Ухвала суду № 127835649, 03.06.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання прийняття позову до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі

03 червня 2025 р. справа №520/12969/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) доДержавної установи "Харківська виправна колонія (№ 43)" (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, адміністративний орган, владний суб"єкт, орган публічної адміністрації)про1) визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в повному обсязі за період з 05.03.2022 р. до 08.10.2022 р. в розмірі 30000,00 грн щомісячно; 2) зобов`язання Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 у повному обсязі додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 05.03.2022 р. по 08.10.2022 р. в розмірі 30000,00 грн на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум,

встановив:

Позов надійшов до суду 21.05.2025р. і ухвалою суду від 23.05.2025р. був залишений без руху у зв`язку з недоліками в оформленні позову та надано час для усунення недоліків шляхом подання до суду уточненої позовної заяви із зазначенням в позовних вимогах календарної дати, з якої відповідач повинен здійснити повинен здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168; юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин в частині позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ №168 від 28.02.2022р. за період 19.07.2022р.-08.10.2022р.

До суду 29.05.2025р. від заявника надійшла уточнена позовна заява із зазначенням в позовних вимогах календарної дати, з якої відповідач повинен здійснити повинен здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168.

02.06.2025р. до суду від заявника надійшла заява про поновлення строку, обґрунтовуючи яку зазначено, що під час за час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу охорони Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» при нарахуванні та виплаті щомісячного грошового забезпечення заявнику не надавались розрахункові відомості та заявник не був ознайомлений із видами та сумами належних нарахувань. У зв`язку з цим на підставі статті ст.233 Кодексу законів про працю України відлік тримісячного строку звернення до суду просить відраховувати з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а саме з дня отримання відповіді на запит Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)» про надання довідки про доходи за час проходження служби в ДУ «Харківська виправна колонія (№43)».

Вирішуючи питання наявності підстав для відкриття провадження в адміністративній справі за сформульованими заявником вимогами, суд виходить за таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах наявні ознаки звернення до суду із пропущенням строку звернення до суду з даним позовом.

Так, відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

У розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України предмет ініційованого заявником спору охоплюються суспільними відносинами з проходження особою публічної служби.

Тому строк звернення до суду у даному випадку установлений ч.5 ст.122 КАС України і складає один місяць.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли на ці відносини з частині оплати праці може бути поширена дія положень ст.233 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.

Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд повторно наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.

Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №460/17052/21, де указано, що: 1) положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців); 2) Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні; 3) право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022р.) не обмежене будь-яким строком.

До того ж саме таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного Суду від 03.08.2023р. по справі №280/6779/22.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024р. у справі № 990/156/23.

В контексті спірних правовідносин суд звертає увагу, що правовідносини з приводу проходження громадянином України публічної служби в органах та підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби України унормовані, насамперед, приписами Закону України від 23.06.2005р. №2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах та підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Так, згідно з ч.5 ст.23 Закону України від 23.06.2005р. №2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суд відзначає, що структура, види та розміри складових елементів грошового забезпечення співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України, а також підстави, приводи і процедури обчислення грошового забезпечення співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України деталізовані нормами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.) та нормами Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (затверджено наказом міністерства юстиції України від 28.03.2018р. №925/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.03.2018р. за №377/31829; далі за текстом - Порядок №925/5).

Пунктом 17 розділу І Порядку №925/5 передбачено, що грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу виплачується за поточний місяць - раз на місяць до 20 числа (з урахуванням пункту 11 цього розділу).

Отже, грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 є щомісячним грошовим платежем, після отримання якого заявник не позбавлений фізичної можливості вдатись до перевірки відповідності отриманої грошової суми арифметичному розміру заробітку за минулий календарний місяць, відповідності нарахувань умовам несення публічної служби та приписам офіційно оприлюднених та загальнодоступних актів права.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд зазначає, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з військової служби), а у момент настання календарної дати, коли субєктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.

