Рішення № 127835173, 03.06.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 червня 2025 року м. Рівне№460/1175/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач 2), за змістом якого просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення №172350006134 від 25.11.2024;

-зобов`язати призначити та виплачувати пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення до Пенсійного органу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Досягнувши необхідного віку для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення такої, однак отримав відмову у її задоволенні, мотивовану відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні радіоактивного забруднення.

Ухвалою суду від 03.02.2025 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 10.02.2025 продовжено процесуальний строк, встановлений судом для усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, а тому вона вважається поданою у день її первинного подання до суду.

Ухвалою суду від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 09.05.2025 продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 03.03.2025 для подання відзиву на позовну заяву на п`ятнадцять днів з дня отримання даної ухвали.

Відповідачі своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористалися, жодних заяв до суду від відповідачів не надходило.

Суд з`ясував зміст та підстави заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Удрицьк Дубровицького району Рівненської області. Зареєстроване місце проживання з 28.01.1997 село Удрицьк, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області 12.09.2000.

Позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 26.08.1993.

Довідкою від 14.11.2024 №1250-02-17, виданою Миляцькою сільською радою Сарненського району Рівненської області підтверджено, що позивач дійсно з 26.04.1986 по 05.09.1987 та з 01.05.1990 по 31.05.1990 та з 31.05.1992 і по даний час зареєстрований та постійно проживає в с.Удрицьк Сарненського району Рівненської області, яке віднесене до 3 категорії гарантованого добровільного відселення.

19.11.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за результатами розгляду якої 25.11.2024 прийнято рішення №172350006134 про відмову в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 25 років та відсутністю факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993.

У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 54 роки 1 місяць 1 день. До періодів (роботи) проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання з 01.09.1986 по 30.03.1990, оскільки населений пункт, де заявник навчався не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення 8 місяців 1 день, всього прожила у зоні гарантованого добровільного відселення 32 роки 6 місяців 15 днів. Страховий стаж становить 23 роки 10 місяців 20 днів. До страхового стажу не враховано період роботи з 04.11.1994 по 31.12.2003 згідно з дублікатом трудової книжки від 26.06.2012 серія НОМЕР_3 , оскільки запис про роботу передує даті заповнення дубліката трудової книжки. Страховий стаж, починаючи з 01.01.1998 враховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04.11.1994 по 31.12.2003 необхідно надати уточнюючу довідку про роботи, видану на підставі первинних документів та довідку про реорганізацію. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату 19.10.2035.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до ст.49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у виді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.

При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Відтак, зміст вищезазначених положень свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:

- наявності у цієї особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;

- наявності у цієї особи необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років.

При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Згідно з довідкою від 14.11.2024 №1250-02-17, виданою Миляцькою сільською радою Сарненського району Рівненської області позивач дійсно з 26.04.1986 по 05.09.1987, з 01.05.1990 по 31.05.1990 та з 31.05.1992 по даний час зареєстрований та проживає в с.Удрицьк Сарненського району Рівненської області.

Довідкою від 29.03.1993 №14 підтверджено, що позивач дійсно працював тимчасовим робочим малого підприємства «Полісся» з 02.08.1992 по 29.12.1992. Місцезнаходження даного підприємства с.Удрицьк, що підтверджується кутовим штампом на такій довідці.

Втім, згідно диплому НОМЕР_4 від 30.03.1990 позивач навчався Ляховичському радгосп-технікумі Держагропрому БРСР з 01.09.1986 по 30.03.1990.

Згідно даних військового квитка серії НОМЕР_5 від 20.05.1990, позивач в період з 20.05.1990 по 20.05.1992 проходив службу в лавах Радянської Армії.

Відтак, вказані періоди навчання та військової служби не підлягають врахуванню в період постійного проживання в зоні забруднення, оскільки норма статті 55 Закону № 796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні.

Відповідну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23.

При цьому, в контексті обставин цієї справи, суд також враховує, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23.

Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року справі №572/456/17, виходячи з того, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення, наголосив, що під час розгляду справи щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ потрібно перевірити, чи постійно проживав або постійно працював позивач у зоні гарантованого добровільного відселення.

Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв`язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Отже, період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 11 місяців 29 днів, що є не достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Суд враховує твердження позивача, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, вважає за необхідне вказати, що вказаним Законом №796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.

Таким чином, суд погоджується з висновками Пенсійного органу про не підтвердження позивачем факту постійного проживання (роботи) станом на 01.01.1993 не менше 3-х років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на зменшення пенсійного віку.

При цьому, проживання (робота) позивача на території зони гарантованого добровільного після 01.01.1993 вже не має вирішального значення.

Також, зі змісту рішення від 25.11.2024 №172350006134 про відмову в призначенні пенсії вбачається, що орган Пенсійного фонду до страхового стажу позивача не врахував період роботи з 04.11.1994 по 31.12.2003 згідно з дублікатом трудової книжки від 26.06.2012 серія НОМЕР_3 , оскільки запис про роботу передує даті заповнення дубліката трудової книжки.

З цього приводу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.

Досліджуючи зміст трудової книжки НОМЕР_3 , суд зауважує, що така містить всю необхідну інформацію про роботу позивача, а саме про дати прийняття на роботу та звільнення з неї, назви посад, тобто про періоди зайнятості позивача на відповідних роботах, а також про підстави внесення відповідних записів.

Достовірність внесеної інформації підтверджена підписами уповноважених осіб роботодавців, які скріплені печатками підприємств, тому у суду відсутні будь-які підстави для сумніву в достовірності внесених до трудової книжки даних.

Однак, недотримання роботодавцем порядку ведення трудової книжки не може ставитися в провину власнику трудової книжки та позбавляти її права на соціальний захист. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці, не залежали та не залежать від волевиявлення позивача.

Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд також враховує, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а.

Суд враховує, що вказані вище недоліки не стали перешкодою для подальшого внесення до трудової книжки відомостей про прийняття позивача на роботу та про звільнення після видання відповідних наказів, тобто визначальних відомостей про факт зайнятості позивача на відповідних роботах у відповідному періоді.

В свою чергу органом Пенсійного фонду не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Керуючись вище вказаними правовими висновками Верховного Суду, суд вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах, а тому органом Пенсійного фонду безпідставно не зараховано періоди роботи позивача, підтверджені трудовою книжкою НОМЕР_3 , з 04.11.1994 по 31.12.2003, до його страхового стажу.

Крім того суд зауважує, що трудова книжка серії НОМЕР_3 від 26.06.2012 (а.с. 19-22) містить відмітку "Дублікат", тому в даному випадку у суду відсутні сумніви щодо наявності у позивача стажу роботи в періоди з 04.11.1994 по 31.12.2003.

Період роботи позивача з 04.11.1994 по 24.08.2007 підтверджується довідкою від 19.12.2024 №09-27/39, виданою Головним управлінням Держпродспоживслужби в Рівненській області.

Більш того, суд зазначає, згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Зі змісту викладених положень слідує, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення органом Пенсійного фонду дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах.

Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови в їх врахуванні при призначенні пенсії.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04.11.1994 по 31.12.2003.

Водночас, суд зауважує, що питання зарахування стажу роботи особи до її страхового стажу безпосередньо пов`язане із її правом на призначення пенсії, адже страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку та на підставі документів, наданих особою для призначення такої пенсії, а тому реалізація права на зарахування такого страхового стажу виникає у особи виключно за наявності у неї права на пенсію.

Відтак, незважаючи на встановлення судом обставин щодо неправильного врахування органом Пенсійного фонду стажу роботи з 04.11.1994 по 31.12.2003 до його страхового стажу, підстав для зобов`язання Пенсійного органу зарахувати такий стаж у суду немає, оскільки на момент звернення до органу Пенсійного фонду позивач не набув права на призначення пенсії за віком, а відтак сам по собі факт неврахування відповідних періодів роботи позивача до його страхового стажу не призвів до протиправної відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обствини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У сукупності викладених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл.,29013. ЄДРПОУ/РНОКПП 21318350)

Повний текст рішення складений 03.06.2025.

Суддя Олег ГРЕСЬКО