Рішення № 128001702, 09.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 рокуСправа №160/3298/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-2), в якій позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.01.2025р. № 046050023268 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 з 07 січня 2025 року;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 13.04.1994 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 13.04.1994р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку №1 періоди роботи з 09.12.1999 по 19.03.2000, з 20.03.2005 по 17.04.2005 відповідно до довідки ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг № 55-2035 від 27.12.2024р.;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за Списком №1 відповідно до п. а) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 07 січня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 07.01.2025 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №1 відповідно до п. а) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На момент звернення за призначенням пенсії їй виповнилося 49 років, страховий стаж становив 35 років 5 місяців 28 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 13 років 10 місяців 10 днів. Відповідно до принципу екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області. Згідно з рішенням № 046050023268 від 15.01.2025 відповідачем-1 в призначенні пільгової пенсії відмовлено через не досягнення позивачем пенсійного віку. Також відповідач-1 не зарахував до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 09.12.1999 по 19.03.2000, з 20.03.2005 по 17.04.2005, оскільки міститься перерва в атестації робочих місць, а також до страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 13.04.1994, оскільки відсутній підпис голови державної кваліфікаційної комісії. Позивач категорично не погоджується з оскаржуваним рішенням та вказує, що відповідачем безпідставно не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, де Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Щодо посилань відповідача-1 на перерви між атестаціями, позивачем акцентовано, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства або уповноваженим ним органом не може позбавляти її конституційного права на соціальний захист, в тому числі бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того, не зарахування до страхового стажу періоду навчання є цілком безпідставним, оскільки вона не має нести відповідальність за неналежне оформлення документів посадовими особами закладу. За таких обставин, зважаючи на досягнення пенсійного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, наявність необхідного загального та пільгового стажу, позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова у призначенні пенсії протиправна, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/3298/25; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 ; розрахунок страхового стажу, в тому числі пільгового, станом на дату звернення за призначенням пенсії (07.01.2025).

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог ухвали суду надано електронну пенсійну справу позивача.

Відповідачі правом на подання відзиву на позов не скористалися. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.

За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 10.10.2000 Саксаганським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

07.01.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (відділ обслуговування громадян №17 (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за віком.

Згідно із розпискою-повідомленням до заяви від 07.01.2025 за вх.№148 долучено копії наступних документів: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; заява про призначення пенсії; паспорт; диплом про навчання № НОМЕР_3 від 13.04.1994; довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, №55-2035 від 27.12.2024, №3/90/07; інші документи - атестації; свідоцтва про народження дитини; свідоцтво про переміну прізвища, імені, по батькові; свідоцтво про шлюб; трудова книжка.

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

За результатом розгляду заяви позивача від 07.01.2025 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.01.2025 №046050023268 було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 50 років.

Означене рішення відповідача-1 обґрунтоване наступним.

Вік заявника 49 років 3 місяці 20 днів. Страховий стаж - 32 роки 10 місяців 15 днів (з врахуванням пільгового стажу). Пільговий стаж - 13 років 10 місяців 10 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано: період навчання з 01.09.1991 по 13.04.1994 згідно з диплому НОМЕР_1 від 13.04.1994, оскільки відсутній підпис голови державної кваліфікаційної комісії. До пільгового стажу не враховано періоди перерви в атестації робочих місць з 09.12.1999 по 19.03.2000 та з 20.03.2005 по 17.04.2005. За наданими документами право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч.2 ст.114 Закону заявник матимете після досягнення 50 років, а саме: з 18.09.2025.

Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням перетину періодів (форма РС-право) номер ПС 046050023268 страховий стаж позивача станом на дату звернення (07.01.2024) становить 19 років 10 місяців 29 днів, пільговий стаж за Списком №1 13 років 10 місяці 8 днів, до пільгового стажу зараховано наступні періоди:

з 29.09.1995 по 08.12.1999 Список №1 04 роки 02 місяці 10 днів;

з 20.03.2000 по 25.10.2001 Список №1 01 рік 07 місяців 06 днів;

з 23.01.2004 по 19.03.2005 - Список №1 01 рік 01 місяць 27 днів;

з 18.04.2005 по 12.05.2011 Список №1 06 років 0 місяців 25 днів;

з 16.10.2018 по 31.12.2018 Список №1 - 0 років 02 місяці 16 днів;

з 01.01.2019 по 16.08.2019 Список №1 0 років 07 місяців 16 днів.

Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії, а також з незарахуванням до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 09.12.1999 по 19.03.2000, з 20.03.2005 по 17.04.2005 та до страхового стажу періоду навчання, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-ІV).

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року;

Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів є ідентичними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».

Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

«Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність».

Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 щодо параметру вікового цензу, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

З огляду на викладене, враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

За таких обставин, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

У межах спірних правовідносин питання полягає у правомірності відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, прийнятої за результатами розгляду її заяви від 07.01.2025.

У ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відмова у призначені пенсії обґрунтована єдиною підставою відсутністю на час звернення за призначенням пенсії (07.01.2025) необхідного пенсійного віку.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на час звернення із заявою про призначенням пенсії 07.01.2025 позивач досягла 49-річного віку, мала 32 роки 10 місяців 15 дні страхового стажу, в тому числі пільгового стажу за Списком №1 13 років 10 місяців 10 днів, про що відсутній спір сторонами та підтверджено відповідачем-1 в оспорюваному рішенні.

Тобто, позивач на час звернення за призначенням пенсії досягла необхідного віку, мала необхідний загальний страховий і пільговий стаж, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є обов`язковими умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №1.

За наведених обставин, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з підстав недосягнення нею 50 років, відповідач-1 діяв протиправно.

Суд вважає, що обрані відповідачем-1 у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Як вбачається з роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 046050023268 на дату звернення 07.01.2025 пільговий стаж позивача за Списком №1 обрахований, починаючи з 29.09.1995.

Отже, до 1 квітня 2015 року позивач працювала на посадах за Списком №1, відтак мала легітимні очікування щодо настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію на пільгових умовах, тому у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (п. «а» ст. 13 Закону).

Враховуючи викладене, рішення про відмову в призначенні пенсії від 15.01.2025 №046050023268 не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 КАС України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків відповідача про відсутність правових підстав для зарахування до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 09.12.1999 по 19.03.2000, з 20.03.2005 по 17.04.2005, суд зазначає наступне.

За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок №383). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до положень пунктів 2, 3 Порядку №383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).

Суд зазначає, що в період з 22.08.1956 року по 25.01.1991 року при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовувалися Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173.

У період з 26.01.1991 року по 10.03.1994 року при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовувалися Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26 січня 1991 року.

З 11.03.1994 року по 16.01.2003 року вже діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

У період з 17.01.2003 року по 24.06.2016 року діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36.

Починаючи з 03.08.2016 року, діють Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_4 від 29.09.1995, позивач у спірні періоди працювала в Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Криворіжсталь» на таких посадах:

з 29.09.1995 по 25.10.2001 - машиністом крану металургійного виробництва 4 розряду в цеху виробництва виливниць (записи №2-3);

з 26.10.2001 по 22.01.2004 в цеху виробництва виливниць машиністом крана металургійного виробництва 4 розряду (записи №№3-4);

з 23.01.2004 по 14.06.2009 - машиністом крану в дробильній фабриці ГОК (записи №4-8).

Суд зазначає, що трудова книжка в частині спірного періоду оформлена у відповідності до вимог законодавства, вказані записи містять дати та номери розпоряджень про прийняття на роботу, переведення та звільнення з посади, однак не містять відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, як-то повної інформації щодо характеру виконуваної роботи, атестації робочого місця, зайнятості повний робочий день для поширення пільг пенсійного забезпечення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем разом із трудовою книжкою до заяви про призначення пенсії надавалась довідка про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №55-2035 від 27.12.2024, яка видана Публічним акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг», згідно з якою позивач працювала повний робочий день в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»:

в цеху виробництва виливниць, виробництво: металообробка, інші професії з металообробки з 29.09.1995 по 25.10.2001 машиністом крана металургійного виробництва, зайнятим на гарячих ділянках робіт, що передбачена Списком №1, розділ ХІ, підрозділ 5а, позиція 1110400-а13790, затвердженого постановою КМУ від 11.03.1994 №162;

в дробильна фабрика (на правах цеха), виробництво: підготовка руд з 23.01.2004 по 12.05.2011 машиністом крану (кранівником), зайнятим дробленням подрібненням руди чорних металів, нерудних копалин, що містять у пилу 2 відсотки і більше кристалічного (вільного) двооксиду кремнію, що передбачена Списком №1, розділ ІІ, підрозділ а, позиція 2а-3а, затвердженого постановою КМУ від 16.01.2003 №36.

Згідною із довідкою від 27.12.2024 №55-2035 позивачем відпрацьовано за Списком №1 13 років 4 місяці 16 днів, підтверджено атестацією робочих місць: наказ №525 від 09.12.1994 р., наказ 417 від 20.03.2000 р., наказ №300 від 18.04.2005 р., наказ №349 від 02.04.2010 р., лист про поширення дії раніше проведеної атестацій робочих місць за умовами праці №003/07-1-229 від 11.06.2009 р.

Довідка від 27.12.2024 №55-2035 видана на підставі: особова картка, штатний розклад, результати атестації робочих місць.

Отже, вказана довідка містить всі необхідні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах для підтвердження спеціального трудового стажу (періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, відомості про атестацію робочого місця), а також містить підписи уповноважених осіб та печатку підприємства та є чинною, доказів протилежного матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, а також записів в трудовій книжці в частині спірного періоду та відомостей з довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 27.12.2024 №55-2035, підтверджено зайнятість позивача повний робочий день машиністом крану металургійного виробництва, зайнятим на гарячих ділянках робіт, та машиністом крану (кранівником), зайнятим дробленням подрібненням руди чорних металів, нерудних копалин, що містять у пилу 2 відсотки і більше кристалічного (вільного) двооксиду кремнію, на роботах в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці у спірні періоди з 09.12.1999 по 19.03.2000 та з 20.03.2005 по 17.04.2005 за професією (посадою), що передбачена Списком №1.

Зауваження відповідач-1 про наявність перерви між атестаціями не приймаються судом, оскільки обов`язок щодо проведення атестації робочих місць законодавцем покладено на керівників підприємств, тож на працівника, зайнятого на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Суд вважає за необхідне зауважити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання.

Так, за порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 чи Списку 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а викладено правовий висновок, відповідно до якого не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

У спірному випадку, у довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №55-2035 від 27.12.2024, що видана Публічним акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг», міститься інформація про атестацію робочого місця позивача.

Несвоєчасність проведення чергової атестації не є підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів її роботи в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці.

При цьому, відповідачем-1 не спростовано тої обставини, що жодних змін в організації роботи за робочим місцем позивача, змін у назві професії, колі службових обов`язків з моменту первинної атестації до наступної атестації не відбувалось.

За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні спірних періодів її роботи до пільгового стажу за Списком №1, відповідач-1 діяв протиправно, тому з метою ефективного захисту суд вважає необхідним відновити порушені права шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №1 вказаних періодів її роботи.

Щодо зарахування періоду навчання з 01.09.1991 по 13.04.1994 до страхового стажу.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (пункт 8 Порядку №637).

Також, пунктом 11 Порядку №637 врегульовано, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_4 від 29.09.1995, позивач у періоді з 01.09.1991 по 13.04.1994 навчалася в ПТУ №10 м. Кривого Рогу (запис №1).

З матеріалів справи вбачається, що разом із заявою про призначення пенсії позивачем, окрім трудової книжки, надавалась копія диплому серії НОМЕР_5 , виданого 13.04.1994 (реєстраційний №67), за змістом якого позивач навчалась в ПТУ №10 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з 01.09.1991 по 13.04.1994 і здобула середню освіту, рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 01.09.1994 їй присвоєно кваліфікацію «машиніст кранів».

У дипломі містяться підпис директора училища, а також печатка навчального закладу.

Поряд з цим, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 11.03.1994, ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народилась донька, ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що не заперечено позивачем, вона перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною з 08.02.1994.

Відповідно до розрахунку страхового стажу (форма РС-право) період декретної відпустки з 08.02.1994 по 28.09.1995, який частково перетинається з періодом навчання в ПТУ №10, зарахований до страхового стажу.

Водночас, період навчання в ПТУ №10 не зарахований до страхового стажу.

Посилання відповідача-1 в оспорюваному рішенні на те, що в дипломі відсутній підпис голови Державної кваліфікаційної комісії, тому період навчання не підлягає зарахуванню до страхового стажу, суд вважає неприйнятними, оскільки такий недолік в заповненні диплому не свідчить про недостовірність відомостей у дипломі та не може мати негативні наслідки саме для особи, щодо якої його видано.

Крім того, за змістом положень пункту 8 Порядку №637 період навчання може підтверджуватись не лише дипломами.

Суд зазначає, що відомості щодо навчання, що відображені в трудовій книжці позивача, повністю відповідають відомостям щодо періоду навчання, зазначені в дипломі.

Поряд з цим, в силу положень частини 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем-1 дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у дипломі.

На переконання суду, сукупністю наданих позивачем документів підтверджено період навчання позивача в ПТУ №10, зауваження відповідача носять формальний характер, отже відмовляючи позивачу в зарахуванні періоду навчання до страхового стажу, відповідач-1 діяв протиправно, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача період її навчання з 01.09.1991 по 07.02.1994, зважаючи на те, що з 08.02.1994 такий період зарахований позивачу до страхового стажу, тому в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо іншої частини позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем-1 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 лише через недосягнення пенсійного віку, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії від 07.01.2025 досягла пенсійного віку, мала необхідний страховий стаж та пільговий за Списком №1, тому в даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах 17.09.2020, а із заявою про призначення пенсії вона звернулася лише 07.01.2025, тобто у поза межами трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, пенсія за віком має бути призначена з дня звернення за призначенням пенсії, тобто з 07.01.2025.

За таких обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, з метою відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 07.01.2025.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 968,96 грн., підлягають стягненню з відповідача-1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача, оскільки рішенням саме цього суб`єкта владних повноважень порушені права та інтереси позивача.

Керуючись ст.ст.9,72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: 490009, Сумська обл., м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: 490009, Сумська обл., м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43) від 15.01.2025 №046050023268 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: 490009, Сумська обл., м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43) зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, періоди її роботи з 09.12.1999 по 19.03.2000 та з 20.03.2005 по 17.04.2005.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: 490009, Сумська обл., м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43) зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до страхового стажу період навчання з 01.09.1991 по 07.02.1994.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: 490009, Сумська обл., м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 07.01.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: 490009, Сумська обл., м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова