Рішення № 127930103, 06.06.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/4490/21

Провадження № 2/761/284/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Котляр Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У лютому 2021р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів: Харківської обласної прокуратури, Червонозаводського районного суду м. Харкова, в якому просив суд:

- стягнути на його користь солідарно з відповідачів, за заподіяну неправомірними діями та бездіяльністю співробітників відповідачів моральну шкоду у розмірі 1880000000,0 грн., у порядку та спосіб, передбачений діючим законодавством України.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що зі сторони співробітників Харківської обласної прокуратури мало місце бездіяльність, яка полягала у невиконанні положень ст. 214 КПК України, за наслідками розгляду його заяви про скоєння щодо нього злочинів з боку працівників МВС України, Прокуратури Харківської області, Харківського СІЗО.

Таким чином, як зазначає позивач, співробітниками прокуратури були допущені дії та бездіяльність, які суттєво обмежували його конституційні права, оскільки протягом тривалого часу він вимушений був звертатися зі скаргами на бездіяльність прокуратури, у зв`язку з чим витрачав час, ніс моральні страждання що призвело до погіршення стану його здоров`я, неможливості реалізації звичок і бажань позивача. У той же час перебуваючи у психологічному дискомфорті та почутті несправедливості протягом тривалого часу, що вимагає від нього докладати значних додаткових зусиль для організації свого життя.

При зверненні позивача, 25 листопада 2019р. до Червонозаводського районного суду м. Харкова з відповідною скаргою на бездіяльність, ухвалою слідчого судді вказаного суду від 27 грудня 2019р. по справі № 646/8009/19, в порушення вимог КПК України, скаргу позивача було залишено без руху, але в подальшому 03 лютого 2020р. апеляційною інстанцією зазначена ухвала слідчого судді була скасована.

На думку позивача бездіяльністю/ діями співробітників прокуратури та суду йому було заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив в 188000000,00 грн., та вважає, що його позов підлягає задоволенню, на підставі положень ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1174 ЦК України, правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах: від 10 січня 2019р. по справі № 61-34251св18; від 27 березня 2019р. по справі № 61-42228св18; від 25 квітня 2019р. по справі № 6І-31477св18.

Протоколом автоматизовано розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021р. визначено головуючого суддю Рибака М.А.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

15 березня 2021р. на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2021р. відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог до Червонозаводського районного суду м. Харкова та відкрито провадження в частині позовних вимог до Харківської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, за правилами загального позовного провадженні призначено справу в підготовче засідання.

30 листопада 2021р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач Харківська обласна прокуратура проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, та не підлягають задоволенню. Відповідач зазначив, що прокуратурою Харківської області в межах компетенції розглядалася заява ОСОБА_1 від 30 вересня 2019р., яка 08 листопада 2019р. надійшла з Генеральної прокуратури України, щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі по тексту - ЄРДР), стосовно колишніх окремих працівників ХМУ ГУМВС України в Харківській області та з інших питань.

За результатами розгляду вказаної заяви, заявнику було роз`яснено підстави, за наявності яких заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення підлягають внесенню до ЄРДР, а саме наявність у заяві чи повідомленні об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки кримінального правопорушення, зокрема фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину та інше). В подальшому, позивачем було подано скаргу до Червонозаводського районного суду м. Харкова на бездіяльність службових осіб прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей до ЄРДР відомостей, за його заявою.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 червня 2020р. у справі № 646/8009/19 в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність службових осіб прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей до ЄРДР за його заявою було відмовлено.

Разом з тим відповідач повідомляє, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, за процесуального керівництва Харківської обласноі? прокуратури, проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020170000001183 від 04 серпня 2020р. за заявою ОСОБА_1 щодо неправомірних діи? працівників Харківського МУ УМВС Украі?ни в Харківськіи? області та працівників Харківського слідчого ізолятору, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК Украі?ни, яке зареєстроване до ЄРДР на виконання ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 15 липня 2020р. у справі № 554/5066/20.

За результатами проведення досудового розслідування факт перевищення службових повноважень працівниками правоохоронних органів не знайшов свого підтвердження, у зв`язку з чим, слідчим 30 липня 2021р було прии?нято рішення про закриття кримінального провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, яке набрало законної сили.

Крім того, відповідач зазначав, що вироком Червонозаводського раи?онного суду м. Харкова від 15 червня 2015р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 263, ст. 348 КК Украі?ни та призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі.

Вироком Апеляціи ?ного суду Харківськоі? області від 03 квітня 2017р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 263, ст. 348 КК Украі?ни та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідь на відзив стороною позивача не подавалась.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва за № 01-08-674 від 03 липня 2023р. було здійснено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2023р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2023р. прийнято до розгляду цивільну справу № 761/4490/21, та призначено справу в підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023р., судом було залучено до участі у справі, в якості третьої особи: Державну казначейську службу України.

14 лютого 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому третя особа проти позову заперечила, зазначивши, що третя особа жодним чином права позивача не порушувала, і жодної шкоди останньому не завдала.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024р. було доручено Регіональному центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Полтавській області забезпечити участь адвоката для представництва інтересів позивача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні, в режимі відео конференції, позивач та його представник, заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав наведених у позові, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, з підстав, наведених у відзиві на позов, просила суд відмовити в задоволені позову.

Третя особа, про час та місце розгляду справи була повідомлена в установленому законом порядку, свого представника до суду не направила, поважності причин неявки не повідомила.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність представника третьої особи, проти чого сторони не заперечували.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступник підстав.

Як встановлено судом, 04 листопада 2019р. Генеральною прокуратурою України було надіслано на адресу відповідача (листом за № 15/4/9-р) заяву позивача від 30 вересня 2019р., про притягнення до кримінальної відповідальності слідчих ГУНП в Харківській області (внесення відомостей до ЄРДР), а також з інших питань.

12 листопада 2019р. відповідачем було роз`яснено позивачу, листом за № 15/4-81018, що підстави, за наявності яких заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення підлягають внесенню до ЄРДР, повинні мати: об`єктивні дані, які дійсно свідчать про ознаки кримінального правопорушення, зокрема фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину та інше), а також роз`яснено право на оскарження дій/бездіяльності відповідного суб`єкта, в порядку ст. 303 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2019р. по справі № 646/8009/19, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність службових осіб прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 30 вересня 2019р. - залишено без розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2020р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2019р., якою скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність службових осіб прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою про вчинення кримінального правопорушення залишено без розгляду, було скасовано, а матеріали за скаргою ОСОБА_1 повернуто до того ж суду для вирішення питання про можливість її розгляду по суті за відсутності інших процесуальних документів та відновлення процедур, передбачених ст.ст. 304-306 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 червня 2020р. по справі № 646/8009/19, в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність службових осіб прокуратури Харківської області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою - було відмовлено.

В судовому засіданні, представник відповідача звертала увагу суду, що другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, за процесуального керівництва Харківської обласноі? прокуратури, проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020170000001183 від 04 серпня 2020р. за заявою ОСОБА_1 щодо неправомірних діи? працівників Харківського МУ УМВС Украі?ни в Харківськіи? області та працівників Харківського слідчого ізолятору, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК Украі?ни, яке зареєстроване до ЄРДР на виконання ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 15 липня 2020р. у справі № 554/5066/20. За результатами проведення досудового розслідування факт перевищення службових повноважень працівниками правоохоронних органів не знайшов свого підтвердження, у зв`язку з чим, слідчим 30 липня 2021р було прии?нято рішення про закриття кримінального провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, і в подальшому після скасування ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 26 квітня 2022р. зазначеної постанови про закриття кримінального провадження, було прии?нято нове рішення від 14 липня 2023р., про закриття кримінального провадження, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз наведеної статті дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021р. у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (див. постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019р. у справі № 464/3789/17, провадження

№ К/9901/59673/18).

У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022р. у справі № 641/5005/20 зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду належні і допустимі докази на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди

і причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідача та моральною шкодою, при цьому матеріали справи не містять відомостей, що позивачу було заподіяно моральну шкоду, відсутні відомості про причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) співробітників відповідача щодо розгляду заяви позивача про кримінальне правопорушення та настанням шкоди, що на підставі ст. 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

При цьому суд звертає увагу, що сама по собі констатація факту неналежного розгляду заяви позивача про кримінальне правопорушення не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, його права було поновлено: ухвалою слідчого судді про зобов`язання внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, на виконання якої були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за заявою позивача у кримінальному провадженні, проведено досудове розслідування та провадження у справі було закрито постановою від 14 липня 2023р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Отже, вирішуючи спір, суд приходить до висновку про те, що сам факт задоволення слідчим суддею скарги позивача на бездіяльність службових осіб та зобов`язання службових осіб виконати вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за заявою позивача про кримінальне правопорушення не свідчить про завдання йому моральної шкоди. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 24 липня 2024р. у справі 454/2285/23, від 16 вересня 2024р. у справі № 761/16900/23.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову, враховуючи те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019р. у справі № 199/1478/17; від 08 вересня 2021р. у справі № 638/164/18; від 01 грудня 2021р. у справі № 638/3758/20; від 28 лютого 2023р. у справі № 454/2468/21; від 28 лютого 2024р. у справі № 454/2857/22.

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 110, 141, 142, 206, 258, 259, 263-266, 268, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 19, 56 Конституції України; ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 13, 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , відбуває покарання у Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№23)», місцезнаходження: м. Полтава, вул. Пушкіна, 91) до Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, місцезнаходження: м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4), третя особа: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ: 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6) про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 06 червня 2025р.

Суддя: