Рішення № 127798059, 02.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2025 рокуСправа №160/27751/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відподач-2), в якій позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.08.2024 №262940019480 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 13.08.2024;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 13.08.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у 1984 році вона набула право на призначення пенсії та отримувала її в Автономній Республіці Крим до 2021 року. Згідно з довідкою від 12.09.2023 №3009-7001883993 вона є внутрішньо-переміщеною особою та наразі фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що не отримує будь-який вид пенсії ні в Україні ні в будь-якій іншій країні. 13.08.2024 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV від 09.07.2003. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.08.2024 №262940019480 їй було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю документів про припинення виплат пенсії органами пенсійного забезпечення рф та повідомлено, що на теперішній час питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано. Позивач категорично не погоджується з таким рішенням відповідача-2 та вказує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Відповідач же відмовив у задоволенні заяви позивача у зв`язку з відсутністю законодавчого врегулювання правового питання щодо призначення, відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістились з тимчасово окупованої території АРК та м. Севастополя за відсутності документів необхідних для визначення умов поновлення чи призначення пенсійної виплати. Тобто, відповідачем не надано обґрунтованого доказу на підтвердження наявності підстав для відмови у призначенні виплати пенсії позивачу, передбачених законами України. Оскільки позивачу відмовлено в призначенні пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав для цього в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. У зв`язку із чим вважає, що обмеження її права на отримання пенсії є неправомірним, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 КАС України.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позову.

Представником позивача адвокатом Воронковою О.І. усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27751/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Цією ж ухвалою суду було витребувано у позивача докази звернення до Пенсійного фонду України із заявою від 13.08.2024 та долучені до неї документи; у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); розрахунок страхового стажу на дату звернення 13.08.2024.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідачем-1 на виконання вимог суду надано копію електронної пенсійної справи ОСОБА_1

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві подано відзив на адміністративний позов, в якому заперечує проти позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити з огляду на наступне. 13.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою щодо призначення та виплати пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-1V «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 13.08.2024. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з урахуванням принципу екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 20.08.2024 №262940019480 про відмову в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 13.08.2024, про що повідомлено позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Відповідач-1 зазначає, що позивачу зазначалося, що у разі отримання від позивача належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії у органах пенсійного фонду російської федерації, Головне управління призначить пенсію згідно із законодавством України. Листом від 26.09.2023 №334169 надавалось роз`яснення щодо пенсійного забезпечення на звернення позивача. З огляду на викладене, відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач-2 правом на подання відзиву на позов не скористався. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.

За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив відпоівідача-1 не скористалась.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 18.09.1998 Гагарінським РВ УМВС України в місті Севастополі; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно із відомостями з трудової книжки від 10.09.1955, з 01.08.1984 позивач звільнена із посади вчителя російської мови та літератури у зв`язку із виходом на пенсію за вислугу років (наказ №38 від 25.047.1987) (запис №10).

Відповідно до довідки від 12.09.2023 №3009-7001883993 позивач має статус внутрішньо переміщеної особи; зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 .

13.08.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (Шевченківський район) із заявою про призначення пенсії за віком, в якій додатково зазначила наступне: «Раніше пенсію отримувала АР Крим до 2021 р.».

Згідно із розпискою-повідомленням до заяви від 13.08.2024 вх.№11879 долучено наступні документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, заява про призначення/перерахунок пенсії, паспорт, довідка про взяття н облік внутрішньо переміщеної особи, заява про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк), пам`ятка пенсіонера, свідоцтво про шлюб, трудова книжка.

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській від 20.08.2024 №262940019480 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю та неможливістю отримання пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії заявниці органами пенсійного забезпечення російської федерації, у зв`язку з неможливістю отримання інформації про відсутність громадянства держави-окупанта та про не перебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії.

В обґрунтування рішення від 20.08.2024 №262940019480 відповідачем-2 зазначено наступне.

В заяві про призначення пенсії ОСОБА_1 зазначено, що призначену пенсію отримувала в Автономній Республіки Крим до 2021 року. Абзацом 9 п.2.8 Порядку №22-1 передбачено, що громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після находження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Однак, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що в свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до установ російської федерації. За вказаних обставин, на теперішній час питання щодо призначення пенсії особам, які перемістились, з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов призначення пенсії, законодавчо не врегульовано.

Вважаючи протиправним рішення відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 2 Закону №1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 10 Закону України №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Статтею 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком.

Так, відповідно до частини першої цієї статті особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону №1788-ХІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З матеріалів справи вбачається, про що також відсутній спір у справі, позивач є громадянином України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в АРК, з 1984 року набула право на отримання пенсії за вислугу років, пенсію отримувала в АРК до 2021 року.

Статтею 133 Конституції України встановлено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначена для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією.

Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (частина перша статті 5 цього Закону).

Частиною другою статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції, що діяла до 21.11.2021, було передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Законом України № 1618-IX від 01.07.2021, що набрав чинності 21.11.2021, внесені зміни до частини другої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: слова «і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації» виключено.

Пунктом 14-4 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-VI в редакції Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII від 27.03.2014 установлено, що громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

У разі виникнення дефіциту коштів для фінансування цих виплат такий дефіцит покривається за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим та бюджету м. Севастополя.

Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Згідно із довідкою від довідки від 12.09.2023 №3009-7001883993 позивач отримала статус внутрішньо переміщеної особи та зареєструвала своє фактичне місце проживання у місті Києві.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачені випадки, коли виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, а саме:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону №1058-ІV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина друга статті 49 цього Закону № 1058-VI ).

Порядком виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 02 липня 2014 року № 234 (був чинним на момент подання позивачем заяви від 13.08.2024), було визначено механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації (далі - особи).

Особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон) (пункт 3 Порядку №234).

Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії (пункт 4 Порядку №234).

Порядок звернення осіб за призначенням (перерахунком), поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсії на інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 Порядку №234).

Отже, обов`язок витребування пенсійної справи особи та документів про припинення виплати пенсії покладений саме на територіальні органи Пенсійного фонду України.

Суд зазначає, що Пенсійним органом України не встановлено факту виплати пенсії позивачу пенсійними органами Російської Федерації станом на момент, коли позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідно до пункту 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005№ 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем фактичного проживання пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.

Таким чином, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці обов`язок витребування пенсійної справи від органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера, покладено саме на пенсійний орган.

Відсутність належним чином сформованої пенсійної справи не є встановленою Законом №1058-VI підставою для відмови у поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера.

Відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки пенсіонер не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №308/3864/17.

Законом №1058-VI право пенсіонера на отримання пенсії не поставлено у залежність від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати пенсії останньому за попереднім місцем проживання.

Більш того, Законом України № 3674-IX від 25.04.2024, що набрав чинності 23.06.2024, пункт 14-4 у розділі XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV викладено в такій редакції:

« 14-4. Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії».

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Недосконалість законодавства, як і недосконалість програмного чи технічного забезпечення, внаслідок чого не було сформовано пенсійну справу позивача у електронній формі до 2014 року, а також те, що пенсійний орган не має змоги отримати інформації про відсутність громадянства держави-окупанта та про не перебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії, не може бути причиною для позбавлення позивача права на отримання пенсії, яку їй було призначено з 1984 та виплачувалась за законодавством України.

Суд зауважує, що сама умова щодо витребування пенсійної справи від органів Російської Федерації встановлює для громадян України, що проживали на тимчасово окупованій території, додаткову, не передбачену законами України вимогу для отримання пенсії, а враховуючи розірвання дипломатичних відносин з Російською Федерацією, звернення органів Пенсійного фонду України до органів Російської Федерації для витребування пенсійної справи є неможливим, що взагалі позбавляє таких осіб можливості отримувати пенсію та порушує їх гарантоване Конституцією України право на соціальний захист.

При цьому, за положеннями частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати (пункт 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV).

В контексті встановлених обставин, суд звертає увагу, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснено жодних передбачених законодавством дій щодо перевірки інформації, зокрема, надсилання запитів, щодо отримання відповідачем відомостей про припинення чи не припинення виплати пенсії на території АР Крим.

З матеріалів справи не встановлено і доказів, які б свідчили, що відповідачем-2 вчинялись дії щодо обрахунку страхового стажу позивача на підставі отриманих разом із заявою від 13.08.2024 документів.

Таким чином, на переконання суду, покладений в основу оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 20.08.2024 №262940019480 висновок про те, що неможливо отримати пенсійну справу з документами про припинення виплати пенсії заявниці органами пенсійного забезпечення російської федерації, а також інформацію про відсутність громадянства держави-окупанта та про не перебування заявниці на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувача пенсії, не є законодавчо встановленою підставою для відмови у призначенні пенсії за віком.

Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.08.2024 №262940019480 є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином суд, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262940019480 від 20.08.2024 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 13.08.2024 про призначення пенсії за віком та долучені до неї документів, та вирішити питання про призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 13.08.2024, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту порушеного права.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем-2 не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною першої статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду із цим позовом у розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню з відповідача-2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача, оскільки рішенням саме цього суб`єкта владних повноважень порушені права та інтереси позивача.

Керуючись ст.ст.9,72-90,242-246,250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) №262940019480 від 20.08.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) повторно розглянути заяву від 13.08.2024 про призначення пенсії за віком та долучені до неї документи, та вирішити питання про призначення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 13.08.2024.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова