Рішення № 127933843, 06.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2025 рокуСправа №160/10200/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач-2, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № 046150016379 від 07.02.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.11.1994 по 31.01.1997 в ПТ «Абсолют Дробін - Феоктистов»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 31.01.2025 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що позивачу 2 серпня 2024 року виповнилося 60 років. Позивач 31.01.2025 року звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, про що зазначено в повідомленні. Рішення про відмову в призначенні пенсії приймало Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за №359/35961. Після отримання всіх документів Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві 07.02.2025 року надало позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії № 046150016379 з тих підстав, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 30 років 6 місяців 6 днів, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення. Позивач не згоден із прийнятим рішенням щодо відмови в призначенні пенсії та з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 14.04.2025 року Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Ухвала суду від 14.04.2025 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача-1 14.04.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача-1 08.04.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зареєстроване в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Станом на 06.06.2025 року (з урахуванням строку на поштове відправлення), від відповідача-1 відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача-1 до суду також не надходило.

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідач-1 правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

24 квітня 2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшло повідомлення, в якому зазначено, що надати належним чином завірені копії всіх документів, на підставі яких прийняте рішення про відмову від 07.02.2025 №046150016379, немає можливості, оскільки гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся із заявою та документами для призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області де і перебував.

15 травня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду через систему «Електронний суд» надійшли матеріали пенсійної справи ОСОБА_1

20 травня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що 31.01.2025 ОСОБА_1 звернувся через вебпортал електронних послуг до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою № 793, щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з урахуванням принципу екстериторіальності, розглянуто заяву гр. ОСОБА_1 від 07.02.2025 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 07.02.2025 вх. № 046150016379 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві встановлено наступне. Відповідно до статті 26 Закону наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Згідно із частиною 2 статті 24 Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (01.01.2004). Відповідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, ідентифікаційний номер, військовий квиток, довідки про підтвердження трудової діяльності) та згідно даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 30 років 6 місяців 6 днів, що недостатньо для призначення пенсії. Не враховано до стажу період роботи згідно запису в трудовій книжці з 01.11.1994 по 31.01.1997 (виправлення дати наказу на звільнення). Довідка про підтвердження вищезазначеного періоду не містить наказу про прийом на роботу, дати звільнення, номер та наказ на звільнення не відповідає запису в трудовій книжці. Довідку про заробітну плату заявник не надав. Враховуючи вищевикладене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 31.01.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Так, за принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії за віком була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.02.2025 року №046150016379, за результатами розгляду заяви, було відмовлено в призначенні пенсії.

В зазначеному рішенні, зокрема, зазначено: не враховано до стажу період роботи згідно запису в трудовій книжці з 01.11.1994 по 31.01.1997 (виправлення дати наказу на звільнення). Довідка про підтвердження вищезазначеного періоду не містить наказу про прийом на роботу, дати звільнення, номер та наказ на звільнення не відповідає запису в трудовій книжці. Довідку про заробітну плату заявник не надав.

Позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.02.2025 року №046150016379 та вважає його протиправним, в зв`язку із чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі Закон №1788-XII) та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі Закон №1058-IV).

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно із приписами ст. 24 Закону №1058-IV , страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуватися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Судом встановлено з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 29.01.1987 р., що у період з 01.11.1994 р. по 31.01.1997 р. включно позивач працював на посаді директора на підприємстві ПТ «абсолют Дробін Феоктистов».

Згідно ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р., якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Так, у п. 1 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за №637 від 12.08.1993 р. (далі Порядок №637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 Порядку №637.

Вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 р. (далі Інструкція №58).

Положеннями п.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За змістом п. 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Крім того, суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку №637).

Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку №637, згідно з яким, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

З вищенаведеного слідує, що дійсно основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність надання будь-яких додаткових уточнюючих довідок виникає лише у випадку коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 р. по справі №235/805/17, від 06.12.2019 р. по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 р. по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 р. по справі №242/2536/16-а.

В межах спірних правовідносин суд вважає за необхідне зазначити, що окремі неточності в поданих позивачем документах або неповнота відображеної у них інформації не може бути перешкодою для реалізації особою своїх законних прав, в даному випадку - права на призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 р. в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 р. в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 р. по справі №275/615/17.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці та у наданих довідках для підтвердження наявності трудового стажу.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 р. у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, суд звертає увагу, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України за №22-1 від 25.11.2005 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Однак матеріали справи не містять, а відповідачами в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до підприємств та/або архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.

Відтак суб`єкт владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, мав вжити заходів з метою перевірки відповідних відомостей.

Водночас, як встановлено судом, відповідачами не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача за спірний період.

Натомість пенсійним органом покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що у пенсійного органу були відсутні підстави для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду роботи.

З урахуванням викладеного вище, рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № 046150016379 від 07.02.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо пенсійного фонду, якого слід зобов`язати зарахувати періоди роботи позивачу та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Згідно із ч. 1 с. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Аналіз вищевказаних норм дозволяє стверджувати, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду України.

Згідно із п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, «призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Згідно пункту 7 Положення №280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку «територіальні органи».

Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення №28-2, серед іншого, визначено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві є територіальними органами Пенсійного фонду України, що призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення №280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».

Пунктом 1.1. розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Постанова №22-1) передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію»).

Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Копією заяви позивача підтверджується, що він звернувся саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області.

Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Водночас, рішення про відмову в призначенні пенсії було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів відповідач 1 зобов`язаний засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначити структурний підрозділ саме «органу, що призначає (перераховує) пенсію», яким і є відповідач 1 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області має свої структурні підрозділи, які розташовані у населених пунктах Дніпропетровській області.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є структурним підрозділам Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Отже суд вважає, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області слід зобов`язати зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.11.1994 по 31.01.1997 в ПТ «Абсолют Дробін - Феоктистов».

Щодо вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 31.01.2025 року.

У рішеннях по справах Клас та інші проти Німеччини, Фадєєва проти Росії, Єрузалем проти Австрії Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно з абзацом 2 частини 4статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначенимистаттею 2 КАС України.

Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі №160/17081/20, від 12 листопада 2021 року у справі №160/2493/21.

Відповідно достатті 19 Конституції Україниправовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Враховуючи, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, суд дійшов висновку, що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 31.01.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням до страхового стажу вищевказаного періоду роботи, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі №160/17081/20, від 12 листопада 2021 року у справі №160/2493/21.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із приписами ч.ч. 1, 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем-2 по справі, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача викладені в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПУ: 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № 046150016379 від 07.02.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.11.1994 по 31.01.1997 в ПТ «Абсолют Дробін - Феоктистов».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 31.01.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням до страхового стажу вищевказаного періоду роботи, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

У задоволені іншої частини позовних вимог,- відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 302 (триста дві) грн. 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 302 (триста дві) грн. 80 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2025 р.

Суддя О.М. Неклеса