Рішення № 127768798, 30.05.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2025 р. № 520/5389/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити ОСОБА_1 з 02 липня 2024 року пенсію за віком, із зарахуванням до загального трудового стажу, який дає право на пенсію, наступних періодів роботи: з 17.11.1981 по 16.08.1982 - в Обласному вузлі спецзв`язку Харківського ОПТУС; з 18.08.1988 по 19.10.1990 - у Будинку культури «Овочівник»; з 01.07.1997 по 22.09.1997 в Акціонерному товаристві «Харківська тютюнова фабрика», а також проводити відповідні виплати, без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 та без застосування будь-яких обмежень щодо виплати заборгованості, в тому числі поетапного чи часткового;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 30.10.2024 № 204950022487 відділу пенсійного забезпечення управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управління Пенсійного фонду України в Київській області прийнято протиправне рішення 30.10.2024 № 204950022487 про відмову йому в призначенні пенсії за віком. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою від 01.04.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області заяву з усіма доданими до неї документами, на підставі якої прийнято оскаржуване рішення від 30.10.2024 № 204950022487.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Позивачу копія ухвали про відкриття провадження надіслана засобами поштового зв`язку за адресою, зазначеною в позовній заяві, та копія такої ухвали отримана позивачем 14.04.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши про необґрунтованість позову та про правомірність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 30.10.2024 №204950022487. За доводами відповідача, необхідний страховий стаж, визначений частиною третьою статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 становить від 15 до 21 року, а страховий стаж позивача - 13 років 11 місяців 10 днів, тому позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач 02.09.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком. (а.с. 26-27)

У результаті розгляду заяви позивача за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 10.09.2024 №204950022487, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. (а.с. 25)

Позивач 22.10.2024 повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком задля надання до заяви про призначення пенсії уточнюючих довідок для підтвердження страхового стажу. (а.с. 23-24)

У результаті розгляду заяви позивача від 22.10.2024 за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області прийнято рішення від 30.10.2024 №204950022487, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. (а.с. 21-22)

Зазначене рішення оскаржується позивачем у межах даної справи.

У рішенні зазначено, що необхідний вік для призначення пенсії становить - 65 років, вік заявника - 65 років; необхідний страховий стаж, визначений частиною 3 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 становить від 15 до 21 року, страховий стаж заявника - 13 років 11 місяців 10 днів.

Також, у рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу за записами трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1977 не зараховано період роботи з 17.11.1981 по 16.08.1982, оскільки дата наказу про звільнення зазначена некоректно. Період роботи з 18.08.1988 по 19.10.1990 не зараховано, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення, назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийнятті на роботу; у довідці № 5007 від 08.10.2024 назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийняття на роботу. Період роботи з 01.07.1997 по 22.09.1997 не зараховано, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства. Для зарахування зазначених вище періодів роботи до страхового стажу необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи.

Вважаючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі за текстом - Закон № 1058-IV).

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

У частині 1 статті 8 вказаного Закону № 1058-IV зазначено, зокрема, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком згідно оскаржуваного рішення була відсутність необхідного страхового стажу позивача, який має становити в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 від 15 до 21 року, при наявності в позивача страхового стажу - 13 років 11 місяців 10 днів.

Також, в оскаржуваному рішенні відповідачем зазначеного, що за доданими документами до страхового стажу за записами трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1977 не зараховано період роботи з 17.11.1981 по 16.08.1982, оскільки дата наказу про звільнення зазначена некоректно. Період роботи з 18.08.1988 по 19.10.1990 не зараховано, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення, назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийнятті на роботу; у довідці № 5007 від 08.10.2024 назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийняття на роботу. Період роботи з 01.07.1997 по 22.09.1997 не зараховано, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства.

Досліджуючи обставини незарахування відповідачем спірних періодів до страхового стажу позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV).

Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Слід зазначити, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі за текстом - Закон № 1788-ХІІ).

Згідно з вимогами ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок)

Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі за текстом - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на титульному аркуші дати народження, дати видачі трудової книжки, підписів власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки).

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ № 687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Судом встановлено, що спірними в даній справі є наступні періоди трудової діяльності позивача:

- з 17.11.1981 по 16.08.1982 (не зарахований, оскільки дата наказу про звільнення зазначена некоректно);

- з 18.08.1988 по 19.10.1990 (не зарахований, оскільки наявне виправлення в наказі про звільнення, назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийнятті на роботу; в довідці № 5007 від 08.10.2024 назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийняття на роботу);

- з 01.07.1997 по 22.09.1997 (не зарахований, оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства).

Суд зазначає, що відомості про зазначені періоди роботи наявні в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 21.07.1977, копія якої надана позивачем до матеріалів справи. (а.с. 28-34)

Щодо спірного періоду з 17.11.1981 по 16.08.1982, то зазначений період відображений у трудовій книжці позивача: запис № 8 - 17.11.1981 - прийнятий на посаду старшого фельдшера в Обласному вузлі спецзв`язку Харківського ОПТУС; запис № 9 - 16.08.1982 - звільнений за власним бажанням. У записі № 9 про звільнення позивача дійсно вбачається некоректне написання року наказу про звільнення, однак, зважаючи на чітке написання дати звільнення позивача в трудовій книжці - 16.08.1982, а також на попередній та наступний записи трудової книжки позивача відносно спірного запису, що датовані 1982 роком, можна встановити що позивач звільнена саме 16.08.1982 на підставі наказу № 139 від 16.08.1982.

Щодо спірного періоду з 18.08.1988 по 19.10.1990, то зазначений період також відображений у трудовій книжці позивача: запис № 18 - 18.08.1988 - прийнятий на посаду водія БК "Овочівник" (наказ № 22 § 1 від 18.08.1988), запис № 19 - 19.10.1990 - звільнений з посади водія автоклуба "Кубань" за власним бажанням (наказ № 39 від 19.10.1990).

Щодо доводів позивача про виправлення в наказі про звільнення, суд зазначає, що в записів № 19 про звільнення позивача з 19.10.1990 не вбачається жодних виправлень, у тому числі в наказі про звільнення, оскільки можна чітко встановити номер наказу про звільнення - 39 та дату наказу - 19.10.1990. У номері наказу про звільнення вбачається жирне наведення цифри "9", однак зазначене не заважає зрозуміти конкретний номер наказу - 39.

Щодо доводів відповідача про те, що назва організації при звільненні не відповідає назві організації при прийнятті на роботу, суд зазначає, що зазначене твердження відповідача відповідає дійсності, однак не спростовує факту трудової діяльності позивача в спірний період з 18.08.1988 по 19.10.1990, про що містяться записи в трудовій книжці позивача, які додатково підтверджуються довідкою Мереф`янської міської ради Харківської області від 08.10.2024 №5007. (а.с. 35)

Щодо спірного періоду з 01.07.1997 по 22.09.1997, то зазначений період також відображений у трудовій книжці: запис № 23 - 01.07.1997 - прийнятий вантажником тимчасово (наказ № 257 від 27.06.1997), запис № 24 - 22.09.1997 - звільнений за закінченням тимчасової роботи (наказ № 167 від 22.09.1997).

Відсутність назви підприємства не спростовує факт трудової діяльності позивача в зазначений період та не є належною підставою для позбавлення права позивача на призначення пенсії за віком, оскільки, як вже було зазначено судом, чинним законодавством не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем або іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Окрім того, запис про звільнення позивача в спірному періоді містить печатку підприємства - Акціонерного товариства «Харківська тютюнова фабрика», в якому працював позивач, що спростовує сумніви щодо трудової діяльності позивача в спірний період.

Суд зазначає, що вищевказані недоліки оформлення трудової книжки, виявлені відповідачем, не можуть вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови позивачу в зарахуванні зазначених періодів роботи до загального страхового стажу позивача на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку (некоректне зазначення дат чи номерів наказів, відсутність вписаної назви підприємства тощо), відсутня.

При цьому, ані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо зарахування певного періоду до трудового стажу при призначенні пенсії. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.

Так, суд зазначає, що ГУ ПФУ в Київській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, зокрема, якості проставленої печатки підприємства.

Вказана позиція кореспондується з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17, та від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вищезазначені відомості з трудової книжки, які підтверджують, що позивач у спірні періоди (з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997) працювала, відповідачем не спростовані.

Інших підстав для незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Таким чином, із наведеного суд дійшов висновку, що відповідачем неналежним чином здійснено перевірку періодів роботи позивача з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997 згідно записів його трудової книжки серії НОМЕР_1 при вирішенні питання про зарахування таких періодів до страхового стажу позивача та, на підставі вищевикладених висновків суду, спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

За викладених обставин суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 30.10.2024 № 204950022487 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами частини третьої-четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм вбачається, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що з урахуванням обставин цієї справи належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 22.10.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Щодо позовних вимог про зобов`зання відповідача проводити відповідні виплати пенсії позивачу без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 та без застосування будь-яких обмежень щодо виплати заборгованості, в тому числі поетапного чи часткового, суд зазначає, що оскільки при розгляді даної справи судом обрано належний спосіб захисту прав позивача у формі зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, то зазначені вимоги є передчасними та наразі не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (вул. Варшавська, буд. 3Б, смт. Макарів, Київська обл., Бучанський р-н, 08001, ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 30.10.2024 № 204950022487 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17.11.1981 по 16.08.1982, з 18.08.1988 по 19.10.1990 та з 01.07.1997 по 22.09.1997 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1977.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 22.10.2024, з урахуванням висновків суду в даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН