Рішення № 128002040, 09.06.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2025 року Справа№640/36850/21

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України, в якому позивач просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та не виплати їй грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 12 грудня 2012 року по 29 серпня 2019 року;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 137,5 днів щорічної основної відпустки в сумі 27966 грн. 13 коп.;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України за строковим трудовим договором у період з 08.01.2008 по 29.08.2019 VI, VIII скликань.

Відповідно до записів трудової книжки позивач: № 13 від 08.01.2008 року зарахована на посаду помічника консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , №14 від 12.12.2012 року звільнена з посади помічника консультанта народного депутата України в зв`язку з припинення повноважень народного депутата; № 17 від 02.02.2015 року зарахована на посаду помічника консультанта народного депутата України ОСОБА_3 , №20 від 29.08.2019 року звільнена з посади помічника консультанта народного депутата України в зв`язку з припинення повноважень народного депутата.

Зазначає, що на її інформаційний запит від 14.09.2020 року у листі Апарату Верховної Ради України від 23 вересня 2020 року №18/10-1558 зазначено, що за період роботи невикористані 137,5 днів відпустки. Листом від 19.11.2020 року № 15/26-2020/215220 відповідач надав, у тому числі, розрахунок компенсації за невикористані 137,5 днів відпустки на суму 27966,13 грн.

Цим же листом відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Позивач не погоджується із такою позицією, вказує, що підставою для виплати грошової компенсації є її звільнення із вказаної посади.

Крім того, просить нарахувати середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого, серед іншого, зазначив, що в розумінні статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» роботодавцем відносно помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно розподіляє місячний фонд заробітної плати між помічниками-консультантами. Апарат Верховної Ради України лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцями народним депутатом України.

Відтак, оскільки Апарат Верховної Ради не є роботодавцем для помічників-консультантів, то й підстави для виплати спірної грошової компенсації відсутні.

Відповідач зауважив, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, а Апарат Верховної Ради України не має право брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

З урахуванням вказаного, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає.

У поданих до суду додаткових поясненнях від 13.03.2025 року відповідача навів правові позиції, викладені у відзиві на адміністративний позов, просив відмовити повністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2022 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Законом України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акту приймання-передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 15.01.2025, згідно супровідного листа КОАС від 15.01.2025 №01-19474/25 до Донецького окружного адміністративного суду передано 4132 судові справи, у тому числі адміністративну справу №640/151/22.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025 зазначену справу передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

Ухвалою суду від 20.02.2025 року адміністративну справу № 640/36850/21 прийнято до свого провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати суддею одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 року зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Христофорову А.Б.

Ухвалою суду від 31 березня 2025 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №640/36850/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Зобов`язано Апарат Верховної Ради України у п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали надати до Донецького окружного адміністративного суду, засобами електронного зв`язку (е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua), розрахунок компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної основної відпустки за період роботи з 12.12.2012 року по 29.08.2019 року, або обґрунтовані пояснення з цього приводу.

Ухвалою суду від 09.06.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представнику Апарата Верховної Ради України про залучення співвідповідача - Державної казначейської служби України до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску, а також відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому дію воєнного стану було продовжено, та станом на день винесення рішення він діє.

З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.

Головуючий суддя Христофоров А.Б. у період з 02.06.2025 року по 06.06.2025 року включно перебував на лікарняному.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 08.01.2008 року по 12.12.2012 року працювала на посаді помічника консультанта народного депутата України шостого скликання - ОСОБА_2 , з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 02.02.2015 року по 01.03.2015 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України восьмого скликання ОСОБА_3 без поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 02.03.2015 по 29.06.2016 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України восьмого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 30.06.2016 по 29.08.2019 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної ради України восьмого скликання ОСОБА_3 без поширенням дії Закону України «Про державну службу», що підтверджується копією трудової книжки, наявної в матеріалах справи.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 311 від 17.01.2008 року ОСОБА_4 було зараховано з 08.01.2008 року на посаду помічника- консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час її депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 3500 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_4 .

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 5205 від 12.12.2012 року звільнено помічників консультантів народних депутатів України шостого скликання, у тому числі - ОСОБА_4 , в зв`язку із закінченням строку трудового договору та визначено провести виплату компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 1180 від 06.02.2015 року ОСОБА_4 було зараховано з 02.02.2015 року на посаду помічника- консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень без поширенням дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 3000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 та заяви ОСОБА_4 .

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 3264 від 05.07.2016 року ОСОБА_4 було переведено за її згодою, з 30.06.2016 року на посаду помічника- консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень без поширенням дії Закону України «Про державну службу» із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 5000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 та заяви ОСОБА_4 .

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 2397-к від 16.03.2015 року ОСОБА_4 було переведено за її згодою, з 02.03.2015 року на посаду помічника- консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень без поширенням дії Закону України «Про державну службу, встановлено заробітну плату в сумі 4000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 та заяви ОСОБА_4 .

Розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради № 1305-к від 27.08.2019 року звільнено з займаних посад з 29.08.2019 року помічників консультантів народних депутатів України восьмого скликання, у тому числі - ОСОБА_1 , в зв`язку із закінченням строку трудового договору та визначено провести виплату компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України».

Листом від 23 вересня 2020 року №18/10-1558 Апарат Верховної Ради України, на інформаційний запит позивача від 14.09.2020 року повідомив, що за період з 08.01.2008 по 12.12.2012 на посаді помічника консультанта народного депутата України невикористані дні відпустки склали 14 календарних днів; за період її роботи з 02.02.2015 по 29.08.2019 на посаді помічника- консультанта народних депутатів України невикористані дні відпустки склали 137,5 календарних днів.

Відповідно до розрахунку, наданого Управління справами Апарату Верховної Ради України, на час звільнення позивача з посади сума компенсації за 137,5 календарних днів становить 27966,13 грн., при цьому суд зазначає, що у сторін відсутній спір щодо кількості невикористаних позивачем днів відпустки та щодо суми компенсації за ці дні.

Крім того, суд наголошує, що позивачем відповідно до позовної заяви оскаржується невиплата грошової компенсації саме за 137,5 календарних днів невикористаної відпустки, з огляду на що судом надається оцінка спірним правовідносинам, виходячи із меж заявлених позовних вимог.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною першою № 2790-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої № 2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснив судам, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Щодо застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу») не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».

Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України (далі Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач була прийнята на посаду та звільнена із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебувала у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народними депутатами України Верховної Ради України Шишкіною Е.В. і ОСОБА_3 .

Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц, постанові від 11 квітня 2023 року у справі № 640/19047/21.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.

При цьому, суд зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» такі бюджетні призначення не були передбачені.

З цього приводу, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Крім того, як вже було зазначено судом вище, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону України «Про відпустки» та КЗпП України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

З огляду на вказане, посилання відповідача на відсутність у Законах України «Про Державний бюджет України на відповідний рік» бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України суд оцінює критично та відхиляє їх.

Судом встановлено, що позивач мала 137,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки на час звільнення 29.08.2019 року, що сторонами не оспорюється.

З аналізу наведених вище норм чинного законодавства та встановлених обставин справи слідує, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.

Із змісту відзиву на позовну заяву, наданого відповідачем вбачається, що така компенсація не була виплачена позивачу у зв`язку із відсутністю на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з якого було недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.

Беручи до уваги викладене, суд звертає увагу на те, що нормами Закону № 2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, а відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 12 грудня 2012 року по 29 серпня 2019 року підлягає задоволенню.

Також суд зазначає, що позивач просить стягнути з Апарату Верховної Ради України грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 137,5 календарних днів у розмірі 27966,13 грн. При цьому, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 137,5 календарних днів невикористаної відпустки виникли у позивача за період її роботи з 02.02.2015 року по 29.08.2019 року і сума компенсації, заявлена позивачем до стягнення, з якою погоджується відповідач, розрахована виходячи із кількості саме цих днів.

Отже суд, в контексті приписів ч. 2 ст. 9 КАС України (суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог) надає оцінку спірним правовідносинам в межах заявлених позовних вимог.

Порядок обчислення щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з пунктом 7 Порядку №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Згідно з розрахунком Управління справами Апарату ВРУ заробітна плата позивача за період з серпня 2018 року по липень 2019 року складає 72000 грн.

Таким чином, розмір компенсації за невикористані відпустки, що підлягає стягненню з відповідача становить 27966,13 грн (72000 грн/354 днів х 137,5 календарних днів невикористаної відпустки).

Отже, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані 137,5 днів щорічної основної та додаткової відпустки в сумі 27966,13 грн підлягає до задоволення.

Також, позивач просить суд зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати і виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у постановах від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 року у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 року у справі № 120/313/20-а та інших, надаючи оцінку застосуванню положеньстатті 117 КЗпП Українинеодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору.

Так, у постанові від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, щостаттею 117 КЗпП Українипокладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця застаттею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 розділу II Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Судом установлено, що позивача звільнено з посади помічника консультанта народного депутата України 29.08.2019.

Таким чином, за правилами пункту 2 розділу II Порядку № 100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, а саме: червень-липень 2019 року.

Згідно з довідкою Управління справами Апарату ВРУ по зарплаті від 14.01.2022 року №9-1-15/46, за останні два повні календарні місяці червень і липень 2019 року позивачу нараховано 6000 грн та 6000 грн відповідно. Протягом цих двох місяців було 41 робочих днів (18 у червні і 23 у липні). Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить (6000 грн + 6000 грн.) : 41 = 292,68 грн.

Так, за період після звільнення у серпні 2019 року був 1 робочий день, у вересні 2019 - 21, у жовтні 2019 році - 22, у листопаді 2019 році- 21, у грудні - 19, загалом за 2019 рік - 84 дні.

У 2020 році - 252 дні, у 2021 - 250, у 2022 - 256, у 2023 - 260.

У 2024 у січні загалом було 23 робочих дні, у лютому - 21, у березні - 21, у квітні - 22, у травні - 23, у червні - 20, у липні - 23, у серпні - 22, у вересні - 21, у жовтні - 23, у листопаді - 21, у грудні - 22, загалом 262.

У 2025 році у січні 23 робочі дні, у лютому 20, у березні 21, у квітні 22, у травні 22, у червні 6, загалом 114.

Отже, за період з 30.08.2019 по 09.06.2025(день ухвалення судом цього рішення) було 1478 робочих днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у належному розмірі, складає 432581,04 грн.

Здійснивши розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати компенсації, суд зазначає наступне.

26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку Великої Палати Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таку точку зору у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Верховний Суд вважає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Таким чином, оскільки загальна сума середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки значно перевищує суму компенсації за всі невикористані дні відпустки, суд дійшов висновку надати оцінку обставинам, за якими виникли спірні правовідносини в призмі принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який позивач просить суд зобов`язати виплатити відповідача.

Отже, застосовуючи до обставин справи №640/36850/21 критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, суд враховує наступне.

Позивач звернулась до суду з цим позовом у грудні 2021 року, а саме зі спливом 2 роки 4 місяців після звільнення (29.08.2019).

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судом обставин позивач не довів, що звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати компенсацій за невикористані дні відпустки. В свою чергу, таке право позивач реалізував лише у грудні 2021 року, шляхом подання позову. Зокрема, позивачем не повідомлено суду жодних обставин, які б заважали реалізувати зазначене право відразу після звільнення.

Відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за невикористані дні відпустки за рахунок Апарату ВРУ, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду. Крім цього, в силу різних причин судовий розгляд тривав більше чотирьох років, що також не може ставитися у вину роботодавця.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 13849,56 грн, яка дорівнюватиме половині розміру невиплаченої компенсації за невикористану основну відпустку. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою останніх.

Аналогічні висновки також робилися в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 19 травня 2022 року у справі № 640/4264/20, від 11 квітня 2023 року у справі №640/19047/21 та багатьох інших.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги позивача про зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку, визначивши такий в загальній сумі 13849,56 грн.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Враховуючи те, що позові вимоги судом задоволені частково, то суд вважає за необхідне стягнути понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 800,00 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 12 грудня 2012 року по 29 серпня 2019 року.

Стягнути з Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120; місцезнаходження 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані 137,5 календарних днів відпустки у розмірі 27966,13 грн (двадцять сім тисяч дев`ятсот шістдесят шість гривень, 13 копійок).

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120; місцезнаходження 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані 137,5 днів щорічної відпустки у розмірі 13849,56 грн (тринадцять тисяч вісімсот сорок дев`ять гривень, 56 копійок).

У задоволення інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 20064120) судовий збір в розмірі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 09 червня 2025 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров