Рішення № 127874595, 04.06.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 р. Справа № 826/592/14

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

20.01.2014 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивач) до Міністерства юстиції України (далі Мін`юст або відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати належної позивачу заробітної плати за фактично відпрацьований час 22.01.2013 та стягнення з відповідача на користь позивача:

- заборгованості із заробітної плати за 22.01.2013 у розмірі 99,88 грн;

- компенсаційних виплат втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" на дату винесення рішення у справі;

- компенсації за відрив від звичайних занять (пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати ? 1218 грн) з урахуванням судових засідань у даній справі на дату винесення рішення ? 456,75 грн;

- у рахунок відшкодування судових витрат ? 9,30 грн.

На підтримку позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що посадові особи Мін`юсту неправомірно внесли до Табелю обліку використання робочого часу за січень 2013 року відмітку про його відсутність на роботі протягом усього робочого часу 22.01.2013, хоча фактично позивач постійно знаходився на своєму робочому місці у період з 09:00 до 10:00 год та з 13:45 до 18:00 год та був відсутній цього дня лише з 10:00 до 13:00 год, оскільки перебував у судовому засіданні згідно з викликом Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-16899/12/2670.

Відтак позивач зауважує, що, незважаючи на фактично відпрацьований ним 22.01.2013 час 5 годин 15 хвилин (без урахування участі у вказаному судовому засіданні), відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому заробітну плату за такий відпрацьований час у розмірі 98,88 грн із розрахунку: 2556,76 грн/16 днів = 159,80 грн/8 год = 19,98 грн х 5 год.

Тому за захистом своїх порушених трудових прав у відносинах публічної служби позивач вимушений звертатися до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2014 відкрито провадження у справі за вищезазначеним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2014 за клопотанням представника відповідача та на підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України провадження у справі зупинене до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/10521/13-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а вказану ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2014 ? без змін.

13.12.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", який набрав чинності 15.12.2022.

Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя та невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його провадженні, до Київського окружного адміністративного суду.

Законом України від 16.07.2024 № 3863-IX "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" внесено зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825-IX від 13.12.2022 та викладено цей пункт у новій редакції.

Серед іншого новою редакцією зазначеного пункту передбачено таке.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

На виконання вищевказаних законодавчих приписів відповідна адміністративна справа передана для розгляду та вирішення Вінницьким окружним адміністративним судом.

Автоматизованою системою документообігу суду головуючим суддею для розгляду справи визначено суддю Сала П.І.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.03.2025 справу за № 826/592/14 прийнято до свого провадження.

Вказаною ухвалою також вирішено поновити провадження у справі, оскільки встановлено, що судове рішення у справі № 826/10521/13-а набрало законної сили.

Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні).

Враховуючи розгляд справи спочатку внаслідок зміни складу суду, сторонам запропоновано подати заяви по суті справи з дотриманням вимог ст.ст. 162-164 КАС України.

03.04.2025 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що підставою для виплати позивачу заробітної плати був табель обліку використаного робочого часу. Водночас у Табелі обліку використання робочого часу Управління внутрішнього аудиту Мін`юсту за січень 2013 року у рядку навпроти прізвища позивача за 22.01.2013 проставлена позначка "І", тобто інші причини неявки на роботу. Така відмітка була зроблена у зв`язку з викликом позивача за повісткою до Окружного адміністративного суду міста Києва для участі у судовому засіданні з розгляду особистої (а не пов`язаної з виконанням службових обов`язків) справи за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення.

Тобто, як наголошує відповідач, факт відсутності позивача на робочому місці 22.01.2013 доводиться належним документом. При цьому правомірність дій Мін`юсту щодо внесення відповідних відомостей до Табелю підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 у справі № 826/10521/13-а.

Відтак відповідач вважає безпідставними твердження позивача щодо допущення протиправної бездіяльності з виплати йому заробітної плати за фактично відпрацьований час 22.01.2013, оскільки такого обов`язку у Мін`юсту не виникло.

11.04.2025 поштою до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошує на своїй присутності на робочому місці 22.01.2013 протягом 5 годин 15 хвилин та виконанні у цей час обов`язків за посадою. Водночас позивач звертає увагу на те, що факт його відсутності на роботі цього дня виключно у період з 10 до 13 год встановлений постановою слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 28.06.2013 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12013110100010244 від 19.06.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Отже, на думку позивача, відповідач вніс до Табелю обліку використання робочого часу неправдиві відомості про його відсутність на роботі упродовж всього робочого дня 22.01.2013. Відтак позивач вважає, що тим самим було порушено його законні права на оплату праці і відповідач повинен нарахувати та виплатити йому заробіток за фактично відпрацьований у вказаний день робочий час.

17.04.2025 поштою до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач з твердженнями позивача не погоджується і додатково звертає увагу на те, що достовірність даних про присутність працівників на робочих місцях, наведених у Табелі, не спростована жодними належними доказами. При цьому відсутність позивача на роботі 22.01.2013 була зумовлена його особистою участю у судовому засіданні у справі, яка не була пов`язана з виконанням трудових обов`язків, а тому у Табелі правомірно зроблено відмітку "І" інші причини неявки позивача на роботу. Таким чином, не нарахувавши та не виплативши ОСОБА_1 заробітну плату за цей робочий день, Мін`юст діяв на підставі офіційних документів та відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи та наявні у ній докази, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, суд зазначає таке.

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиплатою позивачу заробітної плати за посадою головного спеціаліста Управління внутрішнього аудиту Мін`юсту за 22.01.2013 у зв`язку з участю позивача у цей день в судовому засіданні під час розгляду справи № 2а-16899/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, яка не стосувалася виконання позивачем своїх службових обов`язків, а була його особистою справою.

При цьому позивач вважає, що відповідач безпідставно відобразив у Табелі обліку використання робочого часу за січень 2013 року відомості щодо відсутності позивача на роботі весь день 22.01.2013, тоді як позивач був відсутність тільки у період часу з 10:00 до 13:00 год, а решту 5 годин 15 хвилин робочого часу був на робочому місці та виконував роботу.

Відтак ключовим питанням для надання оцінки заявлених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу заробітку за фактично відпрацьований час 22.01.2013 у розмірі 98,88 грн є питання правомірності дій відповідача із внесення до Табелю обліку використання робочого часу управління внутрішнього аудиту Мін`юсту відомостей про відсутність позивача на роботі 22.01.2013 (через участь у судовому засіданні), адже саме такі відомості є законодавчо визначеною формою обліку відпрацьованого часу та підставою для нарахування і виплати заробітної плати, що визнається обома сторонами.

Разом з тим суд враховує, що вказаному питанню вже надано оцінку у рішенні суду, яке набрало законної сили та набуло статусу остаточного.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Міністерства юстиції України та Начальника Управління внутрішнього аудиту цього Міністерства та просив:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Мін`юсту щодо не призначення службового розслідування на вимогу позивача згідно з п. 1 Порядку проведення службового розслідування з метою встановлення обставин, причин та умов внесення до Табелю обліку використання робочого часу за січень 2013 року Управління внутрішнього аудиту недостовірних відомостей, зняття безпідставних звинувачень у відсутності позивача на роботі, не нарахування та не виплати йому заробітної плати за 22.01.2013;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Начальника Управління внутрішнього аудиту Мін`юсту щодо внесення до офіційного документа Табелю обліку використання робочого часу управління внутрішнього аудиту за 22.01.2013 недостовірних відомостей щодо відсутності позивача на роботі протягом робочого часу;

- зобов`язати Мін`юст провести нарахування та виплату позивачу заробітної плати за 22.01.2013 та внести відповідні зміни у Табель обліку використання робочого часу за січень 2013 року Управління внутрішнього аудиту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у Табелі обліку використання робочого часу управління внутрішнього аудиту Мін`юсту за січень 2013 року відповідачами були вказані недостовірні відомості. Крім того, з метою зняття безпідставних звинувачень у відсутності на роботі, позивач звернувся до відповідача з проханням провести службове розслідування, але таке звернення було залишене без задоволення, що, на думку позивача, свідчить про порушення відповідачами норм чинного законодавства України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 у справі № 826/10521/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014, у задоволенні вищевказаних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.09.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на зазначені судові рішення.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у справі № 826/10521/13-а, суд виходив з того, що у Табелі обліку використання робочого часу управління внутрішнього аудиту за січень 2013 року у рядку навпроти прізвища позивача за 22.01.2013 проставлена позначка "І" інші причини неявки. Ця відмітка зроблена на підставі повістки про виклик до Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2012 для участі в судовому засіданні у справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування рішення. Тобто відсутність позивача на робочому місці 22.01.2013 була обумовлена його особистою участю у судовому засіданні з питань особистого характеру.

Також суд зазначив, що порядок обліку робочого часу працівників визначається наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці". Відмітки у табелі про причини неявок на роботу чи про фактично відпрацьований час, про роботу в надурочний час робляться на підставі документів оформлених належним чином. Так, наприклад, на підставі довідки-виклику до суду у табелі можна зробити відмітку "І" інші причини неявки.

Діючим законодавством не передбачено збереження середнього заробітку за місцем роботи працівників, що викликаються до адміністративного суду, за час їх відсутності на роботі. В даному випадку працівник може звернутися до роботодавця із заявою про встановлення неповного робочого часу з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівника. Однак, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач до роботодавця з такою заявою не звертався.

Крім того, суд констатував, що Мін`юстом були перевірені факти, викладені позивачем в листі від 03.06.2013, та за результатами перевірки встановлено відсутність підстав для проведення службового розслідування. Відтак відсутні підстави для висновку про протиправність дій (бездіяльності) відповідача щодо не проведення службового розслідування на вимогу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015, провадження у цій адміністративній справі зупинялося на підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 156 КАС України (у попередній редакції КАС) до набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/10521/13-а.

Водночас суди дійшли висновку, що справи є взаємопов`язаними та випливають з аналогічних правовідносин з приводу правомірності внесення до офіційного документа Табелю обліку використання робочого часу управління внутрішнього аудиту Мін`юсту за 22.01.2013 недостовірних, на думку позивача, відомостей стосовно його відсутності на роботі протягом робочого часу.

Отже, вищезазначеними ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2014 та Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 підтверджено преюдиційний характер рішення суду у справі № 826/10521/13-а та його безпосередній вплив на результати розгляду цієї адміністративної справи.

Ба більше, як можна побачити зі змісту позовної заяви та наведеного у ній обґрунтування позовних вимог, сам позивач визнає значення рішення суду у справі № 826/10521/13-а для оцінки питання щодо наявності обов`язку відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за 22.01.2013.

Однак при цьому позивач помилково вважає, що йому було відмовлено у задоволенні позову виключно з процедурних підстав та через обрання неналежного способу захисту своїх порушених прав, оскільки у рішенні суду зазначено про те, що відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації; негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Суд вважає, що наведені висновки стосувалися оцінки твердження позивача щодо недостовірності відомостей, внесених до Табелю обліку використання робочого часу управління внутрішнього аудиту за січень 2013 року. Однак комплексний аналіз змісту відповідного судового рішення та ухвалене судом рішення по суті заявлених позовних вимог свідчать про те, що суд не погодився із доводами позивача щодо протиправності внесення таких відомостей до Табелю та вважав, що ці дії відповідачів були законними і обумовлювалися участю позивача в судовому засіданні в особистій справі і, як наслідок, необхідністю обліку цього факту відміткою "І", тобто як неявка на роботу з інших причин.

Щодо рішення Печерського районного суду м. Києва від 12.11.2013 у справі № 757/19693/13-ц, то таке не має самостійного значення для вирішення цієї справи, оскільки цим рішенням позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні цивільного позову до Міністерства юстиції України про спростування недостовірної інформації з тих мотивів, що ініційований позивачем спір за своєю правовою природою є спором щодо виплати працівнику (службовцю) заробітної плати та/або відсутність особи на робочому місці, який вирішується в порядку адміністративного судочинства з огляду на характер правовідносин та склад учасників.

Тобто вказане судове рішення дозволило позивачу звернутися до суду з адміністративним позовом у цій справі, який був прийнятий до розгляду. Проте таке рішення ніяк не доводить підставності заявлених позовних вимог.

Отже, рішенням суду у справі № 826/10521/13-а, яке набрало законної сили та є обов`язковим для врахування під час розгляду цієї справи, підтверджується правомірність дій Мін`юсту щодо внесення до Табелю обліку використання робочого часу управління внутрішнього аудиту даних про відсутність позивача на роботі 22.01.2013 з причин його участі у судовому засіданні, не пов`язаному з виконанням службових обов`язків.

Водночас саме табель обліку робочого часу є підставою для нарахування працівникам заробітної плати, допомоги з тимчасової непрацездатності, сум за період щорічних відпусток, інших виплат. Складений і підписаний відповідальною за ведення табеля особою та погоджений керівником організації, табель подається до бухгалтерії.

З огляду на викладене суд доходить висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не нарахувавши та не виплативши йому заробіток за 22.01.2013, оскільки правових підстав для вчинення таких дій у відповідача не було.

Ураховуючи наведене, суд також відхиляє посилання позивача на те, що протягом робочого дня 22.01.2013 він був відсутній на роботі лише з 10:00 до 13:00 год, а тому має право на оплату праці за інші робочі години (відпрацьований робочий час).

Оцінку цим доводам вже надано у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2013 у справі № 826/10521/13-а, в якій зазначено про те, що законодавство не передбачає збереження середнього заробітку за місцем роботи працівників, що викликаються до суду, за час їх відсутності на роботі. Працівник може звернутися до роботодавця із заявою про встановлення неповного робочого часу з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівника. Проте позивач з такою заявою до відповідача не звертався.

Таким чином, вказаним судовим рішенням фактично констатовано неможливість оплати праці позивача за 22.01.2013, як за неповний робочий день.

Цей висновок додатково підтверджується формою табеля обліку використання робочого часу управління внутрішнього аудиту Мін`юсту, яка передбачає облік робочого часу працівників у робочих днях, а не робочих годинах.

Факт оплати праці саме за відпрацьовані робочі дні не заперечується і самим позивачем.

Водночас будь-яких доказів, які б свідчили про роботу позивача на умовах неповного робочого часу з оплатою праці відповідно до відпрацьованого робочого часу матеріали справи не містять.

Відтак, надавши відповідачу судову повістку про виклик на судове засідання в особистій справі, позивач не міг не усвідомлювати, що його відсутність на роботі з цих причин буде кваліфікована роботодавцем як "інші причини" неявки, без нарахування заробітної плати за цей день у цілому.

Тому присутність позивача на роботі 22.01.2013 і виконання ним службових обов`язків упродовж тих робочих годин, про які зазначає позивач (навіть якщо вважати, що цей факт дійсно мав місце, хоча, як вже зазначалося вище, облік робочого часу здійснюється виключно на підставі даних табелю і відповідач не допускав неправомірних дій під час його заповнення щодо позивача, що підтверджено рішенням суду), відповідну поведінку позивача необхідно розцінювати як добровільну і таку, що не створює для відповідача передбаченого законодавством обов`язку щодо оплати праці.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати за 22.01.2013.

Решта позовних вимог є похідними, а тому також не підлягають задоволенню.

За змістом положень статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити.

У зв`язку з прийнятим рішенням та враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач не має права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно з положеннями Закону України від 16.07.2024 № 3863-IX "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, місцезнаходження: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001).

Повне рішення суду складено 04.06.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович