Рішення № 127834403, 03.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5318/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Собчук Є.В.,

за участю:

представника відповідача - Броварної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якій просить:

- рішення Державної міграційної служби України № 160-24 від 31.10.2024 р. про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визнати неправомірним та скасувати;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянина Гани ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 19.02.2025 р. отримав повідомлення від 08.11.2024 р. № 129 від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України № 160-24 від 31.10.2024 р. Вважає дане рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не прийнято до уваги реальні побоювання позивача за його власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Гани.

Ухвалою від 21.02.2025 р. відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 20.03.2025 р. на 11:00 год. та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

10.03.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Протокольною ухвалою від 20.03.2025 р. відкладено підготовче засідання у зв`язку з неявкою позивача на 14.04.2025 р. на 10:00 год.

Ухвалою від 14.04.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.05.2025 р. на 10:00 год.

Протокольною ухвалою від 02.05.2025 р. відкладено підготовче засідання у зв`язку з неявкою позивача на 26.05.2025 р. на 12:00 год.

В судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся завчасно належним чином.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з вказаних у відзиві підстав.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Гани, уродженцем м.Кумасі, належить до етнічної групи "акан", за віросповіданнями християнин (протестант).

15.07.2014 р. позивач авіарейсом Аккра (Гана) - Стамбул (Туреччина) - Львів (Україна) вперше вибув з Гани до України за студентською візою та отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 (термін дії: 04.08.2014 р. по 20.08.2018 р.).

11.05.2022 р. позивач оформив паспортний документ Республіки Гана серії НОМЕР_2 від 11.05.2022 р., який дійсний до 10.05.2032 р.

05.08.2024 р. позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту. У якості причин звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказав нерегулярні постачання електроенергії, небезпеку у нічний час та неналежний рівень медичного обслуговування, необхідний для постійного лікування та медичної підтримки хвороби нирок у позивача. Також зазначає про підтримку керівництвом Гани російської агресії проти України.

05.08.2024 р. постановою серії ПН МОД № 011396 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП з огляду на порушення ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

З метою всебічного розгляду заяви особи, відповідачем проведено анкетування від 06.08.2024 р., а також три співбесіди від 21.08.2024 р., 29.08.2024 р. та від 03.09.2024 р. Згідно останніх судом встановлено, що: шукач захисту мав можливість дотримуватися канонів обраного віросповідання на Батьківщині, на період проживання у нього не виникало жодних конфліктів на етнічному або релігійному підґрунті (арк.7 співбесіди від 21.08.2024 року). Також з`ясовано, що позивач ніколи не належав до відокремлених чи різноманітних соціальних груп або родин, що були пов`язані зі специфічною життєдіяльністю в Гані або за кордоном, що унеможливлює переслідування за конвенційною ознакою належності до окремої соціальної групи, а також: не зазнавав особистих погроз, переслідувань, утисків, дискримінації чи обмежень прав свобод на території Гани, не притягався до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності (арк.6, 8 співбесіди від 21.08.2024 р.); заявник та його близькі родичі ніколи не перебували у членстві політичних партій, військових, громадянських, релігії них організацій (арк.5 анкети від 06.08.2024 р.; арк.5 протоколу від 21.08.2024 р.); ані заявник, ані його близькі родичі не були причетні до переслідування та інцидентів із застосуванням фізичного насильства в Гані, пов`язаних із расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами (арк.5 анкети від 06.08.2024 року; арк.5, 7 співбесіди від 21.08.2014 р). ніколи не займався журналістською чи політично-оглядовою діяльністю в Гані (арк.5 протоколу від 21.08.2024 р.); мав можливість реалізовувати права, свободи і обов`язки на Батьківщині (арк.5 співбесіди від 21.08.2024 р.); у заявника не виникало жодних проблем із представниками органів влади Гани, відсутні інциденти порушення законодавства рідної країни (арк.6 протоколу від 21.08.2024 р.); мав можливість реалізувати права на освіту в Гані (арк.3 анкети від 06.08.2024 р.; арк.5 співбесіди від 21.08.2024 р.); вказує на відсутність елементу його переслідування з боку представників державної влади країни громадянської належності, що підтверджується (арк.8 протоколу від 21.08.2024 р.); ознаки належності до окремої соціальної групи чи наявності політичних переконань відсутні (арк.5 анкети від 06.08.2024 р.)

Відповідно до висновку ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.09.2024 р. по справі № 2024ОD0020, за результатами розгляду матеріалів особової справи громадянина Республіки Гани ОСОБА_1 встановлено, що клопотання позивача не містить умов, передбачені п.1 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI, а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території Гани. Також, відсутні умови, які можуть вплинути на надання ОСОБА_1 , додаткової форми захисту в Україні, відповідно до вимог ст.3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року га п.13 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI, через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі в країні його громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вирок про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситу ція: між народного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. З урахуванням наведеного, рекомендовано відмовити позивачу у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 31.10.2024 р. № 160-24 "Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" відмовлено ОСОБА_2 громадянину Гани у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно листа Управління Служби безпеки України в Одеській області від 25.11.2024 р. №65/1/3/7381 управління заперечує щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI).

Згідно із п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до абз.5 ст.6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 р. та Протоколом щодо статусу біженців 1967 р.), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 р. та ст.1 Закону № 3671-VI поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 р., а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 р. № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Як свідчать матеріали справи, підставою для звернення до міграційної служби від 05.08.2024 р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стали нерегулярні постачання електроенергії, небезпека у нічний час, неналежний рівень медичного обслуговування, необхідний для постійного лікування й медичної підтримки хвороби нирок у позивача, а також підтримка керівництвом Гани російської агресії проти України.

Аналізуючи наведені позивачем підстави, суд зазначає, що останні не підпадають під конвенційні ознаки для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, матеріалами адміністративної справи підтверджено, що у регіоні проживання особи та його родини наявні постачання електроенергії, також є інтернет та телебачення. Натомість твердження позивача про періодичну відсутність електроенергії не є свідченням систематичного порушення прав людини, особливо у порівнянні із ситуацією в Україні, яка зіткнулася з безпрецедентною в національній історії кризою енергетичної інфраструктури внаслідок постійних російських військових атак.

Також позивач не навів жодних прикладів небезпечності для життя та здоров`я у нічний час для себе, близьких родичів або третіх відомих заявнику осіб у Республіці Гані, що знову ж таки, на думку суду, не може корелюватись із ситуацією в Україні, в якій понад десять років тривають бойові дії, що включають навмисні удари окупантів по цивільних об`єктах у різних містах України.

Крім того, не знайшли підтвердження обставини невідповідного обслуговування у медичних закладах, оскільки позивачем не надано доказів наявності гострих станів хвороби печінки, лікування та медична підтримка яких не можлива на території Республіки Гани. Навпаки, в матеріалах адміністративної справи наявні свідчення позивача про відсутність будь-яких суттєвих проблем медичного обслуговування у його рідних на Батьківщині

Суд відхиляє доводи позивача про підтримку керівництвом Гани російської агресії проти України як підстави для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки останні не відповідають дійсності. Зокрема, загальновідомим є факт, що Республіка Гана у 2022 році приєдналася до Кримської платформи, мета якої є повернення Криму під контроль України, а також входить до переліку країн, які брали участь у голосуванні в ГА ООН від 23.02.2023 р. за цілісність України та виведення російських військ. Крім того, суд враховує, що позивач не був і не є на даний час членом жодної політичної організації, а також, не здійснював на території Гани активної публічної політичної діяльності, спрямованої на повалення чинної влади, не був і не є на даний час відомою публічною особою, що неминуче привернуло б увагу представників компетентних державних органів.

Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що переїзд позивача не був вимушеним, внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, оскільки позивач безперешкодно отримав студентську візу для виїзду за кордон й подальшого навчання в Україні.

Також судом не встановлено та заявником під час звернення за захистом не зазначено про факти його звернення до правоохоронних органів у країні походження щодо свого переслідування або переслідування його родини з боку влади, утиски або погрози. Навпаки, в матеріалах адміністративної справи наявні відомості про оформлення позивачем 11.05.2022 р. паспортного документа Республіки Гана серії НОМЕР_2 від 11.05.2022 р., який дійсний до 10.05.2032 р., що, на думку суду, є свідченням того, що позивач бажає продовжувати користуватись захистом країни своєї громадянської належності.

Таким чином, позивачем до поданої ним заяви не надано належних доказів наявності умов для набуття ним статусу біженця, як і не надано доказів в підтвердження фактів його переслідування на батьківщині, які б слугували причиною вимушеного від`їзду позивача з рф, а наявна інформація по країні походження свідчить про загальновідому ситуацію в країні і не містить інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. На підставі наведеного суд вважає, що обґрунтовуючи підстави неможливості повернення на територію Гани, позивач посилається на непідтверджені жодними доказами та непереконливі пояснення щодо викладених у заяві обставин.

Окремо суд звертає увагу на те, що під час анкетування позивач зазначив, що не хоче проживати в Україні нелегально, а для цього потрібні документи, тобто фактично його заява обумовлена бажанням легалізувати своє перебування в Україні.

Згідно з п.F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, позивач, є мігрантом, а не біженцем (мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у дійсності основною метою звернення позивача до органу міграційної служби є бажання легалізації перебування на території України, у зв`язку з наявністю в країні його громадської належності політичних та економічних проблем, бажанням покращити життєві умови. Однак, ця умова не відповідає критеріям поняття "біженець", а підпадає під поняття "мігрант".

Водночас, суд враховує, що відповідно до положення ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 р. № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів пов`язаних щодо перебування іноземця та особи без громадянства в Україні", варто враховувати, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 06.08.2020 р. по справі № 420/3327/19, від 16.02.2018 р. по справі № 825/608/17 (№ К/9901/5193/17), постанові від 11.10.2018 р. по справі № 815/1892/17.

Судом встановлено, на позивач вперше на територію України потрапив легально 15.07.2014 р. й надалі протягом 2014 - 2018 років перебував на території України легально на підставі посвідки на тимчасове проживання. Таким чином, позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту більш ніж через 10 років після потрапляння на територію України, й тривалий час перебуває у статусі нелегального мігранта.

Суд зауважує, що при прямій і дійсній загрозі життю особи, яка претендує на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернення без зволікань до міграційного органу є виправданим такою небезпекою. Тривалість проміжків часу між нелегальним перетином кордону України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що позивач не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Доводи позивача ґрунтуються на суб`єктивних твердженнях, у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 31.10.2024 р. № 160-24, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти рішення відносно громадянина Гани ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд -

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м.Київ, вул.Володимирська, буд.9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст складено та підписано 03.06.2025 р.

Суддя О.І. Бездрабко