Рішення № 127902440, 05.06.2025, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/3477/25

2/212/2530/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2025 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Майданик М. Є.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,

встановив таке.

До суду звернувся позивач із вказаним позовом. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач 24 квітня 2025 року подав відзив на позов. Інших змагальних документів сторони до суду не подавали.

Позиції сторін.

Позивач заявив про стягнення з відповідача на його користь недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення в загальному розмірі 7484,00 грн за 2017-2021 роки та витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Позов обґрунтував таким. Він працює з 06.10.2005 на підприємстві відповідача на різних посадах. За період 2017-2021 років перебував у щорічних відпустках та користувався правом на отримання матеріальної допомоги, яку було нараховано та виплачено у розмірі меншому, ніж передбачено колективним договором. Зокрема,

у 2017 році- 2105 грн замість обов`язкової 3200 грн, недоплата 1095 грн;

у 2018 році- 2 472 грн замість обов`язкової 3 723 грн, недоплата 1 251 грн;

у 2019 році- 2 472 грн замість обов`язкової 4 173 грн, недоплата 1 701 грн;

у 2020 році- 2 746 грн замість обов`язкової 4 723 грн, недоплата 1 977 грн;

у 2021 році- 4 540 грн замість обов`язкової 6 000 грн, недоплата 1 460 грн.

Отже, відповідач порушив умову колективного договору про нарахування та виплату допомоги на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Позивач також зазначив у позові про те, що строк звернення до суду ним не пропущений.

Відповідач у відзиві на позов повністю заперечив проти його задоволення з таких підстав. Позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Матеріальна допомога на оздоровлення виплачувалася позивачу відповідно до імперативних норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016, яким визначено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина; замість неї має використовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб. Позивач не надав докази факту надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку з розглядом саме цієї справи; надані ним докази лише вказують на те, що між ним та адвокатом існують відносини щодо надання юридичних послуг.

Матеріали,досліджені судом (докази,надані позивачем). Фактичні обставини, встановлені судом.

Суд встановив, що, згідно з відомостями у трудовій книжці (а. с. 15-16) позивач працює на підприємстві відповідача з 06.10.2005 на різних посадах. Зокрема, у 2017 році він обіймав посаду електромеханік дільниці 2 групи перегону Зав`ялівка Червоний Шахтар, дільниці з обслуговування пристроїв зв`язку у структурному підрозділі «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії Придніпровська залізниця ПАТ «Українська залізниця» (філію 27.12.2018 перейменовано в регіональну філію «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця»). З 26.06.2023 року назву посади позивача змінено на «електромеханік дільниці ІІ групи».

Згідно з Розрахунковими листами за 2017 2021 роки (а. с. 17-21) позивачу нараховано як «матеріальну доплату працівникам»: у 2017 році - 2 105 грн; у 2018 році- 2 472 грн; у 2019 році- 2 472 грн; у 2020 році- 2 746 грн; у 2021 році- 4 540 грн.

Згідно з п. 3.1.12. Колективного договору П`ятихатської дистанції сигналізації та зв`язку на 2012 рік (далі «Колективний договір») при кожному наданні працівникам дистанції щорічної відпустки загальної тривалості, аб не менше її половини /у випадках поділу відпустки на частини/ незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В окремих випадках матеріальна допомога на оздоровлення у більшому розмірі може встановлюватися начальником залізниці.

Згідно з Постановами № 1 від 16.01.2017, № 1 від 15.01.2018, № 1 від 15.01.2019, № 1 від 15.01.2020, № 1 від 15.01.2021, підписаними головою первинної профспілкової організації П`ятихатської дистанції сигналізації та зв`язку профспілки залізничників і транспортних будівельників України та адміністрацією структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії Придніпровська залізниця ПАТ «Українська залізниця», подовжено здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору зазначеного структурного підрозділу у 2017 р. - до 31.12.2017, у 2018 р. - до 31.12.2018, у 2019 р. - до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця», у 2020 р. - до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця», у 2021 р. до 31.12.2021 відповідно (а. с. 27-30, 32). Отже, дія Колективного договору на 2012 рік, підписаного у зазначеному році, неодноразово продовжувалася, і він діяв протягом 2017-2021 років.

Згідно з Постановою № 2 від 31.03.2017, прийнятою первинною профспілковою організацією П`ятихатської дистанції сигналізації та зв`язку профспілки залізничників і транспортних будівельників України та адміністрацією структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії Придніпровська залізниця ПАТ «Українська залізниця» постановлено відповідно до пунктів 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін застосовувати 01.04.2017 у діючому колективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а. с. 26).

Згідно з Постановою № 148 від 14.06.2021, прийнятою Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників та керівництвом СП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії Придніпровська залізниця АТ «Укрзалізниця» і первинною профспілковою організацією ВСП «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії Придніпровська залізниця, внесено зміни до колективного договору ВСП ««П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку» та п. 3.1.12. колективного договору викладено у такій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».

Зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

Між сторонами склався спір щодо належного розміру допомоги на оздоровлення, яка була виплачена позивачу протягом 2017-2021 років.

Щодо належного розміру допомоги на оздоровлення.

Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно зі ст. 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Згідно з ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Пунктом 1.3. Колективного договору визначено, що за спільною домовленістю сторін в договір можуть вноситись доповнення або зміни, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені діючим законодавством і цим договором і повинні бути затверджені на конференції трудового колективу.

Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік", тобто на момент прийняття спільної Постанови № 2 від 31.03.2017 первинної профспілкової організації П`ятихатської дистанції сигналізації та зв`язку профспілки залізничників і транспортних будівельників України і адміністрації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії Придніпровська залізниця ПАТ «Українська залізниця», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.

За Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1 600,00 грн, з 01 травня 2017 року 1 684,00 грн, з 01 грудня 2017 року 1 762,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000,00 грн, 2 105,00 грн, 2 202,50 грн відповідно, тобто протягом усього року - менше за мінімальну заробітна плата по Україні в розмірі 3 200,00 грн.

Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1 762,00 грн, з 01 липня 2018 року 1 841,00 грн, з 01 грудня 2018 року 1 921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 202,50 грн, 2 301,25 грн. та 24 01,25 грн відповідно; мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн.

Законом України "Про державний бюджет України на 2019 рік" встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року - на рівні 1 921,00 грн, з 01 липня 2019 року 2 007,00 грн, з 01 грудня - 2 102,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 401,25 грн, 2 508,75 грн та 2 627,50 грн відповідно; водночас мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн.

Згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2 102,00 грн, з 01 липня 2020 року 2 197,00 грн, з 01 грудня 2020 року 2 270,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становили 2 627,50 грн, 2 746,25 грн та 2 837,50 грн відповідно; водночас мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн, з 01 вересня 2020 року 5 000,00 грн.

Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2 270,00 грн, з 01 липня 2021 року 2 379,00 грн, з 01 грудня 2021 року - 2 481 грн, тому два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановлених законом, становили 4 540,00 грн, 4 758,00 грн та 4 962,00 грн відповідно; мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000,00 грн, з 01 грудня 2021 року 6 500,00 грн.

Отже, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови № 2 первинної профспілкової організації П`ятихатської дистанції сигналізації та зв`язку профспілки залізничників і транспортних будівельників України і адміністрації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії Придніпровська залізниця ПАТ «Українська залізниця» про застосовування з 01.04.2017 замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункової величини "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом" є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була затверджуватися на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн, отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках. З огляду на це суд дійшов висновку про те, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення має застосовуватися не зазначена спільна Постанова № 2 від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.12. Колективного договору.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Суд також дійшов висновку, що прийняття Закону України "Про внесення змін до законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.12. Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення з огляду на таке.

Пунктом 5 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів; сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством; до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положення наведених статей 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України свідчать про те, що нові закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих законів, договорами про працю, не мають зворотньої сили.

Вказаний Закон України № 1774-VIII від 06.12.2016 погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення, виплат, передбачених колективними договорами (зокрема, допомоги на оздоровлення), величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом і подальше внесення змін до пункту 3.1.12 Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.

