Рішення № 127915576, 04.06.2025, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/20254/23

РІШЕННЯ

іменем України

04 червня 2025 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не прийняття до розгляду рапорту ОСОБА_1 , військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення з військової служби на підставі Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" абз. 7 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до абз. 7 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку з потребою постійного догляду за особою, яка цього потребує, а саме за - ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно не розглянув рапорт позивача про звільнення та не прийняв рішення про звільнення останнього на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.10.2023 №303 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 . До Військової частини НОМЕР_1 від позивача ніяких рапортів та документів щодо звільнення з військової служби не надходило. Для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби позивачу необхідно прибути до тимчасової дислокації Військової частини НОМЕР_1 та надати до стройової частини штабу завірені належним чином документи щодо звільнення з військової служби.

До суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що рапорт про звільнення з військової служби 29.09.2023 направлений на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 . Відповідач, визнаючи наказом №303 від 24.10.2023 позивача таким, що самовільно залишив військову частину, та призупиняючи військову службу, порушив норми законодавства.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.11.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2023 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.03.2024 зупинено провадження у справі №560/20254/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/2532/24.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.04.2025 провадження у справі №560/20254/23 поновлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.09.2023 № 256 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків Військової частини НОМЕР_1 .

Позивач склав рапорт від 29.09.2023, адресований командиру Військової частини НОМЕР_1 , про звільнення з військової служби, в якому просив клопотати перед командуванням про звільнення його зі служби згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, над якою позивач цей догляд здійснює. На підтвердження надсилання цього рапорту позивач надав фіскальний чек від 29.09.2023.

Відповідно до пункту 5.1. наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 24.10.2023 №303 солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , водія 2 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки, який після лікування не повернувся в розташування військової частини, вважати таким, що самовільно залишив військову частину на підставі рапорту капітана медичної служби (вх. №75/8489 від 24.10.2023).

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив визнати протиправним та скасувати підпункт 5.1. пункту 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.10.2023 № 303. За результатами розгляду, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.04.2024 у справі №560/2532/24, яке набрало законної сили 26.11.2024, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби, звернувся з позовом до суду.

IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Предметом спору є бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 29.09.2023 про звільнення з військової служби.

Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Позивач не надав доказів отримання командиром Військової частини НОМЕР_1 рапорту про звільнення.

При цьому, відповідач заперечує отримання рапорту Військовою частиною НОМЕР_1 , а з доданого до позову фіскального чеку від 29.09.2023 неможливо встановити зміст поштового відправлення.

Щодо тверджень у позові про наявність у позивача права на звільнення з військової служби, то такі в межах розгляду цієї справи оцінці не підлягають, оскільки обставини справи свідчать про те, що відповідачем таке право позивача не заперечувалося.

Таким чином, оскільки позивач не надав доказів отримання його рапорту про звільнення відповідачем, суд вважає встановленим, що Військова частина НОМЕР_1 не отримала цього рапорту, а тому, і не могла вчинити бездіяльність щодо його розгляду. Це свідчить про відсутність підстав для задоволення основної позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності.

Враховуючи відмову в задоволенні основної позовної вимоги, не належить задоволенню і похідна позовна вимога зобов`язального характеру.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач спростував, а позивач не підтвердив правомірність заявлених позовних вимог, а тому, в їх задоволенні слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 ) Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк