданих документів.

27.03.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 27.03.2025 ухвалено про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №916/5336/24 за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, Приватне підприємство "Укртрансхолод" (код ЄДРПОУ 37239849); запропоновано ПП "Укртрансхолод" протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду подати пояснення по суті спору; призначено підготовче засідання на 16.04.2025; поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Лідер-Сервіс" строк на подання відзиву на позовну заяву та прийнято відзив до розгляду; явку в судове засідання директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Сервіс" Везденецької О.С. визнано обов`язковою.

04.04.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

07.04.2025 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

11.04.2025 від Приватного підприємства "Укртрансхолод" надійшло пояснення.

Ухвалою від 16.04.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 30.04.2025; явку в судове засідання фізичної особи-підприємця Олексенка В.О. та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер- Сервіс" Везденецької О.С. визнано обов`язковою; зобов`язано позивача надати на огляд в судовому засіданні оригінали електронних доказів, на які останній посилається у позові.

У судовому засіданні 30.04.2025 господарський суд розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву до 15.05.2025.

У судовому засіданні 15.05.2025 господарський суд продовжив розгляд справи та оголосив перерву до 29.05.2025.

В судове засідання 29.05.2025 з`явились представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечили з підстав його необґрунтованості.

Під час розгляду справи судом досліджено оригінали доказів, доданих до позовної заяви, в т.ч. електронних.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.

В судовому засіданні 29.05.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 15.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідер-Сервіс" (замовник) та фізичною особою-підприємцем Олексенком Владиславом Олеговичем (перевізник) укладено договір на надання транспортно-експедиційних послуг №15/06-ЛС.

За умовам п.1.1 договору, перевізник за дорученням замовника надає йому послуги з організації автомобільного (або змішаного) перевезення вантажів та комплекс послуг, пов`язаних з проведенням взаєморозрахунків, контролем за проходженням вантажів та інше, за рахунок замовника.

При організації перевезення перевізник має право залучати до виконання транспортних послуг третю сторону (п.1.2 договору).

Згідно розділу 2.2 договору, перевізник зобов`язаний забезпечити своєчасну подачу придатного для здійснення певного заявкою на перевезення вантажу автомобіля під завантаження, в певне місце навантаження. Забезпечити передачу в розпорядження відправника вантажу всіх необхідних на завантаженні від перевізника документів (carnet-TIR, CMR, ADR та ін.). При прийнятті вантажу забезпечити перевірку точності записів, зроблених в накладній відносно числа вантажних місць, а також їх маркування та розмірів; перевірку зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Інформувати замовника (зручним для сторін способом) про вимушену затримку транспортних засобів в дорозі, аварії та інших непередбачених обставин, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу. Виконувати інші доручення замовника, що не суперечать і не виходять за межі цього договору, а також надавати інші транспортно-експедиторські, маркетингові, інформаційні послуги (по додатковому узгодженню сторін). Перевізник забезпечує збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу. Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за ввірений йому вантаж і обладнання, згідно з його вартістю, зазначеною в документах на перевезення. Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за втрату контейнерного обладнання та його ушкодження. Після здачі контейнера на протязі 3-х діб перевізник має надати вірно оформлені документи (CMR з печаткою відправника/отримувача, підписом та датою навантаження/розвантаження вантажу, печаткою перевізника - оригіналу). В іншому випадку перевізник сплачує штраф в розмірі 50 доларів США за кожну добу прострочення.

В розділі 3 договору сторони дійшли згоди щодо взаєморозрахунків.

Так, згідно п.3.1, замовник зобов`язується проводити оплату послуг перевізника на підставі виставлених рахунків перевізника, в супроводі товаротранспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу в повному обсязі і без претензій. Виставлений перевізником рахунок підлягає оплаті після підписання Акту виконаних робіт, який є підтвердженням виконання робіт/послуг.

Оплата послуг перевізника проводиться в національній грошовій одиниці України - гривні, на протязі 5 робочих днів, після дати реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та після отримання замовником підписаного обома сторонами акту виконаних робіт (п.3.2 договору).

Платіж вважається здійсненим в момент списання грошових коштів з рахунку замовника і отриманим в момент зарахування грошових коштів на рахунок перевізника (п.3.3 договору).

