Рішення № 127885263, 03.06.2025, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/401/25

провадження № 2/492/612/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

03 червня 2025 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувсядо судуіз зазначеноюпозовною заявоюдо відповідача,в якійпросив судстягнути звідповідача заборгованістьза кредитнимдоговором назагальну суму34532,71грн.,а такожсудові витрати.Свої позовнівимоги позивачобґрунтував тим,що 16липня 2024року міжТОВАРИСТВОМ ЗОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ«СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»(даліза текстом-ТОВ «СПОЖИВЧИЙЦЕНТР»)та ОСОБА_1 було укладенокредитний договір(оферти)№ 15.07.2024-100000986шляхом підписанняЗаявки,що єневід`ємноючастиною кредитногодоговору,відповідно доумов якогопозивач надавкредит урозмірі 12000,00грн.,строком на140днів,а відповідачотримав кредиту вказанійсумі тазобов`язався повернутикредитні коштиу повномуобсязі тасплатити закористування кредитомпроценти урозмірі 15120,00грн. У зв`язку з неналежним виконанням взятих відповідачем зобов`язань за вказаним кредитним договором у відповідача перед позивачем виникла заборгованість на загальну суму 34532,71 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 12000,00 грн., заборгованості по процентам у розмірі 15120,00 грн., заборгованості по комісії 1412,71 грн., та неустойку у розмірі 6000,00 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, оскільки останній ухилився від добровільного погашення заборгованості по вказаному договору, що є порушенням прав позивача.

Представниця позивача, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явилася, але просила суд про розгляд справи за її відсутності, про що зазначила у позові, не заперечувала про заочний розгляд справи.

Відповідач про дату, час та місце судового засідання двічі поспіль був повідомлений належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явився. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовим конвертами з судовими повістками, що повернулись до суду з довідкою відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачу судової повістки, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручено відповідачу належним чином. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути у судове засідання.

Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідача у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для його неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки поспіль відповідача у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 02 квітня 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного заочного рішення жодного разу у судове засідання не з`явився, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Враховуючи вказані факти, згоду представниці позивача, що викладена у позовній заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржниці від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (а. с. 7) та ОСОБА_1 16 липня 2024 року був укладений електронний кредитний договір (оферти) № 15.07.2024-100000986 шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною вказаного договору (а. с. 14-22). Відповідно до умов договору ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надало, а ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12000,00 грн. строком на 140 днів до 02 грудня 2024 року та зобов`язався повернути кредитні кошти та за користування кредитом сплатити проценти у розмірі 15120,00 грн., комісію у розмірі 1412,71 грн. згідно графіку, зазначеному у пункті 9 Заявки. Відповідно до пункті 14 Заявки відповідач зобов`язався сплатити неустойку у сумі 120,00 грн., що нараховується за кожний день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов`язання.

ОСОБА_1 , відповідач у справі, отримав грошові кошти у сумі 12000,00 грн. про що свідчить квитанція про перерахунок грошових коштів, що підтверджується листом № 22-2603 від 26 березня 2025 року ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (а. с. 10, 11).

Судом встановлено, що вказаний кредитний договір був укладений, кредит було надано позичальнику ОСОБА_1 , відповідачу у справі, виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця, а також сторони вказаного договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі позичальника, для укладення договору в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В порушення умов зазначеного кредитного договору відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», яка, згідно з довідкою-розрахунком, наданим позивачем, станом на 02 грудня 2024 року з урахуванням заборгованості за кредитом, процентами, комісії, неустойкою склала загальну суму 34532,71 грн. (а. с. 10 зворот).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» прийняв публічні пропозиції (оферти) та підписав договір (здійснив акцепти пропозицій товариства), тобто договір вважається укладеним відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 , відповідачем у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що від ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» отримало його персональні дані та використало їх у власних цілях.

Судом встановлено, що сторони вказаного договору досягли згоди з усіх істотних його умов, уклали його відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому укладений між сторонами вказаний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону).

Вказаним договором передбачено порядок та умови отримання кредитних коштів, погашення заборгованості за ним, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами, комісії, неустойки.

ОСОБА_1 , відповідач у справі, підписавши кредитний договір (оферти) № 15.07.2024-1000009868 від 16 липня 2024 року, надав згоду на отримання та повернення кредитних коштів, сплати відсотків, комісії, неустойки за користування кредитними коштами у строк та порядок, встановлені вказаним договором.

Судом встановлено, що за змістом позовних вимог та документів, наявних у справі, доказом укладення між ОСОБА_1 , відповідачем у справі, та ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», кредитного договору слугує Заявка кредитного договору № 15.07.2024-1000009868 від 16 липня 2024 року, що підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Матеріали справи не містять доказів погашення ОСОБА_1 , відповідачем у справі, кредитної заборгованості відповідачем на рахунок ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР».

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредити є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, кредитні кошти отримав, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконав, тобто кредитні кошти не повернув.

Доказів на спростування отримання кредиту у сумі 12000,00 грн. ОСОБА_1 , відповідачем у справі, суду не надано. Загальна сума заборгованості за договором склала 34532,71 грн.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунків заборгованості за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 15.07.2024-1000009868 від 16 липня 2024 року, ОСОБА_1 , відповідачем у справі, суду не надано, інші розрахунки заборгованості на іншу дату за вказаним кредитним договором суду також не надано, чим не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказаний розрахунок приймається судом як доказ у вирішенні спору.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 34532,71 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та вони не спростовані відповідачем.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією № СЦ00009461 від 31 березня 2025 року (а. с. 1).

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» - задовольнити повністю.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (місце знаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ: 37356833) заборгованість за кредитним договором № 15.07.2024-100000986 від 16 липня 2024 року, у розмірі: 34532 (тридцять чотири тисячі п`ятсот тридцять два ) гривня 71 копійка.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (місце знаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ: 37356833) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять два) гривні 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.