Рішення № 127838667, 24.04.2025, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/353/25

Провадження № 2-756/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2025 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Сташків Т.Г.,

при секретарі Мазуренко В.Є.,

за участю прокурора Курінного С.О.,

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності та реєстрації земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року прокурор в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство «Ліси України», у якому просив:

-усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею 8,91 га, шляхом визнання недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації №1805 від 30.11.2007, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 15-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Красненської сільської ради Обухівського району Київської області, в частині передачі земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 845 від 30.05.2008 в частині затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_12 ;

-усунути перешкоди власнику державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора: № 5072661 від 16.08.2013, № 5022091 від 15.08.2013, № 4988611 від 14.08.2013, № 4991006 від 14.08.2013, № 5025280 від 15.08.2013, № 4982170 від 14.08.2013, № 5028515 від 15.08.2013 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:07:002:0028, 3223185100:07:002:0024, 3223185100:07:002:0030, 3223185100:07:002:0025, 3223185100:07:002:0026, 3223185100:07:002:0027 площею по 0,99 га кожна, та з кадастровим номером 3223185100:07:002:0032 площею 1,98 га, із припиненням речових прав;

-№ 342873 від 12.02.2013 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:04:003:0034 площею 0,99 га, із припиненням речових прав;

-усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223185100:07:002:0024, 3223185100:07:002:0025, 3223185100:07:002:0026, 3223185100:07:002:0027, 3223185100:07:002:0030 площею по 0,99 га кожна, з кадастровим номером 3223185100:07:002:0028 площею 0,9898 га, з кадастровим номером з кадастровим номером 3223185100:07:002:0032 площею 1,98 га, та з кадастровим номером 3223185100:04:003:0034 площею 0,99003 га.;

-стягнути з відповідачів судові витрати у вигляді судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 1805 від 30.11.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 15-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Красненської сільської ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження громадянам видано державні акти на права власності на земельні ділянки площею 0,99 га кожна, яким присвоєно кадастрові номера:

- ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0028 державний акт серії ЯЖ № 040459, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100021 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_13 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0024 державний акт серії ЯЖ № 040441, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100020 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_6 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0023 державний акт серії ЯЖ № 040318, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100036 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_7 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0030 державний акт серії ЯЖ № 040466, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100086 від 23.01.2008 року;

- ОСОБА_8 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0025 державний акт серії ЯЖ № 040442, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100035 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_9 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0026 державний акт серії ЯЖ № 040445, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100040 від 23.01.2008 року;

- ОСОБА_10 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0027 державний акт серії ЯЖ № 040458, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100085 від 23.01.2008 року;

- ОСОБА_11 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0029 державний акт серії ЯЖ № 040463, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100039 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_12 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:04:003:0034 державний акт серії ЯЖ № 036801, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100018 від 17.01.2008 року.

У подальшому, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 845 від 30.05.2008 року затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, у т.ч. ОСОБА_12 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Красненської сільської ради та змінено цільове призначення земельної ділянки, що перебували у власності останнього, у зв`язку з чим останній отримав новий державний акт серії ЯЕ № 995368 від 02.07.2008 на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185:004:03:0034 площею 0,99 га для ведення індивідуального садівництва.

Далі, ОСОБА_12 згідно договору купівлі-продажу № 669 від 12.02.2013 року відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:004:03:0034 площею 0,99 га на користь ОСОБА_1 (яка і залишається її власником на даний час), про що приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 342873 від 12.02.2013 року.

Також, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:07:002:0023 та 3223185100:07:002:0029 на підставі договорів купівлі-продажу від 29.11.2008 року за №№6482, 6474 перейшло до ОСОБА_14 , який об`єднав вказані земельні ділянки в одну земельну ділянку площею 1,98 га та якій присвоєно кадастровий номер 3223185100:07:002:0032, у зв`язку з чим останньому видано державний акт серії ЯК № 693068, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010991600796 від 16.06.2009 року.

Також, ОСОБА_10 згідно договору купівлі-продажу від 06.05.2011 за №874 відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0027 на користь ОСОБА_15 , про що на державному акті здійснено відмітку про перехід права власності.

У подальшому, вищезазначені земельні ділянки ОСОБА_16 та ОСОБА_15 на підставі договорів купівлі продажу від 16.08.2013 за № 1430, від 15.08.2013 року №№ 1398, 1403, 1408, від 14.08.2013 №№ 1377, 1382, 1367, відчужено на користь ОСОБА_3 , про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 5072661 від 16.08.2013, № 5022091 від 15.08.2013, № 4988611 від 14.08.2013, № 4991006 від 14.08.2013, № 5025280 від 15.08.2013, № 4982170 від 14.08.2013, № 5028515 від 15.08.2013.

Разом з цим установлено, що передані громадянам земельні ділянки відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення, які не можуть передаватись у приватну власність. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:07:002:0028, 3223185100:07:002:0024, 3223185100:07:002:0030, 3223185100:07:002:0025, 3223185100:07:002:0026, 3223185100:07:002:0027, 3223185100:07:002:0032 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення та розташовані в межах державного лісового фонду (квартал 81 виділа 16, 17, 20, 22 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року та квартал 81 виділа 15, 16, 17, 19, 21 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року), а земельна ділянка 3223185100:04:003:0034 частково накладається на землі лісогосподарського призначення та розташована в межах державного лісового фонду (квартал 81 виділ 5 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року та квартал 81 виділа 5, 6, 33 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року), що за чинним законодавством, свідчить про їх віднесення до земель лісогосподарського призначення, що унеможливлює перебування даних ділянок у приватній власності.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 24.01.2025 року позовну заяву лишено без руху, надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 05.02.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

12.03.2025 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Сухарко А.В. подано до суду відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначила, що у даній справі немає передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутись до суду за захистом інтересів держави, а тому у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави у даній справі. Враховуючи викладене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

12.03.2025 року через підсистему «Електронний Суд» від Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив, що під час подання позовної заяви прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді в особі вказаного органу, оскільки із державної власності протиправно вибули земельні ділянки лісового фонду, а тому просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

12.03.2025 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сухарко А.В. до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності, як обґрунтована тим, що загальна позовна давність становить три роки від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим, позовні вимоги обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органів державної влади і саме держава відповідальна за прийняття її органами незаконних правових актів й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Уперше факт відчуження земельних ділянок органами державної влади мав місця у 2008 році, у цьому ж році був отриманий акт на земельну ділянку тому саме від цієї дати почався перебіг строку позовної давності. У подальшому, земельна ділянка відчужувалась, про що було внесено відповідний запис в Державний реєстр речових прав, а до суду з даним позовом позивач звернувся у 2025 року, тобто із порушенням (близько 17 років) установленого законом трирічного строку позовної давності. Враховуючи викладене, просила відмовити у задоволенні позову.

28.03.2025 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сухарко А.В. надійшли письмові пояснення, у яких представник відповідача зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів розташування спірних земельних ділянок на землях лісогосподарського призначення. Спірні земельні ділянки відведені у власність на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 1805 від 30.11.2007 року, тобто за 12 років до затвердження матеріалів лісовпорядкування, що використовуються прокуратурою як докази у даній справі. Планшети та Проекти організації лісового господарства, що долучені до матеріалів справи не містять на собі відомостей щодо наявності перетину меж спірних земельних ділянок з межами земель лісогосподарського призначення. Також, з долучених до цивільної справи Планшетів вбачається, що конфігурація і межі кварталу 81 постійно різняться, в залежності від року проведення лісовпорядкування, тому твердження позивача про наявність у матеріалах справи доказів відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення у 2007 років є безпідставні. Крім того, вважає, що заявлений прокурором позов, зокрема про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, у контексті обставин справи, викладених у позовні заяві, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, тобто, позивачем обрано неправильний спосіб захисту.

Ухвалою від 31.03.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор Курінний С.О. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача Обухівської районної державної адміністрації Київської області Заставенко А.В. у судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника Обухівської РДА.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Сухарко А.В. щодо задоволенні позовних вимог заперечила, просила врахувати заяву про застосування строків позовної давності та позицію, викладену у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, відзиву, клопотань чи заяв не подавав.

Представник третьої особи ДП «Ліси України» у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань не подав.

Суд, заслухавши прокурора та представника відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, а також оцінивши наявні докази у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 5, 6 ст.263ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що розпорядженням розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 1805 від 30.11.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 15-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Красненської сільської ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження громадянам видано державні акти на права власності на земельні ділянки площею 0,99 га кожна, яким присвоєно кадастрові номера, а саме:

- ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0028 державний акт серії ЯЖ № 040459, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100021 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_5 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0024 державний акт серії ЯЖ № 040441, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100020 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_6 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0023 державний акт серії ЯЖ № 040318, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100036 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_7 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0030 державний акт серії ЯЖ № 040466, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100086 від 23.01.2008 року;

- ОСОБА_8 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0025 державний акт серії ЯЖ № 040442, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100035 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_9 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0026 державний акт серії ЯЖ № 040445, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100040 від 23.01.2008 року;

- ОСОБА_10 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0027 державний акт серії ЯЖ № 040458, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100085 від 23.01.2008 року;

- ОСОБА_11 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0029 державний акт серії ЯЖ № 040463, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100039 від 17.01.2008 року;

- ОСОБА_12 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:04:003:0034 державний акт серії ЯЖ № 036801, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100018 від 17.01.2008 року.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 845 від 30.05.2008 року затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, у т.ч. ОСОБА_12 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Красненської сільської ради та змінено цільове призначення земельної ділянки, що перебували у власності останнього, у зв`язку з чим останній отримав новий державний акт серії ЯЕ № 995368 від 02.07.2008 на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:004:03:0034 площею 0,99 га для ведення індивідуального садівництва.

ОСОБА_12 згідно договору купівлі-продажу № 669 від 12.02.2013 року відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:004:03:0034 площею 0,99 га на користь ОСОБА_1 (яка і залишається її власником на даний час), про що приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 342873 від 12.02.2013 року.

Право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:07:002:0023 та 3223185100:07:002:0029 на підставі договорів купівлі-продажу від 29.11.2008 року за №№6482, 6474 перейшло до ОСОБА_14 , який об`єднав вказані земельні ділянки в одну земельну ділянку площею 1,98 га та якій присвоєно кадастровий номер 3223185100:07:002:0032, у зв`язку з чим останньому видано державний акт серії ЯК № 693068, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010991600796 від 16.06.2009 року.

ОСОБА_10 згідно договору купівлі-продажу від 06.05.2011 за №874 відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:07:002:0027 на користь ОСОБА_15 , про що на державному акті здійснено відмітку про перехід права власності.

У подальшому, вищезазначені земельні ділянки ОСОБА_16 та ОСОБА_15 на підставі договорів купівлі продажу від 16.08.2013 за № 1430, від 15.08.2013 року №№ 1398, 1403, 1408, від 14.08.2013 №№ 1377, 1382, 1367, відчужено на користь ОСОБА_3 , про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 5072661 від 16.08.2013, № 5022091 від 15.08.2013, № 4988611 від 14.08.2013, № 4991006 від 14.08.2013, № 5025280 від 15.08.2013, № 4982170 від 14.08.2013, № 5028515 від 15.08.2013.

Прокурор вказує, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 1805 від 30.11.2007 було прийняте з порушенням меж компетенції, унаслідок чого первинне набуття права власності на спірні земельні ділянки для індивідуального садівництва відбулося з порушенням вимог земельного та лісового законодавства. На його думку, ці ділянки належать до земель державної власності лісогосподарського призначення. Суд частково поділяє наведені доводи, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Так, статтею 55Земельного кодексуУкраїни визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст.84Земельного кодексуУкраїни у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст.56Земельного кодексуУкраїни громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст.57Земельного кодексуУкраїни земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7Лісового кодексуУкраїни визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54Лісового кодексуУкраїни облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положеньЛісового кодексуУкраїни до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Відповідна правова позиція з приводу того, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлена судами вищої інстанції, зокрема у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, та постановах Великої Палати Верховного Суду у від 07.11.2018у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-и, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі №369/1777/13-ц.

Так, за інформацією філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 03.09.2024 № 94/20.14-1-2024 установлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:07:002:0028, 3223185100:07:002:0024, 3223185100:07:002:0030, 3223185100:07:002:0025, 3223185100:07:002:0026, 3223185100:07:002:0027, 3223185100:07:002:0032 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення та розташовані в межах державного лісового фонду (квартал 81 виділа 16, 17, 20, 22 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року та квартал 81 виділа 15, 16, 17, 19, 21 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року), а земельна ділянка 3223185100:04:003:0034 частково накладається на землі лісогосподарського призначення та розташована в межах державного лісового фонду (квартал 81 виділ 5 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року та квартал 81 виділа 5, 6, 33 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року). Погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок не надавалось.

Таким чином, факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.

Окрім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 23.06.2023 № 576 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223185100:07:002:0028, 3223185100:07:002:0024, 3223185100:07:002:0030, 3223185100:07:002:0025, 3223185100:07:002:0026, 3223185100:07:002:0027, 3223185100:07:002:0032, 3223185100:04:003:0034, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року відноситься до лісів Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і частково розташовані у кварталі 81 вказаного лісництва.

Вищевказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».

Крім того, відомості про приналежність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією з кадастрової карти Національної кадастрової системи України, згідно якої спірні земельні ділянки частково знаходиться в межах шару «Ліси».

У свою чергу, Відповідно до статті 1Закону України«Про Державнийземельний кадастр» кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 35цього Закону кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, Автономна Республіка Крим). Викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.

Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

У постанові Верховного суду від 20.06.2023 по справі № 420/4540/22 зроблено висновок про те, що дані з Google Maps, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google, а також набором застосунків, побудованих на основі цього сервісу й інших технологій Google, можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших джерел, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність.

Аналогічні висновки можна застосувати і до відомостей, розміщених у картографічній базі даних Національної кадастрової системи України, ведення якої забезпечує уповноважений державний орган - Держгеокадастр.

Таким чином, наведені вище докази у своїй сукупності вказують на приналежність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

Суд погоджується із позицією прокурора, що розташування спірних земельних ділянок, які перебувають у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у межах кварталу 81 Обухівського лісництва за чинним законодавством, свідчить про їх часткове віднесення до земель лісогосподарського призначення.

Територіям земель лісогосподарського призначення законодавець надав особливий, виключний статус.

Так, відповідно до ст.1Лісового кодексуУкраїни ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Частиною 5 ст.116Земельного кодексуУкраїни визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За інформацією Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 03.09.2024 № 94/20.14-1-2024, підприємство згоду на вилучення із постійного користування підприємства спірних земельних ділянок не надавало.

Таким чином, громадянами отримано у власність земельні ділянки, яка частково накладається на землі лісогосподарського призначення, без згоди землекористувача, всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст.3Земельного кодексуУкраїни земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексомУкраїни встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Крім цього, згідно ч. 5 ст.149Земельного кодексуУкраїни районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст.122Земельного кодексуУкраїни Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Отже, рішення про вилучення спірних земельних ділянок має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказане свідчить про те, що відбулось розпорядження землею лісового фонду без вилучення її з держлісфонду уповноваженим органом держави на підставі ст. ст. 142, 149 Земельного кодексу України.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст.20Земельного кодексуУкраїни зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Стаття 57Лісового кодексуУкраїни визначає вимоги щодо порядку та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 Земельного кодексу України.

При цьому, згідно з ч. 3 ст.57Лісового кодексуУкраїни (у редакції на час зникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Враховуючи викладене, у даному випадку спірні земельні ділянки набуті у приватну власність всупереч порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, визначеному ст. 20 Земельного кодексу України, ст.57Лісового кодексуУкраїни без погодження відповідним органом державної влади з питань лісового господарства.

Встановлено, що спірні земельні ділянки на момент їх відведення частково перебували у державній власності та відносилася до земель лісогосподарського призначення, а також щодо такої землі діяли обмеження, разом з тим, останні відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення, оскільки Кабінет Міністрів України також рішень про зміну цільового призначення земельних ділянок та їх відведення у приватну власність не приймав.

Разом з тим, встановлене судом порушення порядку, передбаченого законодавством, при передачі земельних ділянок у власність саме по собі не є безумовною підставою для припинення права власності відповідачів. Застосування такого наслідку можливе лише за умови, якщо буде доведено недобросовісність набувача, тобто якщо останній знав або повинен був знати про протиправність набуття права. Таким чином, ключовим критерієм у вирішенні питання про збереження або припинення права власності є «добросовісність відповідача» як власника земельної ділянки.

Прокурор вказав, що позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено обороноздатної. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене. Враховуючи те, що спірні земельні ділянки приватної форми власності частково накладаються на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є заявления негаторного позову про визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Разом з тим, суд вбачає підстави для такого висновку.

Негаторний позов - це позов про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. І умовами його пред`явлення є: 1) позивач є власником речі; 2) поведінка відповідача є протиправною; 3) на момент пред`явлення позову протиправна поведінка має тривати і перешкоджати користуватися майном його власнику.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексуУкраїни треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Зважаючи на зазначене, можна стверджувати, що негаторний позов можна пред`являти у разі, коли захищаються прав власника земельної ділянки водного і природо-заповідного фонду, щодо земель лісогосподарського фонду застосується віндикація.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Підстави для пред`явлення негаторного позову відсутні, оскільки відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є законними власниками спірних земельних ділянок, що підтверджується наявністю державної реєстрації права власності. Крім того, з боку відповідачів відсутня будь-яка протиправна поведінка, а отже, відсутня і її тривалість як необхідна умова для такого позову.

Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Позовна вимога є вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що регулюється статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

У цьому разі майно може бути витребувано від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, положення статті 388ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Суд вважає, що належним способом захисту в цій справі могло б бути виключно пред`явлення позову про часткове витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційного позову.

При цьому, суд хоче зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у справі 362/2707/19 відступила від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділене в натурі.

Отже, суд доходить висновку, що у даній справі належним способом захисту прав та інтересів держави могло бути пред`явлення позову про часткове витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційного позову. Застосування такого способу захисту вимагало б від прокурора надання додаткових доказів, на підставі яких можливо було б визначити точну площу та конфігурацію тієї частини земельної ділянки, що накладається на землі лісового фонду. Проте саме такий спосіб захисту забезпечує можливість реалізації державного інтересу без надмірного втручання у право власності відповідача на іншу частину спірної земельної ділянки, яка не належить до земель лісового фонду та правомірно зареєстровані за відповідачами.

Неправильний вибір способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові. У цій справі це призводить до того, що суд позбавлений можливості здійснити оцінку трьох ключових критеріїв, які необхідно враховувати при аналізі сумісності втручання держави у право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний або публічний інтерес; а також чи є застосований захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним поставленим цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Так, КЦС ВС у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Згідно зі ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ з питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Отже, неправильно обраний спосіб захисту позбавляє відповідача його права на перевірку судом трьох критеріїв, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання держави в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Отже, позбавлення цих прав відповідача є несумісним із його правом на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, враховуючи неправильно обраний спосіб захисту, який позбавляє суд можливості всебічно оцінити обставини справи та захистити законні права та інтереси сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Оскільки судом встановлено, що прокурором обрано неправильний спосіб захисту, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову саме з цієї підстави та не розглядає питання застосування строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12,76, 81,89, 133, 137, 141,259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності та реєстрації земельних ділянок, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Т.Г.Сташків