Рішення № 12781623, 22.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/6522.02.10 За первісним позовомСелянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія”

Простягнення 1426362,52 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія”

До Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.”

простягнення 371638,43 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники за первісним позовом:

Від позивачаБезпека М.І.—представник за довіреністю від 06.10.2009 р. № 17

Від відповідача Мажар Л.С. —представник за довіреністю від 23.10.2009 р. № 5218 22.02.2010 р. у судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін за первісним так зустрічним позовами судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2009 року Селянське (фермерське) господарство “Антоненко В.П.” звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” 744900,00 грн. лізингових платежів, сплачених позивачем за договором фінансового лізингу від 03.10.2006 р. № 03/10/06, 374181,70 грн. збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції і 51971,09 грн. 3 % річних, нарахованих на суму неповернутих лізингових платежів, а також 255309,73 грн. збитків, що становлять собою суму відсотків за кредитом, отриманим позивачем для сплати лізингових платежів.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. № 46/65, яку призначено до розгляду на 15.01.2010 р.

Ухвалою від 11.01.2010 р. позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову та відкладено розгляд справи на 08.02.2010 р., а також зобов’язано сторін надати суду додаткові документи по справі.

Ухвалою від 08.02.2010 р. судом прийнято до спільного розгляду з позовом у справі № 46/65 зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія”, яким заявлено вимоги про стягнення з Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.” 267953,12 грн. збитків у розмірі належних до сплати лізингових платежів (винагороди лізингодавця) за умовами п. 10.7 договору фінансового лізингу від 03.10.2006 р. № 03/10/06, а також 103685,31 грн. збитків, що являють собою штраф у розмірі 5 % від вартості договору відповідно до п. 7.8 договору.

У судове засідання, призначене на 08.02.2010 р., з’явилися представники сторін. Представник позивача надав суду письмові доповнення до позовної заяви. Представник відповідача за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням від 05.02.2010 р., яким просив витребувати від позивача додаткові докази на підтвердження сплати ним лізингового платежу у сумі 764553,12 грн. 03.09.2007 р. та відкласти розгляд справи для надання таких доказів.

Ухвалою від 08.02.2010 р. розгляд справи було відкладено на 22.02.2010 р. у зв’язку з неповним виконання сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі, прийняттям до спільного розгляду з первісним позовом зустрічної позовної заяви, необхідністю надання обґрунтованого відзиву на зустрічну позовну заяву, а також з метою витребування додаткових доказів.

22.02.2010 р. у судовому засіданні заслуховувалися пояснення та заперечення представників сторін по суті заявлених вимог за первісним та зустрічним позовами. Так, представник позивача за первісним позовом підтримав вимоги про стягнення з відповідача 1426362,52 грн. Доповідаючи обставини справи, представник зазначив, що порушуючи умови договору фінансового лізингу від 03.10.2006 р. № 03/10/06, відповідач вчинив дії по його розірванню в односторонньому порядку та не передав предмет лізингу лізингоодержувачу в установлений договором строк. За наведених обставин позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача сплачений лізинговий платіж в сумі 744900,00 грн. відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” та нараховані на цю суму 3 % річних та збитки від знецінення коштів внаслідок інфляції. Також, заявленими за первісним позовом є вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, спричинених неправомірними діями відповідача по розірванню договору лізингу та відмовою у передачі його предмету.

Представник відповідача за первісним позовом заперечував проти його задоволення, посилаючись на порушення умов договору саме лізингоодержувачем. За твердженнями відповідача за первісним позовом, позивач прострочив повернення предмету лізингу та сплату лізингового платежу в сумі 764533,12 грн., у зв’язку з чим лізингодавець в односторонньому порядку розірвав договір відповідно до п. 10.1.2, а тому підстави для повернення лізингоодержувачу лізингового платежу в сумі 744900,00 грн. та стягнення з лізингодавця 3 % річних та інфляційної складової боргу відсутні.

Під час розгляду по суті зустрічного позову представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” підтримав вимоги про стягнення з Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.” 371638,43 грн. збитків , що являють собою 267953,12 грн. лізингового платежу та 103685,31 грн. штрафу за п. 7.8 договору. Виходячи зі змісту зустрічного позову та пояснень представника, обґрунтування зазначених вимог збігаються за своїм змістом з мотивами заперечень проти первісного позову.

Представник відповідача за зустрічним позовом заперечив вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія”, вказуючи на пропуск позивачем строків позовної давності для заявлення вимог про стягнення штрафу, неправомірність нарахування податку на додану вартість на суму лізингового платежу, а також зазначаючи про те, що одноденний пропуск повернення предмету лізингу лізингодавцеві стався з вини останнього через невчасне прибуття його представників в місце передачі.

В ході судового засідання судом було відхилено усне клопотання представника позивача за первісним позовом про долучення до матеріалів справи в якості доказу понесення лізингоодержувачем збитків не засвідченої належним чином копії договору банківського кредиту, оскільки з поданої суду для огляду копії не вбачалося підтвердження укладення позивачем кредитного договору саме для сплати лізингових платежів, що не було заперечено представником сторони.

Також суд відмовив представнику відповідача за зустрічним позовом у задоволенні усного клопотання про відкладення розгляду справи для подання до суду звітів про відрядження 29.01.2007 р. працівників Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” до Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.” з мотивів того, що у відповідача було достатньо часу для належної підготовки до розгляду справи, що неодноразово відкладався, а також зважаючи на обмеженість процесуального строку вирішення спору, клопотання про продовження якого до суду не надходило. Крім того, вищевказані звіти про відрядження працівників не можуть бути доказом поважності пропуску звернення лізингодавця до лізингоодержувача для повернення предмету лізингу.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.10.2006 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” в якості лізингодавця та Селянське (фермерське) господарство “Антоненко В.П.” в якості лізингоодержувача уклали договір фінансового лізингу № 03/10/06, за умовами якого лізингодавець зобов’язався передати, а лізингоодержувач —отримати в платне тимчасове користування на визначений договором строк на умовах фінансового лізингу сільськогосподарську техніку —належний лізингодавцю на праві власності один самохідний бурякозбирально-очисний комбайн “Маус” RL200SF вартістю 2483000,00 грн.

Згідно з п. 3.1, п. 3.2 договору з моменту одержання майна за користування ним лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі в загальній сумі 2 073706,37 грн., що складаються з 1738100,00 грн. відшкодування вартості предмету лізингу та 335606,37 грн. винагороди лізингодавця. Такі платежі сплачуються відповідно до узгодженого сторонами графіку, який є невід’ємною частиною договору, а саме: у строк до 31.08.2007 р. лізингоодержувач сплачує лізингодавцю 764553,12 грн. (496600,00 грн. —відшкодування частини вартості майна та 267953,12 грн. —винагорода лізингодавця) та 1309153,25 грн. у строк до 26.12.207 р. (1241500,00 грн. —відшкодування частини вартості майна та 67635,25 грн. —винагорода лізингодавця).

У п. 3.4 договору сторони погодили, що до передачі майна в лізинг і не пізніше 04.10.2006 р. лізингоодержувач повинен перерахувати на рахунок лізингодавця попередній лізинговий платіж в сумі 477900,00 грн. згідно з виставленим рахунком. Датою сплати такого платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця.

Зазначений попередній лізинговий платіж був перерахований лізингоодержувачем лізингодавцеві до 04.10.2006 р., що підтверджується наявними а матеріалах справи виписками з банківського рахунку на суму 100000,00 грн. від 03.10.2006 р. та на суму 644900,00 грн. від 04.10.2006 р.

03.10.2006 р. відбувалася передача предмету лізингу від лізингодавця до лізингоодеожувача, що стверджується актом передачі-прийому сільськогосподарської техніки в лізинг, скріпленим печатками сторін та підписаним їх уповноваженими представниками, а також протоколом приймання-передачі.

04.12.2006 р. лізингодавець звернувся до лізингоодержувача з листом № 2206, яким попереджував лізингоодержувача про те, що відповідно до п. 4.4.16 договору фінансового лізингу останній повинен з 01.12.2006 р. передати самохідний бурякозбирально-очисний комбайн “Маус” на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія”, а також просив підготувати комбайн до його транспортування та передачі, що відбудеться 05.12.2006 р.

Листом від 05.12.2006 р. № 2224 лізингодавець повторно попередив лізингоодержувача про необхідність передачі комбайна на зберігання та попросив підготувати його до передачі, що відбудеться 12.12.2006 р. о 10 годині в с. Тернівка Криворізького району Дніпропетровської області.

12.12.2006 р. працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” було складено акт відмови у передачі сільськогосподарської техніки на зберігання та доповідні записки на ім’я керівника. В указаних документах йдеться про відмову лізингоодержувача передати самохідний бурякозбирально-очисний комбайн “Маус” лізингодавцеві на зберігання без пояснення причин з боку Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.”.

28.12.2006 р. Господарським судом Дніпропетровської області було порушено провадження у справі № 39/54-07 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” до Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.”. про стягнення 124150,00 грн. та зобов’язання передати майно на зберігання.

У судовому засіданні представники сторін пояснили, що позов у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 39/54-07 був залишений без розгляду з огляду на початок між ними переговорного процесу щодо узгодження строків передачі майна на зберігання. Наслідком таких переговорів стало підписання додаткової угоди № 1 від 24.01.2007 р. про внесення змін і доповнень до договору фінансового лізингу від 03.10.2006 р. № 03/10/06. Даною угодою сторони доповнили договір від 03.10.2006 р. пунктом 4.4.17, згідно з яким передача майна на зберігання лізингодавцю здійснюється 29.01.2007 р. на території Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.”, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Криворізький район, с. Тернівка. Факт передачі майна на зберігання підтверджується підписанням повноважними представниками сторін акту приймання-передачі майна та скріплення його печатками.

Також, сторонами було доповнено п. 4.2 договору підпунктами 4.2.3 та 4.2.4 та ст. 7 пунктами 7.9 та 7.10.

Відповідно до п. 7.9 договору у разі невиконання чи несвоєчасного виконання з вини лізингодавця умов п. 4.2.4 договору, він зобов’язується повернути лізингоодержувачу сплачені ним лізингові платежі в сумі 764553,12 грн. та договір вважається достроково припиненим (розірваним).

30.01.2007 р. лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв майно на зберігання, що підтверджується відповідним актом передачі-прийому сільськогосподарської техніки.

17.08.2007 р. лізингодавець отримав від лізингоодержувача факсом лист № 85 про перенесення терміну сплати лізингового платежу в сумі 764533,12 грн. з 31.08.2007 р. на 20.09.2007 р. Відповіді на вказаний лист суду надано не було.

03.09.2007 р. платіжними дорученнями № 09 на суму 267953,12 грн. та № 10 на суму 496600,00 грн. лізингоодержувач перерахував лізингодавцеві. лізинговий платежів в розмірі 764533,12 грн.

Листом від 03.09.2007 р. № 1269 лізингодавець повідомив лізингоодержувача про дострокове припинення дії договору фінансового лізингу від 03.10.2006 р. № 03/10/06 у зв’язку з несплатою лізингоодержувачем лізингового платежу в сумі 764553,12 грн. У вказаному листі лізингодавець зазначив, що відповідно до п. 7.2 та п. 10.1.2 договору від 03.10.2006 р. у випадку несплати лізингоодержувачем лізингового платежу 31.08.2007 р., сільськогосподарська техніка з відповідального зберігання лізингодавцем лізингоодержувачу для використання у роботі не передається та лізингодавець набуває права дострокового припинення дії договору.

17.09.2007 р. лізингодавець повернув лізингоодержувачу 764553,12 грн. лізингового платежу.

У відповідь на повідомлення про припинення договору лізингоодержувач склав лист № 22/10/07 від 22.10.2007 р., в якому вказав про свою відмову від договору в односторонньому порядку.

Разом з тим, у листі № 22-1/10/07 від 22.10.2007 р. лізингоодержувач повідомив лізингодавця про свою незгоду достроково припинити договір фінансового лізингу в односторонньому порядку, вказав на безпідставність дій лізингоодержувача щодо такого припинення та запропонував оформити припинення дії договору відповідно до вимог законодавства України.

16.11.2007 р. лізингодавець надіслав лізингоодержувачу претензію № 16/11/2007 з вимогою про відшкодування 667749,03 грн. збитків, що складаються з 644900,00 грн. внесених лізингових платежів та 122849,03 грн. збитків по сплаті відсотків за користування банківським кредитом в сумі 644900,00 грн.

Відповідей на листи від 22.12.2007 р. № 22/10/07 та № 22-1/10/07, а також претензію від 16.11.2007 р. № 16/11/07 до матеріалів справи не надано.

На думку позивача за первісним позовом, дії відповідача щодо достроково припинення дії договору через триденне прострочення сплати лізингового платежу суперечать п. 10.1.2 договору. Також порушення договору позивач за первісним позовом вбачає у тому, що всупереч п. 4.2.1 та 4.2.4 лізингодавець не передав у визначений сторонами строк предмет лізингу лізингоодержувачу у подальшому після надіслання повідомлення про припинення дії договору. За твердженнями позивача за первісним позовом такі неправомірні дії відповідача призвели до понесення ним збитків у сумі 255309,73 грн., оскільки для сплати попереднього лізингового платежу лізингоодержувач змушений був отримати банківський кредит в розмірі 644900,00 грн. під 17 % річних. Позивач розраховував, що погашатиме кредит коштами, вирученими від продажу буряку, який мав оброблятися самохідним бурякозбирально-очисним комбайном “Маус”.

Враховуючи порушення умов договору з боку лізингодавця, позивач за первісним позовом звернувся до суду з вимогами про стягнення з нього 255309,73 грн. упущеної вигоди, 744900,00 грн. вартості попереднього лізингового платежу та нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення строку повернення попереднього лізингового платежу.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує проти задоволення вимог позивача, вважаючи, що порушення умов договору мало місце саме з боку та з вини лізингоодержувача, у зв’язку з чим лізингодавцем були заявлені зустрічні вимоги про стягнення з Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.” винагороди лізингодавця та штрафу за порушення умов договору.

Вивчивши всі суттєві моменти спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та про повне відхилення вимог за зустрічним позовом з огляду на таке.

Як вже було встановлено судом з наявних у справі доказів та пояснень представників сторін, умови договору фінансового лізингу щодо внесення лізингоодержувачем попереднього лізингового платежу в сумі 744900,00 грн. та стосовно передачі-приймання предмету лізингу були виконані сторонами вчасно, що ними не заперечується.

Договором від 03.10.2006 р. сторони обумовили, що предмет лізингу має передаватися від лізингоодержувача лізингодавцеві на зберігання. Відповідно до п. 4.4.16 обов’язок передати майно на зберігання лізингоодержувач повинен був виконати у період часу з 01.12.2006 р. по 01.09.2007 р. Поряд з цим, у грудні 2006 року, тобто до закінчення визначного договором строку, лізингодавець звернувся до суду з вимогою зобов’язати лізингоодержувача повернути йому таке майно. За наслідками перемовин сторін щодо повернення майна на зберігання, ними була укладена додаткова угода № 1 до договору від 03.10.2006 р., відповідно до якої було встановлено точну дати передачі майна на зберігання лізингодавцеві —29.01.2007 р.

Як вбачається з матеріалів справи, передача майна на зберігання фактично відбулася наступного за 29.01.2007 р. дня —30.01.2007 р.

Згідно з п. 4.4.17 договору в редакції додаткової угоди № 1, така передача мала відбутися на території Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.”.

За твердженнями лізингоодержувача, передача майна відбулася одразу після того як для його прийняття з’явилися уповноважені представники лізингодавця.

З огляду на наведене, у суду відсутні підстави вважати, що лізингоодержувач допустив порушення строку передачі майна, оскільки така передача не могла бути здійснена раніше з об’єктивних причин, які від нього не залежали. Як вище вказувалося, представник відповідача за первісним позовом 22.02.2010 р. у судовому засіданні усно клопотав перед судом про відкладення розгляду справи для подання звітів про відрядження працівників підприємства. Судом відмовлено у задоволенні такого клопотання з описаних вище підстав. Крім того, суд враховує, що посилаючись на відмову лізингоодержувача передати майно на зберігання 12.12.2006 р., відповідач за зустрічним позовом надав акт відмови та доповідні записки своїх співробітників з цього приводу. Разом з тим, у відзиві на позовну заяву та зустрічному позові відсутні посилання лізингодавця на факт відмови лізингоодержувача передати йому майно 29.01.2007 р. У зв’язку з наведеним слід вважати, що лізингоодержувач не відмовлявся передати лізингодавцеві майно на зберігання 29.01.2007 р., а лізингодавець не звертався до нього з вимогою про повернення майна.

За таких обставин, суд відхиляє заперечення відповідача за зустрічним позовом щодо порушення лізингоодержувачем строків передачі майна на зберігання, так само як і обґрунтування його вимог за зустрічним позовом в цій частині.

Також, суд відхиляє посилання Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” на порушення Селянським (фермерським) господарством “Антоненко В.П.” договору фінансового лізингу, які б надали лізингодавцеві законне право на дострокове його припинення в односторонньому порядку. Так, у відзиві на первісний позов та у зустрічному позові лізингодавець вказує, що лізингоодержувач порушив термін сплати лізингового платежу в сумі 764553,12 грн., перерахувавши його 03.09.2007 р., а не 31.08.2007 р. У зв’язку з прострочкою оплати в один робочий день лізингодавець, керуючись п. 7.2 та п. 10.1.2 договору, в односторонньому порядку припинив договір.

У п. 7.2 договору вказується, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. У випадку прострочки, він зобов’язаний сплатити на користь лізингодавця, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, а також відшкодувати понесені збитки. Сплата пені не звільняє лізингоодержувача від проведення передбачених договором розрахунків. Окрім того, в разі несплати лізингоодержувачем лізингового платежу 31.08.2007 р., майно з відповідального зберігання лізингодавцем лізингоодержувачеві для подальшого використання у роботі не передається.

Пунктом 10.1.2 договору передбачено, що у разі невиконання лізингоодержувачем будь-якого зі своїх зобов’язань за договором, лізингодавець зі своєї ініціативи повідомляє лізингоодержувача про припинення дії договору у відповідності з чинним законодавством.

Оскільки у п. 10.1.2 договору не визначено конкретний обов’язок, в разі порушення якого лізингодавець може вчиняти дії по припиненню договору у передбаченому законодавством порядку, слід вважати його відсилочним до іншого положення договору та законодавства.

Так, згідно з чинним законодавством, а також договором сторін, лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від договору лізингу у випадку порушення лізингоодержувачем передачі предмету лізингу на строк тридцять днів і більше (ч. 1 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг”, п. 4.1.3 договору).

Як вже було встановлено судом, порушення строку передачі предмету лізингу з боку лізингоодержувача не мало місця.

Крім того, встановленими фактичними даними у справі не підтверджується факт порушення лізингоодержувачем на тридцять календарних днів та більше обов’язку внести лізинговий платіж, так як Селянське (фермерське) господарство “Антоненко В.П.” прострочило внесення лізингового платежу в сумі 764533,12 грн. лише на один банківський день (31.08.2007 р. - п’ятниця, 01.09.2007 р. –субота, 02.09.2007 р. –неділя, 03.09.2007 р. –понеділок).

Відповідно до п. 7.10 договору в редакції додаткової угоди № 1, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання лізингоодержувачем умов п. 4.4.17 договору, а також прийняття майна із зберігання, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення передачі майна, яка діяла в період, за який сплачується пеня, а також відшкодовує понесені лізингодавцем збитки.

Зважаючи на наявність у договорі фінансового лізингу п. 4.1.3 та п. 7.10, слід вважати, що порушення строків внесення лізингових платежів покладає на лізингоодержувача обов’язок сплатити суму основного боргу з врахування індексу інфляції, пеню та 3 % річних, але не встановлює права лізингодавця з односторонньому порядку розривати договір лізингу. Як вище вказувалося, ініціатива такого розірвання має відповідати законодавству (п. 10.1.2).

Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом № 6 та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У відзиві на первісний позов та зустрічній позовній заяві про факти істотного порушенням лізингоодержувачем умов лізингової угоди не йдеться. Крім того, лізингодавцем вимога про розірвання договору від 03.10.2006 р. № 03/10/06 до суду не заявлялася, а лізингоодержувач припинення договору з підстав, визначених лізингодавцем у листі від 03.09.2007 р. № 1269, не погодив.

Статтею 781 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом або ж ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Згідно зі ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У такому разі договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Аналіз наведених положень законодавства та фактичних правовідносин сторін не дають підстав вважати правомірною відмову лізингодавця від договору фінансового лізингу, з огляду на його посилання щодо порушення строку внесення лізингового платежу 03.09.2007 р., а не 31.08.2007 р.

Згідно з п. 4.2.4 договору в редакції додаткової угоди № 1 до обов’язків лізингоодержувача віднесено обов’язок повернути майно лізингоодержувачу із зберігання в тому самому стані, в якому майно було отримано на зберігання на протязі десяти робочих днів з моменту зарахування лізингового платежу в сумі 764553,12 грн. на поточний рахунок лізингодавця.

Лізинговий платіж в сумі 764533,12 грн. був отриманий лізингоодержувачем 03.09.2007 р. (копії платіжних доручень та банківських виписок в матеріалах справи).

Виходячи з умов договору, лізингоодержувач був вправі вимагати від лізингодавця сплати пені, 3 % річних та інфляційної складової боргу за порушення строку внесення даного платежу з 01.09.2007 р. по 03.09.2007 р. та був зобов’язаний 14.09.2007 р. повернути лізингоодержувачу майно зі зберігання для його подальшого використання. Натомість, лізингоодержувач без достатніх на те підстав, направив лізингоодержувачу повідомлення про припинення договору, майно зі зберігання в установлений договором строк не повернув.

17.09.2007 р. лізинговий платіж в сумі 764533,12 грн. був перерахований лізингодавцем лізингоодержувачу.

Матеріалами справи та поясненнями представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” стверджується, що 14.09.2007 р. лізингодавець не повернув лізингоодержувачеві майно зі зберігання не з причини прострочення внесення останнім лізингового платежу, а з мотивів припинення 03.09.2007 р. договору з ініціативи лізингодавця.

Частиною 1 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Листом від 22.10.2007 р. № 22-1/10/07 лізингоодержувач повідомив лізингодавця про відмову від договору лізингу в односторонньому порядку з мотивів порушення останнім строку передачі майна зі зберігання більш ніж на тридцять днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Згідно з п. 11.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання повноваженими представниками сторін і діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Відповідно до п. 2.1 договору строк лізингу складає п’ятнадцять місяців з моменту передачі майна в лізинг, яким є дата підписання сторонами акту передачі-приймання сільськогосподарської техніки в лізинг, що є невід’ємною частиною договору.

Виходячи зазначених положень договору, строк лізингу закінчився 03.01.2008 р.

Позивачем за первісним позовом не надано суду доказів звернення до відповідача з вимогою повернення попереднього лізингового платежу в сумі 744900,00 грн. після його відмови від договору відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” або ж до припинення строку дії лізингу. Разом з тим, наведена обставина не може слугувати підставою для відмови позивачу за первісним позовом у задоволенні його вимог про повернення 744 00,00 грн. попереднього лізингового платежу, оскільки заявлення таких вимог в судовому порядку шляхом подання відповідного позову до господарського суду є реалізацією даною особою права на захист своїх прав і свобод у судовому порядку, яке гарантоване ст. 55 Конституції України.

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з відповідача 744900,00 грн. лізингового платежу видаються обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім вимог про стягнення 744900,00 грн. позивач за первісним позовом також просить стягнути з відповідача нараховані на суму попереднього лізингового платежу 374181,70 грн. інфляційної складової боргу та 51971,09 грн. 3 % річних.

Підстави для стягнення 3 % річних та збитків від знецінення коштів внаслідок інфляцій управленою стороною визначені у ст. 625 Цивільного кодексу України, де вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з указаної норми законодавства, 3 % річних та інфляційна складова боргу сплачується боржником в разі порушення ним грошового зобов’язання перед кредитором.

За умовами договору фінансового лізингу стороною, яка має грошовий обов’язок, є лізингоодержувач, оскільки саме він зобов’язується сплачувати лізингові платежі у грошовій формі, тоді як лізингодавець не має перед лізингоодержувачем грошових зобов’язань.

За наведених обставин, вимоги позивача за первісним позовом задоволенню не підлягають як безпідставні. Крім того, розглядаючи дані вимоги позивача за первісним позовом, слід зауважити, що вони не підтверджені належним розрахунком, адже з позовної заяви та доповнень до неї, а також з приєднаного позивачем до позовної заяви розрахунку суми заборгованості не видається за можливе чітко визначити період, за який нараховуються 3 % річних та збитки від інфляції, а також суму простроченого платежу.

Також, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача упущеної вигоди.

Мотивуючи такі вимоги в позовній заяві позивач за первісним позовом вказує, що неправомірні дії відповідача щодо відмови у передачі предмету лізингу зі зберігання та припинення договору завдали позивачеві збити в сумі 255309,73 грн. Як вбачається з приєднаного до позову розрахунку, дану суму збитків позивач визначив шляхом нарахування на 644900,00 грн. 17 % річних за 850 днів з 04.10.2006 р. по 31.01.2009 р.

Позивач стверджує, що для внесення попереднього лізингового платежу він отримав банківський кредит в сумі 644900,00 грн. під 17 % річних, а внаслідок неправомірних дій відповідача поніс збитки в сумі 255309,73 грн.

Додаткове обґрунтування зазначених вимог позивач за первісним позовом навів у доповненнях до позовної заяви від 20.01.2010 р., в яких визначив, що понесені ним збитки у вигляді відсотків за користування банківським кредитом являють собою його упущену вигоду, оскільки не маючи у своєму розпорядженні бурякозбирально-очисний комбайн “Маус”, лізингоодержувач затримав збір урожаю та заплановані польові роботи, внаслідок чого не отримав запланований на конкретний період прибуток та не мав можливості розрахуватися з власними контрагентами.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту прав та інтересів, згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, є, зокрема, відшкодування збитків та майнової шкоди.

У ст. 22 Цивільного кодексу України вказується, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками визнаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір.

Слід зазначити, що неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) —це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується лише умовним припущенням позивача про можливість отримання ним прибутку. Матеріали справи не містять доказів про беззастережність вимог позивача за первісним позовом до відповідача про стягнення упущеної вигоди (неотриманого доходу від реалізації буряку у 2007 році), розмір якої становив би розмір відсотків за користування лізингоодержувачем банківським кредитом. Крім того, позивачем за первісним позовом не підтверджено отримання такого кредиту саме для укладання лізингової угоди з відповідачем, не підтверджено строк, на який отримувався такий кредит, умови його надання та сплату відсотків в сумі 255309,73 грн. Також, позивач не обґрунтував, у чому саме полягала вина відповідача за первісним позовом у прийнятті позивачем рішення отримати кредит для сплати лізингового платежу, не вказав як саме інший господарюючий суб’єкт міг вплинути та вплинув на підприємницьку діяльність Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.”, яка відповідно до чинного законодавства здійснюється на власний ризик.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 255309,73 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди) задоволенню не підлягають у зв’язку з недоведеністю їх розміру та причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві.

Відповідно до зустрічного позову лізингодавець просить стягнути з лізингоодержувача 103685,31 грн. штрафу у розмірі 5 % від вартості договору лізингу за порушення строків передачі майна на зберігання, а також 267953,12 грн. збитків, що являють собою розмір винагороди лізингодавця від суми лізингового платежу вартістю 764533,12 грн.

Розглядаючи вимоги за первісним позовом, судом було встановлено необґрунтованість, безпідставність та недоведеність посилань позивача за зустрічним позовом на обставини порушення відповідачем за зустрічним позовом строків передачі майна на зберігання, у зв’язку з чим вимоги про стягнення з лізингоодержувача 103685,31 грн. збитків задоволенню не підлягають.

Вимоги за зустрічним позовом про стягнення 267953,12 грн. ґрунтуються на тому, що договір фінансового лізингу було припинено 03.09.2007 р., однак, як вже було встановлено судом, дії позивача за первісним позовом по односторонньому припиненню договору лізингу листом від 03.09.2007 р. № 1969 не відповідають вимогам закону і договору, а тому позовні вимоги про стягнення 267953,12 грн. збитків з підстав припинення договору 03.09.2007 р. також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України решта доданих до матеріалів справи доказів до уваги судом не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, за зустрічним позовом —на Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія”. Крім того, Селянському (фермерському) господарству “Антоненко В.П.” повертається зайво сплачена сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Первісний позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” (03151, м. Київ, вул. Донецька, 18/2, ідентифікаційний код 31245438) на користь Селянського (фермерського) господарства “Антоненко В.П.” (53021, Дніпропетровська обл., Криворізький район, с. Тернівка, ідентифікаційний код 21925452) 744900 (сімсот сорок чотири тисячі дев’ятсот) грн. боргу з повернення сплаченого лізингового платежу, 744 (сімсот сорок чотири) грн. 90 коп. державного мита та 123 (сто двадцять три) грн. 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині вимог за первісним позовом відмовити повністю.

4.          Повернути Селянському (фермерському) господарству “Антоненко В.П.” (53021, Дніпропетровська обл., Криворізький район, с. Тернівка, ідентифікаційний код 21925452) з Державного бюджету України зайво сплачену суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 79 (сімдесят дев’ять) грн., що були перераховані платіжним дорученням від 28.07.2009 р. № 87, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 46/65.

5.          У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко

Дата підписання: 26.02.2010 р.