Вирок № 127921851, 05.06.2025, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/5434/25

Провадження № 1-кп/727/296/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м.Чернівців в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорки ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м. Чернівців обвинувальний акт по кримінальному провадженню, зареєстровану 14 березня 2025 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12025262020000895, по обвинуваченню ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хлівище Кіцманського району Чернівецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, неодруженого, із середньою освітою, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду міста Чернівців надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню, зареєстрованому 14 березня 2025 року в ЄРДР за №12025262020000895, пообвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

ОСОБА_4 , 14 березня 2025 року, приблизно о 09 годині 15 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки «Nissan» моделі «LEAF» реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи виїзд зі сторони кільця 26-го автобуса на вулицю Сергія Скальда в м. Чернівцях Чернівецького району Чернівецької області, не врахувавши в повній мірі дорожню обстановку з тим, щоб мати змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, не переконавшись у безпечності зміни напрямку руху і не створенні таким маневром перешкод або небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху, проявивши самовпевненість у своїх діях, та неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка переходила проїзну частину дороги поза межами пішохідного переходу.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з висновком судово-медичної експертизи від 14 квітня 2025 року за № 452, спричинено смерть, яка настала від набряку та набухання речовини головного мозку, який розвинувся, як ускладнення відкритого зламу кісток склепіння та основи черепа із забоєм речовини головного мозку.

Дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_4 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України за № 1306 від 10 жовтня 2001 року та ведених в дію з 01 січня 2002 року, які вимагають від водія:

п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб неповинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п. 10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

При цьому порушення ОСОБА_4 п. 10.1 Правил дорожнього руху з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а саме: у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_6 .

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, відповідаючи на запитання прокурора пояснив про обставини вчиненого, та пояснив, що дійсно вчинив ДТП але ненавмисно. Перед маневром він переконався в тому, що нічого не заважаємо йому здійснити поворот, швидкість, з якою він їхав, була невеликою, потерпіла ОСОБА_6 переходила дорогу в невстановленому місці, а тому він її не помітив. Після удару, відразу зупинився, вийшов із машини, щоб допомогти потерпілій та викликати швидку медичну допомогу. Коли ОСОБА_6 повезли в лікарню, він також поїхав туди. Відшкодував усі витрати на лікування, яке надавалось потерпілій та оплатив витрати на поховання. Зазначив, що з дочкою потерпілої - ОСОБА_7 , спілкується нормально, вона налаштовано до нього позитивно, претензій майнового та морального характеру до нього немає, пообіцяв і надалі надавати їй допомогу. Просив суворо не карати та не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку із тим, що він неофіційно працює і керування транспортним засобом йому потрібно для роботи, оскільки він викладає бруківку, що потребує перевезення спеціального обладнання та матеріалів. Запевнив суд, що в подальшому буде більш уважним водієм на дорозі та щиро розкаявся у вчиненому.

Прокурорка в судовому засіданні зазначила, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена, обтяжуючі обставини відсутні, пом`якшуючими обставинами є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначити йому покарання в межах санкції частини 2 статті 286 КК України з позбавленням права керування транспортними засобами. Разом з тим, просила врахувати те, що ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, є особою молодого віку, позитивно характеризується за місцем проживання, відшкодував всі витрати, понесені потерпілою ОСОБА_7 , остання до нього претензій немає. Вважала за можливе при призначенні покарання застосувати норми статті 75 КК України.

Потерпіла ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася, подала заяву в якій, просила розглядати справу без її участі, зазначивши, що претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, а також просила суворо не карати обвинуваченого ОСОБА_4 та не позбавляти його права керування транспортними засобами.

Суд у порядку статті 325 КПК України вирішив провести судовий розгляд у відсутності потерпілої особи.

Показання ОСОБА_4 відповідають фактичним обставинам обвинувачення і учасниками процесу не оспорюються.

Відповідно до частини 3 статті 349 КПК України суд, з`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази треба дослідити та порядок їх дослідження, визнавши недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорюються доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація його дій, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності його позиції, роз`яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлена права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд, згідно з вимогами частини 2 статті 349 КПК України, обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та оголошенням матеріалів кримінальної справи, які характеризують обвинуваченого.

Суд вважає доведеним, що викладені в обвинуваченні діяння мали місце і містять склад кримінального правопорушення. Встановлено, що в діях обвинуваченого ОСОБА_4 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілій.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

У постанові від 14.06.2018 (справа №760/115405/16-к) Верховний Суд зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, рішення від 12.04.2012 у справі «Довженко проти України» (Заява № 36650/03)), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2018 (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Верховний Суд також зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду та міри покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі статтею 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, а також відомості про особу обвинуваченого, зокрема, те, що він раніше не судимий, на обліку у лікарі-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, є особою молодого віку, з потерпілою перебуває в приязних стосунках.

Суд також враховує, що ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, у вчиненому щиро розкаюється, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодував завдані збитки.

Наведені обставини, на підставі статті 66 КК України, суд визнає такими, що пом`якшують покарання обвинуваченого.

Обставини, які б обтяжували покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлені.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9Конституції України є частиною національного законодавства України.

На підставі викладеного, беручи до уваги ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації призначення покарання, суд доходить висновку про можливість обрання обвинуваченому покарання в межах санкції статті обвинувачення.