Відповідно до п.4.1, в разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. У разі порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його не виконання або неналежне виконання, а саме виконання за порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За кожний календарний день простою автомобіля понад нормативний термін під завантаженням, розвантаженням, в процесі перевезення вантажу з вини замовника, останній виплачує перевізнику штрафні санкції в розмірі 50 доларів США, у гривнях за курсом НБУ - на території України за кожну розпочату добу простою та 100 доларів США, у гривнях за курсом НБУ за межами України (п.4.2 договору).

За умовами п.7.1, договір набуває чинності з моменту його підписання і є дійсним протягом року з моменту його підписання з обох сторін, проте в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Термін дії цього договору автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну його дії не повідомить іншу сторону в письмовій формі про його розірвання.

Згідно п.7.2, сторони договору діють відповідно до таких нормативних актів: цим договором з доповненнями і додатками; чинним законодавством України; Угодою про митне оформлення міжнародних перевезень, які здійснюються автомобільним транспортом; Женевською конвенцією про Договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) від 19.05.1956 і Протоколом до неї від 05.07.1978; Митної конвенції про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14.11.1975.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Як стверджує позивач, 15.06.2023 між ФОП Олексенко В.О. та ТОВ "Лідер-Сервіс" підписано заявки до договору на перевезення вантажу:

- за маршрутом: Польща/Гданськ - Київ, транспортним засобом НОМЕР_2 , НОМЕР_6. Дата та час подання транспортного засобу для завантаження - 20.06.2023. Вартість перевезення - 2700,00 доларів США по курсу НБУ. Термін оплати - 5 днів по отриманню оригіналів CMR;

- за маршрутом: Польща/Гданськ - Київ, транспортним засобом НОМЕР_3 , НОМЕР_7. Дата та час подання транспортного засобу для завантаження - 20.06.2023. Вартість перевезення - 2700,00 доларів США по курсу НБУ. Термін оплати - 5 днів по отриманню оригіналів CMR;

- за маршрутом: Польща/Гданськ - Київ, транспортним засобом НОМЕР_4 , НОМЕР_5. Дата та час подання транспортного засобу для завантаження - 20.06.2023. Вартість перевезення - 2700,00 доларів США по курсу НБУ. Термін оплати - 5 днів по отриманню оригіналів CMR.

Міжнародними товарно-транспортними накладними CMR від 19.06.2023 №ZU- 3.1, №ZU-3.2, №ZU-3.4 позивач підтверджує перевезення вантажу транспортними засобами: НОМЕР_2 , НОМЕР_6; НОМЕР_3 , НОМЕР_7; НОМЕР_4 , НОМЕР_5, із місцем навантаження - Гданськ (Польща) та місцем розвантаження - Київська обл., м. Вишневе.

Штампами Львівської митниці ДФС підтверджується прибуття товару на митну територію України.

Також, печаткою та підписом уповноваженої особи підтверджується отримання вантажу вантажоодержувачем - ТОВ "Топ Сіті".

04.07.2023 ФОП Олексенко В.О. виставив ТОВ "Лідер-Сервіс" рахунки на оплату:

- №17 на оплату послуг перевезення вантажу транспортними засобами НОМЕР_4 , НОМЕР_5 на суму 98735,22 грн.;

- №18 на оплату послуг перевезення вантажу транспортними засобами НОМЕР_2 , НОМЕР_6 на суму 98735,22 грн.;

- №19 на оплату послуг перевезення вантажу транспортними засобами НОМЕР_3 , НОМЕР_7 на суму 98735,22 грн.;

- №20 на оплату послуг простою транспортних засобів: НОМЕР_2 , НОМЕР_6; НОМЕР_3 , НОМЕР_7; НОМЕР_4 , НОМЕР_5 на суму 38397,03 грн.

Також позивач зазначає, що ним складено та направлено ТОВ "Лідер-Сервіс" акти надання послуг від 04.07.2023:

- №17 на оплату послуг перевезення вантажу транспортними засобами НОМЕР_4 , НОМЕР_5 на суму 98735,22 грн.;

- №18 на оплату послуг перевезення вантажу транспортними засобами НОМЕР_2 , НОМЕР_6 на суму 98735,22 грн.;

- №19 на оплату послуг перевезення вантажу транспортними засобами НОМЕР_3 , НОМЕР_7 на суму 98735,22 грн.;

- №20 на оплату послуг простою транспортних засобів: НОМЕР_2 , НОМЕР_6; НОМЕР_3 , НОМЕР_7; НОМЕР_4 , НОМЕР_5 на суму 38397,03 грн.

Разом з тим, в обумовлений сторонами строк ТОВ "Лідер-Сервіс" послуги перевезення на суму 334602,69 грн. не сплатило, у зв`язку з чим 02.05.2024 ФОП Олексенко В.О. направив ТОВ "Лідер-Сервіс" претензію з вимогою погасити існуючу заборгованість на суму 334602,69 грн. До претензії було додано копію Договору від 15.06.2023 №15/06-ЛС; заявки від 15.06.2023; накладні CMR від 19.06.2023 №ZU-3.1., №ZU-3.2., №ZU-3.4.; рахунки на оплату 04.07.2023 №№17, 18, 19, 20; акти надання послуг від 04.07.2023 №№17, 18, 19, 20.

Вказана претензія з документами отримана ТОВ "Лідер-Сервіс" 06.05.2024, про що свідчить роздруківка відстеження доставки поштового відправлення №1800304778695 із сайту "Укрпошта".

Однак, означена претензія залишена відповідачем без відповіді та належного реагування, що і зумовило нарахування 22991,21 грн. інфляційних втрат, 5430,44 грн. 3% річних та звернення до суду із даним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що ТОВ "Лідер-Сервіс" ніяких послуг у позивача ФОП Олексенка В.О. не замовляв, а договір транспортно-експедиційних послуг від 15.06.2023 №15/06-ЛС та заявки від 15.06.2023, на які посилається позивач, директор відповідача Везденецька О.С. не підписувала, третіх осіб на їх укладення, підписання від свого імені не уповноважувала.

Фактично такий договір є неукладеним та ніяких господарських відносин між сторонами не виникло.

Так, дійсно у 2023 між ТОВ "Лідер-Сервіс" та ФОП Олексенко В.О. існували телефонні перемовини щодо можливого з боку ТОВ "Лідер-Сервіс" замовлення транспортно-експедиційних послуг, однак вказані перемовини ні до чого не призвели, договірні правовідносини з транспортно-експедиційних послуг не погоджувались, перевезення з боку ФОП Олексенка В.О. не відбувались для ТОВ "Лідер-Сервіс".

Тобто, відповідач ТОВ "Лідер-Сервіс" не вчиняв дії, які б свідчили про прийняття будь-яких пропозицій позивача ФОП Олексенка В.О., не замовляв та не отримував від позивача ніяких послуг, внаслідок чого у ТОВ "Лідер-Сервіс" не виникло обов`язку оплатити послуги, які вказані в позові.

Також відповідач зауважує, що долучені до матеріалів справи СМR не містять жодних відомостей про ТОВ "Лідер-Сервіс" як замовника наданих послуг. Позивачем не надано доказів, що ТОВ "Лідер-Сервіс" у будь-який спосіб отримувало ці СМR. Отже, відсутні докази на підтвердження зв`язку відповідача з вказаним перевезенням, як того вимагають положення ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України.

В свою чергу, у відповіді на відзив позивач наголошує, що враховуючи звичаї ділового обороту, що склалися в галузі вантажних перевезень, сторони визнають юридичну силу електронних (переданих за допомогою E-mail) копій договору і заявки. Підтвердженням юридичної сили таких копій є наявність в документах електронного відображення печаток сторін і підписів їх посадових осіб.

Крім того, у заявках до договору про надання транспортно-експедиційних послуг №15/06 зазначено, що факсова копія або копія заявки, надіслана електронною поштою та затверджена сторонами, за своєю силою прирівнюється до оригіналу, та вступає в силу з моменту підписання і діє до повного проведення розрахунків.

На виконання вказаного, отримання ФОП Олексенком В.О. примірнику договору від 15.06.2023 №15/06-ЛС з печаткою та підписом директора ТОВ "Лідер-Сервіс" відбулось з електронної адреси office.lider.servis@gmail.com, яка належить ТОВ "Лідер-Сервіс".

Позивач наполягає, що твердження відповідача, що договір від 15.06.2023 №15/06-ЛС є неукладеним, є необґрунтованими.

Третя особа Приватне підприємство "Укртрансхолод" у поясненні по суті позовних вимог зазначає, що відповідно до договору найму транспортного засобу з екіпажем (водієм) від 12.01.2023 №12/01/23, Приватне підприємство "Укртрансхолод" передало ФОП Олексенко В.О. в тимчасове володіння та користування транспортні засоби з екіпажем, а саме - сідлові тягачі-В вантажні, номерні знаки: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та спеціалізовані напівпричепи-контейнеровози, номерні знаки: СА4895ХF, СА4889ХF, СА3842ХF.

Оскільки підприємством вимагалось підтвердження використання вищевказаних транспортних засобів у господарській діяльності ФОП Олексенко В.О., останнім підприємству надано копії: договору транспортно-експедиційних послуг від 15.06.2023 №15/06-ЛС, укладеного з ТОВ "Лідер-Сервіс"; заявок ТОВ "Лідер-Сервіс" до договору від 15.06.2023 на транспортні засоби, а саме - сідлові тягачі-В вантажні: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та спеціалізовані напівпричепи-контейнеровози: СА4895ХF, СА4889ХF, СА3842ХF; накладних CMR від 19.06.2023 №ZU-3.1, №ZU-3.2, №ZU-3.4.

Відтак, належні ПП "Укртрансхолод" на праві власності транспортні засоби (з водіями), а саме - сідлові тягачі-В вантажні: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та спеціалізовані напівпричепи-контейнеровози: СА4895ХF, СА4889ХF, СА3842ХF використовувались під час виконання договору транспортно-експедиційних послуг від 15.06.2023 №15/06-ЛС, укладеного ФОП Олексенко В.О. з ТОВ "Лідер-Сервіс", під час перевезення вантажу за маршрутом Гданськ (Польща) - м. Вишневе, Київської області (Україна).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - це перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Ст.50 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

За змістом частини 1 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Договір №15/06-ЛС від 15.06.2023 за своєю правовою природою та істотними умовами є договором перевезення.

Сторонами договору є замовник та перевізник.

Що стосується тверджень відповідача про те, що між сторонами спірний договір та заявки до договору не укладалися, оскільки не підписувалися директором ТОВ "Лідер-Сервіс", суд зауважує наступне.

Так, в матеріалах справи міститься копія договору №15/06-ЛС (т.1 а.с.9-11), в розділі 9 якого "Підписи сторін" містяться підписи директора ТОВ "Лідер-Сервіс" Везденецької О.С. від "Замовника" та Олексенка В.О. від "Перевізника", які скріплені печатками обох сторін.

Також, в матеріалах справи наявні копії заявок б/н та дати до договору про надання транспортно-експедиційних послуг №15/06/23-ЛС від 15.06.2023 (т.1 а.с.12-14), які містять підписи директора "Замовника" Везденецької О.С., скріпленого печаткою ТОВ "Лідер-Сервіс".

Підпис ФОП Олексенка В.О. на означених заявках відсутній.

Крім того, до позовної заяви позивачем долучено заявки на транспорт №15/06 до договору перевезення вантажу (т.1 а.с.17-19), на яких містяться підписи обох сторін, скріплені печатками.

При цьому, всі заявки містять застереження про те, що факсова копія або копія цієї заявки, надіслана електронною поштою та затверджена сторонами, за своєю силою прирівнюється до оригіналу, та вступає в силу з моменту підписання і діє до повного проведення розрахунків.

За поясненнями присутніх в судовому засіданні ФОП Олексенка В.О. та його представника, у сторін відсутні паперові примірники оригіналу договору та оригіналів заявок, оскільки обмін примірниками договору від 15.06.2023 №15/06-ЛС, заявок та заявок на транспорт відбувався з ТОВ "Лідер-Сервіс" за допомогою E-mail.

При цьому, відповідач заперечує факт укладення договору та заявок, зазначаючи, що не підписував їх.

Згідно ч. 2 ст. 909 ЦК України, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Позивач наполягає, що підписаний стороною відповідача договір та заявки були отримані ним з електронної адреси office.lider.servis@gmail.com, яка належить ТОВ "Лідер-Сервіс". Ця ж електронна адреса зазначена у розділі 8 договору "Юридичні адреси сторін".

Належність даної електронної адреси товариству не заперечується і самим відповідачем.

29.04.2025 позивачем на виконання вимог суду було надано електронні докази, а саме листування сторін щодо укладення спірного договору, які були досліджені в судовому засіданні.

Скріншоти електронного листування, що є паперовими копіями електронного доказу, містяться в матеріалах справи (т.2 а.с. 67-71, 74, 75, 77, 79-82).

Встановлено, що 28.06.2023 о 15:58 з електронної адреси office.lider.servis@gmail.com на електронну адресу ukrtranskholod_ck@ukr.net надійшов лист із вкладенням примірника договору на надання транспортно-експедиційних послуг №15/06-ЛС від 15.06.2023, який містив підписи представників обох сторін, скріплені печатками.

20.03.2024 з електронної адреси ukrtranskholod_ck@ukr.net на електронну адресу office.lider.servis@gmail.com було направлено наступні документи:

- о 09:57 - заявки (підписані обома сторонами та скріплені печатками) та заявки на транспорт (не містять підписів сторін);

- о 14:16 - акти наданих послуг (не містять підписи сторін) та рахунки на оплату послуг з перевезення вантажу.

Як зазначив позивач, електронне листування з його сторони велось з електронної пошти ПП "Укртрансхолод", оскільки він використовував транспорт підприємства.

Суд не надає правової оцінки щодо підставності використання позивачем електронної адреси іншої юридичної особи, оскільки це не входить в предмет доказування. Крім того, позивач не заперечує, а навпаки наполягає, що він отримував підписані стороною відповідача примірники договору та заявок шляхом електронного листування, в тому числі на електронну адресу ukrtranskholod_ck@ukr.net, яка належить ПП "Укртрансхолод".

Разом з тим, обставину підписання договору заперечує відповідач.

При цьому, як присутня в судовому засіданні директор відповідача, так і його представник визнають, що електронна адреса office.lider.servis@gmail.com належить ТОВ "Лідер-Сервіс".

На питання суду - чи зверталось товариство до правоохоронних органів з повідомленням щодо можливого несанкціонованого використання його електронної пошти третіми особами, чи проводилась службова перевірка стосовно використання електронної пошти його працівниками, директор відповідача зазначила, що до правоохоронних органів не звертались, листування з цієї пошти вела секретар ТОВ "Лідер-Сервіс", проте вона не уповноважена на підписання договорів та будь-якої іншої документації від імені товариства.

З приводу означеного суд зауважує, що суду не доведено, що спірний договір від 15.06.2023 було підписано неуповноваженою особою від імені ТОВ "Лідер-Сервіс".

Суд також враховує, що підпис уповноваженої особи від імені замовника (відповідача) скріплено печаткою ТОВ "Лідер-Сервіс".

При цьому суд виходить з того, що відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано суду доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі.

Відповідно до ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (Закон № 851-IV), електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 851-IV, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки, як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20).

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа, чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 910/8982/22.

Суд враховує, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Оскільки відповідач не подав суду жодного доказу, який би підтвердив несанкціоноване, поза його волею використання електронної адреси та печатки товариства, в той час як в матеріалах справи міститься примірник договору, який був скерований позивачу з електронної адреси ТОВ "Лідер-Сервіс", та який містить підпис представника товариства, що скріплений відповідною печаткою, суд дійшов висновку, що факт підписання договору від 15.06.2023 його сторонами мав місце.

Тому встановлені обставини у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать про укладення договору на надання транспортно-експедиційних послуг №15/06-ЛС від 15.06.2023 між ТОВ "Лідер-Сервіс" та ФОП Олексенко В.О.

Разом з тим, в даному випадку позивач, вимагаючи стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу, посилається як на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору, так і договорів - заявок до нього (т.1 а.с.12-14).

Так, означені заявки містять істотні умови конкретного перевезення, а саме - найменування та місцезнаходження сторін, місце завантаження та розвантаження, вимоги до транспортного засобу, дату і час подання транспортного засобу під завантаження, вартість перевезення, термін оплати, а також додаткові умови - дані про транспорт та водія.

При цьому, відповідно до п.1 заявок, сторони домовились, що факсова копія або копія цієї заявки, надіслана електронною поштою та затверджена сторонами, за своєю силою прирівнюється до оригіналу, та вступає в силу з моменту підписання і діє до повного проведення розрахунків.

Однак, як свідчать надані позивачем примірники наведених договорів-заявок, останні містять підпис та печатку лише відповідача, при цьому підпис ФОП Олексенка В.О. та його печатка на заявках відсутня, отже останні не можуть вважатися укладеними через відсутність на них підпису позивача.

Відповідно, вказані договори-заявки не можуть породжувати для відповідача будь-яких зобов`язань.

Крім того, самі по собі посилання позивача на те, що здійснивши відповідне перевезення він має право на оплату послуг є недостатніми для покладення на відповідача обов`язку оплатити послуги за вказаною позивачем ціною, оскільки ціна послуг в даному випадку не може вважатися узгодженою, а позивач не надав суду доказів того, що вартість послуг, яку він вимагає стягнути, є обґрунтованою.

При цьому суд звертає увагу, що при дослідженні електронних доказів встановлено, що 20.03.2024 на електронну адресу відповідача було скеровано аналогічні договори-заявки, які містять підпис позивача.

Проте суд не приймає їх в якості належного доказу, оскільки до позовної заяви додано саме примірники, що не містять підпису ФОП Олексенка В.О. Крім того, суду не доведено, що станом на дату перевезення вантажу примірники заявок містили підпис позивача.

Також, суд зауважує наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", міжнародним перевезенням пасажирів і вантажів визнається перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, у статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів зазначено, що Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому, за твердженням позивача, відповідач виступав в якості замовника у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України, до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що факт перевезення вантажу транспортними засобами номерні знаки НОМЕР_2 , НОМЕР_6; НОМЕР_3 , НОМЕР_7; НОМЕР_4 , НОМЕР_5, із місцем навантаження - Гданськ (Польща) та місцем розвантаження - Київська обл., м. Вишневе підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR від 19.06.2023 №ZU- 3.1, №ZU-3.2, №ZU-3.4, копії яких надано до матеріалів справи.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування, визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (CIM), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою ATA (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до митних органів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (CIM), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка ATA (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Стаття 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 вказаної Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ч. 3 ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Таким чином, основним транспортним документом про факт надання послуги з перевезення вантажу є міжнародна автомобільна накладна CMR.

Як зазначено вище, на підтвердження обставин перевезення вантажу відповідача, із місцем навантаження - Гданськ (Польща) та місцем розвантаження - Київська обл., м. Вишневе, позивачем надано до матеріалів справи копії міжнародних товарно-транспортних накладних CMR від 19.06.2023 №ZU- 3.1, №ZU-3.2, №ZU-3.4.

За умовами п.1.2 укладеного між сторонами договору, при організації перевезення перевізник має право залучати до виконання транспортних послуг третю особу.

При цьому, в судовому засіданні ФОП Олексенко В.О. наполягав, що послуги з перевезення вантажу відповідача були надані ним особисто, без залучення третіх осіб.

Дослідивши означені CMR суд констатує, що в розділах 16 та 23 останніх міститься відмітка про те, що перевізником є ПП "Укртрансхолод" (код ЄДРПОУ 37239849, 18003, м.Черкаси, вул.Різдвяна, 175/12).

В позовній заяві та в судових засіданнях позивач та його представник зауважили, що зазначення в CMR перевізником ПП "Укратрансхолод" обумовлено тим, що відповідно до договору найму транспортного засобу з екіпажем від 12.01.2023 №12/01/23 ПП "Укртрансхолод" передає ФОП Олексенко В.О. в тимчасове володіння та користування транспортні засоби з екіпажем - сідлові тягачі-В вантажні: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та спеціалізовані напівпричепи-контейнеровози НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_5. Отже, ФОП Олексенко В.О. під час виконання умов договору від 15.06.2023 №15/06-ЛС використовував належні ПП "Укртрансхолод" транспортні засоби, що і зумовило проставлення відмітки про це підприємство в CMR.

Суд критично ставиться до цих пояснень та зауважує, що в матеріалах справи міститься копія договору найму транспортного засобу з екіпажем (водієм) №12/01/23 від 12.01.2023, укладеного між ПП "Укртрансхолод" (наймодавець) та ФОП Олексенком В.О. (наймач), за умовами якого наймодавець зобов`язався передати наймачу в тимчасове володіння та користування транспортні засоби, визначені у договорі (автомобілі), а наймач - прийняти в тимчасове володіння та користування автомобілі з використанням діючої ліцензії наймодавця на міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями, та правом передачі транспортних засобів в суборенду, і зобов`язався сплачувати наймодавцю плату.

В найм передаються сідлові тягачі-В вантажні, номерні знаки: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та спеціалізовані напівпричепи-контейнеровози номер: НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_5.

Згідно п.2.1 договору, автомобілі використовуватимуться наймачем з метою здійснення господарської діяльності.

В розділі 6 договору сторони дійшли згоди щодо прав та обов`язків сторін. А саме, наймодавець зобов`язується надати в найм автомобілі та напівпричепи у технічно справному стані; протягом усього строку дії цього договору підтримувати автомобілі та напівпричепи у належному стані, включаючи проведення поточного та капітального ремонту і надання необхідного приладдя. Наймач, в свою чергу, зобов`язується своєчасно сплачувати платежі; нести витрати, що виникають у зв`язку з комерційною експлуатацією автомобілів та напівпричепів, у тому числі витрати на оплату пального; забезпечувати охорону автомобілів та напівпричепів в період найму.

За умовами п.6.3 договору, наймач має право без згоди наймодавця в межах здійснення комерційної експлуатації автомобілів та напівпричепів від свого імені укладати з третіми особами договори перевезення та інші договори, якщо вони не суперечать цілям використання транспорту, зазначеним у підпункті 2 цього договору; надавати автомобілі та напівпричепи у піднайм за письмовим дозволом наймодавця.

Отже, укладений між ФОП Олексенко В.О. та ПП "Укртрансхолод" договір найму транспортних засобів не містить жодних положень відносно того, що підприємство залучається до виконання договорів перевезення, укладених підприємцем з третіми особами, та приймає на себе зобов`язання з перевезення вантажу.

Водночас суд зауважує, що правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

З наявних в матеріалах справи CMR вбачається, що вантаж було перевезено транспортними засобами номер НОМЕР_2 , НОМЕР_6; НОМЕР_3 , НОМЕР_7; НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , проте перевезення здійснено не ФОП Олексенком В.О., а ПП "Укртрансхолод".

При цьому суду не доведено, що станом на дату перевезення вантажу (19.06.2023) вказані транспортні засоби були передані ФОП Олексенку В.О. за договором найму, та не могли використовуватись їх власником - ПП "Укртрансхолод".

Отже, зміст наявних у матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) від 19.06.2023 №ZU- 3.1, №ZU-3.2, №ZU-3 не підтверджує факт надання відповідачу послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні саме позивачем.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач уповноважив ПП "Укртрансхолод" здійснювати перевезення вантажу для відповідача та, як наслідок, залучив вказане підприємство до виконання зобов`язань, взятих на себе.

Більш того, як зазначено вище, обставина залучення третіх осіб до надання послуг з перевезення вантажу відповідача заперечується самим позивачем.

На підставі означеного суд констатує недоведеність позивачем факту надання ним послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні на підставі міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) від 19.06.2023 №ZU- 3.1, №ZU-3.2, №ZU-3.

Господарський суд зазначає, що, враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

За наведеного суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладених обставин, зважаючи на встановлені факти, суд приходить до висновку, що заявлений позов про стягнення боргу позбавлений фактичного та правового обґрунтування, оскільки на підтвердження викладених в ньому обставин позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами заявок на транспортне перевезення вантажу, а також доказів надання ним послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні на підставі міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) від 19.06.2023.

Вказане, в свою чергу, зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні цього позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 09 червня 2025 р.