Рішення № 127933929, 06.06.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2025 року Справа№200/9108/24

Донецький окружний адміністративний суд у складів головуючого судді Стойки В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (м. Покровськ, вул. Мандрика, 7, ЄДРПОУ 40109058) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільнені, з 07.05.2021 року по 14.12.2024 року;

зобов`язати Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки в розрахунку при звільнені, за період з 07.05.2021 року по 14.12.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що після звільнення з ГУ НП в Донецькій області неотримав компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, що стало підставою для звернення до суду. Внаслідок вказаних дій права позивача були захищені, на виконання рішення суду компенсація за невикористані дні додаткової відпустки була виплачена, проте компенсація, визначена ст. 117 КЗпП України, позивачу не сплачена.

На підставі вказаних обставин ОСОБА_1 вважає свої права порушеними та просить суд задовольнити позов.

Також в позові зазначено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000, 00грн.

Ухвалою від 13.01.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

27.01.2025 року відповідачем надано відзив по справі, згідно змісту якого зазначено, що нормативно-правовими актами в сфері виплати грошового забезпечення поліцейським не передбачено виплату грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Більш того, враховуючи, що ГУНП в області є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок державного бюджету, і не може брати на себе зобов`язання понад наявні кошторисні призначення та на цілі, прямо не визначені нормативними актами, Головне управління у таких повноваженнях обмежене.

Відтак, ГУНП в Донецькій області наголошує, що позбавлене можливості самостійно нараховувати та здійснювати зазначені виплати, що не може визнаватися протиправною бездіяльністю.

Також, посилаючись на формулювання ст. 117 КЗпП України, відповідач наголошує, що вину власника виключає не лише непереборна сила, що розуміється як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов`язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

За таких умов, здійснення Головним управлінням всіх належних заходів в межах, передбачених законодавством та компетенцією повністю виключає вину ГУНП в Донецькій області, що, в свою чергу, виключає застосування відповідальності.

Крім цього відповідач вважає, що позивачем необґрунтовано включено до періоду затримки день звільнення зі служби в поліції (07.05.2021), оскільки період затримки визначається з дня, наступного за останнім робочим днем днем повного розрахунку.

Також відповідач звертає увагу, що на цей час Донецьким окружним адміністративним судом відкрито провадження у адміністративній справі № 200/9138/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Донецькій області про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в якому позивач просить визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області та зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07 травня 2021 року по 26 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 95076 грн (дев`яносто п`ять тисяч сімдесят шість) грн 48 коп у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану основну відпустку та доплати за несення служби у нічний час, які присуджені до виплати йому судовим рішенням по справі 200/2374/24. Рішення у справі не прийнято.

Таким чином відповідач вважає, що підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем у цій справі та справі №200/9138/24 зазначені різні, проте періоди затримки (з 07.05.2021 до 14.12.2024 у цій справі та у справі № 200/9138/24 з 07.05.2021 до 26.12.2024) майже тотожні.

А отже задоволення вимог позивача у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в обох справах без урахування нарахованих та виплачених сум при звільненні та частки виплачених сум за рішеннями судів може призвести до безпідставних та необґрунтованих витрат бюджетних коштів.

На підставі зазначеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 10.03.2025 року витребувано у Головного управління Національної поліції в Донецькій області довідку із зазначенням середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 ; довідку із зазначенням сум, які повинні були бути сплаченими позивачу при звільненні, проте були виплачені позивачу на виконання рішень судів. Розгляд адміністративної справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 24.03.2025 року у задоволені клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, - відмовлено.

Ухвалою від 26.03.2025 року у задоволені клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, - відмовлено.

Ухвалою суду від 08.05.2025 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу до розгляду по суті.

Відповідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вкладене, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, в період з 07 листопада 2015 року по 07 травня 2021 року, проходив службу в Національній поліції України, та у відповідності до наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 07 травня 2021 року № 274о/с «По особовому складу» звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням.

При звільненні позивачу було нараховано та виплачено 75868,18 грн., що вбачається з довідки ГУ НП в Донецькій області від 09.01.2025 року № 15.

Після звільнення у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовними вимогами визнання протиправної бездіяльності з приводу невиплати Головним управління Національної поліції в Донецькій області (далі ГУНП в Донецькій області) належних йому грошових виплат.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2024 по справі № 200/4912/23, яке набуло законної чинності 07.10.2024 позов ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 56 днів, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2021 роки. Зобов`язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у загальній кількості 56 днів, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2021 роки. Стягнуто з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1000,00 (одна тисача) гривень 00 коп. витрачені на правничу допомогу.

На виконання вказаного судового рішення, 14.12.2024 Головним управлінням нараховано та сплачено присуджені судом грошові виплати в сумі 19529,19 грн. (21557,04 грн. без вирахування податків), що не є спірним між сторонами.

Відповідно довідки ГУНП в Донецькій області від 17.03.2025 року № 153, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 476,76 грн.

Також з довідки ГУНП в Донецькій області від 17.03.2025 року № 154 вбачається, що на виконання Рішення суду № 200/2374/24 ОСОБА_1 нараховано кошти в сумі 12415,61 грн., в тому числі: грошове забезпечення у вигляді доплати за 1222 години несення служби в нічний час в сумі 7204,99 грн. грошова компенсація за невикористану частину основної щорічної відпустки (5 днів) за 2015 і 2016 роки, з урахуванням вимог пункту 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, в сумі 1835,45 грн (із розрахунку: посадовий оклад 2700,00 грн + оклад за спеціальним званням 2200,00 грн + надбавка за вислугу років (45%) 2205,00 грн + надбавка за специфічні умови проходження служби (55%) 3907,75 грн + премія 0 грн (без встановлення у травні 2021 премії) = 11012,75 / 30 календарних днів х 5 днів). індексація грошового забезпечення з 07.1 1.2015 по 31.10.2017 в сумі 3375,17 грн.

Як вбачається з довідки ВЧТ0950 від 13.09.2023 року, з 15.03.2022 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 94 Закону України «Про національну поліцію», поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Як визначено ч. 2, 3 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Відповідно п. 15 Розд. І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно тощо.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Згідно спірних правовідносин, 07.05.2021 року (що є останнім днем служби) позивача було звільнено, 06.09.2023 представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав, які на підставі рішення по справі № 200/4912/23 були захищені; 14.12.2024 року заборгованість в розмірі 19529,19 грн. була сплачена, 29.12.2024 року представник позивача звернувся до суду щодо стягнення середнього грошового забезпечення.

Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).

Отже період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) в справі охоплюється періодом з 08.05.2021 року (наступний за звільненням день) до 14.12.2024 року, який умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.

Відтак суд погоджується з аргументами відповідача в цій частині.

Аналогічний підхід щодо визначення періоду стягнення середнього заробітку застосовано Першим апеляційним адміністративним судом в постанові від 27.02.2025 по справі № 200/3631/24.

Період з 08.05.2021 року до 18.07.2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.

Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23 та багато інших.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні з 08.05.2021 року по 14.12.2024 року складає 1317 днів, з яких до 18.07.2022 (включно) - 437 днів, з 19.07.2022 (включно) 880 днів.

Отже, розглядаючи спір в частині з 08.05.2021 року (наступний за звільненням день) по 18.07.2022 року включно суд зазначає таке.

Застосовуючи підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17 суд зауважує, що за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, установлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Керуючись позицією суду касаційної інстанції, суд вважає, що в межах спірних правовідносин наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відтак загальна сума коштів, яка повинна була бути сплаченою позивачу при звільненні дорівнює 109840, 83грн., з яких: 75868,18 грн. (сплачено добровільно та підтверджується довідкою ГУ НП в Донецькій області від 09.01.2025 року № 15) + 21557,04 грн. (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за рішенням суду по справі № 200/4912/23) +12415,61 грн. (за рішенням суду по справі № 200/2374/24) грн.

Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за рішенням суду по справі № 200/4912/23 в розмірі 21557,04 грн. складає 19,62% (21557,04 грн.*100% / 109840, 83грн.).

Проте, як вже було зазначено вище, 07.05.2021 року (що є останнім днем служби) позивача було звільнено, 06.09.2023 представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи визначене суд наголошує, що з моменту звільнення (07.05.2021) року і до 06.09.2023 позивач не вчиняв дій, спрямованих на отримання невиплачених при звільненні сум, а тому такий період має бути виключений із загального обрахунку, разом з цим суд враховує, що з 15.03.2022 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі.

Таким чином суд при розрахунку суми середнього заробітку приймає до уваги період з 15.03.2022 по 18.07.2022 року включно, що складає 126 днів.

Сума середнього заробітку за визначений період дорівнює 60071,76грн. (126 днів * 476, 76грн/день), що з урахуванням принципу співмірності складає 11 786,08грн. (60 071,76грн.* 19,62%).

Розглядаючи спір в частині з 19.07.2022 року по 19.01.2023р. (що узгоджується з позицією Верховного Суду викладені у постанові від 20.02.2025р. у справі 320/26511/23, де зазначено таке: 93. Суд першої інстанції загалом правильно визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за шестимісячний період після 19.07.2022 (з 19.07.2022 по 19.01.2023) суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, правова позиція, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23 тощо полягає в тому, що, розглядаючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року, суд обмежує виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності.

Проте вказані висновки суду касаційної інстанції охоплюють спірні правовідносини, в яких середній заробіток заявлено по відношенню до всієї суми заборгованості, спірні правовідносини щодо середнього заробітку за декілька складових грошового забезпечення окремо один від одного не розглянуто в межах вказаних справ.

Як визначено ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як визначено в ч. 4 ст. 77 КАС України, суд може збирати докази з власної ініціативи тощо.

Відповідно автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року по справі № 200/9138/24відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивачем в межах справи № 200/9138/24 заявлено позовні вимоги щодо:

визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, 85302, м.Покровськ, вул. Мандрика, б. 7) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07 травня 2021 року по 26 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 95076 грн. (дев`яносто п`ять тисяч сімдесят шість) грн. 48 коп;

зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, 85302, м. Покровськ, вул. Мандрика, б. 7) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07 травня 2021 року по 26 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 95076 грн. (дев`яносто п`ять тисяч сімдесят шість) грн. 48 коп.

Крім цього, згідно змісту позову зазначено, що «Ураховуючи вищенаведене Позивач зазначає, що у Відповідача виник обов`язок виплати працівнику (Позивачу) його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто середній заробіток повинен бути виплачений Позивачу за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, а саме за 184 дні, що складає 95076 грн. 48 коп. (516,72 Х 184).».

У тому числі в межах справи № 200/9138/24 позивачем самостійно обраховано середньоденну заробітну плату.

Таким чином суд констатує, що у справах № 200/9138/24 та № 200/9108/24 заявлені вимоги про виплату середнього заробітку за однаковий період, які у кінцевому результаті можуть призвести до сплати відповідачем коштів у подвійному розмірі, що є неправомірним.

Станом на момент прийняття рішення по справі № 200/9108/24, рішення по справі № 200/9138/24 не прийнято.

Отже, враховуючи позовні вимоги, заявлені по справі № 200/9138/24, та приймаючи до уваги, що існування спірних правовідносин між сторонами з приводу інших сум (поза межами справ № 200/9138/24 та № 200/9108/24) не може бути однозначно виключено, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023р. також повинен бути обрахованим у відсотковому співвідношенні до загальних сум, належних при звільненні, тобто з урахуванням принципу співмірності.

Так, період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р. складає 184 дні.

Сума середнього заробітку за визначений період дорівнює 87723, 84грн. (184 дні * 476, 76грн/день), що з урахуванням принципу співмірності складає 17211, 42грн. (87 723, 84грн. * 19,62%).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог частково.

Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 5000, 00грн.

Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Позивачем до суду подані: договір від 05 липня 2023 року про надання юридичних (адвокатських) послуг; акт надання юридичних (адвокатських) послуг від 27.12.2024 року; ордер серії АН №1101712 від 06.09.2023 року; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4137 виданого Головою Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 30.11.2011 року.

Відповідно до акту здійснення розрахунку за надані юридичні (адвокатські) послуги за договором про надання юридичних (адвокатських) послуг від 27.12.2024 року, між адвокатом Овчаренко О.О. та ОСОБА_1 , оформленого як додаток до Договору від 05.07.2023 року про надання правової допомоги яким зазначено, що адвокатом Овчаренко О.О., згідно договору про надання правової допомоги від 05.07.2023 року надано правову допомогу наступного характеру:

-ознайомлення з документами ОСОБА_1 , попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, оцінка правової позиції судів України, кількість витраченого часу 2 години, вартість 2000 грн.;

- складання позовної заяви, підготування копій матеріалів для сторін, засвідчення належним чином копій матеріалів, складання акту надання юридичних послуг, та акту здійснення розрахунку, направлення позову до Донецького окружного адміністративного суду; дата 20.12.2024 29.12.2024, кількість витраченого часу 3 години, вартість 3000грн.;

-в графі всього зазначено: на момент звернення до суду із позовною заявою: кількість витраченого часу (годин) 5 годин вартість 5000грн.

Відповідно до акту здійснення розрахунку, позивач сплатив узгоджений сторонами адвокату гонорар в розмірі (частково) 4000 грн., а адвокат отримав зазначені кошти 27.12.2024 року, про що позивачем та адвокатом було засвідчено особистими підписами зазначений акт здійснення розрахунку.

Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Оскільки, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір визначений у договорі у вигляді фіксованої суми за визначений характер правової допомоги, тому на них поширюється правило щодо розподілу судових витрат.

Суд оцінивши подані докази відносно понесених позивачем витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що позивачем фактично було сплачено суму 4000 грн. за фактично надані послуги адвокатом, тому саме цю суму необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Таким чином суд дійшов висновку, що з Головного управління Національної поліції в Донецькій області слід стягнути на користь позивача, грошові кошти витрачені ним на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (м. Покровськ, вул. Мандрика, 7, ЄДРПОУ 40109058) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільнені.

Зобов`язати Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки в розрахунку при звільнені, за період з 15.03.2022 по 18.07.2022 в розмірі 11 786,08грн.

Зобов`язати Головного управління Національної поліції в Донецькій області (40109058), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки в розрахунку при звільнені, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023р. в розмірі 17 211, 42грн.

В решті позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (м. Покровськ, вул. Мандрика, 7, ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн., 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Стойка