Рішення № 128001532, 10.06.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1883/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі також Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.09.2024 про його переведення до шостого прикордонного загону за сімейними обставинами, у зв`язку з потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня 21.09.2024; зобов`язання відповідача перевести ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до шостого прикордонного загону за сімейними обставинами, у зв`язку з потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня 21.09.2024.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 16.07.2024 він проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

21.09.2024 він звернувся з рапортом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в якому просив перемістити його для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 за сімейними обставинами, у зв`язку з потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня. Одночасно зазначив, що виявляє бажання продовжувати несення служби за місцем проживання.

Проте відповідач даний рапорт ОСОБА_1 не розглянув та не прийняв відповідного рішення за результатами його розгляду.

Позивач стверджує, що він має право на переведення для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 за сімейними обставинами. В підтвердження зазначеного вказує, що його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та інвалідом другої групи довічно. У зв`язку зі станом здоров`я його батько потребує постійного стороннього догляду.

Вказує, що він фактично є єдиною особою, яка може здійснювати такий постійний догляд за батьком. Мати позивача, ОСОБА_3 , померла, а його брат, ОСОБА_4 , є інвалідом третьої групи, йому протипоказана важка фізична праця. Крім того, останній 26.11.2021 виїхав на постійне місце проживання до Республіки Польща, де перебуває по сьогоднішній день, наміру повертатися до України та здійснювати догляд за батьком він наміру не має.

За таких обставин, позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду його рапорту про переведення до ІНФОРМАЦІЯ_3 (за місцем проживання батька) за сімейними обставинами, у зв`язку з потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня.

На підставі викладеного просить суд задовольнити його позов.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник Військової частини НОМЕР_2 у відзиві від 11.03.2025 на позовну заяву (а.с.39-44) просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Заперечуючи доводи позивача, представник відповідача зазначила, що Державна прикордонна служба України, як правоохоронний орган спеціального призначення не входить до складу Збройних Сил України, відповідно не належить до сфери управління Міністерства оборони України та координується Міністром внутрішніх справ України.

Вказує, що проходження військової служби у Державній прикордонній службі врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, пунктом 121 якого передбачено, що вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації.

Разом з тим, станом на 10.03.2025 наказу про переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини на адресу відповідача не надходило.

Стверджує, що у командування військової частини відсутні повноваження відносно призначення військовослужбовців на посади у інші органи Державної прикордонної служби України. Командир військової частини може лише подати клопотання перед вищим командуванням про таке переміщення.

Також представник відповідача посилається на порушення позивачем порядку подання рапорту від 21.09.2024.

Зокрема, представник відповідач вказує, що на момент подання рапорту від 21.09.2024 позивач займав посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії механік-водій другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (Тип С) четвертої комендатури швидкого реагування. Враховуючи зазначене, безпосереднім начальником позивача є начальник другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (Тип С) четвертої комендатури швидкого реагування, а не командир військової частини НОМЕР_1 . Відтак, саме на начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (Тип С) четвертої комендатури швидкого реагування він повинен був подавати рапорт.

Окрім того відповідач зауважив, що позивачем пропущений строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України на звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів та не подано відповідної заяви про його поновлення.

Ухвалою суду від 20.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, надання доказів поважності причин його пропуску (а.с.60-61).

26.05.2025 представником позивача подано заяву у якій остання просила визнати поважними причини пропуску строку для звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду, поновити позивачу строк для звернення до суду (а.с.64-69).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 позивачу поновлено строк звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, продовжено розгляд даної адміністративної справи (а.с.70).

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.07.2024 №814-ОС солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_5 , зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.53 зворот).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №1075-ОС від 15.09.2024 солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії механік-водій другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (Тип С) четвертої комендатури швидкого реагування (а.с.53).

21.09.2024 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із рапортом (вхідний номер 25/48386/24-Вн) у якому просив клопотання перед вищим командуванням про розгляд питання щодо його переміщення для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 за сімейними обставинами, у зв`язку із потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня (а.с.57).

Відповіді на поданий рапорт від 21.09.2024 позивач не отримав, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За змістом ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 в Україні введено на території України воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому дія воєнного стану була неодноразово продовжена та є чинною на час розгляду справи.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбаченіЗаконом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначені Законом України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 р. №661-IV (далі - Закон №661-IV).

