Ухвала суду № 128001996, 09.06.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

09 червня 2025 року Справа №640/36850/21

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши у спрощеному провадженні в порядку письмового провадження клопотання представника Апарату Верховної Ради України про залучення співвідповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску, а також про залишення позовної заяви без розгляду,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та не виплати їй грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 12 грудня 2012 року по 29 серпня 2019 року;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 137,5 днів щорічної основної відпустки в сумі 27966 грн. 13 коп.;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2022 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акту приймання-передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 15.01.2025, згідно супровідного листа КОАС від 15.01.2025 №01-19474/25 до Донецького окружного адміністративного суду передано 4132 судові справи, у тому числі адміністративну справу №640/151/22.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025 зазначену справу передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

Ухвалою суду від 20.02.2025 року адміністративну справу № 640/36850/21 прийнято до свого провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати суддею одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 року зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Христофорову А.Б.

Ухвалою суду від 31 березня 2025 року прийнято до свого провадження адміністративну справу №640/36850/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Зобов`язано Апарат Верховної Ради України у п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали надати до Донецького окружного адміністративного суду, засобами електронного зв`язку (е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua), розрахунок компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної основної відпустки за період роботи з 12.12.2012 року по 29.08.2019 року, або обґрунтовані пояснення з цього приводу.

Відповідачем до суду надано клопотання про залучення співвідповідача - Державну казначейську службу України, мотивоване тим, що виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог буде здійснюватися за окремою бюджетною програмою та буде виконуватися саме Державною казначейською службою України.

Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання представника Апарату Верховної Ради України про залишення позову без розгляду, в якому відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду. Так, представник відповідача зазначив, що частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено місячний строк звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Головуючий суддя Христофоров А.Б. у період з 02.06.2025 року по 06.06.2025 року включно перебував на лікарняному.

Щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 239 суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно із приписами частини третьої, четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про оплату праці" в структуру заробітної плати входять: - основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Закон України "Про відпустки" від 15.11.96 N 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Приписами частини першої статті 1 Закону України "Про відпустки" обумовлено, що державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Приписами статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Статтею 29 Закону України "Про відпустки" обумовлено, що спори, які виникають щодо надання відпусток, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про працю.

Відповідно ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю (далі по тексту КЗпП) України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 9-рп/2013 від 15.10.2013 р. зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції чинній на час звернення з позовом у суд) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 N 8-рп/2013 у справі N 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про відпустки" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, в тому числі щодо оплати компенсації за невикористані дні відпустки не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

За змістом п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

З огляду на вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом. Відтак відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

Щодо клопотання про залучення у справі в якості співвідповідача Державну казначейську службу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Отже, чинним КАС України не передбачено право відповідача надавати клопотання про залучення співвідповідача у справі.

Разом з тим, предметом спору у цій справі є неправомірні, на думку позивача, дії відповідача як його роботодавця.

Суд зазначає, що рішення суду яке буде прийнято за результатами розгляду даної справи не буде впливати на права Державної казначейської служби України.

Статтею 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Частиною 2 та 4 статті 6 Закону № 1404-VIII визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі Порядок № 845).

Відповідно до п. 3. Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 4 Порядку № 845 визначено, що органи Казначейства 1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання; 2) вживають заходів до виконання виконавчих документів; 3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

У разі задоволення позовних вимог Державна казначейська служба України буде органом який здійснює виконання рішення суду, шляхом списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом, та перерахування таких коштів на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.

Таким чином, підстави для залучення другого відповідача у справі відсутні.

Керуючись статтями 48, 160, 161, 169, 240, 241 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні клопотання представнику Апарата Верховної Ради України про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску.

Відмовити у задоволенні клопотання представнику Апарата Верховної Ради України про залучення співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації за невикористану відпуску.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя А.Б. Христофоров