Рішення № 127951553, 26.03.2025, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1229/24

провадження № 2/492/295/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

26 березня 2025 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 172594,56грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 11 вересня 2023 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі за текстом - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 в електронному вигляді на веб-сайті кредитодавця, згідно з умовами якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало кредит у сумі 14600,00 грн. строком на 350 днів до 05 вересня 2024 року, а ОСОБА_1 отримав кредит у вказаній сумі та зобов`язався повернути кредит та за користування кредитними коштами сплатити 2,00% в день в межах строку кредиту. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало умови вказаного кредитного договору у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 обумовлену вказаним кредитним договором суму грошових коштів, однак ОСОБА_1 не здійснив повернення кредитних коштів, а також не сплатив відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за період з 21 вересня 2023 року по 24 травня 2024 року на загальну суму 85848,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 14600,00 грн., заборгованості за процентами у сумі 71248,00 грн. Відповідно до договору факторингу № 24/05/2024 від 24 травня 2024 року, укладеного між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (далі за текстом ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА»), назву якого було змінено на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (далі за текстом ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ»), та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором у сумі 85848,00 грн. Враховуючи, що при укладенні вказаного договору факторингу строк дії вказаного кредитного договору не закінчився, то позивачем нараховані проценти за користування кредитними коштами за період з 24 травня 2024 року по 22 липня 2024 року, тобто в межах строку надання кредиту, розмір яких склав у сумі 17520,00 грн.

Також, 21 вересня 2023 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі за текстом - ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 7092595 в електронному вигляді на веб-сайті кредитодавця, згідно з умовами якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надало кредит у сумі 17200,00 грн. строком на 360 днів до 15 вересня 2024 року, а ОСОБА_1 отримав кредит у вказаній сумі та зобов`язався повернути кредит та за користування кредитними коштами сплатити 1,99% в день в межах строку кредиту. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» виконало умови вказаного договору у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 обумовлену вказаним договором суму грошових коштів, однак ОСОБА_1 не здійснив повернення кредитних коштів, а також не сплатив відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» станом на 27 травня 2024 року на загальну суму 48689,76 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 17200,00 грн., заборгованості за процентами у сумі 31489,76 грн. Відповідно до договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27 травня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», назву якого було змінено на ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вищевказаним договором на суму 48689,76 грн. Враховуючи, що при укладенні вказаного договору факторингу строк дії вказаного договору не закінчився, то позивачем нараховані проценти за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року, тобто в межах строку надання кредиту, розмір яких склав у сумі 20536,80 грн.

Враховуючи, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаними договорами, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явився, але до суду від нього надійшла заява, в якій просив суд про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, у разі повторної неявки відповідача у судове засідання не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання двічі поспіль був повідомленим належним чином. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулися до суду з довідками відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений відповідачу належним чином. Відповідач відзив на позов, клопотання про розгляд справи за його відсутності до суду не подав, про причини неявки в суд не повідомив.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути у судове засідання.

Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідача у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для його неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки поспіль відповідача у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 11 вересня 2024 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного заочного рішення жодного разу у судове засідання не з`явився, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у поданій ним до суду заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (а. с. 64, 66, 73, 76, 87-96, 97) та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, був укладений Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року (далі за текстом Договір-1), згідно з умовами якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало, а відповідач отримав кредит у сумі 14600,00 грн. строком на 350 днів, тобто до 05 вересня 2024 року, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, та зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 2,00 % в день, яка застосовується в межах всього строку кредиту, а також за зниженою процентною ставкою 0,80 % в день, якщо відповідач до 16 жовтня 2023 року включно або протягом трьох календарних днів, які слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі не менше першого платежу, визначеного в Графіку платежів (а. с. 19, 21-30, 38-40, 99-108). Укладення Договору-1 здійснювалось сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або Мобільний додаток (пункт 1.1. Договору-1). Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору-1 складає: за стандартною ставкою 116800,00 грн., за стандартною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 112420,00 грн. (пункти 1.6.1, 1.6.2 Договору-1). Відповідно до пункту 3.1 Договору-1 нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». Згідно з пунктом 9.3. Договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та припиняється в день повного повернення/сплати відповідачем суми кредиту, процентів за користування кредитом. Відповідно до пункту 5.1.3. Договору-1 товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою.

Як вбачається з листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 1931-3105 від 31 травня 2024 року, перераховані кошти на суму 14600,00 грн. ОСОБА_1 , відповідачу у справі, на його карту НОМЕР_1 , згідно з договором (а. с. 18).

21 вересня 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (а. с. 74, 77) та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, було укладено договір про надання споживчого кредиту № 7092595 (далі за текстом Договір-2), відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надало, а ОСОБА_1 , відповідач у справі, отримав кредит у сумі 17200,00 грн. Відповідно до пункту 1.4. Договору-2 строк кредиту склав 360 днів. Згідно з пунктом 1.5. Договору-2 стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у пункті 1.4. (а. с. 31-36, 41-42). Відповідно до пункту 4.4. Договору-2 відповідач зобов`язався у встановлений Договором-2 строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені Договором-2. Згідно з пунктом 5.1. Договору-2 сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів. Відповідно до пункту 9.6. Договору він вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом відповідача, що відтворений шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора. Відповідач, підписуючи Договір-2, підтвердив, що перед укладенням Договору-2 він був ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», повністю їх зрозумів, погодився із ними та зобов`язався неухильно їх дотримуватись (пункт 9.8. Договору-2). Згідно з підпунктом 3 пункту 4.1. Договору-2 позивач має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору-2 про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, який містить графік платежів, орієнтовна сукупна вартість кредиту склала 135800,02 грн., з якої: сума кредиту - 17200,00 грн., проценти за користування кредитом 188600,02 грн. (а. с. 36 зворотна сторона).

Як вбачається з листа ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» № 7/4984 від 29 травня 2024 року, перераховані кошти на суму 17200,00 грн. ОСОБА_1 , відповідачу у справі, на його карту НОМЕР_1 , згідно з договором (а. с. 110, 112-115).

Судом встановлено, що вказані договори були укладені, кредити були надані позичальнику ОСОБА_1 , відповідачу у справі, виключно за допомогою веб-сайту кредитодавців, а також сторони вказаних договорів узгодили розмір кредиту, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 , відповідача у справі, для укладення договорів в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В порушення умов Договору-1 ОСОБА_1 , відповідач у справі, взяті на себе зобов`язання не виконував, внаслідок чого у нього перед ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виникла заборгованість, яка згідно розрахунку станом на 24 травня 2024 року з урахуванням простроченої заборгованості по кредиту, простроченої заборгованості по процентам склала загальну суму 85848,00 грн. (а. с. 46-50).

Також,в порушенняумов Договору-2 ОСОБА_1 ,відповідач усправі,взяті насебе зобов`язанняне виконував,внаслідок чогоу ньогоперед ТОВ«АВЕНТУС УКРАЇНА»виникла заборгованість,яка згіднорозрахунку станомна 27травня 2024року зурахуванням простроченоїзаборгованості покредиту,простроченої заборгованостіпо процентамсклала загальнусуму 48689,76грн.(а.с.51-57).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частин 1, 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , відповідач у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», прийняв публічні пропозиції (оферти) та підписав договори (здійснила акцепти пропозицій товариств), тобто договори вважаються укладеними у відповідності до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_2 , відповідачем у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочинів та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» отримали його персональні дані та використали їх у власних цілях.

Судом встановлено, що сторони вказаних договорів досягли згоди з усіх істотних їх умов, уклали їх у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року, Договір про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року, вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону).

Вказаними Договорами передбачено порядок та умови отримання кредитів, погашення заборгованості за ними, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами.

ОСОБА_2 , відповідач у справі, підписавши вказані договори надав згоду на отримання та повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленими вказаними договорами.

Судом встановлено, що за змістом позовних вимог та документів, наявних у справі, доказом укладення між ОСОБА_2 , відповідачем у справі, та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» кредитних договорів слугують: Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року, Договір про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року та додаток № 1 до нього, що підписані з використанням електронних підписів одноразовими ідентифікаторами відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з умовами Договору факторингу № 24/05/2024 від 24 травня 2024 року, укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (а. с. 63, 65, 67, 78, 80-86), назву якого було змінено на ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (а. с. 165, 1667) позивачем у справі, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передало (відступило) позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, в тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року в сумі 85848,00 грн., з якої: 14600,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 71248,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, що також підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників, Витягом з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу, а також розрахунком заборгованості (а. с. 53-55, 56, 57, 58, 60, 118, 122, 123).

Відповідно до Договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27 травня 2024 року, укладеним між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», назву якого було змінено на ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», позивачем у справі, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передало (відступило) позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, в тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за Договором про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року в сумі 48689,76 грн., з якої: 1720,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 31489,76 грн. - сума заборгованості за відсотками, що також підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників, Витягом з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу, а також розрахунком заборгованості (а. с. 59, 71, 72, 148, 149, 150-154, 155, 156).

Листом від 27 травня 2023 року, ОСОБА_1 , відповідача у справі, повідомлено про відступлення права вимоги за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року та за Договором про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року (а. с. 44, 156).

Згідно з пунктами 1.2. вказаних договорів факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки, позивач ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», на підставі договору факторингу № 24/05/2024 від 24 травня 2024 року, договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27 травня 2024 року, набуло право вимоги за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року, Договором про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року, укладеними між первісними кредитодавцями ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредитних коштів та інших передбачених договорами платежів, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 , відповідачем у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Доказів про визнання договорів факторингу недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що згідно з умовами Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року, Договору про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року, позичальник ОСОБА_1 , відповідач у справі, зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у вказаних договорах, однак не виконав умови вказаних договорів.

Після відступлення позивачу прав грошових вимог до відповідача, останній не здійснював платежів для погашення кредитної заборгованості на рахунки ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА».

Матеріали справи не містять доказів погашення кредитної заборгованості відповідачем на рахунок ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».

Враховуючи, що при укладенні вказаних договорів факторингу строк дії договорів не закінчилися, то позивачем за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року, нараховані проценти за період з 24 травня 2024 року по 22 липня 2024 року, тобто в межах строку надання кредиту, розмір яких склав у сумі 17520,00 грн. та за Договором про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року нараховані проценти за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року, тобто в межах строку надання кредиту, розмір яких склав у сумі 20536,80 грн.

Судом встановлено, що позивачем нараховані проценти за вказаними договорами в межах строку повернення кредитних коштів.

Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредити є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено,що ОСОБА_1 ,відповідач усправі,кредитні коштиотримав,якими вподальшому розпорядивсяна власнийрозсуд,однак своїзобов`язання щодоповернення грошовихкоштів тасплати процентівне виконав,внаслідок чогоу ньогоперед позивачемвиникла заборгованістьза Договоромпро наданнякоштів наумовах споживчогокредиту №3997811від 21вересня 2023року назальну суму103368,00грн.,з якої:14600,00грн.-сума заборгованостіза основноюсумою боргу;71248,00грн.-сума заборгованостіза відсотками;17520,00грн. проценти,нараховані позивачем,а такожза Договоромпро наданняспоживчого кредиту№ 7092595від 21вересня 2023року на зальну суму 69226,56 грн., з якої: 17200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 31489,76 грн. - сума заборгованості за відсотками; 20536,00 грн. проценти, нараховані позивачем.

Загальна сума заборгованості за вказаними договорами складає 172594,56 грн.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунків заборгованості за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3997811 від 21 вересня 2023 року, за Договором про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року, ОСОБА_1 , відповідачем у справі, суду не надано, інші розрахунки заборгованостей на іншу дату за вказаними кредитними договорами та договором позики суду також не надано, чим не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказані розрахунки приймаються судом як доказ у вирішенні спору.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості на загальну суму 172594,56 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачем.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією № 2148 від 27 серпня 2024 року (а. с. 1).

Представником позивача у позовній заяві заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із пунктом 12 частини 3 статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити як гонорар певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, - у разі, якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; ордер.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів) рахунків тощо. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2022 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268) (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічних підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи,на підтвердженняпонесених позивачемвитрат напрофесійну правничудопомогу усумі 10000,00грн.представником позивачаадвокатом СтолітнімМ.М.було надано:свідоцтво проправо назаняття адвокатськоюдіяльністю серіїКС №9422/10від 18вересня 2020року,видане Радоюадвокатів Київськоїобласті (а.с.75);договір про надання правової допомоги № 17/07/-2024 від 17 липня 2024 року та додаткову угоду № 1 від 10 грудня 2024 року (а. с. 116-117, 166); ордер на надання правничої (правової допомоги) серії АІ № 1681033 від 026 серпня 2024 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 10/06-2023 від 10 червня 2023 року (а. с. 37); акт прийому-передачі послуг від 26 серпня 2024 року за договором № 17/07/-2024 від 17 липня 2024 року, відповідно до якого адвокатом Столітнім М.М. була надана правова допомога на загальну суму 10000,00 грн. за ознайомлення з документами, надання консультацій, складання позовної заяви про стягнення заборгованості, аналіз практики та правових позицій Верховного Суду; формування пакету документів та підготовка та подача до суду позовної заяви, підготовка до судових засідань (а. с. 58).

Від Казакова Р.А., відповідача у справі, до суду не надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката Столітнього М.М.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати у розмірі 10000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката та від відповідача не надійшло клопотання про зменшення таких витрат.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265,268,273,274-279,280-282,284,289,354,355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Загородня, будинок 15, офіс 118/2, місто Київ, 03150; код ЄДРПОУ: 44559822):

заборгованість заДоговором пронадання коштівна умовахспоживчого кредиту№ 3997811від 21вересня 2023року на зальну суму 103368 (сто три тисячі триста шістдесят вісім) гривень 00 копійок, з якої:

- 14600 (чотирнадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 71248 (сімдесят одна тисяча двісті сорок вісім) гривень 00 копійок - сума заборгованості за відсотками;

- 17520 (сімнадцять тисяч п`ятсот двадцять) гривень 00 копійок сума процентів, нарахованих позивачем,

заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 7092595 від 21 вересня 2023 року на зальну суму 69226 (шістдесят дев`ять тисяч двісті двадцять шість) гривень 76 копійок, з якої:

- 17200 (сімнадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок - сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 31489 (тридцять одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять) гривень 76 копійок - сума заборгованості за відсотками;

- 20536 (двадцять тисяч п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок сума процентів, нарахованих позивачем,

що складає загальну суму заборгованості у розмірі 172594 (сто сімдесят дві тисячі п`ятсот дев`яносто чотири) гривень 56 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Загородня, будинок 15, офіс 118/2, місто Київ, 03150; код ЄДРПОУ: 44559822) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять два) гривень 40 копійок; витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.