Рішення № 127797832, 26.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 рокуСправа №160/6915/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/6915/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Третього апеляційного адміністративного суду (49005, м. Дніпро, вул. Левка Лук`яненка, буд. 23, код ЄДРПОУ: 42268164) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі позивач) до Третього апеляційного адміністративного суду (далі відповідач), яка надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Керівника апарату Третього апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2025 року № 5-К у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років на державній службі спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 у 2025 році, а саме з 01 січня 2025 року на рівні 26 % посадового окладу, а з 07 квітня 2025 року 28 % посадового окладу;

- зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату спеціалісту відділу документального забезпечення Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність встановленого відповідачем позивачу розміру надбавки за вислугу років. Стверджує, що відповідач не мав правових підстав для обчислення розміру надбавки за вислугу років позивача у здійснений спосіб, а такими діями порушив права позивача.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/6915/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі №160/6915/25 задоволено, визнано поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/6915/25, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6915/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

21 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що з 01 січня 2025 року одночасно діють норми Закону України «Про державну службу», який визначає право на отримання надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу та норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким визначено що у 2025 році надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Норми абзацу четвертого пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Конституційним Судом України неконституційними не визнавались. Третій апеляційний адміністративний суд вважає, що темпоральна колізія вирішується саме на користь норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», норми якого підлягають до застосування при обчисленні надбавки за вислугу років на державній службі. Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі, Третій апеляційний адміністративний суд на виконання частини другої статті 19 Конституції України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

21 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про виконання ухвали суду, яка надійшла від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». До заяви долучено витребувані судом документи.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи, які мають значення для вирішення цього спору.

Згідно трудової книжки позивача вона з 07.04.2011 року працює у відповідача.

Наказом відповідача від 06.01.2025 року №5-к позивачу встановлено надбавку за вислугу років на рівні 2 відсотки посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу:

- з 01.01.2025 року 26 відсотків (стаж державної служби станом на 07.04.2024 року 13 років;

- з 07.04.2025 року 28 відсотків (стаж державної служби станом на 07.04.2025 року 14 років).

В обґрунтування наказу наявне посилання на п. 13 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» від 19.11.2024 року №4059-ІХ (далі Закон №4059-ІХ).

Вказана кількість стажу узгоджується з наданим розрахунком стажу державної служби позивача станом на 01.01.2025 року.

Вважаючи зазначений наказ відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

За ч. 1 ст. 46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця;

6) премії (у разі встановлення).

Частиною 5 ст. 50 Закону №889-VIII встановлено, що скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Пунктом 3 розділу «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону №4059-ІХ зупинено на 2025 рік дію, зокрема, частини першої статті 52 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43; 2019 р., № 43, ст. 250) в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад.

Відповідно до п. 13 розділу «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону №4059-ІХ у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:

1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;

2) варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.

Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини 6 статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Закон №1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України №1-зп від 13.05.1997 та №3-рп/2001 від 05.04.2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22.

Законом №4059-ІХ запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII.

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон №889-VIII, а не Закон №4059-ІХ.

У рішенні від №10-р/2020 28.08.2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні №3-р/2020 від 27.02.2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частина 1 статті 52 Закону №889-VIII, а не п. 3, 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-ІХ, яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

При цьому роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Подібне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 14.03.2025 року у справі №160/8368/24, від 28.01.2025 року у справі №580/4140/24, від 28.11.2024 року у справі №580/4145/24, від 21.11.2024 року у справі №580/4128/24.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Боженко Н.В., рішення ухвалено в перший робочий день судді.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Третього апеляційного адміністративного суду (49005, м. Дніпро, вул. Левка Лук`яненка, буд. 23, код ЄДРПОУ: 42268164) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати пп. 29 п. 1 наказу керівника апарату Третього апеляційного адміністративного суду від 06.01.2025 року №5-К в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у 2025 році: з 01 січня 2025 року на рівні 26% посадового окладу, а з 07 квітня 2025 року на рівні 28% посадового окладу.

Зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд провести ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року перерахунок та виплату надбавки за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко