Ухвала суду № 127849829, 21.05.2025, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 204/3992/23

Номер провадження 1-кп/201/231/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року м. Дніпро

Соборного районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3

захисників обвинуваченого адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане на стадії судового розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дебальцеве, Донецької області, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

Під час судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

В обґрунтуваннядоводів клопотанняпрокурор посилався на те, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, звертаючи особливу увагу суду на фактичні обставини та характер інкримінованих злочинів, які свідчать про суспільну небезпеку та вчинені в інтересах РФ у розрізі підготовки її до збройної агресії проти України.

Необхідність продовження ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлена наявністю передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, які на даний час не зменшилися.

Зокрема, ризик можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду обумовлений тяжкістю обвинувачення, серед іншого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за яке передбачене покарання у вигляді 15 років позбавленні волі з конфіскацією майна.

Тож невідворотність покарання за злочини вже сама по собі є підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

До того ж, фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_6 злочинів свідчать про підвищену суспільну небезпеку, оскільки вчинені в інтересах Російської Федерації у розрізі підготовки її до збройної агресії проти України. Обставини інкримінованих ОСОБА_6 злочинів свідчать про зв`язок останнього з представниками країни агресора, тому існує ризик, що перебуваючи на волі, останній може виїхати за межі країни або на тимчасово окуповані території.

Крім того, ОСОБА_6 мав паспорт громадянина Російської Федерації, що суттєво збільшує ризик переховування від суду з метою уникнення відповідальності. Не зважаючи на їх вилучення вказане свідчить про зв`язок ОСОБА_6 з РФ. Тому, з наявністю в Україні воєнного стану у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об`єктивних причин значно знижується (ухвала Дніпровського апеляційного суду від 30.04.2025 по справі №204/3992/23, провадження №11-кп/803/1843/25).

Ризик можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 вчинити інше кримінальне правопорушення або ж продовжити вчинення інкримінованих злочинів обумовлений специфікою інкримінованих останньому злочинів, зокрема, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, які за своїми часовими параметрами мають триваючий характер, у тому числі, 2 епізоди державної зради, що вказує на систематичність, тотожність і однотипність виконуваних дій обвинуваченим в контексті його протиправної діяльності, що вказує на схильність ОСОБА_6 до вчинення злочинів такої категорії.

Доводячи існування заявлених у клопотанні ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності, яку слід передбачити та справдженню якої упередити.

Зауважив на тому, що тривалість судового розгляду в даному провадженні викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом обвинувачення та доказів, що належить дослідити, що саме по собі не утворює підстав для звільнення з під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.

Також прокурор вказав на те, що відсутність, на даний час фактів втечі обвинуваченого та невчинення ним нових кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого зумовлена дієвістю обраного та продовженого запобіжного заходу, який незважаючи на сплив часу є виправданим, що знайшло своє відображення у перевірці відповідних рішень суду першої інстанції Дніпровським апеляційним судом.

Окремо, прокурор посилався на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, яка передбачає, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Згідно з абз. 2 ст. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

З огляду на обставини провадження та підвищену суспільну небезпеку злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , сторона обвинувачення вважає, що запобіжний захід у вигляді застави не буде здатен забезпечити належну процесуальну поведінку останнього. Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, слід зазначити, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою с дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб та інтересам держави, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Особисте зобов`язання або домашній арешт (у т.ч. із застосуванням електронних засобів контролю) не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість і характер інкримінованих злочинів та встановлені ризики, оскільки не зможе запобігти його контактуванню за допомогою гаджетів та мережі інтернет із представниками РФ, на виконання завдань яких та із використанням вказаних технологій він згідно пред`явленого обвинувачення надавав допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. Окрім іншого, виконання судових рішень про застосування саме таких запобіжних заходів за усталеною судовою практикою передбачає обов`язок обвинуваченого прибувати до суду за першим викликом, повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, а також виконувати інші вимоги суду та/або прокурора задля забезпечення обвинуваченим належної процесуальної поведінки та виправдання достатності застосування запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Утім, з огляду на обставини справи та особу обвинуваченого, зазначене унеможливлено через неналежну поведінку самого обвинуваченого під час судового розгляду, тому суд та/або прокурор (в разі застосування особистого зобов`язання чи домашнього арешту) не мають гарантій очікувати від ОСОБА_6 його належної процесуальної поведінки, та не мають достатніх можливостей забезпечувати її. Зокрема, неможливість застосування таких запобіжних заходів обумовлена саме деструктивною поведінкою обвинуваченого, направленою на перешкоджання розумних строків судового розгляду, а також яка проявляється в безпосередньому ухиленні ОСОБА_6 від отримання відповідних клопотань прокурора під приводом суб`єктивної негативної оцінки відомостей, викладених в обвинувальному акті та матеріалах кримінального провадження, постійних неетичних висловлюваннях в бік представників прокуратури, а також численних ігнорувань зауважень суду, невиконанні своїх обов`язків, передбачених ст.329 КПК України як особи, присутньої в залі судового засідання, у т.ч. в порушення ч. 3 даної норми закону зверненнях до головуючої за ім`ям та по-батькові, а не «Ваша честь» або «Шановний суд». Тобто, зневажливе ставлення обвинуваченого до прокурора та суду, постійне порушення в залі судових засідань своїх обов`язків як сторони по справі, непідкорення вимогам головуючої, посилює ризики переховування ОСОБА_6 від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання, оскільки унеможливлює контроль суду та прокурора (в разі застосовування застосування запобіжних заходів, не пов`язаних із триманням під вартою) за його процесуальною поведінкою, у т.ч. вимагати його явку за першою вимогою, повідомляти про зміну місця проживання тощо.

Неможливість застосування особистої поруки обумовлена відсутністю таких заяв від осіб, які заслуговують на довіру чи особисту довіру.

Оцінюючи в сукупності викладене, інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню вищезазначених ризиків з боку обвинуваченого ОСОБА_6 , а тому просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення розміру застави.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання, просив його задовольнити та продовжити ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави з підстав, викладених у клопотанні.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 під час свого виступу оголосив заперечення проти поданого прокурором клопотання про продовження його підзахисному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в яких не погодився із доводами сторони обвинувачення.

Зокрема, доводи сторони обвинувачення стосовно неналежної та деструктивної поведінки його підзахисного, в тому числі, нібито порушення ОСОБА_6 порядку в судовому засіданні, невиконання ним процесуальних обов`язків, що призводить до затягування судового розгляду або неможливості його розгляду тощо, захисник ОСОБА_4 вважав необґрунтованими, некоректними висловлюваннями та фактично суб`єктивним ставленням прокурора до поведінки ОСОБА_6 . Тож, єдине, що його підзахисний зобов`язаний це своєчасне з`являтися до суду і не перешкоджати розгляду справи.

При цьому, прокурору можливо і не подобається детальне дослідження доказів та матеріалів досудового розслідування, але сторона захисту надала суду достатньо доказів, які спростовують доводи прокурора щодо причетності ОСОБА_6 до вчинення злочину проти основ Національної безпеки.

Зауважив на тому, що сторона обвинувачення не може спиратися на висновки та рішення ЄСПЛ, оскільки вони стосуються безпосередньо захисту права обвинуваченого, тож таке посилання прокурора є некоректним.

Крім того, захисник ОСОБА_4 вважав некоректним посилання прокурора у клопотанні на рішення Летел`є проти Франції та приділив увагу невідповідності деяких пунктів цього рішення, на які спирався прокурор, процитувавши останні під час свого виступу.

До того ж, захисник ОСОБА_4 зауважив, що прокурор має довести наявність ризиків на які він посилається у клопотанні.

Посилаючись на численні рішення та практику Європейського суду з прав людини, як частину національного законодавства, висновки рішень Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 14 від 19.12.2014 року «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» щодо необхідності перевірки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого злочину особою, відносно якої порушено питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, доведення стороною обвинувачення заявлених ризиків такими доказами, які не залишатимуть жодних сумнівів щодо їх існування, неприпустимості формального підходу до складання клопотання та необхідності з плином часу наведення у ньому конкретних фактів та доказів на підтвердження викладених обставин, а також нових мотивів та обґрунтувань, які виправдовують продовження найсуворішого запобіжного заходу, захисник ОСОБА_4 зауважив, що прокурор цих вимог не дотримався і знов подав необґрунтоване, безпідставне клопотання, зміст якого постійно дублюється, що є безумовним порушенням права на захист ОСОБА_6 .

При наданні оцінки ризикам вважав, що прокурор зобов`язаний довести, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. При цьому, прокурор має навести конкретні спроби та намагання обвинуваченого вчинити певні дії, спрямовані на переховування від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення тощо, а також довести існуючі ризики таких спроб не зменшилися або залишилися на тому ж рівні. Проте, на переконання захисника, прокурор не дотримався вимог закону та не навів у своєму клопотанні конкретних спроб (намірів) його підзахисного вчинити певні дії.

Окрім цього, захисник ОСОБА_4 посилався на практику ЕС стосовно того, що ризики мають бути не абстрактними, вони повинні нести конкретний характер та відповідати наданим прокурором доказам. Проте, прокурором не надано жодних доказів в обґрунтування існування заявлених ризиків. Тим більше, ризик переховування від суду не може бути обґрунтованим лише тяжкістю покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим. Ризик можливих спроб його підзахисного ОСОБА_6 продовжити кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, зокрема, ведення на окупованій території господарської діяльності, з плином часу та з урахуванням обставин сьогодення втратив свою актуальність, оскільки жодна особа не зможе вести господарську діяльність на непідконтрольних України територіях, фізично перебуваючи на території держави.

Посилання сторони обвинувачення на наявність суспільного інтересу у цьому кримінальному провадженні, на думку захисника ОСОБА_4 , є недоведеним та абстрактним.

До того ж, захисник ОСОБА_4 посилався на необґрунтованість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, зокрема, за ст. 111 КК України, що ґрунтується фактично на інформації, вилученої з мобільного телефону його підзахисного, яка в подальшому була направлена до Міністерства Оборони України та Ради Національної Безпеки для проведення відповідної експертизи. За результатами експертизи встановлено, що надана на дослідження інформація не несе загрози національній безпеці нашої держави, як і витік означеної інформації не несе такої загрози. На підтвердження цих доводів сторона захисту вже надавала копію експертного висновку державного експерта з питань таємниць, заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України ОСОБА_7 № 17\2022 від 04 жовтня 2022 року. На думку захисника, ці обставини значеною мірою зменшують заявлені прокурором ризики. Факт змови його підзахисного з представником нашої розвідки нічим не підтверджений, це висловлювання є абстрактним. До того ж, стаття 111 КК України є політичною та серйозною, а тому слід дуже прискіпливо відноситися до такої категорії справ.

Низка доводів захисника ОСОБА_4 фактично зводилася до аналізу висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, в тому числі, неконкретності та суперечності його формулювання, незгоди із правовою кваліфікацією діянь, що інкримінуються обвинуваченому, яку сторона захисту вважає невірною, зокрема, дії пов`язані із сплатою податків на тимчасово окупованій території мають бути кваліфіковані за ст. 111-4 КК України, а не за ст. ст. 258-3, 258-5 КК України, невідповідності встановлених органом досудового розслідування обставин, викладених у клопотанні та обвинувальному акті, правовій кваліфікації дій ОСОБА_6 , а також до тверджень про відсутність вагомих доказів, якими підтверджується причетність його підзахисного до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

В цьому контексті, захисник ОСОБА_4 зауважив на тому, що в матеріалах досудового розслідування, зокрема, з 25 по 30 томи, які містять зібрані упродовж 2016-2018 років матеріали, наявні докази на спростування висунутого його підзахисному обвинувачення, які прокурор навмисно не надає суду.

Захисник ОСОБА_4 зауважив на тому, що його підзахисний ОСОБА_6 перебуває під вартою вже більше трьох з половиною років без альтернативного запобіжного заходу, що, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів та неправильної правової кваліфікації дій його підзахисного, є невиправданим.

Разом з тим, на думку захисника ОСОБА_4 , стороною обвинувачення не доведено, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти заявленим у клопотанні ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 .

Тож, підсумовуючи свій виступ захисник ОСОБА_4 зазначив, що клопотання прокурора не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, суперечить висновкам, викладеним у рішеннях ЄСПЛ, складено формально, наведені у ньому ризики є абстрактними, жодного доводу на підтвердження того, що ці ризики можуть справдитися клопотання не містить, тому просив застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави з носінням електронного засобу контролю та покладенням відповідних обов`язків. При цьому, посилався на можливість його підзахисного проживати у м. Дніпро та бути працевлаштованим, що підтверджується раніше наданими документами, зокрема, нотаріально завіреною згодою громадянки, прізвище якої він не пам`ятає, на тимчасове користування її житловим приміщенням та гарантійним листом Адвокатського об`єднання «КД та Партнери» щодо працевлаштування ОСОБА_6 .

Захисник ОСОБА_5 заперечував проти поданого прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу відносно його підзахисного, вважаючи його необґрунтованим, та просив відмовити у його задоволенні.

У своєму виступі посилався на необґрунтованість обвинувачення його підзахисного у вчиненні інкримінованих злочинів та достатність факторів, які спростовують висунуте його підзахисному обвинувачення. До того ж, стверджував, що докази сторони обвинувачення, які вже досліджені є очевидно недопустимими, зокрема, що стосується пред`явленого обвинувачення за ст. 111 КК України, з огляду на обставини незаконного затримання ОСОБА_6 , вилучення мобільного телефону тощо, тому суд мав прийняти таке рішення вже на цьому етапі судового провадження і тоді це було б безумовною підставою для застосування альтернативного запобіжного заходу. Крім того, презентації щодо летальних апаратів не є інформацією з обмеженим доступом, конфеденційною інформацією або ж такою, що містить державну таємницю. Тож, з огляду на наведене, з урахуванням вже досліджених доказів, захисник ОСОБА_5 не вбачав підстав для незастосування альтернативного запобіжного заходу.

В цьому контексті доводи захисника ОСОБА_5 зводилися до аналізу висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, незгоди із правовою кваліфікацією інкримінованих його підзахисному дій, а також до стверджень про відсутність доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень за ознаками ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

За наведених обставин захисник ОСОБА_5 зауважив на необґрунтованості обвинувачення та відсутності доказів на підтвердження винуватості його підзахисного у вчиненні інкримінованих злочинів.

Також звернув увагу суду на особистість його підзахисного, який має нерухоме майно, права на частину у статутному капіталі ТОВ «Атлантіс Груп» та інший бізнес, що свідчить про певний зв`язок ОСОБА_6 з державою, позитивні характеристики, наявність міцних соціальних зв`язків, нагородження його підзахисного заохочувальною відзнакою ГУР МО України «Вогнепальною зброєю» та є автором книги, в якій висвітлював проблеми з оборонним комплексом нашої держави. Наведені обставини, на думку захисника, повністю нівелюють ризик можливих спроб його підзахисного переховуватися від суду.

Тим більше, з огляду на усталену практику ЕСПЛ про наявність наміру ухилитися від суду можуть свідчити судимості, покази свідків або інших осіб, придбання квитків, отримання віз, неявка до слідчого у минулому. Втім, жодних таких фактів прокурором у клопотанні не наведено. До того ж, вважав, що виправдовувати ризик можливих спроб ОСОБА_6 переховуватися від суду наявністю у нього паспортів РФ не є обґрунтованим, оскільки, з огляду на досліджений наказ ГУР про відзнаку його підзахисного, останній не може повідомити про обставини їх отримання.

Стосовно ризику можливих спроб ОСОБА_6 вчинити інше кримінальне правопорушення або ж продовжити інкриміновані злочини, захисник ОСОБА_5 зауважив на тому, що виправдовувати наявність цього ризику складністю кримінального провадження, великим обсягом обвинувачення та доказів, які слід дослідити, є неприпустимим.

Підсумовуючи свій виступ захисник ОСОБА_5 спираючись на відсутність кожного складу злочинів, що інкримінуються його підзахисному, просив повністю відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію своїх захисників.

У своєму виступі ОСОБА_6 цитував попереднє судове рішення про продовження йому строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та піддав його суб`єктивному аналізу, посилаючись на те, що суддя діє в інтересах прокурора, постановляючи такі рішення.

Подане прокурором клопотання називав «сміттям» та стверджував, що справа відносно нього є сфальсифікованою. При цьому, намагався створити уявлення про те, що всі учасники судового провадження, суддя та прокурор нібито обізнані про те, що ця справа є сфабрикованою і жодних доказів на підтвердження інкримінованих йому злочинів не має.

Посилався на те, що в слідчому ізоляторі 120 затриманих за подібними обвинуваченням у справах, більшість з яких є сфабрикованими, про що йому особисто розповів полковник контррозвідки під час їх спілкування.

Повідомив, що він не подав заяву на обмін, хоча йому пропонували, втім, його честь та гідність важливіше за все. На даний час майже третина готується на обмін і він міг би поїхати з цими людьми, але єдине, що він має на меті довести свою невинуватість перед судом.

Стверджував, що суд зневажливе ставиться до нього та його захисників, та звісно в черговий раз підтримає цей «пасквіль», оскільки всі пам`ятають п`ятницю 13 жовтня, коли суддю викликали з відпустки і вона була змушена постановити ухвалу про продовження строків тримання під вартою.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до наступного.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

На стадії судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.

Так, надаючи оцінку доводам сторони обвинувачення, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Як слідує з положень ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Частина 2 ст. 331 КПК України регламентує, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Статтею 176КПКУкраїни передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Окремо суд зазначає, що ч. 6 ст. 176 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Згідно зі ст. 177 КПК Україниметою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Окрім того,статтею 178 КПК Українипри вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених уст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставінаданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати здійсненню судового провадження розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2023 року до обвинуваченого ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 21.07.2023 року, без визначення розміру застави, який був в подальшому був неодноразово продовжений.

При вирішенніклопотання прокурорапро продовженнязапобіжного заходуу виглядітримання підвартою, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, суд має виходити з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, тобто у державній зраді, нанесенні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, наданні представнику іноземної держави (РФ) допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, у фінансуванні тероризму, наданні активів терористичній організації «ДНР» з метою їх використання для будь-яких цілей вказаної терористичної організації, вчинені за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, в організації сприяння діяльності терористичної організації «ДНР», у службовому підробленні офіційних документів, у легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом в особливо великому розмірі, за обставин, детально викладених в обвинувальному акті, що надійшов до суду.

Розглядаючи доводи прокурора про доцільність продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про щовже неодноразовозазначалося упопередніх судовихрішеннях, суд не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, вважає, що, в даному випадку, є обов`язкова умова conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив злочини, що, на думку суду, підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.

Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується на стадії судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.

Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Тим більше, станом на момент розгляду клопотання стороною обвинувачення не зменшений обсяг попередньо висунутого обвинувачення, тож в цьому контексті, мотиви суду є аналогічними тим, що викладені у попередніх судових рішеннях.

Таким чином, при вирішенні питання про необхідність застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Оцінюючи продовженняіснуваннянаведенихпрокурором ризиків, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, виходячи з наступного.

Так, серед іншого, ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі найнижча межа від восьми років до найвищої межі - п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

При цьому, суд зважає на фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, зокрема, останній згідно висунутого обвинувачення протягом тривалого періоду часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, які ставляться йому у провину, а також, виконуючи завдання представників спецслужб Російської Федерації, забезпечував погіршення умов обороноздатності держави України від нападу країни агресора, шляхом передачі останнім інформації щодо нових військових розробок оборонної здатності держави.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан, а отже, в умовах, що існують в державі, викликаних безпрецедентною військовоюагресієюРосійської Федерації проти України, у обвинуваченого ОСОБА_6 збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об`єктивних причин значно знижується.

Окрім того, як зазначалося у попередніх судових рішеннях, обвинувачений має паспорти Російської Федерації, що підтверджується матеріалами провадження та не заперечує сторона захисту, що, не зважаючи на їх вилучення, свідчить про наявний у ОСОБА_6 зв`язку з Російською Федерацією. Тож, за наявності в Україні воєнного стану у обвинуваченого ОСОБА_6 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже здійснення належного контролю за його поведінкою з об`єктивних причин значно знижується.

Отже, наведене у сукупності із обставинами інкримінованих злочинів, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо виїзду на непідконтрольні Україні території та в подальшому переховуватися на території Російської Федерації.

При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.

Перевіряючи продовження існування передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, насамперед, суд зважає на суть пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, зокрема, останньому згідно обвинувального акту інкримінується протягом тривалого часу спілкування та передача відомостей щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб Російської Федерації, здійснення відрахувань податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій державою агресором території тощо.

Тож ОСОБА_6 будучи на волі, маючи доступ до мережі Інтернет та мобільних додатків, з високою ймовірністю може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора у безпрецедентній воєнній агресії, спрямованій на повалення конституційного ладу України, захвату та знищення як територій України, так і її населення.

Більш того, на підтвердження продовження існування цього ризику свідчать і ті обставини, що відносно ОСОБА_6 є кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, в межах якого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може бути особою, схильною до вчинення протиправних дій, що безумовно характеризує його не з позитивної сторони, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні.

При цьому, судом враховуються і дані про особу обвинуваченого, який до арешту був керівником працюючого підприємства, має нерухомість в України та права у статутному капіталі юридичної особи, постійне місце проживання та неповнолітніх дітей, раніше не судимий, здійснював громадську діяльність та є автором книги, був нагороджений наказом начальника ГУР МО України від 06.08.2021 року заохочувальною відзнакою, які безумовно заслуговують на увагу, проте жодним чином не нівелюють та суттєво не зменшують встановлені судом ризики, а з огляду на висунуте обвинувачення у вчиненні злочинів, в тому числі, проти основ національної безпеки, в умовах оголошеного воєнного стану на території України, зважаючи на виїзди ОСОБА_6 до країни-агресора, лише посилюють встановлені судом ризики, і не можуть слугувати підставою для застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Тим більше, ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, втім, жодним чином не виступили стримуючим фактором у поведінці обвинуваченого.

При цьому, суд зауважує на тому, що наведені вище обставини, як і попередньо висунуте прокурором обвинувачення, станом на момент цього розгляду не змінилися, тож у цьому контексті, і мотиви суду є аналогічними тим, що наведені у попередніх судових рішеннях.

Оцінюючи можливістьзастосування дообвинуваченого іншогобільш м`якогозапобіжного заходуз метоюзапобігання встановленимризикам, суд, насамперед, враховує серйозність обвинувачення, його характер та конкретні обставини, зокрема те, що ОСОБА_6 ставиться у провину, що протягом тривалого часу він спілкувався з представниками іноземної держави та передавав їм відповідні відомості, здійснював фінансування дій країни агресора, а тому з великою ймовірністю може вчиняти аналогічні дії в подальшому. Саме така оцінка стосується перспективних фактів, тож суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Тож, при вирішенні питання можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу суд виходить з того, що з огляду на тяжкість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, особисте зобов`язання не забезпечить його належну процесуальну поведінку та встановлені у цьому рішенні ризики; домашній арешт, з огляду на фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів, зокрема, тривалість спілкування з представниками іноземної держави та передання їм відповідної інформації, здійснення фінансування дій країни агресора,не може виступити дійовим запобіжним заходом та достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 , відносно якого до того ж наявне інше кримінальне провадження, в межах якого до нього застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; заяв про взяття на поруки обвинуваченого дотепер не надходило.

Тим більше, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів безумовно свідчать про підвищену суспільну небезпеку, а наявність висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.111, ч. 3 ст.27 ч. 1 ст.258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5 КК України, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, за наявності ризиків, передбачених у статті 177 КПК України, не передбачає застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Відповідно до частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями109-114-2,258-258-6,260,261,437-442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених устатті 177цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначенийпунктом 5частини першої цієї статті.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, характеру кожного обвинувачення та обставин інкримінованих злочинів, їх підвищеної суспільної небезпеки, особи обвинуваченого та його деструктивної процесуальної поведінки, суд дійшов до висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків, що виправдовує застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Тож, в цьому контексті суд погоджується із обґрунтуваннями сторони обвинувачення.

До того ж, поряд з наведеним, судом враховується і процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 , направлена на затягування розгляду справи, яку останній демонструє упродовж судового провадження.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема, відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження, втім, застосування більш м`яких запобіжних заходів може відтермінувати можливість його виконання, що, з урахуванням особистості обвинуваченого ОСОБА_6 , створює ймовірну можливість вчинення ним позапроцесуальних дій.

В цьому контексті суд зважає на процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 упродовж судового провадження, який неодноразово порушував порядок судового засідання, демонстрував зневажливе ставлення, як до головуючого судді, так і судової системи в цілому, не зважаючи на безліч зауважень, попереджень та роз`яснень положень ст. 330 КПК України, звертався до суду у непередбаченій законом формі (за ім`ям та по-батькові), звинувачував в утриманні його під вартою за вказівками керівництва СБУ, неодноразово зауважував на тому, що навмисно буде порушувати порядок судового засідання задля видалення його з зали судового засідання, адже він не бажає приймати участь у цьому «цирку», а також постійно допускає образливі висловлювання у бік прокурора, внаслідок чого неодноразово був видалений з зали судового засідання.

Втім, суд констатує, що після застосування передбачених ст. 330 КПК України заходів до порушника судового засідання, процесуальна поведінка ОСОБА_6 не змінилася і останній продовжував допускати порушення порядку судового засідання, що є тими обставинами, які у своїй сукупності свідчать про навмисне затягування судового розгляду та незаінтересованість у здійсненні судового провадження у розумні строки.

Така поведінка обвинуваченого супроводжується поданням, як ним безпосередньо, так і його захисниками, безпідставних заяв про відвід головуючого судді (15), прокурора (4), секретаря судового засідання (2) станом на 21.05.2025 року, які здебільшого подаються перед розглядом клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу або перед дослідженням доказів, та з огляду на безпідставність таких заяв, з метою затягування судового розгляду.

Аналізуючи в цілому таку процесуальну поведінку сторони захисту, яка триває упродовж судового провадження, зокрема, подання безпідставних заяв про відвід головуючого судді (15), прокурора (4), секретаря судового засідання (2), нераціональне витрачання процесуального часу, виділеного для слухання справи, зокрема, оголошення у повному обсязі заяв, клопотань, заперечень тощо тривалістю за часом від 15 до 40 хвилин і більше, у зв`язку із чим, судом неодноразово встановлювався часовий регламент для виступу, наполягання на оголошенні у повному обсязі не тільки матеріалів досудового розслідування, які заявлені прокурором, як докази, а навіть і таких матеріалів, як клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування та запобіжного заходу, в той час коли, матеріали досудового розслідування, які мають бути досліджені складають 33 томи, суд констатує, що такі дії спрямовані виключно на затягування судового розгляду цієї справи задля подальшого дорікання надмірним триманням під вартою обвинуваченого.

