Рішення № 127884827, 04.06.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/601/25

Справа №760/15390/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2025 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

при секретарі Зеленчуку М.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Столиця» про визнання договору відступлення права вимоги до договору про участь у ФФБ, договору відступлення майнових прав на об`єкт інвестування недійсними в частині покупця, визнання договору дарування недійсним, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Столиця» про визнання договору відступлення права вимоги до договору про участь у ФФБ, договору відступлення майнових прав на об`єкт інвестування недійсними в частині покупця, визнання договору дарування недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що 22 червня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за актовим записом в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу №260. Від шлюбу у позивача та відповідача народилися дві дочки: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 04.12.2020 у справі №760/12451/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Зазначено, що за час шлюбу позивачем та відповідачем, за спільні грошові кошти, серед іншого, набуто для спільного користування у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв. м. Проте, придбання вказаної квартири було оформлено на матір відповідача-1 - ОСОБА_5 . Згідно договору відступлення права вимоги, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а також ТОВ «ФК «Столиця» орієнтовно влітку 2013 року, попри те, що грошові кошти на придбання квартири належали подружжю позивача і відповідача-1, інвестором щодо квартири АДРЕСА_2 визначена відповідач-2. За вказаним договором ОСОБА_6 , як первісний кредитор за договором про учать у фонді фінансування будівництва, що укладений між ним то ТОВ «Фінансова компанія «Столиця», передав ОСОБА_5 , як новому кредитору, право вимоги виконання зобов?язань за зазначеним договором про участь у ФФБ від ТОВ «ФК «Столиця», а саме набуття у власність збудованого за рахунок кредитора об?єкта інвестування - квартири АДРЕСА_1 . А ОСОБА_5 прийняла вказане право вимоги та на момент підписання цього договору відшкодувала кредитору вартість вимоги, що передається.

На підставі вищевказаного договору відступлення права вимоги, між ТОВ «ФК «Столиця» та ОСОБА_5 було укладено договір відступлення майнових прав на об?єкт інвестування. За вказаним договором ТОВ «ФК «Столиця», як управитель, відступив на користь ОСОБА_5 , як довірителя, майнові права на об?єкт інвестування як складову об?єкта будівництва, повністю сплачену на підставі договору відступлення прав вимоги до договору про участь у фонді фінансування будівництва, а саме кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв.м.

Набувши майнові права на об?єкт інвестування, за оспорюваними договорами, ОСОБА_5 прийняла спірну квартиру за актом приймання-передачі об?екта інвестування, укладеним з Дочірнім підприємством «Міськінвестжитлобуд» та восени 2014 року зареєструвала на неї право власності, на підтвердження якого отримала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві 15.09.2014.

У подальшому 26.07.2017 спірна квартира була переоформлена на відповідача-1 шляхом укладання між ним та його матір?ю ОСОБА_5 договору дарування.

Вказано, що після формального набуття відповідачем-2 спірної квартири у власність всі ремонтні роботи, а також перепланування здійснені за рахунок колишнього подружжя позивача і відповідача-1.

Так, окрім вказаної квартири подружжям позивача і відповідача-1 було також придбано сусідню квартиру - АДРЕСА_3 . При здійсненні внутрішнього оздоблення та облаштування квартир їх фактично було об?єднано в одну. У вказаній об?єднаній квартирі постійно проживають позивач разом із дітьми та до розірвання шлюбу проживав відповідач-1.

Позивач також вказала, що попри реєстрацію у спірній квартирі свого місця проживання відповідач-2 ОСОБА_5 у спірній квартирі ніколи не проживала. Оплата житлово-комунальних послуг, що постачаються до квартири, здійснювала та продовжує здійснювати позивач.

Враховуючи вищевикладене, з врахуванням заяви про зміну предмета позову, позивач просить суд:

1. Визнати недійсним:

- договір про участь у Фонді фінансування будівництва №350, укладений 24.07.2014 між ОСОБА_5 та ТОВ «Фінансова компанія «Столиця» щодо об?єкта інвестування - квартири АДРЕСА_1 , в частині довірителя ОСОБА_5 ,

- договір відступлення майнових прав на об?єкт інвестування, укладений 08.08.2014 між ТОВ «Фінансова компанія «Столиця» та ОСОБА_5 щодо об?єкта інвестування - квартири АДРЕСА_1 , в частині довірителя (набувачем) ОСОБА_5 .

2. Визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покупцями (довірителями, набувачами) в рівних частинах - по частині за кожним, квартири АДРЕСА_1 за:

- договором про участь у Фонді фінансування будівництва №350, укладеним 24.07.2014 між ОСОБА_5 та ТОВ «Фінансова компанія «Столиця» щодо об?єкта інвестування - квартири АДРЕСА_1 ,

- договором відступлення майнових прав на об?єкт інвестування, укладеним 08.08.2014 між ТОВ «Фінансова компанія «Столиця» та ОСОБА_5 щодо об?єкта інвестування - квартири АДРЕСА_1 .

3. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 26.07.2017, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Симоненко І.М., зареєстрований в реєстрі за №1128.

11.06.2021 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Усатовій І.А.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 17.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

19.07.2021 на виконання зазначеної ухвали представником позивача подано до суду позовну заяву в новій редакції.

01.09.2021 ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

15.09.2021 від відповідача ОСОБА_6 до суду надійшов відзив, у якому зазначено, що він дійсно був інвестором будівництва декількох квартир у багатоквартирному будинку за адресою АДРЕСА_4 . Його участь в інвестуванні будівництва відбувалось на підставі Договорів про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А», укладених між ним і Управителем фонду ТОВ «Фінансова компанія «Столиця». У період будівництва згаданого житлового будинку він переуступив фізичним особам права інвестора будівництва, які належали йому за договорами про участь у згаданому Фонді фінансування будівництва. Разом з тим, з урахуванням часу, що минув від настання події, про яку зазначено у позовній заяві (літо 2013), інших обставин він не пам?ятає, також не пам?ятає чи дійсно він переуступив права інвестора саме ОСОБА_5 , через що підтвердити або заперечити обставини справи не може. У зв?язку з цим просив розглядати справу без його участі на підставі матеріалів справи.

08.12.2021 від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив, у якому зазначено, що відповідач-1 не визнає позов в цілому через його безпідставність. Так, фактичною підставою для наведених позовних вимог позивач зазначила придбання спірної квартири АДРЕСА_2 за кошти колишнього подружжя позивача та відповідача-1. Натомість, таке твердження позивача є надуманим, адже обставина, на яку вона посилається не підтверджується належними та допустилими доказами та суперечить фактичним обставинам.

Так, відповідач-1 визнає, що відповідач-2 дійсно є його матір?ю, і що між ними 26.07.2017 було укладено договір дарування спірної квартири АДРЕСА_2 . Проте, відповідач-1 заперечує те, що вказаний правочин є удаваним, адже він та відповідач-2 ніколи не мали намірів укласти правочин з метою приховати якийсь інший правочин, і в тому числі договір купівлі-продажу. Доказом зазначеного є те, що відповідач-1 не придбавав спірну квартиру за грошові кошти за будь-якими договорами, відповідно не оплачував як покупець чи набувач від власного імені її вартість, не був стороною, тобто не укладав оплатних правочинів, на підставі яких у нього б виникало чи право вимоги чи право власності на вказану квартиру. З наявної у відповідача-1 інформації вбачається, що спірна квартира була придбана відповідачем-2 08.08.2014 за її особисті грошові кошти у сумі 889 600 гривень, сплаченими нею за участь у Фонді фінансування будівництва згідно договору № 350 від 24.07.2014. Зазначене підтверджується листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб « 35-036-13282/20 від 22.10.2020, випискою з рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» за період з 06.08.2014 по 31.01.2015 від 22.10.2020 та договором позики грошових коштів від 05.08.2014.

Відповідач-1 визнає, що вказані грошові кошти у сумі 889 600 гривень дійсно були сплачені 08.08.2014 з його банківського рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», проте ці кошти належали не йому, а відповідачу - 2. Зокрема, частина вказаних коштів у сумі 585 210 гривень належала відповідачу-2 як дивіденди за 2012 рік, отримані нею у ТОВ «МАК РОАД», а інші частина у сумі 304 390 гривень - на підставі договору позики грошових коштів від 05.08.2014.

Відповідач вказує, що з зазначеної вище виписки від 22.10.2020, вбачається, що 06.08.2014 на вказаний банківський рахунок відповідача-1 від ТОВ «МАК РОАД» надійшли грошові кошти у сумі 585 210 гривень з призначенням платежу «Дивіденди ОСОБА_5 за 2012 рік налоги перераховані 23.05.2014 без ПДВ», з чого слідує, що ці грошові кошти були коштами відповідача-2.

З договору позики грошових коштів від 05.08.2014 вбачається, що 05.08.2014 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого остання взяла у борг (позичила) у відповідача-1 грошові кошти у сумі 313 286 грн. Пунктом 2 вказаного договору було передбачено, що позика має цільове призначення, а саме «для оплати участі відповідача-2 у Фонді фінансування будівництва квартири у будинку за адресою: АДРЕСА_5 згідно договору про участь у Фонді фінансування будівництва №350 від 24 липня 2014 року з ТОВ «Фінансова компанія «Столиця» (ЄДРПОУ 33052113)». Зазначене підтверджується ще змістом платежу від 08.08.2014, який описано у вищезазначеній банківській виписці від 22.10.2020, де зазначено, що платіж у сумі 889 600 гривень було здійснено відповідачем-1 від ОСОБА_5 на поточний рахунок ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ»; призначення платежу: оплата участі у Фонді фінансування будівництва згідно договору № 350 від 24.07.2014 від ОСОБА_5 ». Крім цього, відповідачем-1 в цей же день та з цього ж рахунку було сплачено за відповідача-2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» 8 896 гривень в якості винагороди за управліня коштами згідно п. 1.1 договору про участь Фонді фінансування будівництва №350 від 24.07.2017.

Відповідач стверджує, що наведені документи у їх сукупності свідчать, що власником грошових коштів у сумі 889 600 гривень, які 08.08.2014 були сплачені за відповідача-2 відповідачем-1 зі свого банківського рахунку на користь ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» за спірну квартиру була відповідач-2, яка після їх фактичної сплати набула майнових прав на неї.

Використання вказаного способу розрахунку відповідачем-2 за придбання спірної квартири, тобто шляхом перерахування коштів з банківського рахунку відповідача-1, було обумовлено, вимогою ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» до відповідача-2 сплатити вартість квартири виключно у безготівковій формі і саме з банківського рахунку відкритого саме в ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», оскільки саме в цьому банку знаходився банківський рахунок ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ».

Враховуючи, що відповідач-2 не мала на той час свого рахунку в ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», нею, за домовленістю з відповідачем-1, було вирішено скористатися рахунком останнього у цій же банківській установі.

Поряд з цим, відповідач-1 не заперечує доводи позивача про те, що ним 08.08.2014 на підставі договору № 349 від 24.07.2014 було куплено у ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» майнові права на квартиру АДРЕСА_6 , придбану ним у спільну сумісну власність з позивачем. І що розрахунок за вказану квартиру ним було здійснено з цього ж банківського рахунку.

Також відповідач вказав, що 01.10.2014 та 07.10.2014 відповідачем-1 за такою ж схемою було придбано у ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» у спільну сумісну власність з позивачем майнові права на машиномісця №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та НОМЕР_4 у цьому ж будинку на підставі відповідно договорів №№ 360, 361 та 362 від 29.09.2014. Але, придбання вказаних об?єктів відповідачем-1 ніяким чином не свідчить про те, що придбання відповідачем-2 спірної квартири відбулося не за її особисті кошти, а за кошти відповідача-1, як стверджує позивач.

Відповідач зазначає, що про придбання відповідачем-2 прав на спірну квартиру АДРЕСА_2 , як і про придбання відповідачем-1 прав на всі інші вищевказані об?єкти, позивач була добре обізнана ще до укладення відповідних правочинів, адже всі ці питання відкрито з нею обговорювалися відповідачем-1 та відповідачем-2 і вона не заперечувала щодо цього.

Тому, позивачу було добре відомо, що відповідач-2 придбавала спірну квартиру за свої особисті грошові кошти виключно для себе, оскільки хотіла мати свою окрему квартиру. Доказом реального набуття спірної квартири у свою особисту приватну власність є факт того, що відповідач-2 зареєструвала у ній своє місце проживання та власним коштом зробила в ній ремонт. Це вже потім, приблизно в 2015 році на спільне прохання позивача та відповідача-1 Відповідач-2 заради двох своїх онуків (дітей позивача та відповідача-1) дозволила їхній сім?ї тимчасово проживати у належній їй квартирі АДРЕСА_2 , оскільки на той час мала можливість проживати разом зі своїм чоловіком в іншому місці.

Вказано відповідачем, що будь-яких інших намірів у 2014 році, окрім як придбати за свої особисті кошти спірну квартиру АДРЕСА_2 у свою особисту приватну власність та у своє користування, відповідач-2 не мала. Тому, й укладення у 2017 році відповідачем-1 та відповідачем-2 оспорюваного договору дарування вказаної квартири було зроблено ними виключно з мотивів любові одне до одного, а не з будь-яких інших мотивів.

Відповідач вказав, що всі доводи позивача про те, що спірна квартира, нібито, насправді придбалася відповідачем-1 за спільні кошти із позивачем та в їх спільну сумісну власність, є нікчемними, адже грунтуються лише на припущеннях останньої.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

29 грудня 2021року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що аналізуючи в цілому позицію відповідача-1, за його версією події відбувалися наступним чином: на його рахунок без належної правової підстави товариством, учасниками якого є він та відповідач-2 (його матір), перераховуються дивіденди, нараховані відповідачу-2 у сумі 585 210.00 грн. Після чого, без укладання відповідних договорів, без представницьких повноважень, він перераховує з належного йому рахунку на користь юридичної особи, яка здійснює продаж об?єктів нерухомості, грошові кошти, частина з яких сплачується нібито в інтересах його матері. При цьому, відповідачі (син і матір) настільки довіряють одне одному, що вказані операції не оформлюють жодним чином. Водночас, ті самі особи настільки не довіряють одне одному, що оформлюють між собою письмовий договір позики на залишкову суму вартості квартири у розмірі 313286,00 грн, ще і передбачають у ньому штрафні санкції за порушення строків повернення позики. Далі, при тому, що позивач та відповідач-1 перебували у шлюбі і грошові кошти, якими розпоряджався відповідач-1 з належного йому рахунку в ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», відносяться до об?єктів їх спільної сумісної власності, 18.08.2014 відбувається реєстрація права власності на спірну квартиру на матір відповідача-1. А через майже три роки вказану квартиру вона дарує відповідачу-1. При цьому, у спірній квартирі відповідач-2 ніколи не проживала, і одразу по завершенні ремонтних робіт у 2015 році у ній проживали сім?я позивача та відповідача-1. Подані до відзиву докази не містять відомостей про виконання відповідачем-2 грошового зобов?язання перед відповідачем-1 за вищевказаним договором позики. Зазначене обгрунтування дій відповідачів далеке від поведінки, яка характерна для родичів такого ступеня споріднення. Сумнівними за наведених відповідачем-1 обставин видаються доводи щодо придбання відповідачем-2 квартири у свою особисту приватну власність та для свого користування, а також вчинення подальшому її дарування «виключно з мотивів любові одне до одного». Адже, придбаваючи квартиру для свого користування відповідач-2 нею не користується, маючи заборгованість перед відповідачем-1за договором позики, вказану квартиру передає йому в дар безоплатно. Таким чином, відповідач-2 не тільки позбавилась квартири, яка їй потрібна була для власного використання, а ще і набула заборгованість у розмірі 313 286.00 грн.

Представник позивача вказав, що з огляду на наведене доводи відповідача-1, зазначені у відзиві на позовну заяву, є непідтвердженими, необґрунтованими, додані докази - неналежними, а тому такими, що підлягають відхиленню судом.

20.01.2022 від представника позивача до суду надійшли доповнення до відповіді на відзив, де зазначено, що всупереч вимогам законодавства оригінали письмових доказів відповідачем-1 до відзиву не додавались, копії письмових доказів, зокрема копія договору позики грошових коштів від 05.08.2014, не засвідчені, відповідачем-1 не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналів письмових доказів. Зазначене унеможливлює прийняття судом доданих до відзиву документів у якості доказів, оскільки будучи незасвідченими належним чином копії документів, які подаються стороною, не набувають юридичної сили доказів у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 31.10.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 31.10.2022 витребувано від: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Столиця» належним чином засвідчену копію договору відступлення права вимоги, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а також ТОВ «ФК «Столиця» щодо квартири АДРЕСА_1 ; ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Столиця» належним чином засвідчену копію договору відступлення майнових прав на об`єкт інвестування щодо квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07.12.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про об`єднання цивільних справ в одне провадження.

30.05.2023 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Столиця» надішла відповідь на виконання ухвали суду від 31.10.2022, де зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Столиця» не має можливості виконати вимоги ухвали суду у зв`язку з закінченням строків зберігання запитуваних документів.

06.11.2023 до суду від відповідача ОСОБА_6 надійшли пояснення, де зазначено, що документи, що стосуються обставин, наведених у позовній заяві та в ухвалі суду від 31.10.2022, у нього не збереглись, через відсутність обов?язку зберігати такі документи. У зв?язку з цим виконати вимогу ухвали суду від 31.10.2022 про витребування від нього копії договору не має фізичної можливості.

17.11.2023 до суду від відповідача ОСОБА_5 надійшли пояснення, де зазначено, що у неї не залишилося, а ні оригіналів, а ні копій витребуваних у неї ухвалою документів, у зв?язку з чим вона не в змозі виконати її вимоги з об?єктивної причини. Також зазначила, що придбання нею у власність спірної квартири АДРЕСА_2 було здійснено за її власні грошові кошти законного походження, частина з яких у сумі 313 286 гривень була нею позичена в ОСОБА_3 згідно договору позики від 05 серпня 2014 року; набуття квартири у її власність відбулося правомірно на підставі правочинів, укладених нею на законних підставах. Вважає безпідставними позовні вимоги позивача, адже вони не грунтуються на фактичних обставинах справи і не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_9 та здійснити судовий розгляд даної справи у її відсутність.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27.11.2023 витребувано від Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15, поверх 10) належним чином засвідчені копії документів, що подавалися для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомою майна та на підставі яких реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру, загальною площею 64.0 кв.м. житловою площею 24.0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 . за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 453916180000); витребувано у Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації (03020, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 41) належним чином засвідчені копії документів, що подавалися для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та на підставі яких реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру, загальною площею 64,0 кв.м, житловою площею 24,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) (реєстраційний номер об`єкта нерухомою майна 453916180000).

29.12.2023 до суду на виконання ухвали від 27.11.2023 від Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла копія реєстраційної справи щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 .

01.10.2024 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовну заяву та просили задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Столиця» не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, право на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлення вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

22 червня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за актовим записом в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу №260.

Від шлюбу у позивача та відповідача народилися дві дочки: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 04.12.2020 у справі №760/12451/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

З матеріалів справи вбачається, що 24.07.2014 між ОСОБА_5 (довіритель) та ТОВ «ФК «Столиця» (управитель) укладено договір №350 про участь у фонді фінансування будівництва згідно якого за цим договором довіритель передає управителю у довірчу власність грошові кошти для участі у фонді фінансування будівництва виду «А» з метою отримання у власність об`єкта інвестування, на умовах визначених правилами ФФБ, а управитель зобов`язується за плату здійснити управління цими коштами і інтересах довірителя на умовах передбачених правилами ФФБ. Згідно п.3.1. вказаного договору об`єкт будівництва розташований за адресою: АДРЕСА_8 .

Відповідно до додатку №1 до договору № 350 загальна вартість об`єкта інвестування, на момент укладення договору, становить 889600 грн.

Довідкою №173 від 08.08.2014 про оплату 100 відсотків вартості фактичної загальної площі об`єкта інвестування підтверджено сплату ОСОБА_5 100 відсотків вартості фактичної загальної площі об`єкта інвестування та набуття у власність закріпленого за ним об`єкта інвестування за адресою: АДРЕСА_8 .

У подальшому між ТОВ «ФК «Столиця» та ОСОБА_5 було укладено договір від 08.08.2014 про відступлення майнових прав на об?єкт інвестування. За вказаним договором ТОВ «ФК «Столиця», як управитель відступив на користь ОСОБА_5 , як довірителя, майнові права на об?єкт інвестування, як складову об?єкта будівництва, що сплачені на підставі договору відступлення прав вимоги до договору про участь у фонді фінансування будівництва, а саме кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв.м.

Набувши майнові права на об?єкт інвестування, за оспорюваними договорами, ОСОБА_5 прийняла спірну квартиру за актом приймання-передачі об?єкта інвестування, укладеним з Дочірнім підприємством «Міськінвестжитлобуд» та 03.07.2014 зареєструвала на неї право власності, та отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві 15.09.2014.

Вбачається, що 26.07.2017 спірна квартира була переоформлена на відповідача-1 шляхом укладання між ним та його матір?ю ОСОБА_5 договору дарування.

Позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що спірна квартира була придбана за кошти подружжя та лише оформлена на ім`я ОСОБА_5 , а тому є спільним майном колишнього подружжя, у зв`язку з цим вважає, що вищезазначені - договір про участь у фонді фінансування та договір відступлення майнових прав слід визнати недійсними в частині довірителя ОСОБА_5 та визнати на підставі цього ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покупцями (довірителями, набувачами) спірної квартири за указаними договорами та на підставі ст. 235 ЦК України вважає договір дарування квартири удаваним правочином, оскільки право власності набуто не у дар, а за плату та просить визнати і його недійсним.

Представник ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що квартира придбана ОСОБА_5 08.08.2014 за її особисті грошові кошти у сумі 889 600 гривень, сплаченими нею за участь у Фонді фінансування будівництва згідно договору № 350 від 24.07.2014.

Зазначає, що вказане підтверджується листом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35-036-13282/20 від 22.10.2020, випискою з рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» за період з 06.08.2014 по 31.01.2015 від 22.10.2020 та договором позики грошових коштів від 05.08.2014.

При цьому ОСОБА_10 зазначає, що вказані грошові кошти у сумі 889 600 гривень дійсно були сплачені 08.08.2014 з його банківського рахунку N? НОМЕР_1 в ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», проте ці кошти належали не йому, а ОСОБА_5 , зокрема, частина вказаних коштів у сумі 585 210 гривень належала ОСОБА_5 як дивіденди за 2012 рік, отримані нею у ТОВ «МАК РОАД», а інші частина у сумі 304 390 гривень - на підставі договору позики грошових коштів від 05.08.2014.

Так, з зазначеної вище виписки від 22.10.2020, вбачається, що 06.08.2014 на вказаний банківський рахунок відповідача-1 від ТОВ «МАК РОАД» надійшли грошові кошти у сумі 585 210 гривень з призначенням платежу «Дивіденди ОСОБА_5 за 2012 налоги перераховані 23.05.2014 без ПДВ», з чого слідує, що ці грошові кошти були коштами Відповідача-2.

3 договору позики грошових коштів від 05.08.2014 вбачається, що 05.08.2014 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого остання взяла у борг (позичила) у відповідача-1 грошові кошти у сумі 313 286 (триста тринадцять тисяч двісті вісімдесят шість гривень. Пунктом 2 вказаного договору було передбачено, що позика має цільове призначення, а саме «для оплати участі відповідача-2 у Фонді фінансування будівництва квартири у будинку за адресою: АДРЕСА_5 згідно довору про участь у Фонді фінансування будівництва N?350 від 24 липня 2014 року з ТОВ «Фінансова компанія «Столиця» .

Зі змісту платежу від 08.08.2014, який описано у вищезазначеній банківській виписці від 22.10.2020, вбачається, що платіж у сумі 889600 грн було здійснено відповідачем-І від ОСОБА_5 (відповідач-2) на поточний рахунок ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ»; призначення платежу: оплата участі у Фонді фікансування будівництва згідно договору N? 350 від 24.07.2014 від ОСОБА_5 .

Крім цього, відповідачем-1 в цей же день та з цього ж рахунку було сплачено за відповідача- 2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Столиця» 8896 грн, в якості винагороди за управління коштами згідно п. 1.1 договору про участь у фонді фінансування будівництва №350 від 24 липня 2014 року, що також підтверджується зазначеною банківською випискою.

Також суд звертає увагу, що ОСОБА_3 у той же день, 08.08.2024, було сплачено суму за договором № 349 від 24.07.2014 про участь у фонді фінансування будівництва ( АДРЕСА_5 ) у розмірі 1 548 360 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначені докази в їх сукупності свідчать, що власником грошових коштів у сумі 889 600 гривень, які 08.08.2014 були сплачені за відповідача-2 відповідачем-1 зі свого банківського рахунку на користь ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» за спірну квартиру- була ОСОБА_5 , яка після їх фактичної сплати набула майнових прав на неї.

З пояснень ОСОБА_3 вбачається, що використання вказаного способу розрахунку відповідачем-2 за придбання спірної квартири, тобто шляхом перерахування коштів з банківського рахунку відповідача-1, було обумовлено, вимогою ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» до відповідача-2 сплатити вартість квартири виключно у безготівковій формі і саме з банківського рахунку відкритого саме в ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», оскільки саме в цьому банку знаходився банківський рахунок ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ», а враховуючи, що відповідач-2 не мала на той час свого рахунку в ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», нею за домовленістю з відповідачем-1 було вирішено скористатися рахунком останнього у цій же банківській установі.

Судом приймається до уваги вказана позиція відповідачів, оскільки будь - яким доказами це не спростовується. Позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_5 не мала даної суми у власності та не могла мати.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до частини 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

При цьому відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Відповідно до визначення, викладеного у постановах Верховного Суду майновим правом на об`єкт нерухомого майна є обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Виходячи з вищевикладеного у суду відсутні підстави вважати спірну квартиру спільним майном подружжя.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних праві обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Так відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Вирішуючи спір, суд встановив, що укладаючи спірний договір дарування, сторони повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу, та що такий договір не є удаваними (що також відображено у відповідних пунктах нотаріально посвідченого договору дарування), позивач не обґрунтувала удаваності договору дарування спірної квартири з метою приховання договору купівлі-продажу нерухомості або будь- якого іншого договору, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочинів виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочинами, доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину удаваним.

Також суд зазначає, що позивачкою не доведено, яким чином порушуються її права укладенням даного спірного договору дарування від 26.07.2017 між відповідачами.

Окрім цього позиція позивачки, щодо відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , в частині перерахунку коштів та написання розписки, а саме, що позивачка вважає, що відповідачі неправдиві у своїх показаннях, судом оцінюється критично, оскільки є лише припущенням та домислом та немає будь- якого практичного значення та доказової бази для вирішення даного позову.

Крім того суд звертає увагу на наступне.

У судовому засіданні встановлено та цього не заперечували сторони, що ОСОБА_3 08.08.2014 на підставі договору № 349 від 24.07.2014 було куплено у ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» майнові права на квартиру АДРЕСА_6 , придбану ним у спільну сумісну власність з позивачем і що розрахунок за вказану квартиру ним було здійснено з цього ж банківського рахунку.

Крім того, 01.10.2014 та 07.10.2014 відповідачем-1 таким же чином було придбано у ТОВ «Фінансова компанія «СТОЛИЦЯ» у спільну сумісну власність з позивачем майнові права на машиномісця №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та НОМЕР_4 у цьому ж будинку на підставі відповідно договорів №№ 360, 361 та 362 від 29.09.2014.

Указані об`єкти, в тому числі, були предметом поділу між позивачкою та ОСОБА_3 у судовому порядку.

Шляхом огляду Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києвf від 18.08.2022 (справа №760/8803/20) позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на наступне майно:

- квартира АДРЕСА_9 , загальною площею 55 кв.м;

- квартира АДРЕСА_10 , загальною площею 58,1 кв.м;

- земельна ділянка за кадастровим № 3222487202:02:002:0403, загальною площею 0,0569 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_17;

- земельна ділянка за кадастровим № 3222487202:02:002:5043, загальною площею 0,05 га, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_11 загальною площею 53,8 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_12 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на наступне майно:

- квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 117,3 кв.м;

- машиномісце АДРЕСА_13 , загальною площею 13 кв.м;

- машиномісце АДРЕСА_14 загальною площею 12,6 кв.м;

- машиномісце АДРЕСА_15 загальною площею 13,3 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації половини вартості внеску до статутного капіталу ТОВ «МАК РОАД» та ТОВ «ТЕП МАК РОАД» суму в розмірі 76750,00 гривень.

