Рішення № 127951555, 27.03.2025, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/217/24

провадження № 2/492/181/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27 березня 2025 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

встановив:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі за текстом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»), звернулося до суду з зазначеною позовом до відповідачки, в якому просило суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором на загальну суму 50000,00 грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІФОЮ» (далі за текстом - ТОВ «МАНІФОЮ») та відповідачкою було укладено електронний договір позики № 2919944 від 10 серпня 2021 року, згідно з умовами якого ТОВ «МАНІФОЮ» надало строком на 30 днів, тобто до 09 вересня 2021 року, кредит у сумі 5000,00 грн. на умовах повернення, платності та строковості, а відповідачка отримала кредит у вказаній сумі та зобов`язалася повернути кредит і за користування кредитом сплатити 0,01 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики, 1,99 % від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики, 1,01 % від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених вказаним договором. ТОВ «МАНІФОЮ» виконало умови вказаного договору у повному обсязі, надавши відповідачці обумовлену вказаним договором суму грошових коштів, однак відповідачка не здійснила повернення кредитних коштів у повному обсязі, а також не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у відповідачки перед ТОВ «МАНІФОЮ» виникла заборгованість станом на 09 січня 2024 року на загальну суму 15185,00 грн.

Між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (далі за текстом - ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ») було укладено Договір факторингу № 09/02-2022 від 09 лютого 2022 року, згідно умов якого до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до відповідачки за договором позики № 2919944 від 10 серпня 2021 року на загальну суму 15185,00 грн. ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» складено розрахунок заборгованості, згідно якого станом на 10 січня 2023 року у ОСОБА_1 , відповідачки у справі, перед ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за вказаним договором заборгованість склала загальну суму 65435,00 грн., з якої тіло кредиту - 5000,00 грн., відсотки на дату відступлення права вимоги - 10185,00 грн. та відсотки згідно вказаного договору позики - 50250,00 грн.

Між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, згідно з умовами якого до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло право вимоги до відповідачки за договором позики № 2919944 від 10 серпня 2021 року на загальну суму 65435,00 грн. ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності просило суд стягнути з відповідачки за вказаним договором позики заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у сумі 5000,00 грн., заборгованість за відсотками у сумі 45000,00 грн., що складає загальну суму 50000,00 грн.

Представниця позивача, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явилася, але до суду від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, у разі повторної неявки відповідачки у судове засідання не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідачка у судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час і місце судового засідання двічі поспіль була повідомлена належним чином. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідачки, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулися до суду з довідками відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачці судових повісток, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений відповідачці належним чином. Відповідачка відзив на позов, клопотання про розгляд справи за її відсутності до суду не подала, про причини неявки в суд не повідомила.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Отже, відповідачка зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка надавала суду доказів неможливості прибути у судове засідання.

Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідачки у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для її неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки поспіль відповідачки у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідачки, яка з 26 лютого 2024 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного заочного рішення жодного разу у судове засідання не з`явилась, станом розгляду справи не цікавилась, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтувала.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачку, яка не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Враховуючи вказані факти, згоду представниці позивача, що викладена у поданій нею до суду заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржниці від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

10 серпня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, було укладено договір позики № 2008510 року, згідно умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» передало у власність ОСОБА_1 , відповідачці у справі, грошові кошти (позику) у сумі 5000,00 грн. на умовах повернення, платності та строковості на строк 30 днів до 09 вересня 2021 року (а. с. 6-9, 10-11). Відповідно до пункту 2.6. Договору позики, позика надана відповідачці шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої відповідачем для цієї цілі в Особистому кабінеті на веб-Сайті ТОВ «МАНІФОЮ». Відповідно до пунктів 2.4.4., 3.1.1, 4.4.2. Договору позики відповідачка зобов`язалася повернути позику та сплатити нараховані проценти за користування кредитом 726,35 % річних від суми позики з розрахунку 1,99 % на добу, а проценти за користування позикою нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування позикою до дня повного погашення заборгованості включно. Згідно з пунктами 2.5., 3.2.2. Договору позики проценти на прострочену позику нараховуються у випадку неналежного виконання Позичальником зобов`язань за Договором позики та складають 1,01 % від суми позики за кожен день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою; протягом перших 3 (трьох) календарних днів після спливу строку позики проценти на прострочену позику не нараховуються. Відповідно до пунктів 8.1., 8.3.1. Договору позики усі електронні документи, підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором, мають таку ж юридичну силу, як і власноруч підписані документи в паперовій формі та породжують права і обов`язки для Сторін, та, зокрема, підписуючи Договір, позичальник підтвердив, що має всі права та повноваження, необхідні для підписання Договору позики.

Як вбачається з листа № 2782_230317175037 від 17 березня 2023 року, виданого ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТЕЖНІ РІШЕННЯ», за дорученням ТОВ «МАНІФОЮ» 10 серпня 2021 року було здійснено переказ коштів у сумі 5000,00 грн. картковий рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , відповідачці у справі (а. с. 19).

Відповідно до додаткової угоди від 10 вересня 2021 року до договору позики № 2008510 року від 10 серпня 2021року сторони договору погодили продовжити строк позики на 30 днів до 10 жовтня 2021 року (а. с. 13, 14). Додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року до договору позики № 2008510 року від 10 серпня 2021року сторони договору погодили продовжити строк позики на 30 днів до 12 листопада 2021 року (а. с. 15, 16).

Судом встановлено, що вказаний договір та додаткові угоди були укладеними, кредит був наданий позичальниці ОСОБА_1 , відповідачці у справі, виключно за допомогою веб-сайтів кредитодавця, а також сторони вказаного договору та додаткових угод узгодили розмір кредиту, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 , відповідачки у справі, для укладення договору в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В порушення умов до договору позики № 2008510 року від 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 , відповідачка у справі, взяті на себе зобов`язання не виконала, внаслідок чого у неї перед ТОВ «МАНІФОЮ» виникла заборгованість, яка, згідно з розрахунком станом на 09 лютого 2022 року з урахуванням суми заборгованості за основною сумою боргу, заборгованості за відсотками склала загальну суму 15185,00 грн. (а. с. 14).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частин 1, 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «МАНІФОЮ» прийняла публічні пропозиції (оферти) та підписала договір позики та додаткові угоди до нього (здійснила акцепти пропозицій товариства), тому договір та додаткові угоди до нього вважаються укладеними відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «МАНІФОЮ» отримало її персональні дані та використали їх у власних цілях.

Судом встановлено, що сторони вказаного договору позики № 2008510 року від 10 серпня 2021 року досягли згоди з усіх істотних його умов, уклали його відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому вказаний договір позики вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону).

Вказаним договором та додатковими угодами до нього передбачено порядок та умови отримання кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами.

ОСОБА_1 , відповідачка у справі, підписавши вказаний договір позики та додаткові угоди до нього, надала згоду на отримання та повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленими вказаним договором.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

09 лютого 2022 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 09/02-2022, згідно умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право грошової вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників (а. с. 22-24, 25-26).

Згідно Реєстру боржників до Договору факторингу № 09/02-2022 від 09 лютого 2022 року, до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги заборгованості за договором позики № 2008510 року від 10 серпня 2021 року на загальну суму 15185,00 (а. с. 27).

ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» складено розрахунок заборгованості, згідно якого станом на 10 січня 2023 року у ОСОБА_1 , відповідачки у справі, перед ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за вказаним договором заборгованість склала загальну суму 65435,00 грн., з яких тіло кредиту - 5000,00 грн., відсотки на дату відступлення права вимоги - 10185,00 грн. та відсотки згідно вказаного договору позики - 50250,00 грн. (а. с. 20, 21).

Між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (а. с. 36-43, 46) укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року та додаткову угоду від 29 грудня 2023 року до нього, згідно умов яких ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право грошової вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників (а. с. 28-30, 31-33, 34).

Згідно Зміни до реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло право вимоги заборгованості за договором позики № 2008510 року від 10 серпня 2021 року на загальну суму 65435,00 грн. (а. с. 35).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки, позивач ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року та додаткової угоди від 29 грудня 2023 року до нього, набуло право вимоги за договором позики № 2008510 року від 10 серпня 2021 року, укладеним між первісним кредитодавцем ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредитних коштів та інших передбачених договорами платежів, у зв`язку з неналежним виконанням позичальницею ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за договором позики.

Доказів про визнання договорів факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що згідно з умовами договору позики № 2008510 року від 10 серпня 2021 року, позичальниця ОСОБА_1 , відповідачка у справі, зобов`язалася повернути позику, сплатити проценти за користування кредитами, а також проценти на прострочений кредит у повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у вказаним договором.

Всупереч умовам вказаних договору ОСОБА_1 , відповідачка у справі, не виконала своїх зобов`язань. Після відступлення позивачу прав грошової вимоги до відповідача, ОСОБА_1 , відповідачка у справі, не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості на рахунки ТОВ «МАНІФОЮ», ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» або ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, кредитні кошти отримала, якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконала, тобто кредитні кошти не повернула.

Згідно зі зміною до реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», позивача у справі, перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, за договором позики № 2008510 року від 10 серпня 2021 року на загальну суму 65435,00 грн., з яких тіло кредиту - 5000,00 грн., відсотки на дату відступлення права вимоги - 10185,00 грн. та відсотки згідно вказаного договору позики - 50250,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунків заборгованості за Договором позики № 2008510 року від 10 серпня 2021року ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, суду не надано, іншого розрахунку заборгованості на іншу дату за вказаним договором суду також не надано, чим не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказаний розрахунок приймається судом як доказ у вирішенні спору.

Позивач, звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, про стягнення заборгованості за договором позики, пославшись на принцип розумності, співмірності і пропорційності просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у сумі 5000,00 грн., заборгованість за відсотками у сумі 45000,00 грн., що складає загальну суму 50000,00 грн.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 50000,00 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачем.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена відповідною платіжною інтсрукцією (а. с. 1).

Згідно з статтею 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133, частин 1-3 статті 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже,на підтвердженняпонесених витратна правничудопомогу,які позивачсплатив абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи, зметою розподілусудових витратпозивачу необхіднобуло надатисуду такідокази:1)договір пронадання правничоїдопомоги (договірдоручення,договір пронадання юридичнихпослуг тощо);2)документи,що свідчатьпро оплатугонорару таінших витрат,пов`язаних ізнаданням правничоїдопомоги,оформлені увстановленому закономпорядку (квитанціядо прибутковогокасового ордера,платіжне дорученняз відміткоюбанку абоінший банківськийдокумент,касові чеки,посвідчення провідрядження тощо);3)рахунок,який необхіднооплатити післяприйняття судомрішення зарезультатами розглядусправи; докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Разом із тим, у пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.

У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги № 03-01/2023 від 03 січня 2023 року (а. с. 47); заявку про надання юридичної допомоги № 380 від 02 січня 2024 року (а. с. 50); витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 08 січня 2024 року, відповідно до якого була надана правова допомога на загальну суму 13000,00 грн. за надання консультацій з вивчення документів, складання позовної заяви та подачі її до суду (а. с. 51); платіжна інструкція № 0406030000 від 10 січня 2024 року про переказ ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» грошових коштів за надання правничової допомоги згідно договору про надання правової допомоги № 03-01/2023 від 03 січня 2023 року (а. с. 49).

Від ОСОБА_1 , відповідачки у справі, до суду не надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати у розмірі 13000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката та від відповідачки не надійшло клопотання про зменшення таких витрат.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265,268,273,274-279,280-282,284,289,354,355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (місцезнаходження: вулиця Мечникова, будинок 3, офіс 306, місто Київ, 01133; код ЄДРПОУ: 44276926) заборгованість за договором позики № 2008510 року від 10 серпня 2021року у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (місцезнаходження: вулиця Мечникова, будинок 3, офіс 306, місто Київ, 01133; код ЄДРПОУ: 44276926) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідачка, якій повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.