Ухвала суду № 127795279, 30.05.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 461/9338/24

Провадження № 6/761/648/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Савчук Ю.Н., вивчивши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кампсіс Лігал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал, приватний виконавець Малкова Марія Вікторівна, ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадженея.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року на адресу Шевченківського районного суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» про заміну сторони виконавчого провадження, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Лігал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, боржник: ОСОБА_1 .

Як вбачається із поданих документів, зареєстроване місце проживання боржника: АДРЕСА_1 .

У виконавчому написі нотаріуса та постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено місце фактичного проживання боржника: АДРЕСА_2 . У заяві про заміну сторони виконавчого провадження вказане фактичне місце проживання боржника: АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч.2 ст.446 Цивільного процесуального кодексу України процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Отже, питання про заміну сторони виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса підлягає розгляду в судах цивільної юрисдикції з урахуванням положень ч.2 ст.446 ЦПК України , тобто за місцем виконання відповідного рішення.

У виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні.

Так, статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення.

Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов`язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій.

Примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив`язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження.

При цьому вказаним Законом передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголошує, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону.

Суд уважає за необхідне також зазначити, що в силу частин першої та другої статті 4 Закону №1403-VIII приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, а також повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Також, в силу положень статті 16 Закону №1403-VIII, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.

Щодо відсутності у чинному законодавстві вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника, то суд звертає увагу на таке.

Як уже було зазначено, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі №1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Виходячи з приписів статті 6 Закону №1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто Закон №1382-IV пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання.

Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності та вимогам статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому суд звертає увагу на те, що частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, суд виходить з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому Законом №1382-IV) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з`ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні Закону №1382-IV.

У цій справі встановлено, що у виконавчому написі міститься інформація як про адресу реєстрації боржника, так і про адресу фактичного місця проживання. При цьому кредитного договору, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, не подано, а відтак неможливо встановити, яке зареєстроване місцем проживання боржника чи фактичне місце проживання позичальника зазначене у ньому.

Отож з установлених обставин справи вбачається, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу АДРЕСА_2 як адресу місця проживання боржника.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.

Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VІІІ, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5942-VI, суд дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи.

Серед іншого, суд зазначає, що норми ЦПК України також пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини другої, восьмої статті 187 ЦПК України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи або ж самостійно користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру для встановлення цієї інформації.

Отже, законодавець, оперуючи поняттям «місце проживання особи», передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій.

Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» .

В іншому випадку, нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголошує, що відсутність прямої вказівки в Законі України «Про виконавче провадження» на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

Суд уважає за необхідне також звернути увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ, відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Виходячи із системного аналізу цієї норми в сукупності з іншими положеннями Закону №1404-VII, суд констатує, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Підсумовуючи викладене, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Відповідні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 в справі №380/7750/20.

За встановлених обставин у цій справі визначення місця виконання виконавчого документа щодо відповідача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Суд зазначає те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». Таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.

Правильність такої правової позиції підтверджується викладеним у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20.

Крім того, навіть, якщо припустити, що приватним виконавцем встановлювалося фактичне місце проживання боржника, у заяві про заміну сторони виконавчого провадження таке місце проживання боржника вказано, як: АДРЕСА_3 .

Однак матеріали заяви не містить даних про встановлення у процесі виконавчого провадження приватним виконавцем саме такої адреси фактичного місця проживання боржника.

Зареєстроване місце проживання боржника: АДРЕСА_1 .

З врахуванням наведено, заява не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва, яке, за таких обставин вважається місцем виконання рішення суду.

Смт. Нижні Сірогози знаходяться на території Генічеського районного, а відтак заява підсудна Генічеському районному суду Херсонської області.

Проте розпорядженнями Голови Верховного Суду від 06.03.2022 року №1/0/9-22 підсудність спорів змінено на Широківський районний суд Дніпропетровської області; від 26.09.2022 року №52/0/9-22 - на Біляївський районний суд Одеської області. В подальшому рішенням Вищої Ради правосуддя від 30.05.2023 року № 566/0/15-23 підсудність справ змінено на Херсонський міський суд Херсонської області.

Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ч. 1, ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 27, 31, 187, 259, 261, 268, 353-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» про заміну сторони виконавчого провадження, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Лігал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна, боржник: ОСОБА_1 - передати на розгляд до Херсонського міського суду Херсонської області.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено законом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Суддя: