Рішення № 128020530, 02.06.2025, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/4670/24

Провадження № 2/202/561/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2025 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді - Бєсєди Г.В.

за участю секретаря - Голєва А.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника Головного управління державної

казначейської служби України у Дніпропетровській області Тараненко М.С.

представника Дніпропетровської обласної прокуратури - Дудник К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпра справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особі, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Дніпропетровська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпра звернулась ОСОБА_2 з позовом до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особі, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Дніпропетровська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що постановою Касаційного кримінального суду від 19.09.2023року у справі 204/647/20 вирок Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня2021року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 червня2022року змінено. Перекваліфіковано її дії, та звільнено ОСОБА_2 з-під варти в залі суду у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання. Вироком у цій самій справі від 12.08.2021року залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2022року її було визнано винуватою в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 УК України та призначено їй покарання у вигляді дев`яти років позбавлення волі. Строк відбуття покарання відраховано з моменту фактичного затримання, а саме з 17 листопада2019року.

На день звільнення з моменту початку відбуття покарання пройшло 3 роки, 10 місяців, 13 днів. На момент незаконного звинувачення та вироку вона мала доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та рідного брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що їй було спричинено моральну шкоду у вигляді порушення нормальних життєвих стосунків з близькими, знайомими, колегами по роботі, що змусило її докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Вона була позбавлена ??можливості реалізовувати свої звички та бажання. Ввесь час розслідування та розгляду кримінальної справи, вона змушена була перебувати під обтяженням обвинувачення у найтяжкому злочині, про що знали її близькі родичі друзі та знайомі. Ці та інші обставини викликали у неї відчуття приниження, повну безпорадність перед Державою, зневіру в намірах суду та прокурора дійсно встановити істину в кримінальній справі, відчай від того, що знову і знову її змушували пригадувати обставини трагічних подій, забути та не пригадувати ніколи. Перебування в стані постійного стресу від усього вищенаведеного відобразилося на особистому житті, вона не мала можливості планувати свою життя на свій розсуд. Зазнала приниження честі, гідності, та ділової репутації, моральних переживань у зв`язку з порушенням її прав та нормальних життєвих зв`язків, порушення стосунків з оточуючими людьми.

Внаслідок незаконних рішень виникла необхідність прикладати додаткові зусилля для організації життя та налагодження стосунків з оточуючими, тривалими душевними стражданнями, які вплинули на її здоров`я та спровокували розвиток глибокої депресії. Постійні стресові ситуації, психологічне напруження, депресивний стан та внутрішні переживання призвели до порушення сну, апетиту, виникало відчуття постійної перевтоми.

Просила стягнути з Державного бюджету України через Державне Казначейство України в особі Головного Управління в Дніпропетровській області на користь неї 3 905 280 грн. 00 коп. завданої моральної шкоди.

Представник Головного управління державної казначейської служби у Дніпропетровській області надав відзив на позов, в якому наголошував, що жодним судовим рішенням незаконні дії відносно позивача у спірних правовідносинах не встановлювались, а вина позивача за іншою кваліфікацією визнана касаційним судом, відтак позивач не була незаконно притягнута до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене КК України у зв`язку із діями/ бездіяльністю органів державної влади щодо неї. Перекваліфікація кримінального правопорушення не є закриттям кримінального провадження з реабілітуючих підстав, не є визнанням невинуватості, що спричинена незаконним обвинуваченням тощо. Колегією суддів Касаційного кримінального суду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування законодавства, яким передбачається кримінальна відповідальність, які б були безумовними підставами саме для скасування судового рішення щодо позивача, відтак вимога про настання шкоди не відповідає об`єктивній дійсності, правовим засадам настання моральної шкоди та обов`язку з її відшкодування. В даній цивільній справі відсутня будь-яка особа, діями чи бездіяльністю якої позивачу могла бути завдана моральна та матеріальна шкода.

Позивачем не надано жодного доказу спричинення моральної та матеріальної шкоди, незаконності дій/бездіяльності будь-якого державного органу щодо себе та істотного порушення її прав чи настання подій, котрі є передумовою виникнення цивільно-правової відповідальності. Звертали увагу, що в позові не наведено жодного посилання на будь-який закон або нормативний акт, яким би було передбачено, що в даному випадку шкода повинна відшкодовуватись конкретною юридичною особою Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області. Просили відмовити у задоволенні позову.

Представником Дніпропетровської обласної прокуратури були надані письмові пояснення, в яких прокурор наголошував на безпідставність позовних вимог. Зазначалаи, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому цим Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, позивач не надає доказів, до яких саме значних наслідків призвели незаконні дії органу досудового розслідування, прокуратури та суду, в чому виразились моральні страждання позивача та як саме, в якій мірі було порушено усталений спосіб її життя, яких додаткових заходів потрібно вжити позивачу для відновлення свого психологічного здоров`я. Натомість, позивачем не надано всіх належних і допустимих доказів на підтвердження погіршення відносин з оточуючими людьми, колегами та друзями, порушення нормальних життєвих зв`язків, негативних змін в емоційному стані, а сам по собі факт притягнення його до кримінальної відповідальності не є безумовною підставою для стягнення шкоди без установлення усіх складових елементів необхідних для цивільно-правової відповідальності. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

ОСОБА_2 не є виправданою, реабілітованою особою, а постановою Верховного Суду їй лише змінено кваліфікацію діяння з ч.1 ст.ст.115 КК України на ст.118 КК України та призначена міра покарання в межах санкції цього закону, а отже вона визнана виннною за ст.118 КК України. Зазначені обставини та факти не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 3 905 280 грн, розмір якої не обґрунтований та не підтверджується належними і допустимими доказами, а таке стягнення на користь позивача призведе до безпідставного завдання збитків Державному бюджету України.

Письмові пояснення були надані представником Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, в яких зазначили, що позов є необґрунтованим та безпідставним. Звертали увагу суду на те, що дії працівників поліції прокуратури та суду, в частині первинної кваліфікації постановою Касаційного кримінального суду від 19.09.2023 року у справі №204/647/20 протиправними не визнавалися, отже є законними та такими, що ґрунтуються на правових нормах. Матеріали справи не містять жодного належного доказу який би вказував на протиправні дії/бездіяльність працівників ГУНП, прокуратури та суду, а отже вважають, що позивачка не довела завдання їй моральної шкоди. Позивачка не надала до суду будь-яких доказів оскарження дій працівників ГУНП, прокуратури та суд щодо визнання дій останніх незаконними, не надала суду жодного належного доказу спричинення їй моральних страждань працівниками ГУНП, прокуратури та суду, які вона зазнала у зв`язку з незаконними, на її думку, діями останніх.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Дніпропетровську обласну прокуратуру, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (постановлена в порядку ст. 259 ЦПК України) від 20 січня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши докази у справі, приходить до таких висновків.

СВ Чечелівським ВП Дніпровського ВП ГУНП здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019040680002331 від 17.11.2019, за ч. 1 ст. 115 КК України, за фактом умисного вбивства ОСОБА_5 .

Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2021 року у справі № 204/647/20, ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. До набрання вироком законної сили ОСОБА_2 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк відбування покарання ухвалено рахувати з 17 листопада 2019 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040680002331 від 17 листопада 2019 року, щодо ОСОБА_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, залишено без задоволення. Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2021 року у справі № 204/647/20 відносно ОСОБА_2 залишено без змін.

Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 19.09.2023 року у справі №204/647/20 касаційну скаргу засудженої ОСОБА_2 задоволено. Вирок Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2021 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного суду від 27 червня 2022 року щодо ОСОБА_2 змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_2 з частини 1 статті 115 КК України на статтю 118 КК України і призначено їй за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Звільнено ОСОБА_2 з-під варти в залі суду в зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

Згідно із статтею56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності передбачене статтею1176 ЦК України.

Згідно з частиноюпершоюстатті1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України діють правила визначені частиною шостою зазначеної статті, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до частинипершоїстатті1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з частиноюпершоюстатті23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття9 Конституції Українипередбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У свою чергу відповідно до частинидругоїстатті10 ЦПК Українисуд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, згідно із статтею17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. При цьому згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) для визнання ним арешту або тримання під вартою таким, що здійснене всупереч статті 5 Конвенції та призначення відповідного відшкодування не вимагається визнання незаконним такого арешту або тримання під вартою на національному рівні.

Так, у справі "Шульгін проти України" ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у зв`язку з відмовою національними судами у присудженні заявнику компенсації за незаконне позбавлення його свободи протягом двох років. Підставою для звернення заявника до національних судів з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, стало рішення Верховного Суду України, яким було частково скасовано вирок щодо заявника, що мало наслідком зменшення строку його покарання на більш як два роки. При цьому на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

Відмова національних судів у задоволенні позову заявника була обґрунтована тим, що на справу заявника не поширювалась діяЦК УкраїнитаЗакону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". У рішеннях національних судів вказано, що засудження заявника було визнано лише частково, а не в повному обсязі, тоді як національне законодавство передбачало, що скасування вироку як незаконного є підставою для отримання відповідної компенсації.

Здійснюючи оцінку рішень національних судів у цій справі ЄСПЛ визнав застосований ними підхід надмірно формальним, а спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, таким, що не відповідав вимогам пункту 5 статті 5 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що внаслідок неправильної кваліфікації органами досудового розслідування, прокуратури і суду дій ОСОБА_2 , остання незаконно перебувала під вартоюз 17 листопада 2021 року по 19 вересня 2023 року, що свідчить про порушення її прав, гарантованих статтею 5 Конвенції та дає право на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з практикою ЄСПЛ, здійснюючи оцінку того чи є надане заявнику відшкодування належним та достатнім врахуванню підлягають усі обставини справи та характер порушення Конвенції.

Зокрема, в ухвалі щодо прийнятності від 18 грудня 2012 року у справі "Валерій Владиславович Згоннік проти України" ЄСПЛ звернув увагу, що присуджена на національному рівні компенсація, яка є нижчою від суми, яку виплатив би суд за аналогічне порушення, все-одно може вважатися розумною, за умови, що відповідне рішення національних судів узгоджується з правовою традицією та рівнем життя у відповідній країні, швидко постановлене і виконане.

Водночас, при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у зв`язку з тривалістю перебування ОСОБА_2 під вартою, судом враховується не лише прецедентну практику ЄСПЛ, а й обставини справи.

Порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають значення для вирішення такої категорії справ, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування завданої позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача. Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13Закону України«Про порядоквідшкодування шкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі№686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України«Про Державнийбюджет Українина 2025рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8 000,00 грн.

Таким чином, оскільки період перебування ОСОБА_2 під вартою становить (з 17 листопада 2021 року по 19 вересня 2023 року), тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 176533,34 грн ((8 000,00 грн х 22 місяці = 176 000 грн) + 533,34 грн. за 2 дні (8000:30= 266,67 грн. за 1 день х 2= 533,34 грн.).

Враховуючи обставини справи, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним визначити розмір моральної шкоди 180000 грн., який буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань.

Визначений позивачем розмір моральної шкоди 3905280 грн., з урахуванням встановлених обставин справи є надто завищеним, таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Положеннями статті4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету (зокрема: заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратила внаслідок незаконних дій; сум, сплачених громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральної шкоди).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частинадругастатті2 ЦК України).

Відповідно до частинипершоїстатті170 ЦК Українидержава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Судувід 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження№ 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі№ 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоУказом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.12,13,81,89,264,293,294,315,316,319 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, треті особі, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору: Дніпропетровська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України накористь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 180000 гривень відшкодування моральної шкоди.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Г.В. Бєсєда