Рішення № 127795920, 02.06.2025, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/7127/25

Провадження 2/127/1315/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась адвокат Слізяк Мар`яна Миколаївна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позов мотивований тим, що на підставі судового наказу із відповідача на користь позивачки на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнуто аліменти в розмірі частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, з 23.02.2024 до досягнення найстаршою дитиною повноліття. На підставі даного судового наказу постановою головного державного виконавця Першого ВДВС у місті Вінниця ЦМУ МЮ (м. Київ) Козачук І.Ю. відкрито виконавче провадження. Згідно із розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем, станом на 01.03.2025 відповідач має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 58366, 89 гривень. Відповідач доказів поважності причин несплати аліментів державному виконавцю не надав, тривалий час ухиляється від виконання судового рішення про сплату аліментів, питання про зменшення розміру аліментів не заявляв, що свідчить, на думку адвоката позивачки, про наявність його вини у виникненні заборгованості по аліментах. Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в сумі 58366, 89 гривень за період з лютого місяця 2024 року по березень місяць 2025 року.

Ухвалою суду від 31.03.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із ухвалою суду від 31.03.2025 та копією позовної заяви із доданими до неї документами, направлені неодноразово відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулись до суду із відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 26-27, 29-30) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 31.03.2025 вважається врученою відповідачу 29.04.2025.

У строк, визначений судом ухвалою від 31.03.2025, від відповідача відзив на позов не надійшов.

Будь-які докази по справі, крім поданих адвокатом позивачки разом із позовною заявою, чи клопотання, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно відомостей з ЄДРСР, інформація з якого перебуває у публічному доступі вбачається, що 21.03.2024 Вінницьким міським судом Вінницької області були видано судовий наказ по справі № 127/6215/24, який набрав законної сили 21.03.2024, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, з 23.02.2024 до досягнення найстаршою дитиною повноліття. (а.с. 11)

Як вбачається з матеріалів справи та з АСВП, доступ до якої є публічним, з 29.03.2024 вищевказаний виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні у Першому відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - ВП № 74572045.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.03.2025, здійсненого державним виконавцем І.Ю.Козачук по ВП № 74572045, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з лютогомісяця 2024року поберезень місяць2025року становить 58366, 89 гривень. (а.с. 13-13зв.)

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (ч. 1 ст. 196 СК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані адвокатом позивачки разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі, в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 31.03.2025 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 і п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2021 було розірвано. Позивачка із відповідачем мають двох спільних малолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наутримання якихіз відповідачана користьпозивачки засудовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 21.03.2024 по справі № 127/6215/24 з 23.02.2024 стягуються щомісячно аліменти в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, який з 29.03.2024 перебуває на примусовому виконанні у Першому відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - ВП № 74572045. Станом на 01.03.2025 за період з лютогомісяця 2024року поберезень місяць2025року за відповідачем рахується заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 58366, 89 гривень, що підтверджується розрахунком, здійсненим державним виконавцем І.Ю.Козачук в межах ВП № 74572045.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 %.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

При здійсненні розрахунку неустойки зокрема враховано, що при здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць.

На вищевказане звернуто увагу Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц та від 12 вересня 2018 року у справі № 759/9457/15-ц; Верховним Судом в постановах від 17.11.2021 у справі № 569/148/19, від 19.01.2022 у справі № 711/679/21.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із розрахунку заборгованості, здійсненого державним виконавцем І.Ю.Козачук, вбачається, що відповідачем за період виникнення заборгованості з 23.02.2024 не було сплачено жодних коштів в рахунок аліментів. (а.с. 13-13зв.)

Перевіривши розрахунок неустойки, здійснений адвокатом позивачки і наведений у позовній заяві, судом встановлено його невідповідність вимогам чинного законодавства щодо порядку обрахунку. Так, адвокатом позивачки не враховано, що прострочення аліментів за період з лютий місяць 2024 року виникло у відповідача з 01.03.2024, відповідно до кількості днів прострочення безпідставно включено 29 днів за лютий місяць 2024, при цьому що, зокрема, обов`язок щодо сплати аліментів виник лише з 23.02.2024. Також в подальшому при обрахунку не враховано, що у разі несплати аліментів у поточному місяці лише з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки, а тому кількість днів у місяці, за який мали бути сплачені аліменти, не включається до кількості днів прострочення. Також адвокатом позивачки за лютий місяць 2025 року пораховано 29 днів, хоча цей місяць має 28 днів. (а.с. 4-5)

Судом прийнято до уваги, що суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Водночас у разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за конкретний період, то розмір пені суд визначає саме за такий період.

Як вбачається із змісту позовної заяви позивачка пред`явила позов про стягнення пені за період з 23.02.2024 по 01.03.2025.

Тому, враховуючи встановлені судом обставини, визначаючи розмір пені за порушення відповідачем строків сплати аліментів, судом, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, встановлено наступне:

ПеріодНарахована сума аліментівКрайнійПеріод простроченняКіль-кість днівСумаРозмірЗаборгованістьнараху-ваннядо сплатитермін сплатисплати аліментівпростро-ченняЗаборгова-ностінеус-тойкипо неустойці (грн.) (грн.) Перший деньОстанній деньсплатипо аліментах(%)визначається простро-ченняпрострочення/алімен-тів, добутком дата сплатидн. (6*7*8)12345678923.02.20241150, 8929.02.202401.03.202428.02.20253651150, 8914200, 7503.20244 768, 0031.03.202401.04.202428.02.20253344 768, 00115925, 1204.20244 768, 0030.04.202401.05.202428.02.20253044 768, 00114494, 7205.20244 768, 0031.05.202401.06.202428.02.20252734 768, 00113016, 6406.20244 768, 0030.06.202401.07.202428.02.20252434 768, 00111586, 2407.20244 768, 0031.07.202401.08.202428.02.20252124 768, 00110108, 1608.20244 768, 0031.08.202401.09.202428.02.20251814 768, 0018630, 0809.20244 768, 0030.09.202401.10.202428.02.20251514 768, 0017199, 6810.20244 768, 0031.10.202401.11.202428.02.20251204 768, 0015721, 6011.20244 768, 0030.11.202401.12.202428.02.2025904 768, 0014291, 2012.20244 768, 0031.12.202401.01.202528.02.2025594 768, 0012813, 1201.20254 768, 0031.01.202501.02.202528.02.2025284 768, 0011335, 0402.20254 768, 0028.02.202501.03.2025--- Загальна сума пені:99322, 35

Враховуючи вищевикладене, розмір пені за період з 01.03.2024 по 01.03.2025 за порушення відповідачем строків сплати аліментів в період з 23.02.2024 до 28.02.2025 становить 99322, 35 гривень. Водночас, враховуючи положення ч. 1 ст. 196 СК України, пеня не може становити більше 100 відсотків заборгованості зі сплати аліментів, в даному випадку, більше 58366, 89 гривень.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батька від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на нього відповідальності, встановленої законом. Європейський суд з прав людини зауважив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу слід приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 7 грудня 2006 року у справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111/04, § 54).

Відповідачем не повідомлено про наявність обставин, що перешкоджали б провадженню виконавчих дій або ж про наявність обставин, що ускладнювали б виконання рішення суду або робили його неможливим. Належних доказів того, що відповідач звертався до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду, а також про встановлення або зміну способу і порядку його виконання, суду не надано.

Також матеріалисправи немістять доказів застосування до відповідача заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Суду не повідомлено відповідачем обставин, які б вказували на наявність підстав для зменшення розміру неустойки.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК Українисаме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт заборгованості зі сплати аліментів, а також розмір заборгованості. Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості зі сплати аліментів. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

В ході розгляду справи суд прийшов до висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла саме з вини відповідача.

Отже, суд, дослідивши письмові пояснення, викладені адвокатом позивачки у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивачки шляхом стягнення на її користь з відповідача неустойки (пені) за період з 01.03.2024 по 01.03.2025 за прострочення сплати аліментів в період з 23.02.2024 до 28.02.2025 в розмірі 58366, 89 гривень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.

Враховуючи те, що позивачка на момент звернення до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», задоволення позовних вимог в повному обсязі, а також положення ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 211, 20 гривень.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 20.02.2025 між позивачкою та адвокатом Слізяк М.М. було укладено договір про надання правничої допомоги № М-243, на підставі якого було видано ордер. (а.с. 33-34) При цьому судом враховано допущення описки при зазначенні дати укладення вищевказаного договору, а саме замість «20 лютого 2025 року» вказано «20 лютого 2024 року», на що вказують інші матеріали справи, надані на підтвердження виконання цього правочину, й зокрема сам його текст.

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України, Слізяк М.М. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 000964 від 28.10.2022.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження виконання адвокатом Слізяк М.М. умов вищевказаного договору, суду надано акт здачі-приймання наданих послуг № 1 від 20.05.2025. (а.с. 36)

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов договору про надання правничої допомоги № М-243 від 20.02.2025, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість послуг адвоката щодо стягнення пені за несплату аліментів складає 10000, 00 гривень (п. 4.4 договору).

Водночас, із акту здачі-приймання наданих послуг № 1 від 20.05.2025 вбачається застосування погодинної оплати роботи адвоката. (а.с. 36)

При цьому доказів того, що між сторонами договору про надання правничої допомоги № М-243 від 20.02.2025 було укладено додаткову угоду у зв`язку із зміною ціни договору, як то передбачено п. 4.4 цього договору, суду не надано.

Слід звернути увагу на те, що вказані форми (фіксований розмір і погодинна оплата) відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінніЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, враховуючи вищевикладене, визначення погодинної вартості виконаних робіт адвокатом позивачки у їх детальному описі суд не приймає до уваги, оскільки така вартість сторонами договору погоджена не була, натомість ними було узгоджено фіксований розмір гонорару.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На виконання умов договору про надання правничої допомоги № М-243 від 20.02.2025 позивачкою було сплачено адвокату Слізяк М.М. 10 000, 00 гривень, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 20.02.2025. (а.с. 35)

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки,за якихсуд можевідступити відзагального правиларозподілу судовихвитрат,унормованого ч.2ст.141ЦПК України,визначені такожположеннями частин4,5,9статті 141цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Підстав, визначених ч. 5 ст. 137 ЦПК України, для зменшення розміру вищевказаних витрат на правничу допомогу, судом не встановлено. Матеріали справи не містять клопотаннявідповідача про зменшення витрат позивачки на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивачки на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оцінка дій адвоката, вказаних в акті здачі-приймання наданих послуг № 1 від 20.05.2025,вказує наїх невідповідністькритеріям обґрунтованості,розумності тапропорційності допредмета споруу розумінніприписів ч.3ст.141ЦПК Україниз оглядуна те,що такідії невимагали значногообсягу юридичноїі технічноїроботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.

При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (10000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України,відповідає критеріюреальності такихвитрат тарозумності їхньогорозміру,становить 5 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень.

До ухвалення рішення у справі ні позивачка, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 155, 180, 196 СК України, ст.ст. 12, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 11-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 235, 258, 259, 263-265, 273, 278, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за період з 01.03.2024 по 01.03.2025 за прострочення сплати аліментів в період з 23.02.2024 до 28.02.2025 в розмірі 58366, 89 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211, 20 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .

Рішення суду складено 02.06.2025.

Суддя