Рішення № 128012280, 10.06.2025, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/699/25

Провадження № 2/135/351/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

10.06.2025 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1838329 від 04.02.2022 у розмірі 30 000 грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.02.2022 між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1838329, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 10 000 грн 00 коп., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку та строки, визначені договором.

ТОВ «Веллфін» виконало свої зобов`язання за договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов договору. Водночас відповідач своїх зобов`язань не виконав не вносив передбачені договором платежі, у зв`язку з чим станом на момент подання позову утворилася заборгованість у розмірі 30 000 грн 00 коп., яка складається з: 10 000 грн 00 коп. заборгованість за основною сумою кредиту; 20 000 грн 00 коп. заборгованість по відсоткам за неправомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 30 000 грн 00 коп., а також судові витрати, що складаються з 2 422 грн 40 коп. судового збору.

Відповідач ОСОБА_1 відзивуна позовнузаяву неподала.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останній скористався своїми процесуальними правами.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 20 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання. Відповідачу запропоновано подати відзив на позов.

Ухвалу про відкриття провадження разом із копією позовної заяви та доданими матеріалами суд направив відповідачеві на зареєстровану в установленому законом порядку адресу. Згідно з інформацією поштового відправлення, конверт не був вручений у зв`язку з його неотриманням під час доставки. Відзиву або інших письмових пояснень відповідач не подав, у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про зміну місця проживання суд не інформував.

Відповідно до частин сьомої та восьмої статті 128 ЦПК України, у разі ненадання суду нової адреси документи, надіслані на останню відому (зареєстровану) адресу, вважаються врученими. Днем вручення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за зазначеною адресою.

IV. Щодо належного повідомлення відповідача та можливості ухвалення заочного рішення

Наведені обставини свідчать про те, що суд дотримався вимог процесуального закону щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та забезпечив йому можливість реалізувати право на захист.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 зазначив, що надсилання судових документів рекомендованим листом на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання повідомлення належним, оскільки їх фактичне отримання не залежить від волі суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (провадження №11-268заі18) також вказала, що належне повідомлення вважається здійсненим у разі надсилання документів на дійсну адресу особи. Аналогічну позицію підтверджено постановою Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 поштові відправлення, повернуті з відміткою «закінчення терміну зберігання», визнаються належно врученими, якщо вони були направлені за зареєстрованою адресою особи.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України, за наявності факту належного повідомлення відповідача, відсутності відзиву та його неявки без поважних причин, суд має право ухвалити заочне рішення, якщо позивач не заперечує проти такого розгляду.

З огляду на викладене, справа підлягає розгляду в порядку заочного провадження на підставі наявних у справі матеріалів.

V. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 заповнила заявку на отримання кредиту шляхом внесення всіх обов`язкових полів на офіційному вебсайті позивача. Зазначена заявка містить ідентифікаційні дані відповідача, зокрема копію паспорта та її фотографію, що підтверджується відповідною роздруківкою (а.с. 1921).

04 лютого 2022 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1838329 (а.с. 1318). Відповідно до умов договору, відповідачу надано кредит у сумі 10 000 грн на строк з 04.02.2022 по 06.03.2022 (п. 2.1, п. 2.3 договору).

Сторони погодили процентну ставку у розмірі 0,9 % від суми позики щоденно, з урахуванням мінімальної суми у 50 грн за перший день користування (п. 1.4.1 договору). У разі прострочення виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, передбачено нарахування процентів за кожен день фактичного користування грошовими коштами до моменту повного погашення боргу, що розцінюється як плата за неправомірне користування чужими коштами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України (п. 1.5.2 договору).

Додатком до договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки (а.с. 18, зворот).

Кредитний договір було підписано відповідачем 04.02.2022 о 01:32:24 шляхом введення одноразового ідентифікатора ff6060 в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Веллфін» (а.с. 18). Під час укладення договору відповідач зазначила свої персональні дані: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП), номер телефону, адресу місця проживання (реєстрації), а також номер платіжної картки, на яку мала бути зарахована сума кредиту НОМЕР_1 .

Кредитні кошти в сумі 10 000 грн були зараховані на зазначену банківську карту 04.02.2022 о 01:32:27 за допомогою платіжної системи «ПрофітГід», що підтверджується листом позивача (а.с. 22).

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 25 квітня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 30 000 грн, з яких: 10 000 грн основна сума боргу; 20 000 грн нараховані проценти за прострочене користування кредитом (а.с. 2335).

Станом на день розгляду справи відповідач не надала суду доказів сплати вказаної заборгованості.

VІ. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування

1. Укладення електронного договору про споживчий кредит

Загальні вимоги, необхідні для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства та моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а форма правочину встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину не встановлена прямо законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, визначених законом, такий правочин може бути визнано недійсним судом.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, оформлена в електронній формі (стаття 3).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним і Господарським кодексами України та іншими актами законодавства. Якщо договір укладено шляхом обміну електронними повідомленнями і підписано відповідно до статті 12 Закону «Про електронну комерцію», він за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожен електронний примірник із накладеним підписом у порядку статті 12 цього Закону вважається оригіналом.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання відповіді про прийняття пропозиції (акцепту). Акцепт може бути здійснений шляхом надсилання електронного повідомлення з підписом у порядку статті 12 Закону, заповнення форми-прийняття пропозиції в електронній системі з підписом у порядку статті 12 або вчинення інших дій, чітко роз`яснених в інформаційній системі, де розміщено пропозицію (стаття 11 Закону «Про електронну комерцію»).

Пропозиція (оферта) може містити умови, викладені в іншому електронному документі за допомогою перенаправлення до нього. Особи, яким адресовано оферту, мають мати безперешкодний доступ до таких документів. Якщо учасники договору могли ознайомитися з умовами через перенаправлення, це не є підставою для визнання правочину нікчемним (ч. п`ята статті 11 Закону).

Стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» встановлює, що за домовленістю сторін чи вимогою акта цивільного законодавства електронний правочин має бути підписаний: електронним цифровим підписом згідно із Законом «Про електронний цифровий підпис»; електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора; аналогом власноручного підпису (факсиміле) за письмовою згодою сторін із доданням зразків таких аналогів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі й на умовах, визначених договором, а позичальник повернути кредит і сплатити проценти.

Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем і за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі статтею 652 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, будь-який договір, що укладається відповідно до ЦК чи ГК України, може мати електронну форму, яка за правовими наслідками прирівнюється до письмової (статті 205, 207 ЦК України), за умови наявності всіх істотних умов для відповідного виду договору. У разі відсутності істотних умов договір може бути визнаний неукладеним або недійсним через недотримання письмової форми.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Метою підписання договору є ідентифікація особи та підтвердження її згоди з умовами, а також забезпечення цілісності електронних даних. Електронний підпис у вигляді одноразового ідентифікатора це алфавітно-цифровий код (пароль, SMS-код тощо), що додається до електронних даних особою, яка акцептує пропозицію, і надсилається іншій стороні договору.

Суд встановив, що 04 лютого 2022 року відповідач у власному кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Веллфін» добровільно й усвідомлено подав заявку на отримання кредиту. Ця електронна заявка зберігається в особистому кабінеті відповідача. Після подання заявки позивач надіслав одноразовий цифровий код через SMS. Введення відповідачем цього коду підтвердило акцепт оферти та укладення кредитного договору № 1838329 від 04.02.2022 в електронній формі. Таким чином, між сторонами укладено електронний кредитний договір на умовах, відображених у файлах особистого кабінету (текст договору та Правила кредитування).

Відповідно до законодавства онлайн-укладення споживчого кредиту із використанням одноразового пароля прирівнюється до письмового підпису. З матеріалів справи видно, що відповідач отримав проєкт кредитного договору з усіма додатками в електронному вигляді та ознайомився з умовами й Правилами надання фінансових кредитів ТОВ «Веллфін», розміщеними на сайті. Це відповідає вимогам частин першої та другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якими кредитодавець завчасно надає споживачу повну інформацію (паспорт споживчого кредиту) для обґрунтованого рішення. Тобто відповідач мав можливість повно й належно ознайомитися з умовами кредитування до укладення договору, що підтверджує усвідомленість його волевиявлення.

Договір містить усі істотні умови й укладений у спосіб та формі, що відповідають вимогам закону. У договорі передбачено, що недійсність окремих його частин або додатків (включно з Правилами) не спричиняє недійсності всього договору. Отже, електронний договір є юридично чинним і обов`язковим для сторін.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором за своєю правовою природою відповідає категорії удосконаленого електронного підпису: алфавітно-цифровий код, надісланий підписантові через засоби зв`язку для підтвердження його волі укласти договір. Такий спосіб автентифікації широко застосовується, зокрема в сфері мікрокредитування. Судова практика підтверджує дійсність укладення договорів за допомогою одноразового пароля: у постанові Верховного Суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 зроблено висновок, що підписання договору одноразовим паролем-ідентифікатором є допустимим способом волевиявлення і за правовими наслідками прирівнюється до письмового договору (стаття 12 Закону «Про електронну комерцію»). Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 561/77/19: якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання такої форми (ч. другої ст. 639 ЦК України), і будь-який договір за ЦК або ГК України може мати електронну форму та вважатися письмовим (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину: доки суд не встановить протилежне, він є дійсним. У цій справі немає даних про оспорення чи нікчемність кредитного договору, тому презумпція його чинності не спростовано. Отже, права й обов`язки сторін за договором підлягають захисту та виконанню на загальних підставах.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між відповідачем і первісним кредитором ТОВ «Веллфін» належним чином укладено кредитний договір № 1838329 від 04.02.2022 в електронній формі на умовах, визначених сторонами. Матеріали справи підтверджують факт надання кредиту: платіжні документи свідчать про зарахування 10 000 грн на вказаний рахунок відповідача через сертифіковані платіжні системи з дотриманням вимог безпеки (стандарт PCI DSS). Відповідач отримав кошти й зобов`язаний повернути їх та сплатити встановлені договором платежі у визначені строки.

2. Розрахунок заборгованості та доказування її розміру

Під час ухвалення рішення суд перевіряє, чи підтверджуються факти, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення, наявними доказами, а також чи є інші важливі для справи обставини та відповідні докази (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

Позивач довів факт укладення кредитного договору № 1838329 від 04.02.2022 між ТОВ «Веллфін» і ОСОБА_1 , за умовами якого кредит надано на 30 днів з 04.02.2022 (дата надання) до 06.03.2022 (строк повернення). Зі звернення позивача витікає, що станом на 25.04.2025 заборгованість відповідача становила 30 000 грн, з яких: 10 000 грн прострочена заборгованість за основною сумою кредиту; 2 850 грн заборгованість за процентами відповідно до пункту 2.5.1 кредитного договору за період з 04.02.2022 по 06.03.2022; 17 150 грн заборгованість за процентами за неправомірне користування коштами згідно з пунктом 2.5.2 договору за період з 06.03.2022 по 05.09.2022 відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно з частиною першоюстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо заборгованості за процентами відповідно до пункту 2.5.1 кредитного договору (2 850 грн за період з 04.02.2022 по 06.03.2022): суд вважає, що розрахунок відповідає умовам договору та закону, і з огляду на презумпцію відплатності договору позичальник зобов`язаний сплатити зазначені суми як плату за користування грошовими коштами.

Водночас заборгованість за процентами за неправомірне користування коштами (17 150 грн за період з 06.03.2022 по 05.09.2022) підлягає відмові в стягненні з огляду на наступне.

У силу частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник не повернув суму позики вчасно, він зобов`язаний сплатити суму боргу відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За пунктами 2.5.1 та 2.5.2 розділу 2 кредитного договору № 1838329 від 04.02.2022 сторони визначили ставку 0,95 % річних від суми несвоєчасно повернутих коштів за кожен день користування, прирівнявши цей розмір до умов частини другої статті 625 ЦК України. Тобто за договором встановлено інший розмір процентів за неправомірне користування коштами, що відповідає праву сторін домовитися про індивідуальну ставку.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК Україниборжник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 січня 2019 року в справі №5017/1987/2012 вказувала, що відповідно до частини другої статті 625ЦКкредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України.

Однак, відповідно до п.18Прикінцевих та Перехідних положень ЦК Україниу період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

За таких обставин позов в частині стягнення з відповідача 17 150 грн 00 коп., за період з 06.03.2022 по 05.09.2022, нарахованими відповідно до ч.2ст.625ЦК України, задоволення не підлягає.

Висновки

З огляду на викладене та з урахуванням невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 1838329 від 04.02.2022, позовні вимоги ТОВ «Веллфін» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в розмірі 12 850 грн, яка складається з: 10 000 грн заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 2 850 грн заборгованість за процентами відповідно до п. 2.5.1 кредитного договору за період з 04.02.2022 по 06.03.2022. В іншій частині, а саме стягнення заборгованості у сумі 17 150 грн 00 коп. по процентам за неправомірне користування грошовими коштами за період з 06.03.2022 по 05.09.2022, нарахованими відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, позов задоволенню не підлягає.

VІІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2 422 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 179 від 08.05.2025 (а.с. 12).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вказане з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 037грн 51коп.,тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (42,83 %). Решту судового збору в сумі 1 384 грн 89 коп. слід залишити за позивачем.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» заборгованість за кредитним договором № 1838329 від 04.02.2022 у розмірі 12 850 (дванадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» 1 037 (одну тисячу тридцять сім) грн 51 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін», місце знаходження: вул. Героїв Севастополя, буд. 48, м. Київ, 03061, ЄДРПОУ 39952398;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заочне рішення складено та підписано суддею 10.06.2025.

Суддя