При цьому суд враховує положення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких: «Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом».

Відповідно до вимог статті 75КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У рішенні від 18.02.2010 у справі «Гарькавий проти України» (Заява № 25978/07) Європейський суд з прав людини зазначив, «що, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Це право є найважливішим у демократичному суспільстві у розумінні Конвенції. Суд нагадує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, неодмінна вимога полягає в тому, що умови, за яких має здійснюватися позбавлення свободи, мають бути чітко сформульовані в національному законі і що застосування самого цього закону має бути передбачуваним і відповідати в цьому відношенні нормі «законності», яку встановлює Конвенція».

З урахуванням наведеного вище суд вважає, що наявні підстави для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього обов`язків відповідно до частини 1 статті 76 КК України та додаткових обов`язків, визначених частиною 3 статті 76 КК України, оскільки, на переконання суду, виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без реального відбування покарання. Встановлення судом випробувального строку відповідатиме меті покарання, яка полягає не тільки в застосуванні кари до обвинуваченого, а й у виправленні засуджених, а також запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. На переконання суду застосування щодо ОСОБА_4 звільнення від відбування покарання з випробуванням не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини та легітимна мета покарання.

Судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, слід зазначити, що санкція частини 2 статті 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08 лютого 2018 року у справі №361/2704/16-к.

Згідно з пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 18 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за статтею 286 КК України, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирішуючи питання щодо позбавлення ОСОБА_4 права керування транспортними засобами суд виходить з такого.

Так, під час досудового розслідування не було встановлено, що обвинувачений керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, особа має водійське посвідчення, доказів того, що ОСОБА_4 притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, з боку сторони обвинувачення, не надано. Також суд бере до уваги те, що потерпіла ОСОБА_6 переходила проїзну частину дороги поза межами пішохідного переходу.

Суд також враховує особу обвинуваченого, який повідомив, що за родом діяльності йому необхідно керувати транспортним засобом, оскільки характер роботи потребує виїзду у різну місцевість з інструментом та матеріалами, які є важкими та великогабаритними.

З урахуванням наведеного суд вважає, що підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами немає. Крім того, суд бере до уваги і висловлену з цього приводу думку потерпілої ОСОБА_7 , яка просила суд не застосовувати до обвинуваченого таке додаткове покарання.

Вирішуючи процесуальні питання, суд вважає за необхідне скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівців від 19 березня 2025 року по справі № 725/2133/25, оскільки подальше його застосування є недоцільним.

Ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 квітня 2025 року до ОСОБА_4 17 січня 2003 року застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на два місяці.

Оскільки судом прийнято рішення про визнання ОСОБА_4 винуватим та призначення йому покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, суд уважає за необхідне, без відповідного клопотання учасників судового провадження, запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити у виді домашнього арешту.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.

Процесуальні витрати по кримінальному провадженню, які складаються з витрат за проведення судової товарознавчої експертизи та становлять 9725,85 грн підлягають стягненню з обвинуваченого у відповідності до статті 124 КПК України.

Керуючись статтями 100, 124, 368-370, 371, 373-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки.

На підставі статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити у виді домашнього арешту, застосованого відповідно до ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 квітня 2025 року.

Речові докази:

- автомобіль марки «Nissan» моделі «LEAF» реєстраційний номер НОМЕР_2 , синього кольору НОМЕР_3 , переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_8 залишити в розпорядженні ОСОБА_8 .

- оптичний носій з відеозаписом під назвою «двр2_ch2_20250314090940_ 20250314093037» з камери відеоспостереження, яка зафіксувала момент ДТП, що мала місце 14 березня 2025 року - залишити у матеріалах кримінального провадження.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівців від 19 березня 2025 року з обмеженням права користування, розпорядження та відчуження на автомобіль марки «NISSAN» моделі «LEAF», реєстраційний номер НОМЕР_2 (синього кольору НОМЕР_3 ), власником якого є ОСОБА_8 , та яким на момент ДТП керував ОСОБА_4 , в частині обмеження права розпорядження автомобілем та його відчуження.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави витрати за проведення судових експертиз на загальну суму 9725,85 грн (дев`ять тисяч сімсот двадцять п`ять грн 85 коп.), а саме:

- за проведення судової авто-технічної експертизи автомобіля марки «Nissan» моделі «LEAF» реєстраційний номер НОМЕР_2 №СЕ-19/126-25/3916-ІТ 1989,75 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят дев`ять грн 75 коп.);

- за проведення судової інженерно-транспортної експертизи (транспортно-трасологічне дослідження) автомобіля марки «Nissan» моделі «LEAF» реєстраційний номер НОМЕР_2 №СЕ-19/126-25/3915-ІТ 2387,70 грн (дві тисячі триста вісімдесят сім грн 70 коп.);

- за проведення судової фото-технічної експертизи №СЕ-19/126-25/4439-ФП 3119,90 грн (три тисячі сто дев`ятнадцять грн 90 коп.);

- за проведення інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 (Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди) №СЕ-19/126-25/5247-ІТ 2228,50 грн (дві тисячі двісті двадцять вісім грн 50 коп.).

Вирок суду може бути оскаржений до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівців протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду, ухвалений у випадку визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілій.

Суддя ОСОБА_1