Рішення № 127768234, 29.05.2025, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.05.2025 Справа №607/2830/25 Провадження №2/607/1941/2025

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Козак О.Є., представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Бучацької міської ради, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Бучацької міської ради, просить визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_2 , за її місцем проживання, а саме - АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що після розірвання шлюбу, донька проживає із нею в селі Звенигород, хоча її місце проживання зареєстроване в АДРЕСА_2 . У зв`язку із відсутністю рішення суду про визначення місця проживання дитини, а також через те, що відповідач відмовляється давати згоду на зміну місця реєстрації дитини, виник цей спір.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 28.04.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала з підстав зазначених у ньому.

Відповідач належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, в судове засідання не з`явився, відзиву на позов не надав, зважаючи на відсутність заперечень представника позивача, суд постановив проводити заочний розгляд справи.

Орган опіки і піклування виконавчого комітету Бучацької міської ради в судове свого представника не направив, надіслав суду висновок щодо визначення місця проживання дитини.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі із 20.08.2015, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.11.2024 у справі №607/14936/24.

У цьому шлюбі в сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане 10.06.2020).

Місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 зареєстроване в АДРЕСА_2 (а.с. 17-18)

Разом із тим, відповідно до акту обстеження житлових умов від 13.01.2025, який здійснено комісією Бучацької міської ради (а.с. 21), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_6 проживає в будинку по АДРЕСА_1 без реєстрації. Крім них у будинку проживає бабуся ОСОБА_7 , дідусь ОСОБА_8 , прабабуся ОСОБА_9 .

Відповідно до характеристики Звенигородського ЗДО (а.с. 25) ОСОБА_4 відвідує заклад дошкільної освіти в селі Звенигород з вересня 2023 року.

Згідно довідок про доходи (а.с. 78,79) ОСОБА_2 працює викладачем в ДНЗ «Бучацьке ПТУ», де за період січень-грудень 2024 року отримала заробіток у розмірі 187371,90 грн, а за період січень-лютий 2025 - 54857,53 грн.

З характеристики ДНЗ «Бучацьке професійно-технічне училище» (а.с. 26) видно, що ОСОБА_2 працює в училищі з 09.09.2014, відзначаються її позитивні якості.

Також, зідно довідок Бучацької міської лікарні від 10.01.2025 №50,51 (а.с. 27) ОСОБА_2 на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває.

Як видно із висновку органу опіки та піклування Бучацької міської ради, який затверджений рішенням виконавчого комітету Бучацької міської ради 11.04.2025 №173, 07 березня 2025 року здійснено комісійне обстеження умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 . Акт служби у справах дітей Бучацької міської ради підтверджує, що малолітня проживає в безпечних, комфортних умовах, про неї піклуються і забезпечують усім необхідним - в кімнатах зроблено ремонт, є всі необхідні меблі, багато іграшок, книг, тощо. За місцем проживання ОСОБА_2 характеризується позитивно, що підтверджується характеристикою від 10 січня 2025 року № 04. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини провів бесіду з матір`ю дитини та відвідав дитину за місцем проживання, про що склав акт обстеження умов проживання, а також служба у справах дітей звернулася до фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. Зокрема, актом встановлено, що дитина проживає в комфортних умовах, мати добре виконує свої обов`язки з виховання та догляду за малолітньою ОСОБА_4 .

Орган опіки та піклування Бучацької міської ради вважає, що, оскільки, місце реєстрації дитини не збігається з її місцем проживання, то варто не визначати, а підтвердити фактичне місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частин другої, восьмої та дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У відповідності до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частини перша та друга статті 155 СК України вказують, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

У відповідності із частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частин першої та другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, інші обставини, що мають істотне значення, але насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналогічні висновки містяться і в рішенні ЄСПЛ від 01 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», де Суд наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді даної справи щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

В матеріалах справи міститься достатньо доказів, які доводять те, що ОСОБА_2 має задовільні житлово-побутові умови, працює, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря нарколога не перебуває.

Отже, відсутні обставини, які б вказували на неможливість визначення місця проживання неповнолітнього із матір`ю.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Органом опіки та піклування Бучацької міської ради надав висновок про те, що оскільки, місце реєстрації дитини не збігається з її місцем проживання, то варто не визначати, а підтвердити фактичне місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_1 .

Суд частково не погодився із таким висновком. Так, у провадженні суду перебуває спір саме, щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 .

При цьому, позивачка, із покликанням на докази, зазначає, що у зв`язку із тим, що не визначено місце проживання доньки, є перешкоди батька у реалізації своїх прав, зокрема, реєстрації зміни місця проживання дитини, оскільки відповідач за його згоду, вимагає відмовитися від стягнення аліментів.

У відповідності до статті 160 Сімейного кодексу України, Правил реєстрації місця проживання, які затверджені постановою КМУ № 207 від 2 березня 2016 року (п.18), у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Тому, суд вважає, що існує спір саме щодо визначення місця проживання дитини, який має бути вирішений судом.

Суд зазначає, що кожна дитина має основоположне право та потребу в безпечних та люблячих стосунках з обома батьками.

З огляду на малий вік дитини, суд вважає, що саме мама зможе забезпечити його материнською любов`ю та турботою.

Суд враховує, що на час проживання із матір`ю, донька прихильно ставиться до неї і виявляв любов. Зауважень щодо неналежного виконання материнських обов`язків не було.

Враховуючи наведені обставини, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що задля якнайкращого забезпечення інтересів малолітньої ОСОБА_4 , слід визначити місце її проживання разом із матір`ю ОСОБА_2 , за її місцем проживання, на час розгляду справи судом - АДРЕСА_1 .

В силу статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 слід стягнути 1211,20 гривень сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 133, 223, 263, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_2 , за її місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів здати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей Бучацької міської ради, майдан Волі, 1, місто Бучач, Чортківського району Тернопільської області, 48402.

Головуючий суддяВ. М. Позняк