Рішення № 127834610, 03.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/2924/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного центру кіберзахисту Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 20.11.2018 року №0326721309,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві від 20.11.2018 №0326721309 з підстав незаконності застосування штрафних санкцій та пені. Позивач стверджує, що податковий борг, за несвоєчасну сплату якого нараховані штрафні санкції та пеню, відсутній, так як єдиний соціальний внесок позивачем у 2015 році сплачено у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон) та визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок №399).

Пунктами 4-7 Порядку №399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідаційною комісією 20.09.2024 скеровано дану справу до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 року, адміністративну справу за № 640/2924/19 передано на розгляд судді Одеського окружного адміністративного суду Стефанову С.О.

Позиція позивача обґрунтовується наступним.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ГУ ДФС у м. Києві прийнято до Державного центру кіберзахисту та протидії кіберзагрозам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України рішення №0258561309 від 07.09.2018р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21.01.2015р. до 21.08.2018р. у розмірі 278414,94 грн., яка складається із штрафу у розмірі 263904,20 грн. та пені у розмірі 14510,74 грн. Не погоджуючись із даним рішенням, позивач оскаржив його у відповідності до «Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі стати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015р. №1124 (далі - Порядок №1124).

Державна фіскальна служба України прийняла рішення про результати розгляду скарги від 22.10.2018р. №19118/5/99-99-11-02-02-25 (далі - Рішення про скасування), відповідно до якого: «Оскаржуване рішення винесено без врахування заяви Скаржника про перерахування помилково сплачених коштів, що призвело до невірного розрахунку пені. Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 07.09.2018р. №0258561309 ГУ ДФС у м. Києві вирішено скасувати та вважати відкликаним з дня прийняття даного рішення, скаргу ДЦКЗ Держспецзв`язку від 20.09.2018р. №64/11-2775 - задовольнити частково, зобов`язати ГУ ДФС у м. Києві винести та направити нове рішення, з урахуванням вищевикладеного, відповідно до вимог чинного законодавства.».

Таким чином, відповідно до Закону України від 08.07.2010р. №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464), орган доходів і зборів вищого рівня, скасував рішення №0258561309 від 07.09.2018р.

Отже, за заявою позивача, відповідач мав би здійснити вчасне повернення та перерахування коштів з відповідного рахунку 3719 на рахунок позивача, зазначений у заяві, відкритий в органі Казначейства. Цього насправді не відбулося, оскільки відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів, в електронному кабінеті позивача, станом на 26.12.2018р., значилась переплата у сумі 234914,75грн. та відсутня будь-яка заборгованість зі сплати ЄСВ. Натомість, відповідачем безпідставно було сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018р. №Ю-191323-17.

Дана вимога була також оскаржена до ДФС України, а результатом розгляду скарги ДФС України прийнято рішення про розгляд скарги, щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018р. №Ю-191323-17 ГУ ДФС у м. Києві.

Незважаючи на вмотивоване оскарження вищезазначених рішень («...вирішено скасувати та вважати відкликаним...», «...сума боргу зазначена в оскаржуваній вимозі не обліковуються...» та «...предмет оскарження відсутній».), відповідачем прийнято до позивача нове рішення №0326721309 від 20.11.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21.01.2015р. до 21.08.2018р. у розмірі 265517,42 грн., яка складається із штрафу у розмірі 251874,31 грн. та пені у розмірі 13643,11 грн. Рішення отримано Центром кіберзахисту 22.11.2018р. Це рішення отримано без супровідного листа та без жодного пояснення про його прийняття/застосування.

Таким чином, зважаючи на те що сума боргу не обліковуються, рішення скасовано та відкликано оскільки предмет оскарження відсутній позивач розцінює винесене відповідачем рішення №0326721309 від 20.11.2018 року, як таке, що не може бути виконаним та не підлягає задоволенню.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним.

Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що з матеріалів справи вбачається, що Державний центр кіберзахисту Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України належним чином не виконувались норми ст. 9 Закону № 2464, а саме, єдиний внесок з 21.01.2015 по 21.08. 2018 року сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку. За порушення термінів сплати єдиного внеску ГУ ДФС у м. Києві винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 20.11.2018 року №0326721309 відповідно до вимог чинного законодавства.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року прийнято справу № 640/2924/19 до розгляду. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Замінено відповідача на його правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Призначено перше судове засідання на 14 квітня 2025 року об 12 год. 00 хв. у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 14, у залі судових засідань №30.

14 квітня 2025 року від позивача до суду надійшли додаткові пояснення у справі (вхід. № ЕС/34969/25).

Ухвалою суду на місці, занесеною до протоколу судового засідання від 14 квітня 2025 року вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Станом на 03 червня 2025 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Державний центр кіберзахисту Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України взято на облік платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у відповідності до наказу Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року № 1162.

ГУ ДФС у м. Києві прийнято до Державного центру кіберзахисту та протидії кіберзагрозам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України рішення №0258561309 від 07.09.2018р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21.01.2015р. до 21.08.2018р. у розмірі 278414,94 грн., яка складається із штрафу у розмірі 263904,20 грн. та пені у розмірі 14510,74 грн.

Не погоджуючись із даним рішенням, позивач оскаржив його у відповідності до «Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі стати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015р. №1124 (далі - Порядок №1124).

Державна фіскальна служба України прийняла рішення про результати розгляду скарги від 22.10.2018р. №19118/5/99-99-11-02-02-25 (далі - Рішення про скасування), відповідно до якого: «Оскаржуване рішення винесено без врахування заяви Скаржника про перерахування помилково сплачених коштів, що призвело до невірного розрахунку пені. Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 07.09.2018р. №0258561309 ГУ ДФС у м. Києві вирішено скасувати та вважати відкликаним з дня прийняття даного рішення, скаргу ДЦКЗ Держспецзв`язку від 20.09.2018р. №64/11-2775 - задовольнити частково, зобов`язати ГУ ДФС у м. Києві винести та направити нове рішення, з урахуванням вищевикладеного, відповідно до вимог чинного законодавства.».

Таким чином, відповідно до Закону України від 08.07.2010р. №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464), орган доходів і зборів вищого рівня, скасував рішення №0258561309 від 07.09.2018р.

У рішенні від 22.10.2018р. №19118/5/99-99-11-02-02-25 ДФС України зазначила: «Відповідно до пп.2 п.4 Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016р. №6 (далі - Порядок №6), повернення коштів здійснюється у випадку) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719.

Повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення (далі - Заява) (п. 6 Порядку №6).

Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує Кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок платника, зазначений у Заяві, відкритий у банку або органі Казначейства (п. 8 Порядку №6).».

Отже, за заявою позивача, відповідач мав би здійснити вчасне повернення та перерахування коштів з відповідного рахунку 3719 на рахунок позивача, зазначений у заяві, відкритий в органі Казначейства.

Разом з тим, відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів, в електронному кабінеті позивача, станом на 26.12.2018 р. значилась переплата у сумі 234914,75 грн. та відсутня будь-яка заборгованість зі сплати ЄСВ.

Натомість, відповідачем було сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018 р. №Ю-191323-17.

Дана вимога була також оскаржена позивачем до ДФС України, за результатом розгляду скарги ДФС України прийнято рішення про розгляд скарги щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018 р. №Ю-191323-17 ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до якого: «Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Відповідно до ч.14 ст.25 Закону №2464 оскарження рішення органу доходів і зборів про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх стати до винесення органом доходів і зборів вищого рівня та/або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.

Відповідно до п. б розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 20.04.15р. №449 (далі - Інструкція 449) вимога вважається відкликаною, якщо:

сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;

орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки).

17.10.2018р. в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника проведено коригування сум штрафної санкції та пені, згідно вищезазначеного рішення у зв`язку з оскарженням в адміністративному порядку. Сума боргу зазначена в оскаржуваній вимозі не обліковуються.

Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2018 року №10-191323-17 ГУДФС у м. Києві вважається відкликаною, предмет оскарження відсутній.».

