Рішення № 127915434, 05.06.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2025 р. № 520/6691/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Світлана Чудних, розглянувши розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 13 лютого 2025 року №210-ОС/дск щодо особового складу, в частині направлення капітана ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України та виключення зі списків особового складу з 27 лютого 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом в Управлінні Служби безпеки України. Наказом Голови Служби безпеки України від 13 лютого 2025 року №210-ОС/дск позивача було переведено для продовження проходження військової служби до Міністра оборони України, при цьому вважає, що жодних законних підстав та обґрунтування для переведення його не було, а тому зазначене рішення суб`єкта владних повноважень є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін в адміністративній справі.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначив, що у період дії воєнного стану у зв`язку зі службовою необхідністю військовослужбовці можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби із СБУ до Збройних Сил України та інших військових формувань за погодженням між СБУ та військовим формуванням із виключенням зі списків особового складу СБУ, з якого вибули, та включенням до списків особового складу військового формування, до якого прибули, відтак, відповідач наполягає, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, отже підстави для задоволення позову відсутні.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, згідно змісту якого вказав, що Пунктом 4.16 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772, визначено, що переведення військовослужбовців Служби безпеки України до Збройних Сил України та інших військових формувань з виключенням зі списків особового складу Служби безпеки України (крім осіб, які призначаються на посади Президентом України) здійснюється на підставі листів цих військових формувань та поданих військовослужбовцями в порядку підпорядкування рапортів на ім`я Голови Служби безпеки України, проте жодних рапортів на ім`я Голови СБУ щодо переведення ОСОБА_1 до у розпорядження Міністерства оборони України (Збройних Сил України) ним не подавалося.

Відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначається про безпідставність посилання ОСОБА_1 на норму пункту 4.16 Інструкції № 772 (в редакції наказу СБУ від 05.12.2015 № 776) щодо подання військовослужбовцями СБУ рапортів стосовно переведення їх до Збройних Сил України та інших військових формувань. Згадана норма відомчого нормативно-правового акта СБУ була розроблена ще у мирний час та не враховує приписи нормативно-правового акта вищої юридичної сили - Положення №1262, пунктом 99 якого врегульовано зазначені правовідносини саме на період дії воєнного стану. Також зазначено, що пунктом 99 Положення № 1262, яким це Положення доповнено згідно з Указом Президента України від 22.10.2024 №733/2024, не передбачено подання військовослужбовцями СБУ рапортів у випадку переведення їх для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України.

Крім того, на вимогу ухвали суду відповідачем надано витребовувані судом документи, зокрема копію витягу з наказу Голови Служби Безпеки України від 13.02.2025 року №210-ОС/дск на 1 арк., прим. №/8 для службового користування; копію листа начальника Департаменту військовоїконтррозвідки Служби безпеки України від 29.01.2025 року №17/к- 1207 дск для службового користування; копію листа Голови служби безпеки України Міністру оборони України від 25.11.2024 року №11/10645, та копію листа Міністра оборони України Голові Служби безпеки України від 21.01.2025 року №220/997, відповідно до останнього, зокрема повідомлено, що кандидатуру капітана ОСОБА_1 погоджено до призначення на посаду стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .

Зазначені документи судом досліджено, проаналізовано та враховано при винесенні рішення по даній справі та повернуто відповідачу згідно з п. 113 Інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, в Харківському окружному адміністративному суді.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 5 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставни.

Позивач проходив військову службу в Службі безпеки України з 13.02.2018 року.

13.02.2018 року між Службою безпеки України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Службі безпеки України (далі - Контракт). Контракт укладено строком на 5 років. Контракт передбачав такі умови: громадянин України, який вступає на військову службу, добровільно бере на себе зобов`язання проходити військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Службі безпеки України протягом строку дії цього контракту на умовах і в порядку, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють проходження військової служби у Службі безпеки України, сумлінно виконувати вимоги військових статутів Збройних Сил України, нормативно-правових актів Служби безпеки України, інших актів законодавства, службові обов`язки, накази командирів і начальників.

Термін дії вказаного контракту, укладеного між ОСОБА_1 та Службою безпеки України, закінчився 23.02.2023 року, однак у зв`язку з дією воєнного стану його строк продовжено на підставі абзацу третього пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У подальшому, Наказом начальника Департаменту військової контррозвідки СБУ (далі - ДВКР) від 19.07.2023 № 157-ОС/дск ОСОБА_1 був зарахований у розпорядження начальника ДВКР за підпунктом в пункту 48 (у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом) Положення № 1262 за посадою старшого оперуповноваженого з 30.06.2023 та звільнений з посади старшого оперуповноваженого 1 сектору 1 відділу 5 управління ДВКР.

Підставами для зарахування позивача у розпорядження слугували ухвала Ленінського районного суду м. Харкова від 30.06.2023 у справі № 642/2673/23, рапорт заступника начальника ДВКР від 30.06.2023 № 17/К-18837дск та повідомлення про надзвичайну подію начальника управління від 30.06.2023.

Наказом Голови Служби безпеки України від 13.02.2025 № 210-ОС/дск, виданим на підставі листа Міністра оборони України від 21.01.2025 № 220/997 на ім`я Голови СБУ про погодження кандидатури ОСОБА_1 до призначення на посаду для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, надісланого у відповідь на лист Голови СБУ від 25.11.2024 № 11/10645 (витяг та копії зазначених документів надіслано до суду листом Управління правового забезпечення СБУ від 01.05.2025 № 16/650/ДСК-в), позивача направлено у розпорядження Міністра оборони України та виключено зі списків особового складу СБУ з 27.02.2025 року.

Вважаючи протиправним наказ Голови Служби безпеки України від 13 лютого 2025 року №210-ОС/дск щодо особового складу, в частині направлення капітана ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України та виключення зі списків особового складу з 27 лютого 2025 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі за текстом Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок становлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно о законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок, зокрема, включає проходження військової служби.

Пунктом 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про Службу безпеки України» передбачено, що керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним управлінням здійснює Голова Служби безпеки України.

Частиною першою статті 20 Закону визначено, що умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Указом Президента України №64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і обороні України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено введення в Україні воєнного стану з 5 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, ї територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11.04.2024 року №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, тобто був чинний на час існування спірних відносин, передбачено, що у період дії воєнного стану у зв`язку із службовою необхідністю військовослужбовці можуть бути призначені за рішенням керівника розвідувального органу чи Голови Служби безпеки України на нижчі посади в розвідувальному органі чи в Службі безпеки України, а також направлені для подальшого проходження військової служби з розвідувального органу чи Служби безпеки України до Збройних Сил України та інших військових формувань за погодженням між розвідувальним органом чи Службою безпеки України та відповідним військовим формуванням з виключенням із списків особового складу розвідувального органу чи Служби безпеки України, з якого вибули, та включенням до списку особового складу формування, до якого прибули, з подальшою перепідготовкою (допідготовкою).

Спеціальними нормами, які регулюють проходження військової служби, є Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 262/2007 (далі за текстом Положення).

Положенням визначається порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період.

Зокрема, пунктом 48 Положення визначені підстави та строки зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників, а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника іншого підрозділу, органу, закладу, установи.

Так, підпунктом «б» пункту 48 Положення визначено, що зарахування у розпорядження військовослужбовців Служби безпеки України у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних завдань та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) здійснюється строком до 3 місяців.

Абзацом чотирнадцятим пункту 48 Положення передбачено, що військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Приписами пункту 49 Положення визначено, що військовослужбовці Служби безпеки України можуть бути направлені для проходження військової служби до Збройних Сил України та інших військових формувань із виключенням зі списків особового кладу Служби безпеки України, а військовослужбовці інших військових формувань можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Служби безпеки України із зарахуванням їх до списків особового складу Служби безпеки України після виключення зі списків особового складу інших військових формувань.

Направлення військовослужбовців із Служби безпеки України для подальшого проходження військової служби до інших військових формувань чи з інших військових формувань до Служби безпеки України здійснюється за погодженням між Службою безпеки України та відповідними військовими формуваннями за згодою військовослужбовця, крім випадків, передбачених пунктом 99 цього Положення.

При цьому, пунктом 99 Положення в редакції, чинній з 24.10.2024, визначено, що у період дії воєнного стану у зв`язку зі службовою необхідністю військовослужбовці можуть бути призначені за рішенням Голови Служби безпеки України на нижчі посади в Службі безпеки України, а також направлені для подальшого проходження військової служби зі Служби безпеки України до Збройних Сил України та інших військових формувань за погодженням між Службою безпеки України та відповідним військовим формуванням з виключенням зі списків особового складу Служби безпеки України, з якого вибули, та включенням до списку особового складу формування, до якого прибули, з подальшою перепідготовкою (допідготовкою).

Отже, необґрунтованим є посилання позивача на те, що законодавством України не передбачено можливості переведення військовослужбовців СБ України для проходження служби до інших військових формувань.

Щодо доводів позивача про те, що на час укладення позивачем контракту про проходження служби ніякої можливості переведення військовослужбовців до інших формувань не існувало, суд зазначає, що змінами до Положення про проходження військової служби були також внесені зміни до типової форми контракту, яка передбачає можливість переведення до інших військових формувань.

Щодо посилань позивача на те, що витяг з наказу Голови СБУ від 13.02.2025 № 210-ОС/дск про направлення його у розпорядження Міністра оборони України він не отримав, з листом начальника Департаменту військової контррозвідки СБУ від 29.01.2025 року №17/к-1207дск та листом Міністра оборони України від 21.01.2025 року №220/997, які були зазначені в наказі, як підстави його прийняття позивача ознайомлено не було, суд зазначає наступне.

В контексті даних тверджень позивача, слід зауважити, що приписами норм чинного законодавства не встановлено обов`язку Служби безпеки України щодо ознайомлення військовослужбовця з документами, які є підставою для видання наказу Голови СБУ про направлення його для подальшого проходження військової служби із СБУ до Збройних Сил України та інших військових формувань України чи надання зазначеному військовослужбовцю витягу з такого наказу, листів, тощо.

Щодо посилання позивача на те, що він не подавав ніяких рапортів, або іншим чином не погоджувався на здійснення його переведення до Збройних сил України, суд зазначає, що враховуючи інтереси національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку тощо, відбуваються певні обмеження прав особи, в період оголошеного в країні воєнного стану (в особливий період). Права та інтереси військовослужбовця в особливий період відповідно також піддаються обмеженню але з урахуванням забезпечення оборони та захисту держави, її суверенітету, територіальної цілісності, захисту життя громадян та враховуючи обставини несення військовослужбовцем військової служби.

Так, підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11.04.2024 року №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», передбачено зокрема, що у період дії воєнного стану у зв`язку із службовою необхідністю військовослужбовці можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з розвідувального органу чи Служби безпеки України до Збройних Сил України та інших військових формувань за погодженням між розвідувальним органом чи Службою безпеки України та відповідним військовим формуванням з виключенням із списків особового складу розвідувального органу чи Служби безпеки України, з якого вибули, та включенням до списку особового складу формування, до якого прибули, з подальшою перепідготовкою (допідготовкою).

Отже, вищенаведеною нормою Закону передбачена лише єдина вимога для такого направлення - у зв`язку із службовою необхідністю. Суд наголошує, що до повноважень суду не належить надання оцінки доцільності переміщення військовослужбовців та призначення на певні посади, тим більше під час воєнного стану в Україні.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.09.2023 року у справі №240/44051/21, від 28.06.2023 року у справі №640/20223/20 та інших.

Аналізуючи зміст поданих представником відповідача документів, витребовуваних ухвалою суду, суд зазначає наступне.

Так, згідно копії листа Голови служби безпеки України Міністру оборони України від 25.11.2024 року №11/10645, відповідач просить Міністра оборони України Рустема Умєрова погодити питання щодо подальшого проходження військової служби в Збройних Силах України капітаном ОСОБА_1 (Б-024563), який перебуває в розпорядженні начальника Департаменту військової контррозвідки за посадою старшого уповноваженого.

Також, згідно з копією листа Міністра оборони України Голові Служби безпеки України від 21.01.2025 року №220/997, Міністром оборони України Рустемом Умєровим повідомлено, що кандидатуру капітана ОСОБА_1 погоджено до призначення на посаду стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .

Враховуючи вищевикладене, надаючи оцінку вказаним документам, суд приходить до висновку про те, що відповідачем вчинено всі належні дії стосовно погодження переведення позивача у розпорядження Міністра оборони України.

Крім того, слід зауважити, що згідно рапорту позивача від 28.02.2025 року, ОСОБА_1 28.02.2025 року з приписом Служби безпеки України №000662 прибув до Міністерства оборони України за адресою: проспект Повітряних Сил, буд. 6, проте у підписанні нового контракту з Міністерством оборони України та зарахуванні в розпорядження Міністра оборони України позивачу було відмовлено з підстав його відмови підписати новий контракт.

Таким чином, позивач, фактично виконав вимоги наказу Голови Служби безпеки України від 13 лютого 2025 року №210-ОС/дск щодо особового складу, в частині направлення капітана ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України та виключення зі списків особового складу з 27 лютого 2025 року, по суті, не ставлячи під сумнів правомірність останнього.

Аналізуючи зміст норм чинного законодавства, повно всебічно та об`єктивно дослідивши всі докази по справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задовлення позовної заяви.

Враховуючи зазначені обставини, суд приходить до висновку про те, що доводи позивача не є такими, що свідчать про протиправність спірного наказу, а отже відсутні підстави для його скасування.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Керуючись статтями 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Світлана ЧУДНИХ