Посилання відповідача у відзиві висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.01.2024 у справі № 501/4788/21, від 25.01.2024 у справі № 501/4789/21, від 14.02.2024 у справі № 501/4698/21 суд відхиляє, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах та справі № 212/3477/25 є відмінним. Так, у зазначених відповідачем справах склалися правовідносини щодо обчислення місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом цього спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.

Суд також відхиляє посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у Постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 як нерелевантні з огляду на таке. У зазначеній справі колегія суддів Касаційного адміністративного суду визнала за необхідне звернутися до Великої Палати Верховного Суду задля вирішення питання, чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII (п. 5.4. Постанови). Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.02.2024 дійшла висновку, що наразі існує виключна правова проблема стосовно того, чи може прирівнюватись підвищення (доплата) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, до інших виплат, на які не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII (п. 5.6. Постанови). Тобто ВП ВС у зазначеній адміністративній справі вирішувала питання застосування приписів Закону № 796-ХІІ або № 1774-VIII з урахуванням дії темпоральних правил та щодо доплати до пенсії.

Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов таких висновків щодо безпідставно недоплачених позивачу відповідачем сум на оздоровлення: у 2017 році - недоплата 1 095 грн (виплачено 2 105 грн замість обов`язкових 3 200 грн); у 2018 році- 1 251 грн (2 472 грн замість належних 3 723 грн); у 2019 році- 1 701 грн (виплачено 2 472 грн замість належних 4 173 грн); у 2020 році- 1 977 грн (виплачено 2 746 грн замість належних 4 723 грн); у 2021 році- 1 460 грн (виплачено 4 540 грн замість обов`язкових 6 000 грн). Усього разом не доплачено 7 484,00 грн, які належить стягнуті з відповідача.

Щодо застосування строку позовної давності.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно з п. 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5, матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Отже, матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст. 233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України (зі змінами, внесеними Законом України № 2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24.00 год 30 червня 2023 року.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2021 років він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи усе зазначене, вимогу про стягнення недоплаченої допомоги на оздоровлення слід задовольнити повністю.

Щодо стягнення судових витрат.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Позивач заявив про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

На підтвердження таких витрат надав: договір про надання правової допомоги від 25.03.2025 № 25/03, копію ордеру адвоката, акт № 1 про надання правової допомоги від 25.03.2025, та квитанцію від 25.03.2025 № 3333664 (а. с. 37-42).

У Договорі про надання правової допомоги предмет договору (п. 1.1.) - загальний: «адвокат зобов`язується надати правову допомогу по захисту прав та законних інтересів клієнта в судах всіх інстанцій…з будь-яких питань, що стосуються клієнта.» Розділ 4 Договору «Обов`язки сторін» не містить посилань на конкретний спір (позов) з визначеним суб`єктом. В п. 3.7. Договору зазначено, що обсяг правової допомоги, яка була надана за дорученням клієнта має зазначатися акті наданої правової допомоги.

Акт № 1 про надання правової допомоги зафіксовано, що адвокатом надано наступну правову допомогу на загальну вартість 2500,00 грн: усна консультація позивача щодо підстав для звернення до суду із даною позовною заявою, правовий аналіз наданих позивачем документів; складення позовної заяви (підготовка правової позиції, аналіз судової практики), ксерокопіювання позовної заяви та доданих до неї документів. Водночас не зазначено, про яку саме позовну заяву йдеться (до кого, з яких підстав, про що - з якими позовними вимогами). Не містить таких ідентифікуючих ознак і квитанція про оплату правової допомоги.

Відповідно, документи на підтвердження надання правової допомоги не містять ідентифікуючих ознак такої допомоги та не дозволяють зробити висновок про те, що представник надала правничу допомогу саме у цій справі.

Отже, суд дійшов висновку про те, що обставина надання правничої допомоги саме у цій справі не доведена позивачем.

Щодо стягнення судового збору.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». За подання до суду позову позивач, якби не був звільнений від сплати, сплатив би 1211,20 грн. Відповідно, судовий збір в цьому розмірі покладається на відповідача.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 4, 5, 10, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив таке.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 7484,00 (сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) гривні недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.

У стягненні витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Українська залізниця; місцезнаходження:

03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815.Рішення суду складено та підписано 05 червня 2025 року.

Суддя: М. В. Швець