Рішення № 128030959, 10.06.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2025Справа № 910/4158/25Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк", про стягнення 256 652,90 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Локотраст" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Філія) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 256 652,90 грн безпідставно отриманих відповідачем коштів за банківською гарантією від 18 листопада 2024 року № 4324/15Г-Вз/0, наданою Акціонерним товариством "Акціонерний банк "Радабанк" (далі - Банк) на забезпечення виконання зобов`язань позивача за укладеним між Товариством та Залізницею в особі Філії договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 29 листопада 2024 року № ЦЗВ-01-06724-01.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 квітня 2025 року було відкрито провадження у справі № 910/4158/25 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі Банк як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

18 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від вказаної дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що звернення стягнення за спірною банківською гарантією мало місце на підставі договірних відносин сторін за наслідком настання гарантійного випадку - неналежного виконання позивачем зобов`язань за договором (порушення строків постачання обумовленого товару). Крім того, на думку Залізниці, наданий позивачем сертифікат про форс-мажорні обставини не є належними доказом настання обставин непереборної сили для Товариства у спірних правовідносинах. Про те, що наведені Товариством у позовній заяві обставини не мали незворотного й непереборного характеру, додатково свідчить здійснення позивачем поставки обумовленого договором товару за іншими рознарядками відповідача. На думку відповідача, підстави для звільнення позивача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором відсутні, оскільки наведені Товариством обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності.

23 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від Банку надійшли письмові пояснення по суті спору від цієї ж дати, у яких останній підтвердив факт зарахування на рахунок відповідача спірної суми грошових коштів за банківською гарантією від 18 листопада 2024 року № 4324/15Г-Вз/0. У цих же поясненнях Банк вказав, що вимога відповідача відповідала всім критеріям, визначеним умовами банківської гарантії та чинним законодавством: була подана в межах строку дії гарантії й містила усі необхідні реквізити, у тому числі належне обґрунтування підстав її пред`явлення. Оскільки вимога Залізниці мала належне представлення, Банк виконав покладені на нього зобов`язання з оплати спірних грошових коштів за гарантією. При цьому, наявність форс-мажорних обставин у позивача в спірних правовідносинах не впливає на юридичні наслідки чинної безвідкличної банківської гарантії та на зобов`язання Банку за нею. Також Банк просив не покладати на нього жодних процесуальних чи матеріальних обов`язків у межах даного провадження.

20 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли письмові пояснення по справі від 29 травня 2025 року, у яких Товариство навело додаткові обґрунтування щодо можливості застосування приписів статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин та наявності підстав для звільнення його від відповідальності за порушення умов договору в зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

26 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Залізниці надійшли заперечення від вказаної дати на письмові пояснення Товариства, у яких відповідач навів свої аргументи на спростування доводів позивача.

2 червня 2025 року через систему "Електронний суд" від Залізниці надійшла заява від 30 травня 2025 року з документами на підтвердження повноважень його представника в суді.

Жодних інших клопотань та заяв по суті спору від учасників справи не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання сторонами та третьою особою заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань учасників справи, у яких останні заперечували проти розгляду даного спору по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи всіх документів і доказів, необхідних для повного, всебічного й об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2024 року за результатами проведення публічної закупівлі № UA-2024-10-23-016364-а між Залізницею та Товариством було укладено договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ЦЗВ-01-06724-01, за умовами якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідачу товар відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною цього правочину, а Залізниця - прийняти й оплатити обумовлену продукцію на умовах договору.

Цей правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. договору найменування товару - запасні частини до тепловозів серії 2ТЕ116, 2М62, 2ТЕ10 (34630000-2 частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху). Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації.

За умовами пунктів 1.5. та 1.6. вказаного правочину позивач гарантував, що товар належить йому на праві власності й не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань. Постачальник гарантував, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни й умови його зберігання не порушені.

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ ("перевезення сплачено до...") відповідно до правил "Інкотермс" у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та вказаними правилами, умови цього правочину матимуть перевагу. Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності відповідача до приймання продукції. Партією товару вважається обсяг одиниць продукції, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в такій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 45-ти календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем; місце поставки - Київська область, місто Фастів (або згідно рознарядки покупця) (пункти 4.1. та 4.2. вказаного правочину).

Відповідно до пунктів 4.5. та 4.6. договору сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів: на поштову адресу постачальника, зазначену в договорі (листом з оголошеною цінністю, описом вкладення і повідомленням про вручення); вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скановані копії відповідної рознарядки в форматі РDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Цей документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної.

Покупець оплачує поставлений товар за ціною, вказаною в специфікації. Ціна договору становить 5 133 057,90 грн з ПДВ (пункти 6.1. та 6.3. зазначеного правочину).

За умовами підпункту 8.3.1. пункту 8.3. договору позивач зобов`язався, зокрема, забезпечити поставку товару в строки та на умовах, встановлених цим правочином.

Пунктами 11.1. та 11.3. договору визначено, що постачальник до підписання договору зобов`язаний надати забезпечення його виконання у вигляді банківської гарантії в розмірі 5 % від ціни договору, що становить 256 652,90 грн. Строк дії забезпечення виконання договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня його укладання і обов`язково повинен перевищувати строк дії цього правочину не менше ніж на один календарний місяць. Надана постачальником у якості забезпечення виконання договору гарантія повинна свідчити про безумовний і безвідкличний обов`язок фінансової установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за договором протягом 5-ти робочих днів з дати отримання першої вимоги покупця. Така оплата здійснюється без необхідності для покупця обґрунтувати свою вимогу, подавати будь-які інші документи, крім вимоги, та виконувати будь-які інші умови. У вимозі покупця повинно бути зазначено, що сума, яка вимагається, має бути сплачена в зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням постачальником зобов`язань, передбачених цим правочином. Вимога покупця може бути надана до фінансової установи у вигляді паперового оригіналу вимоги, оформленої належним чином (підписи уповноважених осіб, печатка), або автентичного SWIFT-повідомлення через банк покупця.

У разі порушення постачальником умов цього договору, а саме: невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов`язань за цим правочином, у тому числі непоставки товару в строк, встановлений пунктом 4.2. договору, - покупець має право стягнути забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей правочин, письмово повідомивши про це постачальника в порядку пункту 8.2.3. договору (пункт 11.7. вказаного правочину).

Відповідно до пунктів 16.1. та 16.2. договору строк його дії встановлюється з моменту підписання сторонами до 31 грудня 2024 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від обов`язку виконати в повному обсязі взяті на себе зобов`язання з поставки й оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, на умовах, визначених цим правочином.

У додатку № 1 до договору (специфікація № 1) сторони погодили найменування (асортимент), технічні характеристики, гарантійні строки та вартість товару.

Судом встановлено, що 15 березня 2024 року між позивачем та Банком укладено генеральний договір про надання банківських гарантій № 4324/15Г/0, за умовами якого Банк взяв на себе зобов`язання в межах ліміту, встановленого пунктом 1.2. цього правочину, надавати банківські гарантії згідно з цим договором та заявою принципала, які будуть вказані у відповідній письмовій заяві, а принципал - відшкодувати Банку всі виплати, здійснені останнім як банком-гарантом за гарантіями (якщо такі були здійснені Банком за свій рахунок), а також сплатити Банку винагороду за надання гарантій, проценти за платіж за гарантіями в розмірі і порядку, обумовлених цим договором.

Розділом "Терміни" вказаного правочину встановлено, що: бенефіціаром у розумінні договору є юридична особа (юридичні особи), на користь якої (яких) надаються гарантії за цим правочином; гарантії (банківські гарантії) - це банківські гарантії, що надаються Банком в рамках цього договору на користь бенефіціара (бенефіціарів) за неналежне виконання принципалом зобов`язань

Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору загальна сума гарантій, наданих Банком у межах цього правочину та які не припинили строк дії з будь-якої причини, і гарантій, сплачених Банком, як банком-гарантом, всі виплати по яких не відшкодовані принципалом, на будь-який момент дії цього договору не може перевищувати 3 000 000,00 грн, з якої загальна сума гарантій платежу, гарантій виконання зобов`язань та інших банківських гарантій за виключенням тендерних банківських гарантій не може перевищувати 1 000 000,00 грн. Банк надає гарантії в рамках цього договору зі строком дії не пізніше ніж 13 березня 2026 року.

На виконання умов генерального договору про надання банківських гарантій № 4324/15Г/0 Банк надав позивачу банківську гарантію від 18 листопада 2024 року (вих. № 1502/29), за умовами якої гарант (Банк), у разі невиконання або неналежного виконання принципалом (позивачем) взятих на себе зобов`язань за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів, укладеним за результатами проведення публічної закупівлі № UA-2024-10-23-016364-а, зобов`язується безвідклично й безумовно сплатити бенефіціару (Залізниці) на його першу письмову вимогу протягом 5-ти робочих днів з дати отримання належним чином оформленої вимоги повну гарантовану суму в розмірі 256 652,90 грн без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати таку вимогу, подавати будь-які інші документи, крім вимоги, або виконувати будь-які інші умови. Вимога бенефіціара може бути оформлена у вигляді паперового оригіналу вимоги, оформленого належним чином (підписи уповноважених осіб, печатка бенефіціара (якщо передбачено), або автентичного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на SWIFT-адресу гаранта. Ця гарантія не може бути відкликана гарантом. Строк дії гарантії - до 31 січня 2025 року (включно). Зобов`язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сумою, на яку видана ця гарантія.

Судом також встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач у встановленому договором порядку надав позивачу рознарядку від 10 грудня 2024 року № ЦЗВ-20/6400 на поставку партії товару на загальну суму 4 905 249,90 грн. Копія вказаної рознарядки з доказами її направлення наявні в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається та сторонами під час розгляду справи не заперечувалось те, що обумовлений товар був поставлений позивачем частково на загальну суму 3 858 305,70 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних уповноваженими представниками сторін без заперечень і зауважень видаткових накладних: від 19 грудня 2024 року № 134 на суму 1 713 301,26 грн, від 26 грудня 2024 року № 144 на суму 1 457 331,72 грн, від 30 грудня 2024 року № 154 на суму 915 480,72 грн.

Оскільки обумовлений рознарядкою товар на загальну суму 1 046 944,20 грн в установлений договором строк позивач не поставив, Залізниця направила Банку вимогу від 29 січня 2025 року № ЦЗВ-20/613 про сплату забезпечення за банківською гарантією від 18 листопада 2024 року № 4324/15Г-Вз/0 на суму 256 652,90 грн.

Листом від 10 лютого 2025 року вих. № 179/29 (копія якого наявна в матеріалах справи) Банк повідомив позивача про те, що 3 лютого 2025 року в зв`язку з прийняттям позитивного рішення про задоволення вимоги Залізниці щодо платежу по гарантії від 18 листопада 2024 року № 4324/15Г-Вз/0, останній здійснив списання з рахунку позивача суми гарантії у розмірі 256 652,90 грн. Вказана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 3 лютого 2025 року № 516 на суму 256 652,90 грн з призначенням платежу: "Грошове покриття для виконання вимоги по гарантії згідно Генерального договору №4324/15Г/0 від 15.03.2024 Без ПДВ".

На думку позивача, порушення умов укладеного з відповідачем договору зумовлене настанням форс-мажорних обставин, а відтак передбачений спірною банківською гарантією гарантійний випадок (неналежне виконання зобов`язань за договором) не настав. У зв`язку з цим Товариство просило суд стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти в зазначеному розмірі.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується і позивачем не спростовано факту порушення ним строку поставки обумовленої продукції.

У свою чергу, відповідно до положень статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Статтею 560 ЦК України встановлено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

За змістом статті 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Підпунктом 9 пункту 3 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 639 (далі - Положення), визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.

Вимога - це лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта/банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією/контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту (підпункт 7 пункту 3 Положення).

Гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин (підпункт 8 пункту 3 Положення).

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що гарантія - це односторонній правочин, за яким гарант приймає на себе обов`язок сплатити бенефіціару на його вимогу певну грошову суму внаслідок невиконання боржником (принципалом) взятих на себе зобов`язань, забезпечених гарантією. Основна функція гарантії полягає в забезпеченні належного виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром. Підставою для пред`явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов`язань перед бенефіціаром за основним зобов`язанням. Гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань.

У пункті 62 Положення визначено, що бенефіціар для отримання платежу за гарантією подає до банку-гаранта безпосередньо або через банк бенефіціара (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу за гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).

Згідно з пунктом 36 розділу V Положення банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.

Підпункт 11 пункту 2 розділу І Положення передбачає, що належне представлення - це представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії/контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія/контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії/контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями/контргарантіями.

Положення не дає визначення достовірності вимоги. Водночас за змістом: пункту 54 (авізуючий банк (резидент), отримавши від іншого банку гарантію, перевіряє достовірність цієї гарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)), пункту 69 (банк-гарант (резидент), отримавши від іншого банку контргарантію, перевіряє достовірність цієї контргарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)), - випливає, що під перевіркою достовірності вимоги слід розуміти перевірку того, що вимога подана (підписана) бенефіціаром (від його імені), а не іншою особою. Відтак, отримавши вимогу, банк (гарант) повинен перевірити її на відповідність таким критеріям: чи є така вимога належним представленням; чи є така вимога достовірною.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 17 травня 2024 року в справі № 910/17772/20.

У вказаній постанові Верховний Суд також дійшов висновків про те, що: "гарант не вправі оцінювати наявність чи відсутність обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України встановлює вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником. У відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, яке не залежить від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Отже, гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема, вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі".

Таким чином, вимога бенефіціара (разом з документами, якщо вони передбачені умовами гарантії) має лише зовні (формально) відповідати встановленим гарантією умовам. Відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником (принципалом) не є підставою для відмови гаранта від платежу. Гарант не повинен встановлювати факт порушення принципалом основного зобов`язання, зокрема детально аналізувати зміст доданих до вимоги документів, при прийнятті рішення про виплату за гарантією.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 18 червня 2024 року в справі № 910/11933/22.

Як було зазначено судом, Банк одержав оригінал належним чином оформленої вимоги Залізниці про сплату 256 652,90 грн та здійснив списання з особового рахунку позивача суму гарантійного платежу на користь відповідача.

Докази порушення Залізницею порядку представлення спірної вимоги чи порушення Банком порядку розгляду останньої в матеріалах справи відсутні і такі обставини позивачем в обґрунтування його позову покладені не були.

Однак, на думку позивача, основне зобов`язання за договором (поставка товару у встановлений строк) не було порушене, у зв`язку з чим Товариство вважає спірні грошові кошти такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

У постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 4 лютого 2025 року в cправі № 910/18874/23 зазначено: "Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини 1 статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України. У разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала".

Разом із цим, як вже було зазначено судом, матеріалами справи підтверджується і позивачем не заперечувався факт порушення ним строку поставки обумовленого договором та рознарядкою товару.

У пункті 11.7. договору сторони прямо погодили, що у разі порушення постачальником умов цього договору, а саме невиконання та/або неналежне виконання ним своїх зобов`язань за договором, у тому числі непоставки товару в строк, встановлений пунктом 4.2. цього правочину, покупець має право стягнути забезпечення виконання договору.

Судом також враховано те, що статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказана умова договору на час розгляду судом зазначеної справи є чинною та в установленому законом порядку не оскаржувалася (доказів зворотнього матеріали справи не містять).

Відтак, з системного тлумачення умов укладеного між сторонам правочину вбачається, що передбачене право відповідача на стягнення забезпечення за договором, у разі невиконання/неналежного виконання позивачем його зобов`язань, не є штрафною санкцією, перелік та умови застосування яких узгоджені сторонами в розділі 9 договору, а відтак не залежить від наявності вини Товариства.

Зазначене також узгоджується з приписами статті 611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Тобто, визначальною обставиною для стягнення спірних коштів забезпечення виконання договору у даних правовідносинах є факт порушення позивачем свого основного зобов`язання стосовно належної та своєчасної поставки обумовленого товару.

Суд також звертає увагу позивача на те, що призначенням гарантії (параграф 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією, причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 17 травня 2024 року в справі № 910/17772/20.

Враховуючи вищевикладені обставини даної справи, суд дійшов висновку про те, що відповідач правомірно отримав спірні грошові кошти на підставі пункту 11.7. договору.

Крім того, суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, умовами пунктів 10.1.-10.5. договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим правочином, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього договору (або існували на момент укладання, але не впливали на можливість виконання цього договору) та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, акти тероризму, диверсія, піратство, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України. Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками. Сторона, яка не може виконати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5-ти робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30-ти робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами. Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність його виконання, то умови цього правочину можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду. Якщо строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 календарних днів, кожна зі сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір. Якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону в строки, визначені пунктом 10.2. цього договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона вподальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав і обов`язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року в справі № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.

Разом із цим, наданий позивачем сертифікат про форс-мажорні обставини не засвідчує дії непереборної сили для Товариства упродовж усього обумовленого договором строку поставки товару.

Зокрема, у сертифікаті про форс-мажорні обставини від 3 січня 2025 року № 2300-24-2474, виданий Запорізькою ТПП, зазначено про дію обставин непереборної сили - аварію (вихід з ладу обладнання внаслідок перевантаження в електромережі) на підприємстві виробника товару - Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод "Квік", у період з 13 грудня 2024 року по 3 січня 2025 року. У свою чергу, за умовами пункту 4.2. договору обумовлений рознарядкою відповідача від 10 грудня 2024 року № ЦЗВ-20/6400 товар позивач повинен був поставити Залізниці до 24 січня 2025 року включно. Разом із цим, докази існування форс-мажорних обставин для позивача у період з 4 січня 2025 року по 24 січня 2025 року в матеріалах справи відсутні й Товариством надані не були.

У своєму позові Товариство зазначало про інші обставини, внаслідок яких був порушений строк поставки обумовлено товару - авіаудар 10 грудня 2024 року ракетою "Іскандер" по місту Запоріжжя безпосередньо за адресою розташування позивача (а не вищевказаного виробника товару). Однак, докази на підтвердження цих обставин у матеріалах справи відсутні й позивачем надані не були.

Суд також завертає увагу на те, що у вищевказаному сертифікаті про форс-мажорні обставини зазначено про неможливість поставки позивачем у період з 13 грудня 2024 року по 3 січня 2025 року обумовленого договором та рознарядкою відповідача товару, зокрема: тронк поршня (еквівалент тронк поршня (Д.40.22.01.1) у кількості 9 штук, шестерня (еквівалент шестерня ведуча (2ТЕ10Л.30.58.123) у кількості 53 штуки, вставка (еквівалент вставка (14Д.40.22.1сб) у кількості 21 штука, втулка направляюча (еквівалент втулка направляюча (11Д4О.78.7сб.ОЗ) у кількості 38 штуки, палець (еквівалент палець шатуна (Д45.17.04-1А) у кількості 55 штук, втулка (еквівалент втулка (5Д49.78.3СБ) у кількості 74 штуки, втулка (еквівалент втулка (5Д49.78.3СБ01) у кількості 58 штук, важіль (еквівалент важіль (Д49.78.6спч) у кількості 48 штук, важіль (еквівалент важіль (Д49.78.08) у кількості 32 штуки, втулка (еквівалент втулка (5Д49.17.4СБ-3) у кількості 136 штук, втулка (еквівалент втулка (5Д49.17.6СБ-2) у кількості 125 штук, установка соплового апарату (еквівалент установка соплового апарату (№ 6ТК.03.120спч) у кількості 6 штук, підшипник опорно-упорний (еквівалент підшипник опорно-упорний (бТК.ОЗ.ЮОспч) у кількості 20 штук, підшипник опорний (еквівалент Підшипник опорний (6ТК.03.090спч) у кількості 20 штук, лабіринт (еквівалент лабіринт (6ТК.03.025-1) у кількості 10 штук. Разом із цим, з наявних у матеріалах справи копій видаткових накладних вбачається, що частина вищевказаного товару була поставлена Товариством у період з 19 грудня 2024 року по 30 грудня 2024 року, тобто, саме в період дії вказаних у вищезазначеному сертифікаті обставин непереборної сили.

Слід зазначити, що сертифікатом Запорізької ТПП від 3 січня 2025 року № 2300-24-2474 зафіксовано існування обставин непереборної сили виключно щодо контрагента позивача - ТОВ "Машинобудівний завод "Квік", що також не є доказом настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах сторін за укладеним між ними договором поставки відповідно до імперативних приписів частини 1 статті 617 ЦК України.

Крім того, судом встановлено, що за умовами договору та специфікації Товариство не є виробником товару, а здійснює виключно його постачання відповідачу. У свою чергу, за змістом пункту 1.5. договору Товариство гарантувало, що на час укладання спірного правочину обумовлений договором товар належить йому на праві власності. Разом із цим, доказів знищення спірного товару за місцем його зберігання чи відсутності доступу позивача до нього у період з 10 грудня 2024 року по 24 січня 2025 матеріали справи не містять і позивачем надані не були.

Суд також звертає увагу на те, що за умовами пункту 17.2. договору сторони підтвердили, що вони усвідомлюють усі ризики пов`язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного в установленому законодавством порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору, а також статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного правочину.

Поряд із цим, суд повторно звертає увагу на те, що підставою для стягнення спірних коштів забезпечення виконання договору за банківською гарантією у даних правовідносинах є факт порушення позивачем свого основного зобов`язання, незалежно від наявності його вини, наявності збитків у відповідача та наявності форс-мажорних обставин.

Жодною нормою чинного законодавства не передбачена можливість застосування конструкції форс-мажору (непереборної сили) до спірних правовідносин сторін щодо стягнення коштів забезпечення договору за банківською гарантією. Застосування вказаних положень про форс-мажорні обставини до пункту 11.7. договору сторонами також не передбачено.

У постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 4 лютого 2025 року в cправі № 910/18874/23 зазначено про те, що: "У ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору (непереборної сили) в цивільних відносинах, однак це не перешкоджає учасникам цивільного обороту передбачити в договорі: на які випадки поширюється форс-мажор; які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, що виникло на підставі договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, що виникло на підставі договору, зокрема, в аспекті продовження відповідних строків".

Продовження строку дії договору та строку виконання зобов`язань унаслідок форс-мажору чи інших обставин є можливим, якщо сторони прямо вказали це в умовах договору або уклали додаткову угоду про це вже після виникнення таких обставин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 31 серпня 2022 року № 910/15264/21.

Разом із цим, умовами спірного договору не передбачено автоматичного продовження строків договірних зобов`язань сторін у разі настання обставин непереборної сили. Докази укладання сторонами додаткової угоди в порядку пункту 10.3. договору в матеріалах справи відсутні.

Позивач не довів жодними належними та допустимими доказами в справі відсутності передбачених договором та чинним законодавством правових підстав для стягнення забезпечення виконання укладеним між сторонами правочином у вигляді гарантії, як, зокрема, і припинення існування таких обставин на час розгляду даної справи судом.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку про те, що правові підстави для стягнення з відповідача грошових коштів в загальному розмірі 256 652,90 грн як набутих без достатньої правової підстави відсутні. Відтак, позов Товариства є необґрунтованим, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, не прийняті судом до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову Товариства.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10 червня 2025 року.

Суддя Є.В. Павленко