Суд також зазначає, що згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці" та ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.110 Кодексу законів про працю України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Окрім того, згідно з ст.49 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

З наведених норм права, які є офіційно оприлюдненими, загальнодоступними та відповідають вимозі юридичної якості слідує, що законодавцем запроваджено механізм дієвого та ефективного контролю з боку працівника за правильністю нарахування і виплати роботодавцем заробітної плати.

Відсутність факту практичної реалізація публічним службовцем цього механізму свідчить про пасивне ставлення до стану власних прав (інтересів) і не є поважною причиною поновлення пропущеного строку на звернення до суду.

Тож, розв"язуючи питання про існування у найманого працівника фізичної можливості довідатись про нараховані за обліками суб"єкта права - роботодавця грошові платежі суд повторно наголошує, що спеціальною нормою права відносно випадку виплати коштів у якості поточної оплати праці є положення ст.110 Кодексу законів про працю України, якими передбачено отримання письмового повідомлення про поточну оплату праці, а саме: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Натомість, положення ст.116 Кодексу законів про працю України є застосовними відносно випадку отримання найманим працівником повідомлення про суми, належні виключно у зв"язку із звільненням з роботи (припиненням служби), котрі не включають і об"єктивно не можуть включати недотриманих (на думку найманого працівника) сум з оплати праці за увесь період проходження публічної служби, що не призначені, не обчислені, не нераховані та не включені до бухгалтерського обліку роботодавця у якості невиконаних минулих зобов"язань з оплати праці.

Відтак, приписи ст.ст.116, 233 Кодексу законів про працю України є незастосовними відносно вимог про виплату поточної заробітної плати (поточного грошового забезпечення).

Позов до суду подано - 21.05.2025р., тобто поза межами тримісячного строку згідно з ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ в частині позовних вимог про виплату додаткової винагороди з 19.07.2022р. по 08.10.2022р.

Тривалість пропуску строку звернення до суду у межах спірних правовідносин є значною.

Згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обовязків.

Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.

Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов`язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.

Суд враховує, що відповідно до розділу IV Порядку №925/5 у разі переміщення (вибуття, прибуття) осіб рядового або начальницького складу органів та установ, курсантів та слухачів навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби України право на отримання грошового забезпечення дає грошовий атестат за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку.

Грошовий атестат видається в усіх випадках переміщення по службі особи рядового чи начальницького складу до іншого органу або установи, у тому числі у разі направлення до навчальних закладів та наукових установ на навчання, для подальшого проходження служби до військових формувань і правоохоронних органів, а також у разі відрядження до державних органів із залишенням на службі.

Якщо грошовий атестат за будь-яких обставин під час вибуття не було видано, фінансовий підрозділ органу або установи, де отримувала грошове забезпечення особа рядового чи начальницького складу, зобов`язаний протягом 14 календарних днів після вибуття особи рядового чи начальницького складу надіслати цей документ до її нового місця служби.

Грошовий атестат видається особі рядового чи начальницького складу під підпис у журналі реєстрації грошових атестатів за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку.

Номер грошового атестата повинен відповідати порядковому номеру запису у журналі реєстрації грошових атестатів.

У грошовому атестаті особа рядового чи начальницького складу своїм підписом підтверджує правильність записів щодо проведених розрахунків.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд висловився про те, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з позовом відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Враховуючи доводи позивача у поданій 02.06.2025р. заяві суд звертає увагу, що заявником доказів отримання грошового атестату із зазначенням дати отримання до матеріалів позову не подано.

Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною 6 ст.161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Доводи заявника з приводу строку звернення до суду у даному конкретному випадку наразі не можуть бути визнані переконливими та достатніми у розумінні п.5 ч.1 ст.171 КАС України для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду, але зміст обраних заявником аргументів явно та очевидно не виключає ймовірності існування дійсних перешкод у своєчасному зверненні до суду, а тому обґрунтованість цих доводів підлягає перевірці доказами, котрі мають знаходитись у відповідача і не можуть бути витребувані судом на даному етапі відправлення правосуддя.

Оскільки матеріали позову за іншими критеріями не містять явних та очевидних у розумінні ст.ст.21, 25, 26, 45, 160, 161, 171, 172 КАС України перешкод для початку процедури вирішення ініційованого спору у порядку адміністративного судочинства, то суд вважає за справедливе прийняти рішення про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.4 ст.12 та ч.4 ст.257 КАС України на ініційований спір не поширюється дія імперативного правила відносно форми адміністративного судочинства.

Ознак існування значного суспільного інтересу до розгляду справи не виявлено.

Наміру взяти участь в усному слуханні справи заявник не висловив, клопотання про форму судочинства не подав.

Причина виникнення спору, характер відносин, обсяг та зміст обставин - предмету доказування, сформульована заявником матеріально-правова вимога та доводи позову не спричиняють виникнення потреби у проведенні усного слухання справи.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 121-123, 160, 161, 171, 175, 241-243, 248, 256, 257, 262, 295 КАС України, суд

ухвалив:

1.Прийняти позов до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі. Роз`яснити, що надсилання процесуальних документів або учасникам справи, або представникам учасників справи буде здійснюватись або відповідно до ч.5 ст.18 КАС України з урахуванням правового висновку постанови Верховного Суду від 08.02.2024р. у справі №480/8341/22, або за указаними у відповідних процесуальних документах адресами учасників справи (у разі відсутності обов"язку здійснювати реєстрацію електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі). Сповістити, що інформація відносно справи може бути отримана за посиланням: http://court.gov.ua/fair/sud2070.

2.Здійснювати розгляд та вирішення справи одноособовим складом суду у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справи.

3.Зобов`язати відповідача подати до суду: 1) відзив на позов, де чітко та однозначно зазначити про те, які з викладених у позові обставин визнаються, а які заперечуються; 2) усі докази на підтвердження власних аргументів проти позову, а також повного, вичерпного і всебічного висвітлення обставин спору та спростування доводів заявника, зокрема, але не виключно: докази про ознайомлення заявника із наказом про звільнення з публічної служби; докази вручення заявнику щомісячних розрахункових листів за період проходження служби з 19.07.2022р. по 08.10.2022р. у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України; докази вручення заявнику грошового атестату при звільненні; докази про проходження заявником публічної служби із відображенням дати зарахування на кожну нову штатну посаду та звільнення/переміщення/переведення; документи про грошове забезпечення заявника, документи про призначення, нарахування та виплату заявникові додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у період 05.03.2022р.-08.10.2022р.; докази виплати/невиплати 05.03.2022р.-08.10.2022р. додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 26.02.2022р. №168 керівнику та атестованим спеціальними званнями співробітникам Державної установи «Харківська виправна колонія №43» тощо; 3) письмові пояснення та докази з приводу існування поважних причин ненадання відзиву на позов, 4) заяви про наявність наміру на вчинення відповідної процесуальної дії, котра залежить виключно від розсуду особи (подання відповіді на відзив та заперечень тощо) - у строк не пізніше 15 днів з дати одержання цієї ухвали.

4. Запропонувати сторонам справи подати до суду: відповідь на відзив та заперечення протягом трьох календарних днів від одержання відповідних процесуальних документів від іншої сторони справи разом з доказами про таку дату; заяви про наявність наміру на вчинення відповідної процесуальної дії, котра залежить виключно від розсуду особи (подання відповіді на відзив та заперечень тощо) - у строк не пізніше 15 днів з дати одержання цієї ухвали. Роз`яснити, що про неможливість подання доказів слід письмово повідомити суд протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

5.Роз`яснити наявність процесуальних прав і обов`язків, передбачених ст.44, 45, 47, 60, 131 КАС України та неприпустимість як зловживання процесуальними правами, так і недобросовісного виконання процесуальних обов`язків.

6.Роз`яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.

Суддя А.В. Сліденко