Рішення № 127972623, 06.06.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2025 року ЛуцькСправа № 640/14785/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю доТовариства з обмеженою відповідальністю «ОЛ Прінт» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В Окружний адміністративний суд міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ол Прінт» (далі ТОВ «ОЛ прінт», відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 29086,11 грн та пені у розмірі 539,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перевіркою поданої до відділенняФонду соціального захисту інвалідів державної звітності відповідача "Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю 2019 рік" встановлено, що відповідач не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця, що є підставою для застосування адміністративно-господарської санкції у розмірі 29086, 11 грн та пені у розмірі 539, 40, які відповідач в добровільному порядку не сплатив.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву від 31.08.2020 представник відповідача позовні вимоги не визнав. В обгрунтування своєї позиції вказав, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі й центри зайнятості. Однак законодавство не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників серед осіб з інвалідністю. Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, а тому немає правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій (а.с. 15-17).

Станом на 15.12.2022 день набрання чинності Законом України від 13.12.2022 №2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду(далі - Закон №2825-IX) адміністративну справу №640/14785/20 Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто не було.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 16.07.2024 №3863-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ) адміністративну справу передано на розгляд та вирішення Волинському окружному адміністративного суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 адміністративну справу №640/14785/20 прийнято до провадження; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб (а.с.38).

У додаткових поясненнях від 07.04.2025 представник Київського міського відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю просила позовні вимоги задовольнити (а.с.47).

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 16.04.2025 представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Державної служби України з питань праці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно- господарських санкцій.

Представник відповідача з посиланням на постанову Верховного Суду від 21.11.2022 по справі №400/3957/21 зазначила, що саме Держпраця та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку, позивачем надано до територіального органу Держпраці інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік.

З наведених підстав представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31.01.2020 ТОВ «ОЛ прінт» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2019 рік по формі 10-ПІ.

Відповідно до звіту відповідач зазначив, щосередньооблікова кількість працівниківоблікового складу підприємства у 2019 році становила 9 осіб; кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа; кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб. У поданому звіті товариство самостійно вказало, що сума адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 29 086, 11 грн (а.с.7).

Позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 29086, 11 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 539, 40 грн (а.с.8).

У зв`язку із несплатою відповідачем вказаних адміністративних санкцій у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченимиКонституцієюта законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, єЗакон України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"(тут і надалі - Закон №875-ХІІ в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другоюстатті 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частинами першою, другоюстатті 19 Закону №875-ХІІвстановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень частин першої, четвертоїстатті 20 Закону №875-ХІІпідприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першоюстатті 19 цього Закону.

При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цимЗаконом, не застосовуються строки, визначеністаттею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першоїстатті 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьоюстатті 18 цього Законувизначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленогоЗакономнормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Пунктом 4 частини 3статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" №5067( тут і надалі Закон № 5067 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання пункту 4 частини третьоїстатті 50 Закону № 5067наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 рокузатверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Наказ № 316).

Відповідно до приписів пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й).

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженогонаказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній з 07.02.2017) форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

В свою чергу, суд зазначає, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Відповідачем не надано жодних доказів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також відсутня інформація щодо подання звітів за формою № 3-ПН у спірний період або листів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Отже, матеріалами справи не підтверджується, що відповідач сприяв працевлаштуванню інвалідів та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування у повному обсязі.

Таким чином, відповідачем не доведено, що ним виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2019 році та не підтверджено жодними доказами, що ним вживались будь-які необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідачем самостійно у звіті за формою 10-ПН підтверджено обставини щодо не працевлаштування осіб з інвалідністю яка передбачена нормативом - 1 особа та самостійно розрахована адміністративно-господарська санкція за вказане порушення 29086, 00 грн.

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідно до чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, норматив робочих місць протягом 2019 року на підприємстві відповідача не виконано, оскільки кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю становить 1 особа.

Окрім того, згідно з частиною другоюстатті 20 Закону №875-ХІІу разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першоїстатті 218 Господарського кодексу Українипідставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу Українипередбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12. 2018 у справі № 812/1140/18, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що роботодавець вживав необхідних заходів для недопущення порушення, з огляду на що факт непрацевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.

На підставі викладеного, аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що роботодавець не вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому є підстави для застосування до відповідача зазначених адміністративно-господарських санкцій.

Суд вважає помилковими посилання представником відповідача на висновки суду касаційної інстанції, як на приклад іншого правозастосування, оскільки встановлені судом касаційної інстанції обставини у справі №400/3957/21 (постанова від 21.11.2022) не відповідають розглядуваним у межах спірних правовідносин.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Проте аналіз постанови Верховного Суду, на правові позиції якого зроблено посилання представником відповідача, не дає підстав для висновку про те, що це рішення прийняте у справі, правовідносини у якій є подібними. Так у справі №400/3957/21 йшлося про те, що відповідач (товариство) подало позивачу (Фонду соціального захисту інвалідів) звіт за 2020 рік про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю форми 10 ПОІ. У поданому звіті кількість осіб, яким встановлена інвалідність 28 осіб, проте за інформацією Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області середньооблікова кількість штатних працівників товариства, яким встановлена інвалідність - 23 особи. З метою усунення розбіжностей, виявлених в інформації відповідача та Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, позивач направив відповідачу лист про усунення розбіжностей №06.2-10/02/696 від 07.04.2021. Листом від 22.04.2021 відповідач повідомив позивача, що у звіті форми 10-ПОІ правильно вказано 28 осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві у 2020 році більше шести місяців.

Верховний Суд, розглядаючи вказану справу вказав, що у разі надходження звіту від роботодавця, територіальне відділення Фонду соціального захисту інвалідів у термін до 30 календарних днів приймає рішення щодо зарахування чи незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць. У випадку, коли ж у показниках звіту наявні розбіжності, то відділення Фонду повідомляє не лише суб`єкта, що звітує, а й відповідний територіальний орган Держпраці (пункт 48).

Колегія суддів Верховного Суду також звернула увагу на те, щоповідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць самі собою юридичних наслідків не створюють, а лише зобов`язують суб`єкта господарювання виправити дані звітного документу. У разі, коли звітність не виправлена, то відділення Фонду зобов`язане повідомити територіальний орган Держпраці, який у межах позапланової перевірки встановлює дотримання чи недотримання роботодавцем виконання вимог законодавства зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, повідомлення Фонду про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць може свідчити лише про розбіжність у даних звітності, а не про невиконання суб`єктом господарювання встановленого нормативу.

У справі, що розглядається №640/14785/20 відповідачем (на відміну від справи №400/3957/21, яка переглядалась Верховним Судом) у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік не було допущено помилок та будь-яких листів про наявність (чи усунення) розбіжностей до позивача не подавалось.

У вказаному контексті суд також звертає увагу, що відповідно до п.9 Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженому постановою КМУ від 31.01.2007 р.№70 підставами для проведення Держпраці, її територіальними органами позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, є, серед іншого, інформація відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо неподання суб`єктом господарювання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів, або невиправлення помилки у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у строк до п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення Фонду.

Враховуючи вищевказане у справі, що розглядається у позивача не було жодних підстав для звернення до Держпраці чи її територіальних органів з вимогою про проведення позапланової перевірки ТОВ «ОЛ прінт».

Відтак, посилання представника відповідача на ту обставину, що Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно (не маючи встановлених актом перевірки органами Державної служби України з питань праці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів) звернулось до суду з даним позовом суд вважає помилковими та необгрунтованими.

Враховуючи обставини даної справи, суд дійшов висновку про невиконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та не інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідач протягом 2019 року не вжив залежні від нього заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідності до законодавства, а отже відповідачем не було вчинено необхідні дії для недопущення правопорушення, за яке передбачається адміністративного-господарська санкція.

Частиною першоюстатті 9 КАС Українипередбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першоюстатті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною першоюстатті 90 КАСвизначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги частини другоїстатті 139 КАС України, за відсутності доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями72-77,143,241-246,255,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛ прінт» (03022, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 30304078) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) адміністративно-господарські санкції у розмірі 29086, 11 грн (двадцять дев`ять тисяч вісімдесят шість гривень 11 копійок) та пеню у розмірі 539, 40 (п`ятсот тридцять дев`ять гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.М. Димарчук