20.11.2018 року ГУ ДФС у м. Києві було прийнято нове рішення №0326721309 від 20.11.2018 року про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21.01.2015 р. по 21.08.2018 р. у розмірі 265517,42 грн., яка складається із штрафу у розмірі 251874,31 грн. та пені у розмірі 13643,11 грн.

Дане рішення також було оскаржене позивачем до ДФС України (копія скарги від 30.11.2018р. №64/12-3519 додана до позову).

Розглянувши, без участі представників позивача, дану скаргу, з урахуванням наведених позивачем доводів, Державна фіскальна служба України надіслала позивачеві лист «Про результати розгляду скарги» від 03.01.2019р. №105/6/99-99-11-05-02-25, відповідно до якого: «Питання порушене в скарзі від 20.09.2018р. №64/11-2775 є фактично повторним та вже вирішено по суті, у розумінні п. 7 розділу І Порядку».

Не погоджуючись із рішенням ГУ ДФС у м. Києві №0326721309 від 20.11.2018 року та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, статті 94 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до положень п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з підпунктами 4.1.4 та 4.1.10 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі ПК України) з поміж принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство є: презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон про ЄСВ) платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Як визначено пунктом 1 частини десятої статті 9 Закону про ЄСВ, днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Крім цього пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Як встановлено судом, у січні 2015 року позивач зобов`язаний був сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування працівників на рахунок №37198201002659 в сумі 7000 грн (218,89 грн. + 6728,30 грн.) та на загальнообов`язкове державне соціальне страхування осіб рядового і начальницького складу Держспецзв`язку (далі військовослужбовці) на рахунок №37198202012659 в сумі 101 768,02 грн.

Внаслідок технічної помилки через схожість номерів рахунків №37198201002659 та №37198202012659 позивач помилково перерахував 101768,02 грн. єдиного внеску для військовослужбовців на рахунок для працівників, замість вірного №37198202012659, що підтверджено копіями платіжних доручень.

Внаслідок помилкового перерахування єдиного внеску, у позивача виникла недоплата по єдиному внеску на рахунку військовослужбовців у розмірі 101768,02 грн. та одночасна переплата на таку ж суму на рахунку працівників.

Проте, в підсумку, за проведеними позивачем в січні платежами по єдиним внескам даний податок було сплачено в повному обсязі та у визначений законодавством строк.

Надалі, позивач самостійно встановивши зазначену вище невідповідність по розподілу єдиних внесків, у квітні 2017 року, направив до ГУ ДФС України заяву із проханням перерахувати помилково сплачені кошти з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , що підтверджено копією заяви.

За результатами розгляду заяви ГУ ДФС у м. Києві здійснило відповідне коригування сум сплачених коштів ЄСВ між двома рахунками.

Також, позивач сумлінно виконав свій обов`язок щодо ведення обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігання таких відомостей в порядку, передбаченому законодавством.

Допущена позивачем помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк і така несплата не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти надалі у будь-якому разі підлягали перерахуванню на відповідні рахунки 3719, відкриті, на ім`я ДФС в Казначействі.

До того ж завдяки сумлінному ставленню позивача до своїх обов`язків як платника єдиного внеску, згодом така помилка була самостійно виявлена та вжито відповідних заходів щодо коригування сум сплачених коштів єдиного соціального внеску.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону про ЄСВ податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

З урахуванням встановлених фактичних обставин суд вважає, що здійснення помилки під час перерахування суми податку до державного бюджету у визначений законодавством строк, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова (але не протиправна). Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті податку не можуть бути підставою для застосування штрафів та санкцій, які були виставлені позивачу відповідачем.

З огляду на вищезазначене і з урахуванням того, що кошти зараховані до Державного бюджету України у визначений законом строк, що свідчить про виконання зобов`язання зі сплати єдиного внеску, своєчасна і в повному обсязі сплата позивачем ЄСВ на інший рахунок для сплати ЄСВ не може бути підставою для застосування штрафу з цих підстав.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що був викладений у постанові від 14.11.2018 року у справі №805/3665/16-а.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №816/591/16, від 21.02.2018 року у справі №813/1008/16, від 14.02.2018 року у справі №816/1254/17, від 12 червня 2018 року у справі № 826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі № 2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18) та у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 №21-377а15.

На підставі викладених обставин, суд вважає, що позивач виконав свій обов`язок визначений підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПКУ, пунктом 1 частини другої статті 6 Закону про ЄСВ щодо нараховування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Стаття 12 Закону Про ЄСВ передбачає, що до завдань центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відносяться зокрема ведення обліку надходжень від сплати ЄСВ шляхом забезпечення його збору, здійснення контролю за сплатою ЄСВ, правильністю нарахування, обчислення і своєчасністю сплати ЄСВ відповідно до законодавства, взаємодія з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування та ін., надання відповідних роз`яснень з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку ЄСВ.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 14 Закону про ЄСВ органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону. Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону про ЄСВ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Так відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції, що діяла на під час спірних правовідносин), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за № 508/26953 (далі Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Згідно з абзацом третім пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до абзацу одинадцятого пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що починаючи з січня 2015 року до вересня 2018 року відповідачем порушувались вимоги Закону про ЄСВ та Інструкції 449, у вигляді бездіяльності, не направленні позивачу вимоги про сплати боргу, як у місяці виникнення недоплати ЄСВ по рахунку військовослужбовців позивача, так і в подальшому, оскільки відповідач із невідомих причин вирішив включити до заборгованості зі сплати ЄСВ крім грудня 2014 року також і: лютий, липень-жовтень, грудень 2015 року; січеньтравень, грудень 2016 року; січеньчервень, жовтень-листопад 2017 року; січень-лютий, травень 2018 року.

Зазначене вбачається із рішення ДФС від 22.10.2018 року № 19118/5/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги ДЦКЗ Держспецзв`язку на рішення ГУ ДФС у м. Києві від 07.09.2018 року № 0258561309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21.01.2015 року по 21.08.2018 року.

З вищевикладених обставин вбачається, що сума боргу згідно з оскаржуваним позивачем рішенням сформувалась виключно з факту однієї помилкової сплати позивачем ЄСВ військовослужбовців на рахунок оплати ЄСВ працівників ДЦКЗ Держспецзв`язку у січні 2015 року (за грудень 2014 року), оскільки відповідно до частини шостої статті 25 Закону про ЄСВ за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Про це ж саме свідчить і те що ДФС у рішенні від 22.10.2018 року № 19118/5/99-99-11-02-02-25 зазначила, що рішення ГУ ДФС у м. Києві від 07.09.2018 року № 0258561309 винесено без врахування заяви скаржника про перерахування помилково сплачених коштів.

За результатами чого сума штрафу і пені в наступному (оскаржуваному позивачем) рішенні ГУ ДФС у м. Києві зменшено.

Суд враховує доводи позивача відносно того, що у випадку належного виконання відповідачем вимог законодавства, про факт помилкової сплати ЄСВ позивач дізнався б отримавши вимогу про сплату боргу в січні лютому 2015 року і зміг би вжити відповідних заходів щодо перерахунку помилково сплачених коштів на вірний рахунок.

На підтвердження повноти та своєчасності сплати позивачем ЄСВ, до УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва надіслано запит щодо надання підтверджуючих документів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску з боку Державного центру кіберзахисту Держспецзв`язку відсутня, для недопущення неефективного використання бюджетних коштів, суд вважає що рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 20.11.2018 року №0326721309 є протиправним та підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги Державного центру кіберзахисту Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача в сумі 3 982,76 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 227, 241-243, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Державного центру кіберзахисту Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 20.11.2018 року №0326721309 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0326721309 від 20.11.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві на користь Державного центру кіберзахисту Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України суму сплаченого судового збору в розмірі 3 982 грн. 76 коп. (три тисячі дев`ятсот вісімдесят дві гривні сімдесят шість копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Державний центр кіберзахисту Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (вул. Юрія Іллєнка, 83б, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 36947982).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011).

Суддя С.О. Cтефанов