Ухвала суду № 127903151, 05.06.2025, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/8909/20

Провадження № 1-кп/204/485/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі колегії суддів:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12020040650000611 внесеному доЄдиного реєструдосудових розслідувань 14березня 2020року за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.15 ч. 5 ст. 27 п.п.1, 5, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3, 5 ст. 27 п.п. 1, 5, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

за участю:прокурора ОСОБА_7 ,захисника ОСОБА_8 ,обвинувачених: ОСОБА_5 , ОСОБА_6

В С Т А Н О В И Л А:

У судовомузасіданні прокурор ОСОБА_7 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжних заходів, обраних відносно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . В обґрунтування своїх клопотань зазначив, що обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або ж довічне позбавлення волі, що дає підстави вважати, що, перебуваючи на свободі та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, можуть переховуватись від суду. Про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що останні можуть незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, які не були судом допитані, та які безпосередньо вказують на обставини вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення. На даний час обвинувачені мають доступ до кримінального провадження, та розуміючи вагу показів осіб, які є потерпілими та свідками, шляхом погроз або застосування насильства з метою відмови або зміни в подальшому ними свідчень, можуть незаконно впливати на зазначених осіб, про що в свою чергу свідчить й зухвалий спосіб вчинення даного кримінального правопорушення. Крім цього, про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що обвинувачені, розуміючи вагомість письмових доказів, які були долучені до обвинувального акту, вагомість свідчень свідків під час досудового розслідування, перебуваючи на свободі, можуть довести кримінальне правопорушення, у якому обвинувачуються, до кінця або вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки не мають міцних соціальних зв`язків, постійного джерела доходів та можуть вчиняти інші корисливі кримінальні правопорушення. Крім цього, слід звернути увагу й на той факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи, що є найвищою конституційною цінністю в державі та яке викликало резонанс у суспільстві.

В судовому засіданні захисник обвинувачених: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання. Суду пояснив, що жодних ризиків на які посилається прокурор у своєму клопотанні не існує, вони всі за час розгляду вказаного кримінального провадження на протязі п`яти років втратили свою актуальність. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та з урахуванням строку перебування обвинувачених під вартою застосувати до них запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а в разі не можливості такого застосування розглянути питання щодо можливості зменшення розміру застави.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку свого захисника, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Колегія суддів, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання прокурора, а також заперечення сторони захисту, дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.331КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ст.183КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до положень ст.199КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, вказавши крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. 199 КПК України, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.183КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Перевіряючи клопотання прокурора щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1ст. 177 КПК Українивідносно обвинувачених, колегія суддів вважає доведеним існування ризиків, передбачених ч. 1ст. 177 КПК України, які на даний час існують та своєї актуальності не втратили.

Як вбачається з обвинувального акту ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі або ж довічного позбавлення волі.

Щодо наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 27 п.п. 1, 5, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або ж довічного позбавлення волі, що в свою чергу у випадку визнання останніх винуватими, позбавить суд можливості звільнити їх від кримінальної відповідальності або ж звільнити від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що за вчинення даного кримінального правопорушення обвинуваченим загрожує суворе покарання, без можливості звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, а тому з великою ймовірністю обвинувачені можуть вчинити дії щодо уникнення покарання за вчинене кримінальне правопорушення, враховує, що така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

За таких обставин, у разі доведення вини обвинувачених, до останніх буде застосовано виключно реальне покарання у вигляді позбавлення волі. Наведена обставина у вигляді безальтернативності та тяжкості покарання, на переконання колегії суддів, може бути мотивом та підставою для обвинувачених вчинити дії з метою переховування від суду для уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland», заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).

З цього слідує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення не є беззаперечним свідченням того, що у обвинувачених існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.

На території України, починаючи з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, а тому у обвинувачених збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості в повному обсязі виконувати органами влади свої повноваження на певних територіях, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинувачених.

Враховуючи викладене, колегія суддів обґрунтовано приходить до висновку, що обвинувачені можуть переховуватись від суду. Крім того, доведеним є те, що на теперішній час ризик переховування обвинувачених від суду не зменшився, не втратив своєї актуальності та продовжує діяти.

Крім цього, вивченням даних про особу обвинувачених встановлено, що вони мають місце проживання, не одружені, не є працевлаштованими, не мають офіційно підтверджених джерел доходу.

Але, не зважаючи на наявність постійного місця проживання, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , є ймовірність того, що усвідомлюючи невідворотність реального покарання за вчинене кримінальне правопорушення, обвинувачені можуть намагатися вчинити спроби щодо переховування від суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, про наявність вказаного ризику свідчить той факт, що обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 інкримінується відповідно до обвинувального акту незакінчений замах на вчинення кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи, у зв`язку із чим, перебуваючи на більш м`якому запобіжному заході, у тому числі й домашньому арешті, існує ризик продовження та доведення до кінця вказаного кримінального правопорушення.

Щодо посилання прокурора на наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконного впливу на свідків та потерпілих у вказаному кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до встановленого порядку дослідження доказів у вказаному кримінальному провадженні на даний час триває стадія допиту свідків.

Частиною 3 ст. 23 КПК України визначено, що сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захист на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Однак, в порушення вимог ч. 3 ст. 23 КПК України прокурором на протязі тривалого проміжку часу не здійснюється забезпечення явки свідків в судове засідання задля можливості їх безпосереднього допиту, що у свою чергу може свідчити про неможливість встановлення їх місця перебування та доставлення до суду, а тому колегія суддів вважає, що вказаний ризик в цій частині втратив свою актуальність.

Що стосується клопотання прокурора в частині незаконного впливу обвинувачених на потерпілих, судом не береться до уваги наявність ризику в цій частині, оскільки під час судового розгляду вже було допитано потерпілого ОСОБА_9 , який надав колегії суддів свої показання. Крім цього, від потерпілого ОСОБА_10 на адресу суду надійшла заява в якій останній відмовився від свого допиту. Таким чином, ризик здійснення тиску на потерпілого перестав існувати.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашні арешт, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із пред`явленого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачення, останні обвинувачуються у закінченому замаху та пособництві умисного вбивства, тобто протиправному заподіянні смерті двом особам, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, вчиненого на замовлення за попередньою змовою групою осіб. Таким чином, застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, може призвести до можливого продовження вчинення кримінального правопорушення, в якому вони обвинувачуються, або ж можуть вчинити інші кримінальні правопорушення.

Що стосується клопотання сторони захисту в частині зменшення розміру альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, судом було задоволено клопотання сторони захисту про визначення розміру застави під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів відносно обвинувачених, а саме 08 січня 2025 року.

Під час розгляду вказаного клопотання сторони захисту, колегією суддів було враховано строк розгляду кримінального провадження, тривалість перебування обвинувачених під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу, а також було враховано й суть пред`явленого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Приймаючи рішенняпро визначенняальтернативного запобіжногозаходу увигляді заставиу розмірі300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів бралась до уваги практика Європейського суду з прав людини, яка в свою чергу наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.

Визначаючи відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК Українирозмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, враховуючи матеріальний стан обвинувачених, тяжкість злочину, у вчиненні якого вони обвинувачуються, дані, що характеризують їх способу і наявність вищезазначених ризиків, суд вважає, що застава у зазначених у п. 2 ч. 5ст. 182 КПК Українирозмірах здатна забезпечити виконання обвинуваченими покладених на них обов`язків, тому у співставленні з існуючими ризиками призначає заставу.

З урахуванням вищевказаного, колегія суддів дійшла до обґрунтованого висновку, що саме визначення розміру застави у вигляді 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб цілком здатна забезпечити виконання належної процесуальної поведінки обвинувачених та може гарантувати виконання ними покладених на них обов`язків і зазначений розмір застави буде належною гарантією того, що, у разі сплати його, обвинувачені вирішать не зникати через побоювання втратити цю заставу.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання винними у вчиненні кримінального правопорушення, колегія суддів не знаходить підстав для зменшення розміру застави відносно обвинувачених, тому у задоволенні клопотання захисника слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 35, 77, 81, 350, 369, 371, 372, 376 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 03 серпня 2025 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 03 серпня 2025 року включно.

Визначити відносно обвинувачених: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу у розмірі трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908400(дев`ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, яка може бути внесена як самими обвинуваченими, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Покласти наобвинувачених: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинувачених з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачені зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачені: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вважаються такими, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт та зменшення розміру застави відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3