Рішення № 127978050, 09.06.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/2575/25

09 червня 2025 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника адвоката Бачинську Наталію Орестівну звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №191950029342 від 11.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування",

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2025 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу в повному обсязі періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , в тому числі періоди роботи з 1989 р. по 1999 р., згідно архівної довідки №185 від 02.04.2025 та за 2000 р. згідно архівної довідки №187 від 02.04.2025,

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплачувати з 03.02.2025 (дати встановлення інвалідності) ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.02.2025 ОСОБА_1 у віці 52-х років було встановлено ІІІ групу інвалідності, підтвердженням чого являється Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 264/25/589/В.

03.04.2025 ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення йому пенсії по інвалідності згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.04.2025 №191950029342 від 11.04.2025 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, якою визначено, що особи з інвалідністю II та III групи мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Зокрема, в рішенні про відмову в призначенні пенсії №191950029342 від 11.04.2025 зазначено, що страховий стаж особи становить 12 років 5 місяців 5 днів.

Згідно наданих документів до загального страхового стажу не зараховано: періоди трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці не зазначено дата заповнення трудової книжки; періоди роботи з 1989 р. по 1999 р., згідно архівної довідки №185 від 02.04.2025 та за 2000 р. згідно архівної довідки №187 від 02.04.2025 (відсутні номера та дати наказу на прийняття та звільнення), оскільки, ім`я та по батькові, у вищевказаних довідках, зазначено скорочено.

Стаж за вищезазначений період частково зарахований згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач вважає вказане рішення Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.04.2025 №191950029342 від 11.04.2025 протиправним, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 07.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

20.05.2025 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В заперечення вказує, що позивач 03.04.2025 звернувся за місцем знаходження територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до статті 33 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву позивача та надані ним документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області для опрацювання.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області після дослідження документів наданих разом із заявою про призначення пенсії було винесено рішення №191950029342 від 11.04.2025 про відмову в призначені пенсії по інвалідності, відповідно до статті 33 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 13 років.

За результатом розгляду документів страховий стаж позивача становить 12 років 5 місяців 5 днів.

Згідно наданих документів до загального страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано: періоди трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці не зазначено дата заповнення трудової книжки; періоди роботи з 1989 р. по 1999 р., згідно архівної довідки №185 від 02.04.2025 та за 2000 р. згідно архівної довідки №187 від 02.04.2025 (відсутні номера та дати наказу на прийняття та звільнення), оскільки ім`я та по батькові, у вищевказаних довідках, зазначено скорочено.

Стаж за вищезазначений період частково зарахований згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області своїм правом не скористався та відзиву на позов не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.04.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Для прийняття рішення згідно поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняло рішення №191950029342 від 11.04.2025, яким відмовлено в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Зі змісту спірного рішення видно, що вік заявника на дату встановлення інвалідності 52 роки, страховий стаж ОСОБА_1 становить 12 років 5 місяців 5 днів, при необхідному - 13 років.

Згідно наданих до заяви документів до загального страхового стажу не зараховано: періоди трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці не зазначено дата заповнення трудової книжки; періоди роботи з 1989 р. по 1999 р., згідно архівної довідки №185 від 02.04.2025 та за 2000 р. згідно архівної довідки №187 від 02.04.2025 (відсутні номера та дати наказу на прийняття та звільнення), оскільки ім`я та по батькові, у вищевказаних довідках, зазначено скорочено.

Стаж за вищезазначений період частково зарахований згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема, від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Як видно зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №191950029342 від 11.04.2025 вік позивача на дату встановлення інвалідності 52 роки, страховий стаж становить 12 років 5 місяців 5 днів.

Згідно наданих до заяви документів до загального страхового стажу не зараховано: періоди трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці не зазначено дата заповнення трудової книжки; періоди роботи з 1989 р. по 1999 р., згідно архівної довідки №185 від 02.04.2025 та за 2000 р. згідно архівної довідки №187 від 02.04.2025 (відсутні номера та дати наказу на прийняття та звільнення), оскільки ім`я та по батькові, у вищевказаних довідках, зазначено скорочено.

Стаж за вищезазначений період частково зарахований згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Згідно записів №№1-2 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.10.1989 був прийнятий на роботу в селянську спілку "Гримайлівська" шофером (підстава книги обліку праці) і 01.11.2000 звільнений з роботи згідно поданої заяви за власним бажанням ст.38 КЗпП України (наказ № від 01.11.2000)

Відповідно до запису №3 з 20.06.1990 по 29.05.1992 проходив службу в армії (військовий квиток НОМЕР_2 від 20.06.1990).

Кожен з записів, зокрема про звільнення з роботи засвідчений підписом уповноваженої особи з проставленням відтиску печатки підприємств, вказані документи, на підставі яких внесено відповідні записи.

При прийнятті спірного рішення періоди трудової діяльності позивача згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 не зараховано до загального страхового стажу, оскільки на титульній сторінці не зазначено дата заповнення трудової книжки.

Належить зазначити, що порядок ведення трудових книжок на час прийняття позивача на роботу був визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162), у якій вказано, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

У подальшому порядок ведення трудових книжок було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Не зазначення дати заповнення трудової книжки, не ставить під сумнів факт зайнятості позивача на роботах протягом зазначеного періоду. З огляду на наведене зазначені недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Також для підтвердження страхового стажу за спірний період разом з заявою про призначення пенсії позивач надав архівні довідки: про трудовий стаж №185 від 02.04.2025 і про заробітну плату №186 від 02.04.2025, які також не враховані при винесенні оскаржуваного рішення, оскільки відсутні номера та дати наказу на прийняття та звільнення, ім`я та по батькові, у вищевказаних довідках, зазначено скорочено.

Згідно з відомостями цих архівних довідок у документах архівного фонду селянської спілки "Гримайлівська" смт. Гримайлів Гусятинського району містяться відомості про роботу у колгоспі ім. Мічуріна, селянській спілці "Гримайлівська" смт. Гримайлів Гусятинського району ОСОБА_1 шофером за період з 1989 по 1999 роки в розрізі кожного року з зазначенням встановленого мінімуму людино-днів, відпрацьованого мінімуму людино-днів, нарахованої заробітної плати за рік.

Аналогічна архівна довідка про трудовий стаж №187 від 02.04.2025 містить відомості про роботу в ПАП "Гримайлівське" смт. Гримайлів Гусятинського району за період з липня 2000 року по жовтень 2000 року.

Суд зазначає, що дійсно стосовно написання імені та по батькові позивача ОСОБА_1 у вищевказаних довідках, зазначено скорочено. (Волод. Ст., Волод. Степ. Володим. Ст., Володимир С., ОСОБА_2 ) Проте такий недолік у написанні відомостей про особу ніяким чином не впливає на можливість зарахувати спірний період до страхового стажу. Мова йде про одну й ту ж особу ОСОБА_1 , що додатково підтверджується записами його трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 .

На переконання суду, обов`язок щодо внесення достовірних, повних та правильних записів у документи первинного обліку підприємства про стаж та заробітну плату працівника в частині відомостей про прізвище, ім`я та по батькові працівника, покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання цих правил не може мати негативні наслідки для особи, якої такі відомості стосуються, та не може впливати на її особисті права.

Отже, неповне написання імені, по батькові в архівних довідках (виданій на підставі первинних документів господарств, де працював позивач), при тому, що судом достеменно встановлено, що мова йде саме про ОСОБА_1 , про що свідчать інші докази на підтвердження цього ж страхового стажу (трудова книжка), не є підставою для не зарахування спірного періоду до його страхового стажу.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню періоди роботи в колгоспі згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , в тому числі періоди роботи з 1989 р. по 1999 р., згідно архівної довідки №185 від 02.04.2025 та за 2000 р. згідно архівної довідки №187 від 02.04.2025.

Суд враховує також актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме позицію, що викладена у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків , які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

У даному випадку відомості трудової книжки, а також архівні довідки з відомостями про кількість відпрацьованих трудоднів позивачем є достатніми документами для зарахування спірних періодів роботи в колгоспі ім. Мічуріна, селянській спілці "Гримайлівська", ПАП "Гримайлівське" смт. Гримайлів Гусятинського району до страхового стажу позивача з урахуванням виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №191950029342 від 11.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є протиправним та підлягає скасуванню.

В цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2025 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу в повному обсязі періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , в тому числі періоди роботи з 1989 р. по 1999 р., згідно архівної довідки №185 від 02.04.2025 та за 2000 р. згідно архівної довідки №187 від 02.04.2025 з урахуванням виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплачувати з 03.02.2025 (дати встановлення інвалідності) ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, то суд зазначає таке.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Так, питання призначення і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов`язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №191950029342 від 11.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2025 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , в тому числі періоди роботи з 1989 р. по 1999 р., згідно архівної довідки №185 від 02.04.2025 та за 2000 р. згідно архівної довідки №187 від 02.04.2025, з урахуванням виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено і підписано 09 червня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

відповідачі:

- Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька обл., Вінницький р-н, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403).

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддяМартиць О.І.