Відповідно до положень Закону №661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, основними обов`язками якої, зокрема є: припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Згідно із ст.6 Закону №661-IV державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони;

органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини;

розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Загальна чисельність Державної прикордонної служби України становить 60000 осіб, у тому числі 52000 військовослужбовців. В особливий період загальна чисельність Державної прикордонної служби України збільшується на кількість особового складу, призваного на військову службу на виконання указів Президента України про мобілізацію, затверджених законами України.

Частиною 3 розділу І Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 р. №971 визначено, що у своїй діяльності орган охорони державного кордону керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами, а також актами організаційно-розпорядчого характеру Адміністрації Держприкордонслужби.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України ) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 р. №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).

За приписами п.п.2, 3 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України. Вказане, підтверджується, зокрема, довідкою відповідача №08/1322-Г від 02.11.2024 (а.с.15 зворот), наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.07.2024 №814-ОС солдата (а.с. 53 зворот) та №1075-ОС від 15.09.2024 (а.с.53).

Пунктами 88, 89 Положення №1115/2009 встановлено, що військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад та зараховуються у розпорядження прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Призначення військовослужбовців на посади, звільнення з посад та зарахування їх у розпорядження здійснюється:

1) осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу:

на посади в органах Держприкордонслужби - наказом начальника цього органу;

на посади у структурних підрозділах регіонального управління та в разі переміщення військовослужбовця з одного органу Держприкордонслужби до іншого, якщо ці органи підпорядковані регіональному управлінню, - наказом начальника регіонального управління;

в інших випадках - наказом Адміністрації Держприкордонслужби;

2) осіб офіцерського складу:

на посади в органах Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до майора (капітана 3 рангу) включно, - наказом начальника відповідного органу Держприкордонслужби;

на посади у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах Держприкордонслужби, вищому військовому навчальному закладі Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до підполковника (капітана 2 рангу) включно, - наказом відповідно начальника регіонального управління, ректора вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби;

на посади у розвідувальному органі Адміністрації Держприкордонслужби, за якими передбачено граничне військове звання до полковника (капітана 1 рангу) включно, крім посад заступників керівника цього розвідувального органу, призначення на які здійснюється Президентом України або Головою Державної прикордонної служби України, - наказом керівника цього розвідувального органу;

в інших випадках - наказом Голови Державної прикордонної служби України.

Приписами п.123 Положення №1115/2009 закріплено, що військовослужбовці призначаються на вищі, рівні або нижчі посади в органі Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу, або в іншому органі Держприкордонслужби у випадках, передбачених пунктом 93 цього Положення.

Переміщення на рівні посади та переміщення на нижчі посади у випадках, передбачених абзацами четвертим, шостим та десятим підпункту 6 пункту 93 цього Положення (у тому числі в іншу місцевість), здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:

неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, в яку його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;

потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця у тому ж населеному пункті, за наявності документів, які це підтверджують.

Переміщення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом, на іншу посаду у зв`язку зі службовою необхідністю чи за станом здоров`я здійснюється за рішенням командування без згоди військовослужбовця в разі відповідно службової необхідності або наявності медичного висновку про доцільність використання військовослужбовця на інших посадах або в іншій місцевості.

Також у п.124 Положення № 1115/2009 вказано, що призначення військовослужбовця на рівну посаду, а в разі відсутності такої посади - на нижчу посаду в іншу місцевість за станом здоров`я його або членів його сім`ї, які проживають разом із ним, здійснюється начальником органу Держприкордонслужби в межах повноважень за зверненням військовослужбовця за наявності відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії, а таке призначення військовослужбовця, викликане потребою у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та проживають у місцевості, в яку планується переміщення військовослужбовця, здійснюється на підставі клопотання військовослужбовця за наявності документів, які це підтверджують.

Пунктом 121 Положення №1115/2009 встановлено, що вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками є обставиною, яка може бути підставою для переміщення таких військовослужбовців з посад, що вони займають, на інші посади (в тому числі, в іншу місцевість), на яких вони можуть виконувати обов`язки військової служби з урахуванням стану здоров`я, підготовки і досвіду служби.

При цьому можливість переміщення цих військовослужбовців визначаються командирами (начальниками), які мають право призначати військовослужбовців на відповідні посади.

В ході розгляду справи встановлено, що 21.09.2024 позивач, який перебував на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із рапортом (вхідний номер 25/48386/24-Вн) у якому просив клопотання перед вищим командуванням про розгляд питання щодо його переміщення для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 за сімейними обставинами, у зв`язку із потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня (а.с.57).

До вказаного рапорту позивачем долучено ряд документів в підтвердження непрацездатності та хвороби свого батька та відсутності інших осіб, які могли б здійснювати догляд за батьком позивача.

Суд враховує, що відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Таким чином, повноваження органів Державної прикордонної служби щодо прийняття рішення про переміщення позивача з одного місця служби до іншого на даному етапі правовідносин є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій.

За таких підстав суд не може робити висновки щодо повноти поданого позивачем пакету документів на підтвердження наявності сімейних обставин, що дають право останньому на переміщення для подальшої служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 (за місцем проживання його батька), адже наразі відповідачем ці документи не досліджувались та не оцінювались, рішення за результатами їх розгляду не приймалось.

Спірним в межах даної справи є питання правомірності дій відповідача щодо розгляду рапорту позивача.

Вирішуючи дане питання, суд зазначає наступне.

Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 (далі - Статут), дія якого поширюється, в тому числі, і на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, передбачено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до статті 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Відповідно статті 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. №551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі.

З урахуванням викладеного та наявних матеріалів справи суд констатує, що за рапортом позивача від 21.09.2024 про його переміщення для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 за сімейними обставинами, у зв`язку із потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня будь-якого рішення не приймалося.

Тобто із наведених обставин, можна дійти висновку, що рапорт позивача від 21.09.2024 взагалі не розглядався.

Як зазначалося судом вище, позивач проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, який входить до складу ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У поданому рапорті від 21.09.2024 ОСОБА_1 просив розглянути питання щодо його переведення до ІНФОРМАЦІЯ_5 , який, в свою чергу, входить до складу ІНФОРМАЦІЯ_7 .

З огляду на вказане та положення пункту 89 Положення №1115/2009, суд погоджується з відповідачем, що у даному випадку у командування Військової частини НОМЕР_1 відсутні повноваження щодо вирішення питання про переміщення ОСОБА_1 до іншого органу Державної прикордонної служби України.

Разом з тим, враховуючи коментовані вище положення чинного законодавства та висновки суду, командир Військової частини НОМЕР_3 повинен був подати (ініціювати) клопотання щодо вирішення даного питання перед вищим командуванням.

Вказане не заперечується самим відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні були бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

З огляду на обставини даної справи та нормативне регулювання спірних правовідносин, суд приходить висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень до компетенції якого хоч і не належить вирішення питання щодо переміщення (переведення) позивача для проходження служби до іншого органу Державної прикордонної служби, після отримання рапорту ОСОБА_1 , повинен був переслати рапорт позивача для вирішення по суті вищестоячому командуванню з відміткою про власне клопотання з відповідного питання.

Оскільки такі дії відповідачем вчиненні не були, таку поведінку Військової частини НОМЕР_1 слід кваліфікувати як протиправну.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не забезпечення належного розгляду рапорту позивача від 21.09.2024, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, зобов`язуючи суб`єкта владних повноважень (відповідача) вчинити певні дії, суд враховує і те, що згідно абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, адміністративний суд не втручається у дискреційні повноваження щодо свободи розсуду у прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень у даних правовідносинах та зобов`язує відповідача вчинити дії щодо належного розгляду рапорту позивача.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України перевести позивача для подальшого проходження служби до шостого прикордонного загону за сімейними обставинами задоволенню не підлягають, з огляду на те, що як уже встановлено судом вище, рапорт позивача від 21.09.2024 про його переведення фактично не розглядався та жодних рішень, у тому числі і про відмову у задоволенні рапорту не приймалося, що не спростовано позивачем жодними іншими доказами.

Відповідно, до моменту прийняття рішення за згаданим рапортом позивача зазначені позовні вимоги позивача є передчасними, оскільки рішення суду не може підміняти рішення суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, вирішення питання про переміщення ОСОБА_1 до іншого органу Державної прикордонної служби України не входить до повноважень Військової частини НОМЕР_1 .

Разом з тим суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Відтак, з метою відновлення порушеного права позивача, наявні підстави для зобов`язання відповідача вжити заходів щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.09.2024, в тому числі (у випадку необхідності), забезпечити передання даного рапорту до посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору. Доказів, які б підтверджували понесення ним інших судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи, суду не надано.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не забезпечення розгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.09.2024 про його переведення до ІНФОРМАЦІЯ_5 за сімейними обставинами, у зв`язку з потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України вжити заходи щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 21.09.2024 про його переведення до ІНФОРМАЦІЯ_5 за сімейними обставинами, у зв`язку з потребою догляду за батьком з інвалідністю ІІ ступеня, в тому числі (у випадку необхідності), забезпечити передання даного рапорту до посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 10 червня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя Н. В. Стецик