Рішення № 127942084, 06.06.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/14944/19

06 червня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та за час відсторонення від виконання посадових обов`язків, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та за час відсторонення від виконання посадових обов`язків в розмірі 138 487,20 грн, стягнути моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На підставі розпорядження про повторний автоматизований розподіл від 18.03.2021 №197 визначено новий склад Окружного адміністративного суду міста Києва для розгляду цієї справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2021 постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою цього ж суду від 23.07.2021 встановлено позивачу строк (5 днів з дня отримання копії ухвали) для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали суду від 23.07.2021 позивачем подана до Окружного адміністративного суду міста Києва заява про поновлення строку звернення до суду. У ній заявник посилається на те, що спочатку звернувся до неналежного суду за захистом порушених прав, а також наводить судову практику застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка застосовуються до спірних правовідносин, та вказує на не обмеження строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення на підставі статті 236 КЗпП України. Заявник просив поновити строк звернення до суду та продовжити розгляд справи.

Станом на 15.12.2022 день набрання чинності Законом України від 13.12.2022 №2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду (далі - Закон №2825-IX) цю адміністративну справу Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто не було.

На підставі пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами дана справа передана на розгляд та вирішення Тернопільському окружному адміністративному суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, розгляд справи розпочато спочатку.

Цією ж ухвалою замінено відповідача Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197) на правонаступника Державну податкову службу України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393).

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 замінено неналежного відповідача Державну податкову службу України на належного Державну фіскальну службу України (04053, місто Київ, площа Львівська, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 39292197), розгляд справи розпочато спочатку. Одночасно зобов`язано Державну фіскальну службу України у строк до 01.06.2025 подати до суду письмові пояснення про період відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків з підтверджуючими документами (наказами про відсторонення, про строк проведення дисциплінарного провадження, його продовження, табелями робочого часу, відомостями про нараховану і виплачену заробітну плату позивачу) за період з травня 2017 по серпень 2017 року.

02.06.2025 до суду надійшли пояснення Державної фіскальної служби України та витребувані судом документи.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 рішенням суду від 01.08.2018 у справі №810/115/18 поновлений на посаді директора Департаменту інформаційних технологій Державної фіскальної служби України. На виконання цього рішення позивача фактично поновлено на посаді 26.11.2018 на підставі наказу Державної фіскальної служби України №126-дс, яким скасовано наказ від 30.08.2017 №161-дс Про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Вважає, що рішення, яке підлягає до негайного виконання та не виконувалося відповідачем у встановлений строк, зумовило подальший вимушений прогул, а тому відповідач зобов`язаний здійснити оплату за час вимушеного прогулу в період з 01.08.2018 по 26.11.2018 на користь ОСОБА_1 .

Також зазначає, що за результатами розгляду судової справи №810/115/18 ОСОБА_1 не був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, тому відповідно до частини 4 статті 72 Закону України Про державну службу відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середню заробітну плату за час відсторонення від виконання посадових обов`язків у період з 30.05.2017 по 30.08.2017. Ще позивач просить стягнути моральну шкоду у зв`язку з заподіяними стражданнями та незручностями.

02.09.2019 представником позивача подані письмові пояснення щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.67-68).

06.09.2019 надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача зазначає, що на виконання судового рішення від 01.08.2018 ОСОБА_1 поновлено на посаді та виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу. Рішення суду вважає виконаним в повному обсязі, а вимогу про відшкодування моральної шкоди необґрунтованою та безпідставною. В позові просить відмовити (а.с.72-73).

У відповіді на відзив позивач з аргументами відповідача не погоджується та підтримує позовні вимоги, викладені у позовній заяві (а.с.79-88)

Після прийняття Тернопільським окружним адміністративним судом цієї справи до провадження, від позивача жодних заяв, клопотань, пояснень до суду не надходило.

Державна фіскальна служби України у поясненнях, які надійшли до суду 02.06.2025 зазначила, що відповідно до табелів використання робочого часу у період проведення службового розслідування на час відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків заробітна плата не нараховувалася з 31.05.2017 по 30.08.2017.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

29.04.2016 ОСОБА_1 відповідно до наказу Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) № 1761-о в порядку переведення призначено на посаду директора Департаменту інформаційних технологій ДФС України (а.с.41).

В ході проходження публічної служби щодо позивача було ініційовано та проводилося службове розслідування. Так, за змістом наказу ДФС України від 30.05.2017 №389 «Про відсторонення та проведення службового розслідування» на виконання доручення до доповідної записки Головного управління внутрішньої безпеки від 24.05.2017 та з метою визначення наявності вини, характеру та тяжкості вчиненого директором Департаменту інформаційних технологій ОСОБА_1 , на підставі подання Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ ДФС України від 26.05.2017 № 790/99-99-06/ДК, а також з метою недопущення впливу зазначеної посадової особи на здійснення дисциплінарного провадження було визначено дисциплінарній комісії з провадження з розгляду дисциплінарних справ ДФС України провести з 31.05.2017 по 29.06.2017 службове розслідування стосовно директора Департаменту інформаційних технологій ОСОБА_1 , на підставі частини першої статті 72 Закону України «Про державну службу» відсторонити ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора Департаменту інформаційних технологій на час здійснення стосовно нього дисциплінарного провадження (а.с.46).

У подальшому наказом ДФС України від 30.08.2017 за № 161-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_1 звільнено із посади державної служби директора Департаменту інформаційних технологій за порушення Присяги державного службовця (а.с.48-51).

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2018 у справі №810/115/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2019, постановою Верховного Суду 13.05.2021, позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 30.08.2017 за № 161-дс про звільнення із посади державної служби директора Департаменту інформаційних технологій ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інформаційних технологій; стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 209 553,00 грн. В іншій частині відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інформаційних технологій Державної фіскальної служби України та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 13666,36 грн (а.с.22-43, 121-124).

26.11.2018 наказом ДФС України № 126-дс на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2018 у справі №810/115/18 скасовано наказ від 30.08.2018 №161-дс та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інформаційних технологій ДФС України з 31.08.2017 (а.с.45).

Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та за час відсторонення від виконання посадових обов`язків, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Найперше суд зазначає про те, що строк звернення з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час відсторонення від виконання посадових обов`язків визначається статтею 233 КЗпП України, яка на час звернення до суду, не містила обмежень щодо стягнення таких сум будь-яким строком.

Так, приписами частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Щодо суті спору, то по вимогах про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зазначеній нормі відповідають положення частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами частини п`ятої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.

У постанові від 21.10.2021 у справі №640/19103/19 Верховний Суд зазначив, що належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачена положеннями статті 236 КЗпП України. Так у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З наведеного слідує, що затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі прирівнюється до вимушеного прогулу. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі №813/1271/18 виснував, що відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Згідно із усталеною судовою практикою Верховного Суду для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (постанови Верховного Суду від 24.09.2021 у справі №640/775/19, від 11.11.2021 у справі №260/4470/20 та ін.).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2018 у справі №810/115/18 поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інформаційних технологій ДФС України, фактично рішення суду виконано 26.11.2018.

Виходячи зі змісту цього ж рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2018 у справі №810/115/18 стягнуто з ДФС України на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 31.08.2017 по 01.08.2018 (а.с.32).

Враховуючи рішення суду від 01.08.2018 у справі №810/115/18, період затримки виконання рішення суду тривав з 02.08.2018 та до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі 25.11.2018 включно (26.11.2018 видано наказ про поновлення ОСОБА_1 з 31.08.2017) і становить (21 + 20 + 22 + 17 = 80) 80 робочих дні.

Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2018 у справі №810/115/18 середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 911,10 грн. Ця обставина є встановленою й за приписами частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказування при розгляді цієї справи.

Отже, наявні підстави для задоволення позову шляхом стягнення з Державної фіскальної служби України на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 02.08.2018 по 25.11.2018 включно у сумі 72 888,00 грн (80 днів х 911,10 грн) з відрахуванням податків та зборів.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від виконання посадових обов`язків суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 72 Закону України «Про державну службу», державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

У разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку (частина четверта статті 72 Закону України «Про державну службу».

У даному випадку позивач посилаючись на частину четверту статті 72 Закону України «Про державну службу» вважає, що має право на середню заробітну плату за час відсторонення від виконання посадових обов`язків після скасування судом наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Висновок щодо застосування частини четвертої статті 72 Закону України «Про державну службу» виклав Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 1.380.2019.002316 та підтримав у постанові від 10.11.2022 у справі №160/7263/20.

У вказаних справах, аналізуючи норми статті 72 Закону України «Про державну службу», Верховний Суд зауважив, що законодавець надав право керівникам державної служби або суб`єктам призначення відсторонювати державних службовців від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження. В той же час законодавець передбачив обов`язок роботодавця виплатити державному службовцю середню заробітну плату, за час відсторонення від виконання посадових обов`язків, у разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.

У вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що у разі скасування у судовому порядку рішення суб`єкта владних повноважень, яким притягнуто державного службовця до дисциплінарної відповідальності (звільнено з посади), позивач вважається таким, що не притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а отже дисциплінарне провадження вважається закритим.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає про скасування рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2018 у справі №810/115/18 наказу ДФС України від 30.08.2017 за № 161-дс про звільнення із посади державної служби директора Департаменту інформаційних технологій ОСОБА_1 за вчинення дисциплінарного проступку. У справі №810/115/18 суд дійшов висновку щодо необґрунтованості висновків відповідача про допущення позивачем дисциплінарного правопорушення, а отже відсутності в діях позивача складу дисциплінарного проступку.

Отож, оскільки наказ ДФС України від 30.08.2017 за № 161-дс, яким притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади, скасований у судовому порядку, рішення у вказаній справі набрало законної сили, позивач вважається таким, що не притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а отже дисциплінарне провадження вважається закритим.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач має право в порядку статті 72 Закону України «Про державну службу» на оплату середньої заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов`язків.

Визначаючи період відсторонення, суд зазначає, що за змістом наказу ДФС України від 30.05.2017 №389 «Про відсторонення та проведення службового розслідування» ОСОБА_1 відсторонений з 31.05.2017 та фактично по дату прийняття наказу про звільнення по 30.08.2017, що додатково підтверджується наданими відповідачем табелями обліку робочого часу. Кількість днів відсторонення від виконання обов`язків становить (1 + 20 + 21 + 21 = 63) 63 робочих дні.

Як вже зазначалася судом середньоденний розмір заробітної плати позивача до звільнення складав 911,10 грн. Таким чином, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час відсторонення від виконання посадових обов`язків з 31.05.2017 по 30.08.2017 у сумі 57 399,30 грн (63 робочих дні х 911,10 грн) з відрахуванням податків та зборів.

Враховуючи встановлені обставини суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 02.08.2018 по 25.11.2018 в розмірі 72 888,00 грн та за час відсторонення від виконання посадових обов`язків в період з 31.05.2017 по 30.08.2017 в розмірі 57 399,30 грн загальна сума стягнення становить 130 287,30 грн з відрахуванням податків та зборів.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статі 23 ЦК України).

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями пункту 6 частини першої статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, в зазначеній постанові Верховний Суд зазначив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження це емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

При цьому, відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №285/1864/16-а, від 18.11.2019 у справі №820/5044/18, від 27.11.2019 справі №750/6330/17.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд погоджуються, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

У справі, що розглядається, позивач не довів, що невиплата коштів середнього заробітку за час відсторонення від посади та за час невиконання рішення суду викликала у нього моральні страждання, психічне напруження, спричинила вагомі наслідки у вигляді погіршення здоров`я тощо.

Відтак, враховуючи всі доводи, які наведені у позовній заяві, й беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав суб`єктом владних повноважень, суд зазначає, що наведених позивачем доводів за обставин цієї справи недостатньо для стягнення на його користь моральної шкоди. У цій справі відсутні докази, якими б позивач обґрунтовував факт наявності будь-яких втрат немайнового характеру, зумовлених моральними чи фізичними стражданнями або іншими негативними проявами, що свідчили б про наявність моральної шкоди, внаслідок невиплати коштів середнього заробітку.

Отож у цій частині позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1302,87 грн, сплачений відповідно до квитанції від 06.08.2019 (а.с.4).

У позові позивач заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами сьомою, дев`ятою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Судом встановлено, що до позовної заяви представником позивача долучений договір про надання правничої допомоги від 03.01.2019 згідно з яким встановленні права та обов`язки адвоката в особі Борисова Максима Петровича на представництво інтересів ОСОБА_1 . Також представником надана додаткова угода від 03.01.2019 до договору про надання правничої допомоги від 03.01.2019, згідно з якою визначено порядок оплати (гонорару) та встановлено вартість послуг, а також акт приймання-передачі наданої правничої допомоги. За змістом наданих адвокатом документі вбачається, що акт та додаткова угода від 03.01.2019 стосуються послуг представництва інтересів у суду в апеляційній інстанції щодо розгляду адміністративної справи №810/115/18 (справи яка стосується поновлення на роботі).

Щодо спірний правовідносин представником позивача ні акту приймання-передачі наданої правничої допомоги ні квитанція про сплату коштів про надання правничої допомоги матеріали справи не містять. Відсутність належних, допустимих та достатніх доказів, які вказували б на витрати на правничу допомогу позивача в межах розгляду конкретної цієї адміністративної справи, суду не надано, а тому такі не підлягають до стягнення з відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, місто Київ, 04053, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39292197) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час відсторонення від виконання посадових обов`язків в розмірі 130287,30 (сто тридцять тисяч двісті вісімдесят сім грн 30 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1302,87 грн (одна тисяча триста дві грн 87 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений і підписаний 06 червня 2025 року.

СуддяЧепенюк О.В.