У здійсненні поділу іншого майна, зазначеного в позові ОСОБА_1 , відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 29.06.2023 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2024 касаційну скаргу адвоката Прокудіної К. А. як представника ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо задоволених позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 17.09.2024 апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 - задоволено частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 скасувано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 117,3 кв.м, житловою площею 57,2 кв.м;

- машиномісце АДРЕСА_15 загальною площею 13,3 кв.м;

- земельну ділянку за кадастровим номером 3222487202:02:002:0403, площею 0,0569 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Круглик, садове товариство «Південна Троянда»;

- садовий будинок АДРЕСА_16 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею 58,1 кв.м, житловою площею 24,2 кв.м;

- квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 55,20 кв.м, житловою площею 28,80 кв.м;

- машиномісце АДРЕСА_13 , загальною площею 13 кв.м;

- машиномісце АДРЕСА_14 загальною площею 12,6 кв.м;

- земельну ділянку за кадастровим номером 3222487202:02:002:5043, площею 0,05 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Хотівська.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію різниці у вартості майна у розмірі 1250 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації половини вартості внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАК РОАД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕП МАК РОАД» суму в розмірі 76750 грн.

Тобто судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що у період з червня по жовтень 2014 року позивачкою та відповідачем ОСОБА_3 у спільну сумісну власність, шляхом укладення договорів про участь у фонді фінансування будівництва та оплати їх, було придбано ряд об`єктів нерухомості в тому числі і поруч зі спірною квартирою, які були більшими за площею та більш дороговартісними.

У судовому засіданні сторона позивача не змогла пояснити якою була необхідність укладати оспорювані договори, що стосуються спірної квартири, саме з ОСОБА_5 , а не з ОСОБА_3 , з огляду на кількість майна придбаного колишнім подружжям у власність у той самий період тобто, яку мету переслідували відповідачі, а саме ОСОБА_3 .

Натомість представник ОСОБА_3 пояснив, що на момент укладення оспорюваних угод між сторонами існували доброзичливі відносини, вказане підтверджено позивачкою у судовому засіданні, та ОСОБА_5 придбавалася спірна квартира з метою проживання біля сім`ї сина. Зазначив, що відповідачка ОСОБА_5 зареєструвалася за вказаною адресою та власним коштом зробила в ній ремонт.

Також судом не приймаються до уваги пояснення позивачки щодо, що у спірній квартирі, відразу після її купівлі, нею та ОСОБА_3 здійснено перепланування, а саме об`єднано з квартирою АДРЕСА_6 , що свідчить про належність квартири АДРЕСА_2 подружжю, оскільки будь-якими доказами це не підтверджується та окрім того суд зазначає, що таке перепланування могло бути здійснено і після отримання її відповідачем ОСОБА_3 в дар у 2017 році, так і з доброї волі відповідачки ОСОБА_5 , зважаючи на доброзичливі відносини сторін у той період.

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що будь -яких підстав вважати, що спірна квартира придбана за кошти позивачки та відповідача ОСОБА_3 та є їх спільною власністю у суду немає, не надано доказів на підтвердження ні позивачкою, не встановлено цього і у судовому засіданні.

З врахуванням вищевикладеного у суду відсутні підстави визнавати недійсними- договір про участь у Фонді фінансування будівництва №350, укладений 24.07.2014 та договір відступлення майнових прав на об?єкт інвестування, укладений 08.08.2014 в частині довірителя (набувача) ОСОБА_5 та визнавати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покупцями (довірителями, набувачами) в рівних частинах - по частині за кожним, квартири АДРЕСА_1 за вказаними договорами.

Що стосується визнання договору дарування недійсним з підстав його удаваності в цій вимозі також слід відмовити з підстав викладених вище.

Одночасно суд зазначає, що правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 стосовно коштів переданих за договором позики не підлягають вирішенню у даному судовому процесі.

Що стосується позовних вимог до ОСОБА_6 в них слід відмовити, скільки будь-яких договорів між сторонами не укладалось.

Керуючись, ст.ст. 61, 69-72 СК України, ст.ст. 6, 11, 12, 177, 190, 202, 203, 235, 372, 638 ЦК України, ст.ст. 3,5,10, 12, 16, 76-81, 141, 206, 59, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.