В цьому контексті, постійні заяви та твердження сторони захисту, що вони не мають на меті затягування цього розгляду виявляються непереконливими та такими, що фактично спростовуються згаданою вище процесуальною поведінкою захисників та обвинуваченого, яка і призводить до тривалого тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.

Тим більше, суд констатує, що незалежно від наявності поважної причини судові засідання постійно відкладаються через неявку сторони захисту, в тому числі, майже всі засідання заплановані на лютий місяць, судове засідання 21 травня 2025 року відкладено за клопотанням залученого ОСОБА_6 захисника ОСОБА_8 , який посилався на отримання ним направлення на ВЛК проходження якої розпочинається з 21 травня 2025 року і може тривати до 14 днів, втім останній не з`явився, що в черговий раз унеможливило продовження дослідження доказів сторони обвинувачення. Тим більше, слід зазначити, що інші захисники обвинуваченого ОСОБА_6 адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечували не тільки проти дослідження доказів за відсутності адвоката ОСОБА_8 , але і проти розгляду клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який є невідкладним, у такий спосіб намагаючись в черговий раз затягнути розгляд справи.

Тож, зважаючи на наведені обставини у їх сукупності, є очевидним, що навіть такий запобіжний захід, як тримання під вартою, у даному випадку, виявляється не здатним забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час судового розгляду та запобігти існуючим ризикам, а тому інші більш м`які запобіжні заходи не будуть дієвими і не забезпечать виконання завдань кримінального провадження, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні і на теперішній час ситуація в цьому контексті не змінилася.

Тому суд погоджується із доводами прокурора про те, що інший більш м`який запобіжний захід не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час судового розгляду та запобігти існуючим ризикам, які з плином часу, з огляду на наведену вище поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 , не тільки не зменшилися, а навіть збільшилися.

Оцінюючи доводи сторони захисту, наведені під час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зазначає наступне.

Доводи сторонизахисту,зокрема,захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,які фактичнозводяться до аналізу висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, в тому числі, неконкретності та суперечності його формулювання, незгоди із правовою кваліфікацією діянь, що інкримінуються обвинуваченому, яку сторона захисту вважає невірною, невідповідності встановлених органом досудового розслідування обставин, викладених у клопотанні та обвинувальному акті, правовій кваліфікації дій ОСОБА_6 , а також до тверджень про відсутність вагомих доказів, якими підтверджується скоєння його підзахисним кримінальних правопорушень за ознаками ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, суд відхиляє та вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, адже відповідно до вимог ст. 368 КПК України питання щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильності правової кваліфікації його дій тощо, вирішується судом лише після дослідження всіх наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку. При цьому, оцінку наданим доказам стосовно їх належності та допустимості суд також має надати в нарадчій кімнаті.

Тим більше, суд наголошує на тому, що розгляд клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу відбувається під час судового розгляду на стадії дослідження доказів, тож суд позбавлений процесуальної можливості надавати їм відповідну правову оцінку в контексті підтвердження або спростування певних обставин обвинувачення, вирішувати питання правильності правової кваліфікації дій, що інкримінуються обвинуваченому, наявності або відсутності у діях ОСОБА_6 складу інкримінованих злочинів тощо.

Не є аргументованими й доводи сторони захисту про необґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 .

Як неодноразово зазначалося у попередніх судових рішеннях, у даному випадку клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується під час підготовчого провадження, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.

Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження запобіжного заходу на стадії судового розгляду вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.

До тогож посилання захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на результати експертизи та інші надані стороною захисту матеріали, які на думку останніх, спростовують обґрунтованість висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, суд не приймає до уваги з наведених вище мотивів.

При цьому, суд зауважує на тому, що під час судового розгляду суд має дослідити, як докази сторони обвинувачення, так і докази сторони захисту, після чого надати їм правову оцінку у їх сукупності під час знаходження у нарадчій кімнаті.

Тож, надання відповідної правової оцінки окремим доказам, вилученим із загальної сукупності матеріалів досудового розслідування, під час судового розгляду є неприпустимим.

Також знаведених уцьому рішеннімотивів судвідкидає доводи захисників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо недоведеності заявлених прокурором ризиків можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, а також зменшення цих ризиків з плином часу.

Доводи сторони захисту стосовно не доведення прокурором, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд відхиляє з наведених у цьому рішенні мотивів та з огляду на процесуальну поведінку обвинуваченого.

Твердження захисника ОСОБА_4 про суб`єктивне ставлення прокурора до поведінки його підзахисного, який, на думку захисника, не допускав порушень порядку у судових засіданнях та демонстрував належну процесуальну поведінку, є хибними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема, журналами судових засідань, в яких зафіксовані численні факти таких порушень з боку ОСОБА_6 , судовими рішеннями постановленими на місці без виходу до нарадчої кімнати про видалення обвинуваченого в порядку ст. 330 КПК України тощо.

Щодо посилань сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою, слід зазначити, що продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16 травня 2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

В той же час, постійно дорікаючи суду надмірним триманням ОСОБА_6 під вартою, процесуальна поведінка сторони захисту навпаки спрямована на затягування судового розгляду цієї справи та свідчить про непереконливість тверджень захисника ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_6 , що вони не мають на меті затягувати цей розгляд.

Посилання сторони захисту та обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що паспорти РФ він отримав нібито за вказівкою керівництва Головного управління розвідки МО України, відрядження до РФ були здійснені виключно в інтересах цієї установи, подробиці яких на даний час обвинувачений не може розголошувати, на цьому етапі судового провадження суд вважає непереконливими з підстав відсутності доказів на підтвердження таких доводів.

Твердження сторони захисту про те, що у 2021 році ОСОБА_6 був нагороджений паном ОСОБА_9 заохочувальною зброєю, судом вже враховувалися при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, втім, само по собі це не спростовує висунуте ОСОБА_6 обвинувачення, не нівелює існуючі ризики і не може слугувати підставою для зміни запобіжного заходу.

Посилання захисника ОСОБА_5 на позитивніхарактеристики ОСОБА_6 ,який доарешту бувкерівником працюючогопідприємства,має нерухомістьв Українита правау статутномукапіталі юридичноїособи,постійне місцепроживання танеповнолітніх дітей,раніше несудимий,здійснював громадськудіяльність тає авторомкниги,був нагородженийнаказом начальникаГУР МОУкраїни від06.08.2021року заохочувальноювідзнакою, безумовно заслуговують на увагу, проте жодним чином не нівелюють та суттєво не зменшують встановлені судом ризики, а з огляду на висунуте обвинувачення у вчиненні злочинів, в тому числі, проти основ національної безпеки, в умовах оголошеного воєнного стану на території України, зважаючи на виїзди ОСОБА_6 до країни-агресора, лише посилюють встановлені судом ризики, і не можуть слугувати підставою для застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Тим більше, ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, втім, жодним чином не виступили стримуючим фактором у поведінці обвинуваченого.

Посилання захисника ОСОБА_4 на можливість його підзахисного проживати у м. Дніпрі, де здійснюється розгляд справи, бути працевлаштованим, що підтверджується наданими ним документами, заслуговують на увагу, втім, не нівелюють встановлені судом ризики та не можуть слугувати підставою для зміни запобіжного заходу або ж визначення розміру застави.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що кримінальне провадження відносно нього сфабриковане працівниками СБУ, як і більшість подібних справ, про йому особисто розповів полковник контррозвідки під час їх спілкування, суд неприймає доуваги, адже наведені обставини у встановленому законом порядку не доведені і нічим не підтверджені.

Низку доводів обвинуваченого ОСОБА_6 , його голослівні заяви та міркування щодо змови співробітників СБУ проти нього, здійснення тиску на головуючого суддю, яка нібито діє в інтересах прокурора, постановляючи рішення про продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тощо, суд залишає без уваги, з підстав абсурдності таких тверджень.

Разом із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, тому судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, також зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».

При цьому, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

Тож, продовження існування встановлених судом обставин у їх сукупності, виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що відповідає і є співмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та застосування більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, а також не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора ОСОБА_3 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, обвинуваченому ОСОБА_6 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 19 липня 2025 року включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Отже, вирішуючи питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що клопотала сторона захисту, суд, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, в тому числі, і у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України, які пов`язані із державною зрадою, організацією сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» та фінансуванням тероризму та безумовно мають підвищену суспільну небезпеку, приходить до однозначного висновку про неможливість, у даному випадку, визначати розмір застави обвинуваченому.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31, 32, 174, 176-178, 183, 194, 196, 331, 369-372 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Застосований до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 (шістдесят) днів до 19 липня 2025 року включно.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою є 19 липня 2025 року включно.

Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали о 10 годині 00 хвилин 26 травня 2025 року.

Суддя: ОСОБА_1