Рішення № 127884814, 04.06.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а/760/168/25

Справа №760/34287/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2025 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Усатової І.А.

за участі секретаря - Зеленчука М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці про визнання незаконною та скасування постанови в справі про порушення митних правил,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської митниці про визнання незаконною та скасування постанови Київської митниці у справі про порушення митних правил №3922/10000/21 від 09 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною 4 статті 469 Митного кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що постановою від 09 грудня 2021 року Київської митниці, у справі №3922/10000/21 про порушення митних правил ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст.469 МК України, за те, що він передав легковий автомобіль Volkswagen модель Transporter, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 2018 року, який знаходився у режимі транзиту у володіння і користування громадянки України ОСОБА_2 , яка безпосередньо не ввозила його та не поміщувала у митний режим транзиту, чим порушив ст.ст. 90, 380 МК України і на нього накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі 34000,00 грн.

Зазначив, що станом на дату ввезення автомобіля на територію України 20 травня 2018 року за ст. 469 МК України була відсутня заборона щодо передачі транспортного засобу у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим «транзит».

Частина 4 ст. 469 МК України набула чинності 25 листопада 2018 року, а тому він не може бути притягнутий до відповідальності.

З врахуванням наведеного просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

23 грудня 2021 року автоматизованим протоколом розподілу судових справ між суддями головуючим визначено суддю Усатову І.А.

29 грудня 2021 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва відкрито спрощене провадження у справі.

03 квітня 2024 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва залучено до участі у справі в якості співвідповідача Київську митницю.

09 квітня 2025 року до суду від представника Київської митниці надійшов відзив, де зазначено, що події щодо передачі без дозволу митного органу громадянином ОСОБА_1 транспортного засобу особистого користування марки Volkswagen, модель Transporter, кузов - НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , відбулися після 01.01.2020 (дата закінчення відтермінованої адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 4 ст. 469 МК України). Отже, вважає, що ОСОБА_1 своїми діями вчинив порушення митних правил, передбачене ч. 4 ст. 469 МК У країни.

Представник Київської митниці просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Частина 4 ст. 469 МК України передбачає відповідальність за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні.

За змістом ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено митними органами з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

При цьому тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно тими громадянами, які ввезли їх в Україну, для їх особистих потреб, не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані, а також відчужені чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Частиною 5 даної статті на особу, яка тимчасово ввезла транспортний засіб особистого користування, покладено обов`язок вивезти за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, цей транспортний засіб, або помістити у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи оформити для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Таким чином, на особу покладається обов`язок вчинити низку дій з метою дотримання вимог законодавства України.

Відповідно до п.п. 23, 29 ст. 4 МК України сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, є митними формальностями.

Виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення визначається як митне оформлення.

Згідно з ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.

Частиною 4 ст. 255 МК України визначено, що митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму.

Таким чином, невиконання особою дій, визначених законодавством України, унеможливлює надання митним органом дозволу на користування та/або розпорядження товарами, щодо яких здійснюється митне оформлення. Митне оформлення в такому випадку не може вважатись закінченим.

Тобто, у разі встановлення фактів відчуження чи передачі у володіння, користування або розпорядження іншим особам транспортних засобів особистого користування, ввезених особами-нерезидентами, є підстави для розгляду питання щодо наявності ознак правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України.

Встановлено, що постановою від 09 грудня 2021 року Київської митниці, у справі №3922/10000/21 про порушення митних правил ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст.469 МК України, за те, що він передав легковий автомобіль Volkswagen модель Transporter, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 2018 року, який знаходився у режимі транзиту у володіння і користування громадянки України ОСОБА_2 , яка безпосередньо не ввозила його та не поміщувала у митний режим транзиту, чим порушив ст.ст. 90, 380 МК України і на нього накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі 34000,00 грн.

Із даною постановою позивач не погоджується, вважає її незаконною з підстав відсутності складу правопорушення, визначеного ч. 4 ст. 469 МК України, на що слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 4 ст. 469 МК України визначено, що передача транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтю 469 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України від 08 листопада 2018 року «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України». Зазначений закон набрав чинності 25 листопада 2018 року.

Позивач посилається на те, що станом на дату ввезення автомобіля на територію України за ст. 469 МК України була відсутня заборона щодо передачі транспортного засобу у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим «транзит».

Відповідно до копії постанови, в якій міститься посилання на інформацію з електронної бази АСМО «Інспектор» автомобіль Volkswagen модель Transporter, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 2018 року був ввезений на митну територію України 01.09.2018 ОСОБА_1 , через пункт пропуску «Ягодин-Дорогуск» Волинської митниці ДФС в режимі «транзит» терміном до 10 діб та повинен бути доставленим у митний орган призначення до закінчення строку, визначнеого статтею 95 МК України.

Згідно бази даних АСМО «Інспектор» факт вивезення транспортного засобу з митної території України відсутній, а також автомобіль у інший митний режим не поміщувався.

Таким чином, позивач передав без дозволу митного органу автомобіль особистого користування, поміщений у митний режим тимчасове ввезення, у користування особі, яка безпосередньо не ввозила такий автомобіль на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзит.

Позивач також посилався на те, що транспортний засіб марки Volkswagen модель Transporter, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 2018 року який був ввезений передано ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі - продажу, і станом на дату оформлення договору купівлі - продажу за ст..469 МК України була відсутня заборона, щодо передачі транспортного засобу у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту.

Суд звертає увагу, що відповідно до диспозиції частини 1 статті 469 МК України встановлено відповідальність за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні.

Тобто, відповідальність у даному випадку настає за умови передачі транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, навіть для здійснення розмитнення транспортного засобу або інших митних формальностей, оскільки, з моменту отримання такого транспортного засобу, особа, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, починає фактично використовувати такий транспортний засіб для досягнення делегованих власником цілей.

При цьому, приймаючи оскаржувану постанову митний орган прийшов до висновку та вважав доведеним факт того, що позивач передав вищезазначений транспортний засіб на території України іншій особі, а саме ОСОБА_2 , чим порушив вимоги ст. 93, 380 Митного кодексу України, а тому у його діях вбачаються ознаки порушення митних правил передбачених ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, а саме: передача транспортного засобу поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не поміщувала його у митний режим транзиту.

На підтвердження даного факту надано копію договору купівлі-продажу транспортного засобу Volkswagen модель Transporter, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , від 16.09.2018, який укладений між позивачем та ОСОБА_2 та відповідно до якого позивач відчужив на користь ОСОБА_2 вищезгаданий транспортний засіб.

Жодних доводів щодо передачі транспортного засобу у користування іншій особі позивач у позовній заяві не наводить.

Позивач у позовній заяві стверджує, що на нього не розповсюджується дія ч. 4 ст. 469 МК України, оскільки ним транспортний засіб був завезений на територію України до її запровадження, з огляду на що, суд зазначає таке.

На переконання суду, встановлення такої обставини, як момент передачі ввезеного ним на територію України транспортного засобу, має істотне значення для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності за ч. 4 ст. 469 МК України, адже вказана норма права була введена в дію вже після ввезення позивачем відповідного транспортного засобу на митну територію України.

Суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню. Постанова про його притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України підлягає скасуванню, а справа - закриттю.

Крім того, відповідно до п. 7 розділу І Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» до ст. 469 Митного кодексу України було внесено зміни, а саме - назву статті викласти в такій редакції: «Стаття 469. Неправомірні операції з товарами, митне оформлення яких не закінчено, або з товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, або з транспортними засобами особистого користування, тимчасово ввезеними на митну територію України чи поміщеними у митний режим транзиту» та доповнено новою частиною четвертою такого змісту: «Передача транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Згідно з п. 1 розділу II вказаного Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 7 і 8 розділу І та підпункту 1 пункту 2 розділу II цього Закону, які набирають чинності через 270 днів з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Тобто, п. 7 розділу І Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» набирав чинності 22 серпня 2019 року, в той час як транспортний засіб марки Volkswagen модель Transporter, VIN-код НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ввезено на митну територію України 01.09.2018.

Порушення митних правил, передбачене ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, не є триваючим порушенням, адже є вчиненим у момент передачі транспортного засобу іншій особі.

Водночас, особа не може бути притягнута до відповідальності за вчинення дій, які на той момент не становили складу адміністративного правопорушення внаслідок відсутності норми права, яка встановлювала міру відповідальності за відповідні дії.

У матеріалах справи відсутні жодні докази того, коли саме позивачем здійснено передачу вказаного транспортного засобу, чи це відбулось до набрання чинності новою редакцією ч. 4 ст. 469 МК України, чи після.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України), що обумовлює покладення обов`язку доказування в митних спорах на контролюючий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для прийняття спірної постанови.

Таким чином, саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок доказування правомірності постанови про порушення митних правил, у тому числі в частині застосування ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України з урахуванням обмежень, встановлених ст. 58 Конституції України.

Європейський суд з прав людини, викладені в рішенні у справі «Золотас проти Греції», про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, шо саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду із позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Разом із тим, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 543/775/17, провадження № 11-1287апп18, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Розмір судового збору за подання позовної заяви складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 2270 грн. та 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 454, 00 грн.

Тобто, при зверненні до суду позивач зобов`язаний був сплатити судовий збір у розмірі 454,00 грн., а тому суд приходить до висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь позивача понесених витрат зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн.

При цьому, суд роз`яснює позивачу його право звернутися до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у порядку передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2, 6-11, 19, 20, 22, 242-246, 257, 262 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати постанову в справі про порушення митних правил № 3922/10000/21 від 09.12.2021 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України у вигляді штрафу в сумі 34000 гривень.

Закрити провадження у справі про порушення митних правил, за яким постановою № 3922/10000/21 від 09.12.2021 притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України у вигляді штрафу в сумі 34000 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (м. Київ, бул. Вацлава Гавела, 8-а, ЄДРПОУ 43997555) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 454,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.А. Усатова