Рішення № 127834510, 02.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37435/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2025 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 04.07.2022 року по 20.11.2024 року, а також грошової допомоги для оздоровлення 2022, 2023, 2024 премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.07.2022 року по 20.11.2024 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією втрати частини доходів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що є діючим військовослужбовцем та з 04 липня 2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді фельдшера медичного пункту. На думку позивача, протягом військової служби нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, зокрема встановлення позивачу посадового окладу та окладу за військове звання відбувалось шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14, а не на 1 січня відповідного календарного року, в якому здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення.

Доводи позову мотивовані тим, що у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2022 у справі №826/6453/18 про скасування пункту 6 Постанови КМУ №103, посадовий оклад та оклад за військовим званням розраховується шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року №704.

Ухвалою суду від 09.12.2024 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю вимогам ч. 1 ст. 123, ч. 5 ст. 160, ч. 6 ст. 161 КАС України.

10.02.2025 року до суду від позивача надійшла заява про виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 року разом з уточненою позовною заявою, заявою про поновлення строку звернення до суду та клопотанням про витребування доказів.

Заявою від 10.02.2025 року недоліки адміністративного позову усунуто частково, а саме до суду не було надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 року по 28.08.2024 року.

Ухвалою суду від 05.03.2025 року позивачу продовжено строк на усунення недоліків.

12.03.2025 року до суду від позивача надійшла заява про виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року разом з довідками виданими на ім`я позивача, які підтверджують перебування її на військовій службі в період з 19.07.2022 року по 28.08.2024 року.

Ухвалою суду від 02.04.2025 року поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до суду із цим позовом, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та залучено до участі у справі в якості співвідповідача військову частину НОМЕР_4 .

Цією ж ухвалою витребувано від Військової частини НОМЕР_2 картки особового рахунку ОСОБА_1 за період з 04.07.2022 року по 20.11.2024 року, довідки про нараховану та виплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки, премію, інформацію щодо розміру мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням для нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 04.07.2022 року по 20.11.2024 року, накази про зарахування, переміщення, призначення на посаду ОСОБА_1 , інформацію про повідомлення ОСОБА_1 про нараховані суми грошового забезпечення, інші матеріали в частині, що стосуються спірної бездіяльності.

07.10.2024 року Військовою частиною НОМЕР_4 за допомогою системи «Електронний суд» поданий відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач заперечує щодо задоволення позову, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.

По-перше, відповідач зауважив на пропуску позивачем строку звернення до суду з заявленими позовними вимогами, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

По-друге, військова частина НОМЕР_4 зауважила, що позивачка проходить військову службу саме у військовій частині НОМЕР_2 . Тому дії, до виконання яких суд потенційно може зобов`язати військову частину НОМЕР_4 , є похідними від імовірного визнання судом позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок, тому, у випадку задоволення позову, мають відбуватися без імперативного впливу судового рішення, а на підставі Положення про спільне фінансове господарство, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_4 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.09.2022 № 349.

Щодо суті спірних правовідносин відповідач зазначив, що наразі, всім військовослужбовцям Збройних Сил України встановлені розміри посадових окладів у відповідності до пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови КМУ № 481, що діє з 20.05.2023. При цьому Кабінет Міністрів України не вніс відповідні зміни (для синхронізації (уніфікації) оскаржуваних норм Постанови № 704 з вимогами, що викладені у Рішенні Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 в нову редакцію Постанови № 704, що підтверджується наступним:

- Постанова № 704 є чинною, а пункт 4 є нескасованим, незміненим, і відповідає редакції пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018.

- в подальшому, в Постанову № 704 було внесено зміни, і з 20.05.2023 п. 4 цієї постанови діє у такій редакції:

«установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14».

- в примітках до Додатків № 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 зазначено: «Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704». Жодних інших нормативно-правових актів з цього приводу Кабінет Міністрів України не ухвалював.

Таким чином, за твердженням відповідача, підстави для висновку про наявність у військової частини НОМЕР_2 повноважень застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Військова частина НОМЕР_2 діяла у встановлений спосіб та у визначених (чинною редакцією Постанови № 704) межах.

На підставі викладеного військова частина НОМЕР_4 просила позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку із пропуском строків для звернення до суду; у разі розгляду справи по суті у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

21.04.2025 року від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшла заява про поновлення строку на подання відзиву на адміністративний позов.

Ухвалою суду від 12.05.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_4 про залишення без розгляду адміністративного позову у справі №420/37435/24.

Ухвалою суду від 12.05.2025 року продовжено Військовій частині НОМЕР_2 строк для надання відзиву на позовну заяву до 23 травня 2025 року.

Відзив на адміністративний позов від Військової частини НОМЕР_2 у встановлений судом строк, а також станом на час розгляду справи по суті до суду не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на час розгляду справи від Військової частини НОМЕР_2 не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.

Також відповідачем не надано до суду витребувані ухвалою суду від 02.04.2025 року документи.

Враховуючи процесуальну поведінку Військової частини НОМЕР_2 суб`єкта владних повноважень, який не надав відзив, не виконав ухвали суду від 02.04.2025 року та не надав до суду витребувані матеріали, при цьому не повідомив причини неможливості вчинення зазначених процесуальних дій, суд кваліфікує таку поведінку відповідача у межах розгляду цієї справи, як визнання ним позову.

За таких обставин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 , з 04.07.2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді фельдшера медичного пункту, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_5 .

Військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_4 , що підтверджується Витягом із додатку до Наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 09.09.2022 року №349.

Звернення позивача до суду обумовлено тим, що за період з 04.07.2022 по 20.11.2024 року грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось їй у неналежному розмірі, а саме без врахування змін прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати за період з 04.07.2022 року по 20.11.2024 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, премії, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Крім того, позивач вважає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197) (надалі Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

підвищення посадового окладу;

надбавки;

доплати;

винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;

премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;

допомоги.

Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, яка набрала чинності 01.03.2018.

Постановою КМУ №704 збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (надалі - постанова № 103), якою внесено зміни до постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 постанови № 103).

Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 дійшов висновку про необхідність застосування з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022) положень пункту 4 постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.

Висновки Верховного Суду у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 є релевантними до спірних правовідносин.

Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.

Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення та виплат, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Предметом спору є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, в редакції пункту 6 Постанови № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 Постанови № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення грошового забезпечення позивача, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Сторонами визнається та не заперечується факт обчислення у спірний період грошового забезпечення позивача відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Проте, оскільки після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 пункту 6 Постанови № 103, положення пункту 4 постанови № 704 застосовуються в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 04.07.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 р. №704, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд також звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 23.05.2023 у справі № 380/22021/21, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21.

Суд зазначає, що згідно пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Крім того, позивач оскаржує у цьому спорі розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати.

Суд зазначає, що у цій справі прохання позивача здійснити перерахунок грошового забезпечення обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Вказані доводи суд визнає обґрунтованими.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 гривня.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 гривня.

Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2022-2023 роках, є більшим ніж в 2018 році.

Таким чином, враховуючи, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік), а не станом на 01.01.2018 року, посилання відповідача на відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача є протиправними та такими, що порушують його соціальні права.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, де Суд висновував, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Також спірним між сторонами стало питання щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення та премії за 2022-2024 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Надаючи оцінку наведеним обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно п.п. 1, 6 розд. XXIII Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до п.п. 1, 2 розділу XVI Порядку №260 вомандири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Отже, обчислення вказаних виплат здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення.

На підставі викладеного, враховуючи, що обчислення грошової допомоги на оздоровлення та премії здійснюється, виходячи з місячного грошового забезпечення, то, відповідно, нарахування вказаних додаткових видів грошового забезпечення здійснюється з використанням тієї ж розрахункової величини, що і обрахунок основних видів грошового забезпечення, а саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Водночас, суд звертає увагу, що 20.05.2023 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481, якою внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постанова КМУ від 12 травня 2023 р. № 481 набула чинності 20.05.2023 року, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин про перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 20.05.2023 року.

Таким чином, у період з 20.05.2023 року по 20.11.2024 року грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, премія позивачу нараховувались та виплачувались у відповідності до діючого у вказаний період законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Суд погоджується з доводами військової частини НОМЕР_4 про те, що дії щодо обчислення грошового забезпечення за спірний період допущено військовою частиною НОМЕР_2 , оскільки військова частина НОМЕР_4 здійснювала лише виплату позивачу грошового забезпечення на підставі поданих військовою частиною НОМЕР_2 розрахункових документів.

Як встановлено судом, військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до п. 16 Положення про спільне фінансове господарство військової частини НОМЕР_4 та військових частин НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , A7348, A7349, A7350, НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 окрема рота охорони та обслуговування (далі спільна фінансово-економічна служба військової частини НОМЕР_4 ) нарахування грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу військових частин (установ), зарахованих на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_4 здійснюється особовим складом фінансово-економічних служб відповідних військових частин (відповідно до розподілу функціональних обов`язків).

За таких обставин, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та премії за період з 04.07.2022 року по 19.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати, а військової частини НОМЕР_4 виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.07.2022 року по 19.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704.

Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.

У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Суд зазначає, що нарахування та виплата на користь позивача спірного грошового забезпечення ще не відбулось.

Відлік часу, відповідно до якого відповідач має здійснити нарахування та виплати спірного грошового забезпечення починається з дати набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації буде порушене відповідачем, задоволення позову у цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

За таких обставин, у цій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вимогами ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір та інші судові витрати ним не понесені, розподіл судових витрат згідно ч. 1 ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та премії за період з 04.07.2022 року по 19.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок, а військову частину НОМЕР_4 здійснити виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.07.2022 року по 19.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року № 704.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

СуддяА.А. Радчук