Ухвала суду № 128000137, 02.06.2025, Сихівський районний суд м. Львова

Справа №464/6735/24

пр № 4-с/464/5/25

У Х В А Л А

02 червня 2025 року Сихівський районний суд міста Львова

у складі: головуючого судді Жили В.С.,

за участі: секретаря судового засідання Харук У.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Львові матеріали скарги ОСОБА_1 на рішення начальника Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Романюка Олега Васильовича,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на рішення начальника Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романюка О.В., а саме про:

- визнання протиправною та скасування постанови начальника Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романюка Олега Васильовича №76742258 від 06.03.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню з виконання судового наказу Сихівського районного суду м. Львова від 15.10.2024 №464/6735/24 про стягнення з ДП «УКРСПИРТ» на користь ОСОБА_1 94078грн. 97 коп. нарахованої, але невиплаченої заробітної плати;

- зобов`язання Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції поновити вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 76742258 з виконання судового наказу Сихівського районного суду м.Львова від 15.10.2024 № 464/6735/24 про стягнення з ДП «УКРСПИРТ» на користь ОСОБА_1 94 078 грн. 97 коп. нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

В обґрунтування скарги покликається на те, що судовим наказом Сихівського районного суду м.Львова від 15.10.2024 стягнуто з ДП «УКРСПИРТ» на його користь 94078грн. 97 коп. нарахованої, але невиплаченої заробітної плати. Бучацьким відділом державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області постановою №76742258 від 10.12.2024 відкрито виконавче провадження з виконання означеного судового наказу.

Постановою № 76742258 від 06.03.2025 державного виконавця зупинено вчинення виконавчих дій у зв`язку з включенням Єдиного майнового комплексу Державне підприємство «УКРСПИРТ» до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. Вважає, що Єдиний майновий комплекс державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» не може бути реалізований в порядку приватизації, оскільки не завершена реорганізація вищезазначених державних підприємств спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. ДП «УКРСПИРТ» не підписані, а Фондом державного майна України не затверджені передавальні акти відповідно до вимог ст. 107 ЦК України. Державні підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, які підлягають приєднанню до ДП «УКРСПИРТ» за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців існують як окремі юридичні особи.

Таким чином, постанова №76742258 від 06.03.2025 Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області про зупинення вчинення виконавчих дій є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки зупинення вчинення виконавчих дій є втручанням держави у право на мирне володіння майном, яке у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями означену справу передано на розгляд судді Жилі В.С.

На розгляд скарги ОСОБА_1 не з`явився, подав до суду заяву про розгляд скарги за його відсутності, скаргу підтримав у повному обсязі.

Бучацький відділ державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та боржник Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, проте явку представників у судове засідання не забезпечили, а відповідно суд вважав за можливе проводити розгляд скарги за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов такого висновку.

Судовим наказом Сихівського районного суду м. Львова від 15.10.2024 стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» на користь ОСОБА_1 94 078 грн. 97 коп. нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

09.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Чортківського відділу Державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області із заявою про відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника.

Постановою начальника відділу Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романюка О.В. від 10.12.2024 відкрито виконавче провадження №76742258.

Як видно з копії матеріалів виконавчого провадження №76742258, наданих на виконання ухвали суду про витребування доказів від 24.05.2025, боржник ДП «УКРСПИРТ» 05.03.2025 звернувся до Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із листом, в якому повідомив, що наказом Фонду державного майна України №350 від 03.03.2025 Єдиний майновий комплекс Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. А тому, боржник просив зупинити вчинення виконавчих дій по виконавчим провадженням щодо ДП «УКРСПИРТ», які перебувають на виконанні, з наступного робочого дня після отримання даного листа і до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації.

06.03.2025начальник відділуБучацького відділудержавної виконавчоїслужби уЧортківському районіТернопільської областіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції РоманюкаО.В. на підставі п.12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового наказу Сихівського районного суду м. Львова від 15.10.2024 №464/6735/24 про стягнення з ДП «УКРСПИРТ» на користь ОСОБА_1 94078грн. 97 коп. нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Положеннями частин 1, 2 ст. 18 ЦК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

У силу приписів ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Так, наказом Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1, з врахуванням змін згідно з наказом Фонду державного майна України від 03.03.2025 № 350 Єдиний майновийкомплекс Державногопідприємства спиртовоїта лікеро-горілчаноїпромисловості «УКРСПИРТ» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.

Посилаючись навказану обставину,начальником відділуБучацького відділудержавної виконавчоїслужби уЧортківському районіТернопільської областіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції РоманюкомО.В винесено оскаржувану постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Зі змісту ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №335/1961/23 вказав, що стаття 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти росії» від 07 травня 2002 року, «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:

- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);

- «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).

Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29 червня 2004, «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).

Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Ураховуючи, що обов`язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов`язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 5 ст.35Закону України«Про виконавчепровадження» після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, порушене право стягувача ОСОБА_1 підлягає поновленню шляхом скасування постанови від 06.03.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з примусового виконання судового наказу Сихівського районного суду м. Львова від 15.10.2024 №464/6735/24 та зобов`язання державного виконавця поновити вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 76742258 з виконання означеного судового наказу.

За таких обставин, скаргу необхідно задовольнити.

Керуючись статтями 260, 261, 263, 451, 457 ЦПК України, суд,

постановив:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення начальника Бучацького відділудержавної виконавчоїслужби уЧортківському районіТернопільської областіРоманюка ОлегаВасильовича задовольнити.

Скасувати постанову начальника Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Романюка Олега Васильовича ВП № 76742258 від 06.03.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню з виконання судового наказу Сихівського районного суду м. Львова від 15.10.2024 №464/6735/24 про стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» на користь Ігоря Олеговича94 078 грн. 97 коп. нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Зобов`язати Бучацький відділ державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції поновити вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 76742258 з виконання судового наказу Сихівського районного суду м. Львова від 15.10.2024 № 464/6735/24 про стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» на користь ОСОБА_3 94 078 грн. 97 коп. нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 261 ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Володимир ЖИЛА