Рішення № 127933684, 05.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 рокуСправа №160/5775/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Департаменту патрульної поліції про скасування постанови та визнання дій протиправними,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Департаменту патрульної поліції, в якій позивач просить:

-визнати протиправною (такою що суперечить пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження») та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №76906033 від 28.01.2025;

-визнати дії Департаменту патрульної поліції протиправними у зв?язку з умисним передчасним поданням виконавчого документа, який не набрав чинності (постанови № ЕНА Nє3515751) до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для примусового виконання, за обставин усвідомлення факту триваючого оскарження рішення суду про скасування вищевказаного виконавчого документа.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем 28.01.2025 відкрито виконавче провадження №76906033 щодо примусового виконання постанови №ЕНА№3515751 від 20.11.2024 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Курилко Кариною Олександрівною, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Оскільки дана постанова скасована в судовому порядку, позивач зазначає, що така постанова поліції не підлягає виканню, відповідно державним виконавцем протиправно відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, з урахуванням особливостей ст. 287 КАС України.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки відкриття виконавчого провадження є наслідком лише дій та волі позивача: відмови від добровільної сплати штрафу та невжиття передбачених законом заходів захисту оспорюваних прав, за захистом яких він звернувся до суду. Так, на думку відповідача, позивачем помилково було застосовано норми Кодексу України про адміністративне правопорушення, які застосовуються до окремих аспектів примусового виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення. Натомість, цим Кодексом окремо врегульований порядок та строки примусового виконання постанов про адміністративні правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі. Постанова серії ЕНА № 3515751 від 20.11.2024 винесена саме за вчинення правопорушення, яке зафіксовано не в автоматичному режимі. Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п?ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п?ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. Відповідно до ч.2 ст.308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною 1 статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Ураховуючи наведене, позивач мав би добровільно сплатити накладене стягнення у строк до 06.12.2024. Тому в контексті ст.308 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення була направлена до примусового виконання. Також, слід врахувати, що ч.4 ст.307 КУпАП визначає, що у разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною 1 цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу. Таким чином, строк звернення до примусового виконання постанов про адміністративне правопорушення зафіксованих не в автоматичному режимі має починатись з дня набрання такої постанови законної сили. Оскільки особі може стати відомо про її складення лише тоді, коли він її отримає, тобто з дня набрання нею законної сили. Вже після цього починається строк її оскарження, сплати та примусового виконання у разі спливу п?ятнадцяти днів на її добровільну сплату Порядку для Департаменту патрульної поліції, щодо зупинення виконавчого провадження, у зв?язку із судовим розглядом по оскаржуваним постановам не передбачено.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позов з підстав, вказаних в позовній заяві.

Представником Департаменту патрульної поліції подано заперечення, відповідно до якого надходження коштів за виконавчими документами, які перебувають/перебували на виконанні, за кодами бюджетної класифікації 21081300 - адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі) і 22070000 - виконавчий збір контролює Міністерство юстиції України, у даному випадку, в особі Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який є уповноваженою особою на складання подання про повернення коштів з бюджету на підставі приписів пунктів 3, 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів. При цьому, стягнення з Позивача оспорюваних сум в частині виконавчого збору витрат виконавчого провадження здійснювалося не на підставі постанови по справі про адміністративне правопорушення, винесеної посадовою особою Департаменту патрульної поліції, на підставі відповідних постанов, винесених посадовою особою Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), які не оскаржувалися позивачем і не скасовані на даний момент. Таким чином, правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України оспорюваних сум існують між позивачем та Другим Правобережним відділом державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а не між позивачем та Департаментом патрульної поліції, отже останній не є належним відповідачем у даній справі. За таких обставин стягнення суми судового збору є необґрунтованим і безпідставним.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою серії ЕНА №3515751 від 20.11.2024 накладено адміністративне стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Не погодившись із такою постановою, позивач оскаржила її до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.01.2025 у справі №205/16492/24, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025, позов задоволено. Постанову серії ЕНА № 3515751 від 20.11.2024 про накладення адміністративного стягнення скасовано. Закрито провадження у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, головним державним виконавцем державним виконавцем Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 28.01.2025 відкрито виконавче провадження №76906033 щодо примусового виконання постанови №ЕНА№3515751 від 20.11.2024 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП.

Вважаючи, що дана постанова винесена державним виконавцем передчасно, оскільки постанова патрульної поліції законної сили не набрала, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 13 Закону України №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404) під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання)(п.1 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VІІІ).

Водночас, відповідно до ст. 298 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Порядок прийняття постанов про адміністративні правопорушення, набрання ними законної сили, їх оскарження, тощо, передбачені нормами КУпАП.

Так, частиною 1 статті 283 КУпАП визначено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Відповідно до частини 1 статті 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;

3) про закриття справи.

Згідно зі статтею 287 КУпАП постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Пунктом 3 частини 1 статті 288 КУпАП визначено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частина 1 статті 291 КУпАП визначає, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу(частина 2 ст. 291КУпАП).

За приписами ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення, постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до статті 300-2 КУпАП у разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині першій цієї статті, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті підлягає примусовому виконанню протягом 30 днів з дня набрання нею законної сили.

У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.

В силу положень ст. 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Тобто, у випадку оскарження особою постанови про накладення адміністративного стягнення обов`язок зі сплати штрафу у такої особи, виникає з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У той же час, у разі скасування судом оскаржуваного штрафу та набрання судовим рішенням законної сили - підстави для такої сплати взагалі відсутні.

Тобто законодавством чітко визначено, що постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, у випадку їх оскарження, не можуть бути направлені на примусове виконання до завершення процедури оскарження та не раніше ніж через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Ознайомившись 18.02.2025 з постановою про відкриття виконавчого провадження №76906033 від 28.01.2025 позивач дізналась, що її прийнято на підставі виконавчого документа - постанови №ЕНА №3515751 від 20.11.2024, який начебто «вступив у законну силу (набрав чинності): 20.11.2024» - тобто прямо в день її складання, що не відповідає дійсності.

Позивачем подано позов про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, в межах строку на його подання, встановленого статтею 289 КУпАП.

Отже, суд доходить висновку, що на час пред`явлення виконавчого документу до виконання та відкриття державним виконавцем виконавчого провадження, строк на добровільне виконання постанови ЕНА №3515751 від 20.11.2024 не сплинув.

З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби лише у разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною 1 статті 307 цього Кодексу. При цьому, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, або ж не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Статтею 303 КУпАП визначено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.

Отже фактично, відлік п`ятнадцятиденного строку для сплати позивачем штрафу, накладеного постановою серії ЕНА № 3515751 від 20.11.2024, на момент пред`явлення до примусового виконання, ще не розпочався.

Суд зазначає, що з обсягу встановлених обставин випливає, що станом на час звернення до відповідача із заявою про примусове виконання, а також станом на час прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, постанова ЕНА № 3515751 від 20.11.2024 не набрала законної сили.

Проте, отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов`язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня.

Отже, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону №1404-VIII, у тому числі в частині настання строку набрання ним законної сили, державний виконавець не мав правових підстав для повернення постанови серії ЕНА №3317974 від 22.10.2024 без прийняття до виконання та в силу вимог закону був зобов`язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, суд зауважує, що в силу положень частин 1, 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зміст статей Закону №1404-VIII дає суду підстави для висновку, що державний виконавець не наділений повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку на момент пред`явлення такого до примусового виконання.

Відповідно до статті 26 Закону № 1404-VII обов`язок державного виконавця розпочати примусове виконання рішення пов`язується з отриманням, зокрема, від стягувача відповідної заяви та належним чином оформленого виконавчого документа, а не перевірки цього документу на предмет оскарження його боржником.

Відтак, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону №1404-VIII, у тому числі в частині настання строку набрання ним законної сили, державний виконавець не мав правових підстав для повернення зазначеної постанови про накладення адміністративного стягнення без прийняття до виконання та в силу вимог закону був зобов`язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, суд зазначає, що частиною 4 статті 4 Закону №1404-VIII не визначено такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, як оскарження рішення, на підставі якого видано виконавчий документ.

Верховний Суд у постанові від 14.03.2024 у справі №591/4234/23 наголосив на тому, що органи ДВС в силу Закону №1404-VIII не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Суд звертає увагу, що нормами спеціального закону не передбачено дій державного виконавця, а саме перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку на момент пред`явлення такого до примусового виконання у разі якщо таке мало місце, а відкриття виконавчого провадження державним виконавцем, як одним суб`єктом владних повноважень, в даному відбулось у зв`язку з тим, що інший суб`єкт владних повноважень, в даному випадку поліція, передала документи на примусове виконання, хоча й правові підстави у останнього для цього були відсутні.

За правилами пунктів 2, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При цьому належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.

З огляду на викладені вище обставини, суд доходить висновку, що позовна вимога про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №76906033 від 28.01.2025 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Враховуючи положення частин 1, 2 статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1937,92 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9300,00 грн.

Розглянувши клопотання, суд зазначає про таке.

За змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд установив, що 20.11.2024 між адвокатом Мізевич Дмитро Анатолійовичем та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №09, предметом якого є представництво законних прав та інтересів Клієнта в судах першої та апеляційної інстанції при розгляді справи про оскарження рішень дій або бездіяльності органу владних повноважень, інших органів, в т.ч. органів державної виконавчої служби, приватних виконавців..

Для реалізації зобов`язань, передбачених п.1.1 цього договору, адвокатське бюро зобов`язується надавати клієнту протягом строку дії цього договору правничу допомогу у наступному: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів у судах під час здійснення адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, перед фізичними та юридичними особами; інша правова допомога за погодженням сторін (п.1.2 договору).

31.03.2025 адвокат Мізевич Дмитро Анатолійович (Свідоцтво на право про заняття адвокатського діяльністю №2006 від 21.04.2009), що надалі іменується «Адвокат», з одного боку і Трикоза Тетяна Вікторівна, яка надалі іменується «Клієнт», з іншого боку, і які разом іменуються Сторони, а окремо - Сторона, склали Акт, відповідно до якого Сторони засвідчують факт прийому Клієнтом роботи(наданих послуг) пов?язаних зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів та інших дій на виконання умов Договору №09 від 20.11.2024, наданих Адвокатом відповідно до умов зазначеного Договору, а саме:

1.Надання юридичної консультації позивачу 18.02.2025 за фактом відкриття виконавчого провадження, аналіз документів ВП - 1100 грн.;

2.Складання та подання до суду позовної заяви в інтересах позивача - 4000;

3.Аналіз відзиву на позов відповідача - 1500;

4.Підготовка відповіді на відзив з додатковими доказами до подання у справу - 2700;

Клієнт здійснив перевірку виконаної Адвокатом роботи і підтверджує, що робота (надані послуги) виконана належним чином відповідно до наданих доручень за договором №09 від 20.11.2025.

Загальна сума гонорару, яку Клієнт повинен сплатити Адвокату відповідно до п.3.2. Розділу 3 Договору становить 9300 гривень.

31.03.2025 позивачем оплачено послуги адвоката, що підтверджується квитанцією до касового ордеру №09 від 31.03.2025.

Суд наголошує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, відповідач у відзиві заперечує проти стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу та зазначає, що відсутність детального опису робіт та послуг не дає можливості упевнитись в обґрунтованості та співмірності наданих послуг в розмірі 9300,00 грн.

Суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Суд зазначає про те, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, а також про те, що наявна усталена практика з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Оцінивши всі наведені вище обставини, зокрема щодо суми заявлених витрат на правову допомогу та її співмірність зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, проаналізувавши норми чинного законодавства, врахувавши практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1500 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Департаменту патрульної поліції про скасування постанови та визнання дій протиправними - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №76906033 від 28.01.2025.

Визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо передчасного подання виконавчого документа, який не набрав чинності (постанови № ЕНА №3515751) на виконання до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для примусового виконання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 750 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Маковська