Рішення № 127913479, 05.06.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2025 року м. Київ № 320/12210/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Мастер-Авіа

доГоловного управління ДПС України у м. Києві

провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Мастер-Авіа з позовом до Головного управління ДПС України у м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у місті Києві щодо призначення та проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Мастер-Авіа, за результатами якої складено акт фактичної перевірки № 27949/Ж5/26-15-09-07/37053765 від 26.09.2022;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 27588/0907 та № 27591/0907 від 21.10.2022 видані на підставі акта перевірки № 27949/Ж5/26-15-09-07/37053765 від 26.09.2022 прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що дії відповідача щодо призначення та проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Мастер-Авіа є протиправними, позаяк, визначені податковим органом підстави для проведення перевірки є неконкретизованими, водночас, для проведення фактичної перевірки мають існувати фактичні обставини та передумови. Також, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивач не погоджується з правомірністю нарахування штрафних санкцій, їх нарахування було здійснено відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України без належних правових підстав та доказів, адже позивач не здійснює діяльності з придбання нафтопродуктів з метою їх подальшої реалізації, натомість, здійснює діяльність зі зберігання, на що має відповідну ліцензію. У частині ненадання документів на запит контролюючого органу, позивач вказує на існування об`єктивних обставин, що перешкоджали своєчасне виконання вимог про надання запитуваних документів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання на

До суду від Головного управління ДПС України у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що фактична перевірка була призначена та проведена з передбачених ПК України підстав; під час проведення такої перевірки сторона позивача не надала на письмову вимогу документів; встановлено відсутність ліцензії на право оптової торгівлі пальним на місце оптової торгівлі пальним за адресою м. Київ, проспект Повітрофлотський, 9.

Від ТОВ Мастер-Авіа до суду надійшла відповідь на відзив, за змістом якої, сторона позивача вважає викладені у відзиві обставини такими, що не спростовують покладених в основу позовної заяви доводи. Також, зауважено, що у позивача були поважні, вагомі та не залежні від його волі причини ненадання документів, про що повідомлявся контролюючий орган. Крім того, позивач не здійснює діяльності з придбання нафтопродуктів з метою їх подальшої реалізації, натомість, здійснює діяльність зі зберігання, на що має відповідну ліцензію. Акцизні накладні форми П, зазначені в акті перевірки, складені в межах надання послуг за договорами зберігання. При цьому, фактична перевірка фізично не провадилась.

В ході судового розгляду представник позивача вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях у повному обсязі заперечували проти задоволення позову.

У подальшому від позивача та відповідача до суду надійшли клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження. Враховуючи викладене, суд керуючись приписами ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України вирішив подальший розгляд даної справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним Управлінням Державної податкової служби у м. Києві на підставі наказу № 3738-п від 15.09.2022 про проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання, було проведено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер-Авіа, а саме, акцизного складу - (паливний склад), що розташований за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 96 Б, в якому здійснює діяльність ТОВ Майстер-Авіа, за результатами проведення якої, контролюючим органом було складено акт перевірки № 27949/Ж5/26-15-09-07/37053765.

За висновками акта перевірки, встановлено недотримання товариством обов`язку щодо надання контролюючому органу всіх документів, які стосуються предмету перевірки, чим порушено п. 85.2 ст. 85 ПК України. Крім того, без дослідження документів та фізичної (фактичної) перевірки акцизного складу, контролюючим органом зроблено висновки про здійснення товариством діяльності без наявності ліцензії на право оптової торгівлі пальним на місце оптової торгівлі пальним, чим порушено частини 1, 9 статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 27588/0907 від 21.10.2022, яким до позивача було застосовано штрафні санкції у сумі 1020 (одна тисяча двадцять) гривень 00 копійок за ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю; № 27591/0907 від 21.10.2022, яким до позивача було застосовано штрафні санкції у сумі 500000 (п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок за оптову торгівлю пальним, за наявності місць оптової торгівлі без наявності ліцензії.

15.11.2022 позивачем було подано скаргу на податкові повідомлення-рішення № 27588/0907 та № 27591/0907 від 21 жовтня 2022 року, що видані на підставі акта перевірки до ДПС України з проханням скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення у зв`язку з тим, що позивач не здійснює діяльність з придбання (купівлі) нафтопродуктів з метою їх подальшої реалізації підприємствам оптової торгівлі, а здійснює діяльність із зберігання, на яку має відповідну ліцензію.

Рішенням ДПС України № 480/6/99-00-06030206 про результати розгляду скарги від 05.01.2023, залишено без змін податкові повідомлення рішення № 27588/0907 та № 27591/0907 від 21.10.2022 р., а скаргу - без задоволення. Рішення ДПС України було отримано 09.01.2023.

Позивач вважає дії податкового органу по призначенню та проведенню фактичної перевірки протиправними, та повідомлення-рішення від 21 жовтня 2022р. № 27588/0907, № 27591/0907 вважає протиправними та такими що підлягають скасуванню, що підлягають скасуванню, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Згідно з п. 61.1 ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Також, п. п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України, визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Абзацом 1 п. 75.1 ст. 75 ПК України, встановлено право контролюючих органів на проведення камеральних, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичних перевірок.

Згідно із приписами п. п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства що укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За змістом п. 80.1 ст. 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до положень п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.

Пунктом 81.1 ст. 81 ПК України, передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити; наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави.

Як вже зазначалося, фактична перевірка товариства позивача була розпочата на підставі наказу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, за змістом якого, проведення фактичної перевірки здійснювалось на підставі п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Відповідно до п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизній складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 27588/0907 від 21.10.2022, яким до позивача було застосовано штрафні санкції у сумі 1020 грн за ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю, суд звертає увагу на те, що порядок надання платниками податків документів контролюючим органам безпосередньо під час перевірок врегульовано приписами ст. 85 ПК України, при цьому, що надання інформації та підтверджуючих її документів в інших випадках, тобто поза межами перевірки, підпадає під дію норм ст. 73 ПК України.

Сторонами не заперечуюється те, що контролюючим органом було заявлено позивачу вимогу про надання документів від 16.09.2022, проте позивач не виконав даних вимог, водночас, сторона позивача вказує на наявність об`єктивних перешкод, що зумовили вчасне невиконання таких вимог.

Згідно з п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в п. 86.7 ст. 86 ПК України платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку п. 86.7 ст. 86 ПК України документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до ПК України, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Судом досліджено, що на письмову вимогу про надання документів, позивачем було надано пояснення вх. № 56483/6 від 21.09.2022, в яких зазначено, що починаючи з 24.02.2022 робота товариства була фактично зупинена, весь час територія та приміщення аеропорту використовується силами оборони України і працівники товариства мають обмежений доступ до місць зберігання документації та відсутня інформація про її наявність та фізичний стан для надання документального підтвердження здійснення господарської діяльності товариства з питань, що стосуються предмету перевірки. Також, товариством повідомлялося про переміщення в невідомому напрямку, знищення документації та товарно-матеріальних цінностей, і що за цим фактом порушені кримінальні продовження та проводяться слідчі дії та висловлювалось прохання про перенесення проведення фактичної перевірки. До пояснень додавалась копія наказу.

Крім того, позивач повідомляв контролюючий орган, що 16.09.2022 після отримання направлення та наказу на перевірку, товариством було направлено лист до командування військової частини, під охороною і обороною якої перебувають будівлі і територія аеропортного комплексу щодо можливості допуску на об`єкт перевіряючих для здійснення фактичної перевірки. На даний лист була отримана відповідь про те, що дане питання виходить за межі їх компетенції і було рекомендовано посадовим особам податкової служби для вирішення питання допуску на територію товариства звернутися до керівництва сектору оборони та у встановленому порядку пройти перевірку для отримання дозволу на відвідування режимного об`єкту.

Таким чином, суд бере до уваги доводи сторони позивача про те, що у товариства були вагомі та такі, що не залежали від його волі причини ненадання документів, що зважаючи на введення воєнного стану та режим охорони аеропорту, є логічним та обґрунтованим.

Відповідно до абз. 1 п. 86.7 ст. 86 ПК України, у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Згідно з приписами п. п. 86.7.1 п. 86.7. ст. 86 ПК України, акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у значеному цим пунктом порядку, розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок, яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.

Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень відповідно до цього пункту (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченнях, додаткових документах та поясненнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За результатами розгляду матеріалів перевірки комісія з розгляду заперечень приймає висновок, що є невід`ємною частиною матеріалів перевірки (п. п. 86.7.4 п. 86.7 ст. 86 ПК України)

Відповідно до положень п. п. 86.7.5 п. 86.7 ст. 86 ПК України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п`яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту.

Так, не погоджуючись із висновками акта перевірки № 27949/Ж5/26-15-09-07/37053765 від 26.09.2022, висновками і даними викладеними в ньому, позивачем було подано заперечення на даний акт про результати фактичної перевірки разом з додатковими документами, проте відповідачем їх не було враховано.

Відповідно до абз. 2 п. 86.7 ст. 86 ПК України, заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Під час розгляду даного спору, сторона відповідача не спростувала викладених позивачем в цій частині обставин, з огляд на що, податкове повідомлення-рішення № 27588/0907 від 21.10.2022, яким до позивача було застосовано штрафні санкції у сумі 1020 грн, прийнято без урахування всіх важливих обставин, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 27591/0907 від 21.10.2022, яким до позивача було застосовано штрафні санкції у сумі 500000 грн за оптову торгівлю пальним, за наявності місць оптової торгівлі без наявності ліцензії, суд вважає за необхідне вказати на те, що за даними акта перевірки, контролюючим органом зроблено висновки про здійснення позивачем діяльності без наявності ліцензії на право оптової торгівлі пальним на місце оптової торгівлі пальним, чим було порушено частини 1, 9 статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон № 481).

Відповідно до положень ч. 9 ст. 15 Закону № 481, суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Згідно з приписами ч. 11 ст. 15 Закону № 481, ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Приписами Закону України № 481/95-ВР Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального встановлено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Згідно визначень ст. 1 Закону № 481, зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інщих осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

На право здійснення діяльності зі зберігання пального передбачено отримання відповідної ліцензії із зазначенням в ній місцезнаходження місця такого зберігання. Суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального лише в місцях виробництва пального або місцях оптової чи роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (ст. 15 Закону № 481).

Повертаючись до визначень Закону, оптова торгівля пальним це діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам; місце оптової торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для здійснення оптової торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Так, згідно Закону № 2628-VIII від 23.11.2018 Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів, зберігання пального - діяльність зі зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; оптова торгівля пальним - діяльність із придбання та подальшої реалізації пального зі зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через своє зареєстроване постійне представництво) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам.

Згідно з приписами п. п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України, реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь- які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного до акцизного складу; до акцизного складу пересувного.

Позивач звертає увагу на те, що здійснює свою діяльність зі зберігання пального на зареєстрованому акцизному складі (склад паливо-мастильних матеріалів) за уніфікованим номером 1001078, що розміщується за адресою : проспект Повітрофлотський, 96-6, місто Київ, 03036. Товариство має ліцензію на зберігання пального за зазначеною адресою за № 26580414201900001, терміном дії з 01.07.2019 до 01.07.2024. При цьому, у ТОВ Мастер-Авіа у оренді наявна ємність, що знаходиться за адресою: проспект Повітрофлотський, 79, місто Київ, 03036, загальним об`ємом 14 м.куб, яку товариство використовує виключно для потреб власного споживання, у з`язку з чим, і було отримано відповідну ліцензію на право зберігання пального, проте виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки № 26580414202000009 з терміном дії з 30.01.2020 по 30.01.2024.

У період, що перевірявся, позивач відповідно до укладених договорів зберігання, надавало послуги з обліку, зберігання, підготовки до видачі та видачі ПММ, а акцизні накладі, зазначені в акті фактичної перевірки, були складені та зареєстровані саме на відпуск пального зі зберігання (самовивіз) на пересувні акцизні склади, що підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, зокрема, договорами та накладними.

Так, позивач має укладені договори на зберігання пального зі зберігачами власниками пального, а саме: договір зберігання № МА 17/20 від 01.01.2020 з ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ СОКАР УКРАЇНА, платник податку на прибуток за основною ставкою та платник акцизного податку з реалізації пального, іменоване надалі Поклажодавець; договір зберігання № МА 203/19 від 10.06.2019 з ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ГАЗТРІМ, платник податку на прибуток за основною ставкою, іменоване надалі Поклажодавець; договір зберігання № МА 62/20 від 31.01.2020 з ТОВ АР ПЕТРОЛ, платник податку на прибуток за основною ставкою та платник акцизного податку з реалізації пального, іменоване надалі Поклажодавець; договір зберігання № МА 486/19 від 24.12.2019 з ТОВ ЛЮКС КРАЇНА, платник податку на прибуток за основною ставкою та платник акцизного податку з реалізації пального, іменоване надалі Поклажодавець; договір зберігання № МА 119/21 від 01.04.2021 з ТОВ ТІКИЧЕНЕРДЖІ, платник податку на прибуток за основною ставкою та платник акцизного податку з реалізації пального, іменоване надалі Поклажодавець; договір зберігання № МА 451/20 від 10.04.2020 з ТОВ ПЛАЦ, платник податку на прибуток за основною ставкою та платник акцизного податку з реалізації пального, іменоване надалі Поклажодавець; договір зберігання № МА 428/19 від 16.12.2019 з ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ СКФ, платник податку на прибуток за основною ставкою та платник акцизного податку з реалізації пального, іменоване надалі Поклажодавець; договір зберігання № МА 71/22 від 15.02.2022 з ТОВ ТД РОСТОК, платник податку на прибуток за основною ставкою та платник акцизного податку з реалізації пального, іменоване надалі Поклажодавець (т.1)

Так, в порядку і на умовах даних договорів, поклажодавець поставляє та передає автомобільні паливно-мастильні матеріали, що є власністю поклажодавця, (надалі ПММ) на зберігання на складі ПММ зберігача ТОВ МАСТЕР-АВІА за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект 96-б (склад), а зберігач приймає ПММ та надає послуги з обліку, зберігання, підготовки до видачі та видачі ПММ протягом строку дії договору.

За результатами надання послуг складається акт надання послуг, і ТОВ МАСТЕР- АВІА отримує оплату саме за послуги згідно договору зберігання, а не за реалізацію ПММ.

Судом досліджено та встановлено, що, у даному випадку, всі акцизні накладі, зазначені в акті перевірки, складені та зареєстровані саме на відпуск пального зі зберігання (самовивіз) на пересувні акцизні склади, що документально підтверджується доданими до позову документами.

В перевіряємий період, товариство здійснювало заправлення повітряних суден, як суб`єкт господарювання, якій здійснює авіапаливозабезпечення згідно з чинним сертифікатом на відповідність вимогам авіаційних правил України, за заявкою зберігачів, що є власниками палива і у яких укладені контракти на заправку повітряних суден з авіакомпаніями, паливозаправниками товариства (що є пересувними акцизними складами).

Відповідно, товариство позивача складало та реєструвало акцизні за наступними напрямками: код операції - 0; умови оподаткувань - 3 (ввезені на митну територію України або вироблені в Україні бензини авіаційні або паливо для реактивних двигунів, що оподатковуються на умовах, встановлених пунктом 229.8 статті 229 розділу VI Кодексу, з оформленням податкового векселя за ставкою акцизного податку, визначеною підпунктом 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 розділу VI Кодексу, без застосування підвищувального коефіцієнта 10); напрям використання - 8 (заправлення повітряних суден суб`єктами господарювання, які здійснюють авіапаливозабезпечення згідно з чинним сертифікатом на відповідність вимогам авіаційних правил України, або суб`єктами господарювання, які мають посвідчення про допуск до експлуатації постійного злітно-посадкового майданчика, видане уповноваженим органом з питань цивільної авіації відповідно до вимог авіаційних правил України, пальним, отриманим за податковим векселем, яке оподатковується на умовах встановлених пунктом 229.8 статті 229 розділу VI Кодексу) та відображало у додатку 13 до декларації акцизного податку.

Тож, наведене дає підстави для висновку про те, що ТОВ «Мастер-Авіа» не здійснює діяльності з придбання (купівлі) нафтопродуктів з метою їх подальшої реалізації підприємствам оптової торгівлі (оборотно-сальдова відомість по рахунку 281), проте здійснює саме діяльність зі зберігання, на яку має відповідну ліцензію, зокрема, акцизні накладні форми П, зазначені в акті перевірки складені в межах надання послуг за договорами зберігання, з огляду на що, не потребує отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним на місце оптової торгівлі пальним.

Таким чином, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що товариством позивача не було допущено порушень п. 85.2 ст. 85 ПК України, ч. 1, 9 ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, а тому, застосування санкцій за актом перевірки є недоведеним та безпідставним - оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 27588/0907 та № 27591/0907 від 21.10.2022 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Додатково, підлягає врахуванню й те, що згідно наданих до відповіді на відзив довідок фактичної перевірки від 16.01.2023, 25.01.2023, 05.01.2023, порушень норм Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального виявлено не було.

Відповідач, у свою чергу, під час розгляду даного спору в суді, не спростував покладених в основу позовної заяви доводів, які підтверджуються документально, та не довів наявності підстав для застосування до позивача відповідних штрафних санкцій.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду за наслідком розгляду спору.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваних рішень, з огляду на що, останні є протиправними та підлягають скасуванню.

Водночас, на переконання суду, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у місті Києві щодо призначення та проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Мастер-Авіа, за результатами якої складено акт фактичної перевірки № 27949/Ж5/26-15-09-07/37053765 від 26.09.2022, позаяк, у частині посилань позивача на процедурні порушення, зокрема, на не конкретизацію в наказі про призначення фактичної перевірки підстав її призначення, суд вважає такі безпідставними, адже контролюючий орган фактично призначив перевірку з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, що відповідає підставі, визначеній у п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України та є достатнім для реалізації функцій контролю.

Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Не кожен дефект акта призводить до його неправомірності.

Суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення процедури призначення/проведення перевірки, а також інших процедурних питань не можуть потягнути за собою скасування оскаржуваних рішень без встановлення суттєвого порушення процедури призначення/проведення перевірки.

Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Разом із заявою представником позивача подані відповідні докази щодо витрат на професійну правничу допомогу.

У силу вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 59 Конституції України регламентовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із частиною другою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до статті 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9).

Згідно з положеннями статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За нормами частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу).

Водночас у силу вимог частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, за нормами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз указаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних із оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом установлено, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Астрон» 06.01.2023 укладено Договір №2/АО-ЮО/2023 про надання правової (правничої) допомоги та адвокатських послуг, відповідно до якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту консультаційні та правові послуги щодо захисту його інтересів, здійснювати представництво клієнта в судових інстанціях, на досудовому слідстві, виконавчому провадженні на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору по справі.

Згідно з п. 2.2 договору №2/АО-ЮО/2023 клієнт здійснює оплату послуг на підставі додаткової угоди, що є додатком до даного договору, у встановлені угодою строки та розмірі, а якщо вид (предмет) надання послуги не зазначені в угоді на підставі рахунку-фактури, виданого об`єднанням на адресу клієнта, в якому визначається вартість послуг, наданих клієнту.

Відповідно до п.2 Додаткової угоди, гонорар за надання послуг по супроводу справи, вказаній у п.1 угоди, в суді першої інстанції, а саме: вивчення та аналіз документів, судової практики щодо предмету спору, збір доказів, підготовка та подання позову до суду першої інстанції, підготовка та подання пояснень по справі та заяв процесуальних питань обчислюється у фіксованому розмірі, розмір якого становить 25 000,00 грн.

Відповідно до п.3 Додаткової угоди, гонорар за надання послуг по представництву інтересів клієнта в судових засіданнях в суді першої інстанції становить у фіксованому розмірі 4 000,00 грн. за одне судове засідання.

У відповідності до положень статті 139 Кодексу, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До заяви долучено копії таких документів: договір про надання правничої допомоги № 2/АО-ЮО/2023 від 06.01.2023; ордер на надання правничої правової допомоги; акт надання послуг №16 від 07.02.2024; акт надання послуг №54 від 05.04.2024; додаткова угода від 04.01.2024; платіжна інструкція №1041 від 04.10.2023; платіжна інструкція №1475 від 13.02.2024; платіжна інструкція №1476 від 13.02.2024; акт надання послуг №14 від 07.02.2024; рахунок на оплату №104 від 22.08.2023; рахунок на оплату №21 від 07.02.2024; рахунок на оплату №23 від 07.02.2024; рахунок на оплату № 57 від 05.04.2024.

Відповідач заперечуючи проти клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що ця справа не є складною, а тому розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.

Відповідач зазначив, що спірні правовідносини у даній справі стосувалися виключно надання оцінки правомірності дій контролюючого органу.

При цьому, на думку відповідача, обсяг нормативного регулювання спірних правовідносин також не є значним та зводиться до статей Податкового кодексу та інших нормативно-правових актів.

Суд зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу суд враховує: чи є достатньої складною дана справа; яка кількість епізодів правовідносин підлягала дослідженню та правовому аналізу; чи значний обсяг законодавства регулює правовідносини, що склалися; чи наявна та чи є усталеною практика розгляду судами подібних спорів; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд також ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, відповідно до яких при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Виходячи з обставин розгляду цієї справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, зважаючи на критерій розумності розміру витрат, а також з урахуванням того, що позовні вимоги слід задовольнити частково, суд доходить висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги є завищеним та підлягає зменшенню.

Суд резюмує, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є 25 000,00 грн.

З огляду на викладене суд присуджує позивачеві 25 000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 10 199,31 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.

Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а також ту обставину, що не надається за можливе встановити розмір задоволених вимог до розміру судового збору, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 21.10.2022 № 27588/0907 та № 27591/0907.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Майстер-Авіа (код ЄДРПОУ 37053765: місцезнаходження: 03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 79) судовий збір у розмірі 10 199,31 грн (десять тисяч сто дев`яносто дев`ять грн 31 коп) та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.