Рішення № 127767574, 29.05.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 420/2309/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Потоцької Н.В.

судді Танцюри К.О.

судді Лебедєвої Г.В.

за участі секретаря Загрійчук О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Орловського О.В.

представника відповідача Білоконь Н.О.

перекладача Нікішова О.О.

розглянувши за правилами загального позовного провадження (у відкритому судовому засіданні по суті) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати дії Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою, яка потребує додаткового захисту - протиправними (незаконними), такими що суперечать вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

визнати Наказ Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області №27 від 10.02.2021 року, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання особою, яка потребує додаткового захисту - протиправним (незаконним), таким що суперечить вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Одеській вчинити дії, передбачені частиною 5 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - прийняти рішення про оформлення документів громадянина РФ - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для вирішення питання щодо визнання його особою, яка потребує додаткового захисту та оформити таке рішення наказом.

В обґрунтування позовних вимог наголошено, що за результатом попереднього розгляду заяви, 15.02.2021 року ОСОБА_1 відповідним співробітником ГУ ДМС України в Одеській області було проінформовано про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає дії відповідача незаконними, такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України та грубо порушують права позивача.

Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Частиною 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Заява ОСОБА_1 не відповідає жодній підставі, передбаченій чинним законодавством для відмови в подальшому оформленні документів.

Вона є обґрунтованою, оскільки в ній наведені обставини, що перешкоджають поверненню заявника в російську федерацію та безпосередньо загрожують його життю та здоров`ю, надані конкретні докази смерті, а також нелюдського та такого, що принижує честь та гідність поводження із особами, затриманими в рамках відповідної кримінальної справи, докази грубих порушень прав людини; заявник не видає себе за іншу особу - звернувся за захистом саме як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його особу встановлено та підтверджено; раніше позивачем заяви про надання додаткового захисту в Україні не подавались, відмови він не отримував; передбачені законом підстави для визнання особою, яка потребує додаткового захисту в наявності - викладені в заяві та розгорнуто описані під час співбесіди.

Крім того, співробітником ГУ ДМС України в Одеській області, який готував висновок про відмову в подальшому оформленні документів, не враховано відповідь Управління Служби безпеки України в Одеській області про відсутність інформації, яка перешкоджає наданню ОСОБА_1 статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Також позивач зазначає, що в усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. 43, 5,1,7.6 Правил).

Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

Позивач вважає, що відповідач своєю бездіяльністю та неналежним виконанням покладених на нього обов`язків грубо порушує його права.

Процесуальні дії

Ухвалою судді від 01.03.2021 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.02.2023 року по справі №420/2309/21 задоволено заяву судді Юхтенко Л.Р. про самовідвід.

За результатом автоматизованого розподілу від 03.03.2023 року справу призначено до розгляду судді Радчуку А.А.

Ухвалою судді Радчука А.А. від 08.03.2023 року по справі №420/2309/21 задоволено заяву судді Радчука А.А. про самовідвід.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2023 року справа розподілена на суддю Потоцьку Н.В.

Ухвалою судді від 10.03.2023 прийнято до провадження справу №420/2309/21 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.04.2023.

27.03.2023 за вхід.№9326/23 надійшла заява представника позивача (адвоката Орловського О.В.) про відкладення розгляду справи через зайнятість у справі №521/5413/20.

27.03.2023 за вхід.№ЕП/10147/23 надійшов відзив на позов, в якому зазначено наступне.

21.01.2021 позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із письмовою заявою встановленого зразку про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС №2021OD0016).

Слід зазначити, що незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 21.01.2021, тобто через 1 рік та 2 місяці після потрапляння на територію України, перебування на території України у якості нелегального мігранта та затримання 10.11.2019 правоохоронними органами України через перебування у міжнародному розшуку.

Цим самим позивач порушив вимоги ч. 5 от. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме «особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Перевіркою ГУ ДМС в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що за матеріалами особової справи причиною виїзду з країни громадянської належності вказано через вдаваний тиск та слідкування за ним з боку невідомих осіб (арк. 7-8 анкети від 08.02.2021), обставину небажання повернення на територію країни громадянської належності він обгрунтовує незаконними кримінальними переслідуваннями, можливістю ув`язнення та застосування по відношенню до нього тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження у випадку повернення на Батьківщину (заява від 21.01.2021).

З матеріалів порушеного кримінального провадження та екстрадиційних документів вбачається, що заявник не пізніше серпня 2008 року вступив до лав злочинної організації на території Раменського району Московської області під керівництвом ОСОБА_2 , створеної з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. ОСОБА_1 пройшов шлях від керівника охорони ОСОБА_3 до керівника структурних підрозділів злочинної організації. Зокрема, заявник здійснював керівництво рядовими учасниками організації, представляв інтереси ОСОБА_3 в комерційних та некомерційних організаціях, приймав участь в легалізації злочинних прибутків, придбанні та відчуженні земельних ділянок на користь ОСОБА_3 ; організовував незаконну підприємницьку діяльність на території Раменського району Московської області з видобутку корисних копалин, організовував напади на громадян. Упродовж 2010-2019 років вказаною злочинною організацією вчинено низку тяжких злочинів, враховуючи вбивства. Зокрема, ОСОБА_1 , як керівник структурного підрозділу злочинної організації, вчинив вбивство ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , керуючи з липня 2011 по 20.02.2012 діями безпосередніх виконавців злочину. Під час розгляду кримінальної справи, порушеної у 2012 році у зв`язку зі зникненням чотирьох вищезазначених осіб, позивач проходив у процесуальному статусі свідка, із особою були проведені допити від 2012 року та від 2015 року. Постановою слідчого з ОВС при Голові СК РФ від 29.10.2019, ОСОБА_1 було притягнуто в якості обвинуваченого за кримінальною справою №11902007706000014 та йому пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 210 , п.п. а, ж ч. 2 ст. 105 КК рф. Цього ж дня, постановою ст. слідчого заявник був оголошений у розшук. Постановою Басманного районного суду м. Москва від 12.11.2019 відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Також, за матеріалами особової справи спостерігається, що в 1993 році по відношенню до позивача було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 145 (грабіж, скоєний повторно або за попередньою змовою групою осіб або з проникненням до житла, приміщення або іншого сховища або у поєднанні з насиллям, що не є небезпечним для життя або здоров`я потерпілих), ч. 2 ст. 222 Кримінального кодексу РРФСР (порушення правил, встановлених з метою боротьби з поширенням інфекційних захворювань та отруєння людей, що спричинили смерть потерпілих). Позивача було засуджено до чотирьох років позбавлення волі умовно. В 1999 році заявника обвинувачували в скоєнні злочинів, передбачених п «б» ч. 3 ст. 161 Кримінального кодексу рф (грабіж, скоєний в особливо великому розмірі), п. «б» ч. 3 ст. 163 Кримінального кодексу рф (вимагання, скоєне з метою отримання власності в особливо великому розмірі), ст. 325 Кримінального кодексу рф (викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток або викрадення акцизних марок, спеціальних марок або знаків відповідності), фактично покарання заявник не відбував у зв`язку з визнанням його неосудним за результатами судово-психіатричної експертизи.

За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що історія його переслідування є очевидно необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов передбачених пп. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, а саме:

за матеріалами особової справи позивача спостерігається, що на території країни громадянської належності він не зазнавав жодних переслідувань за ознаками раси, громадянства, національності та віросповідання (арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021). Також, відсутні висловлені позивачем твердження або об`єктивні обставини, що б вказували на факт переслідування особи за ознакою належності до певної соціальної групи. Також, по відношенню до заявника ніколи не застосовувалось фізичне насилля за конвенційними ознаками на території країни громадянської належності (арк. 8 анкети від 08.02.2021; арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021). Під час проживання на території країни громадянської належності по відношенню до позивача не застосовувались дискримінаційні заходи або обмеження:

- у позивача не виникало проблем з отриманням передбачених державних послуг, оформленням паспортних документів гр. рф (арк. 2 анкети від 08.02.2021), на фактичне продовження користування захистом країни громадянської належності вказує відсутність прийнятих спроб відмови від громадянства рф на період регулярних та довгострокових виїздів до інших країн (арк. 12 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- заявник міг вільно переміщуватися територією рф (арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021), він також мав можливість безперешкодного виїзду за межі країни громадянської належності (арк. 6 анкети від 08.02.2021; арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- базові громадянські права позивача не порушувались на території рф (арк. 7 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- у заявника не виникало формальних проблем з органами державної влади країни громадянської належності до його виїзду за межі рф (арк. 7 протоколу співбесіди від 10.02.2021 року);

- у заявника ніколи не виникало проблем з установленням соціальних контактів на території країни громадянської належності, суттєвих конфліктів з населенням рф (арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- заявник мав доступ до отримання освіти на території РФ (арк. 9 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- позивач мав можливість повністю дотримуватися канонів власного віросповідання на території країни громадянської належності (арк. 2 анкети від 08.02.2021);

- під час проживання на території рф у заявника була можливість вільного доступу до державних, комерційних та медичних установ (арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- на території рф позивача ніколи не звинувачували у порушенні соціальних або моральних норм (арк. 9 протоколу співбесіди від 10.02.2021).

За результатами проведеного аналізу також неможливо визначити ознаки або критерії, що б свідчили про загрозу конвенційних переслідувань позивача у випадку повернення на Батьківщину.

Натомість, заявник обгрунтовує власне небажання повернення на територію країни громадянської належності обставиною порушення проти нього кримінального провадження на Батьківщині за сфальсифікованими обвинуваченнями, загрозою власного неправомірного покарання у випадку повернення на територію рф (арк. 7-8 анкети від 08.02.2021). Наявність обвинувачень на власну адресу заявник пов`язує з обставиною висловлення ним власної політичної позиції (арк. 7 анкети від 08.02.2021), бажанням близьких до діючої влади рф осіб привласнити підприємство, що нібито фактично належало заявнику (арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021).

Натомість, додатковим елементом, що суттєво знижує рівень довіри до викладеної заявником легенди є прийнята заявником спроба приховання обставини прийняття участі у діяльності низки підприємств на території країни громадянської належності, що також фігурують і в кримінальній справі, за якою особа обвинувачується на території рф, приховання та не розкриття інформації стосовно власної комерційної діяльності упродовж 90-х років минулого століття, детальної інформації стосовно обставини та характеру підтримання контактів з представниками кримінальних кіл на Батьківщині (арк. 14 протоколу співбесіди від 10.02.2021). Так, особа погодилась повідомити окремі факти стосовно обставини володіння та організації діяльності низки підприємств на території рф лише після надання співробітником територіального підрозділу ДМС відповідної інформаційної та доказової бази щодо володіння заявником зазначеними підприємствами (арк. 15 протоколу співбесіди від 10.02.2021). Водночас, особою не була повідомлена інформація про фігурування у 1993 та 1999 роках у низці інших кримінальних проваджень на території країни громадянської належності, що також пов`язані з діяльністю заявника у злочинних угрупованнях та за результатами яких заявника було визнано винним. Вбачається, що приховання відповідної інформації є прийнятою заявником спробою формування легенди, що є прийнятної в контексті звернення за міжнародним захистом.

Водночас з історії, викладеної заявником взагалі не спостерігається наявність у нього стійких політичних поглядів, що були чітко виражені та могли створювати загрозу для органів державної влади країни громадянської належності. Так, зокрема, у власних твердженнях позивач не робить посилання на конкретні приклади процесів, що йому не подобаються в політичному устрої країни громадянської належності, ступінь особистої причетності до зазначених процесів, не висловлює власну думку стосовно відповідальних за вказану ситуацію осіб (арк. 7 анкети від 08.02.2021; арк. 15 протоколу співбесіди від 10.02.2021), не повідомляє інформацію стосовно осіб, перед якими він нібито висловлював власну громадянську позицію та побоюється переслідувань через зазначену обставину (арк. 16 протоколу співбесіди від 10.02.2021), характеристика власної політичної позиції з боку заявника є нечіткою, розмитою, не містить належного рівня деталізації та аргументації.

Слід зазначити, що жодного належного обґрунтування власній позиції, твердження сторонніх осіб, що б могли підтвердити наявність у позивача визначених політичних поглядів заявник надати не зміг (арк. 16 протоколу співбесіди від 10.02.2621), водночас, з матеріалів особової справи заявника не спостерігається критеріїв, що б вказували на те, що погляди особи були доведені до органів державної влади країни громадянської належності, що б могло створювати потенційну загрозу для заявника у випадку повернення на територію країни: громадянської належності. Зазначене підтверджується наступним:

- позивач ніколи не виражав власні погляди через ЗМІ, інформація щодо блогерської діяльності заявника у всесвітній мережі відсутня (арк. 7-8 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- заявник не публікував власні дописи на політичну тематику у соціальних мережах, статті в періодичних виданнях на період перебування на території України тощо (арк. 12 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- позивач ніколи не проголошував власну політичну позицію на загальних відкритих зборах (арк. 17 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- характер діяльності позивача на території країни громадянської належності жодним чином не мав політичного спрямування (арк. 14 протоколу співбесіди від 10.02.2021).

Повідомлений позивачем під час проведення протоколу співбесіди від 10.02.2021 року елемент економічного конфлікту з сином генерального прокурора рф ОСОБА_8 , нібито висловлене останнім бажання привласнення підприємства, у діяльності якого приймав участь заявник (арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021) з чим позивач пов`язує обставину власних кримінальних переслідувань на території країни громадянської належності, визнається ГУ ДМС в Одеській області елементом, що використовується заявником з метою введення в оману територіального підрозділу задля посилення впливу викладеної історії.

Так, позивачем не було жодним чином повідомлено про зазначену обставину ані в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.01.2021, ані під час проведення процедури анкетування від 08.02.2021. Водночас, надана позивачем деталізація та опис викладеного елементу побоювання не містить ознак, що б могли характеризувати його у якості переслідування.

З урахуванням аналізу матеріалів особової справи ОСОБА_1 вбачається, що звернення заявника за міжнародним захистом обумовлено не реально існуючою загрозою зазнати переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця на території країни громадянської належності, а свідомим бажанням отримання легалізації на території України з метою уникнення кримінальної відповідальності на Батьківщині, що є фактичним зловживанням процедурою набуття міжнародного захисту, про що заявник додатково зазначає і під час процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк. 7 протоколу співбесіди від 10.02.2021).

У відповідності до положень абз. 3 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Зазначене кореспондується з положеннями, зазначеними у Керівництві УВКБ ООН від 01.12.2013 року, у відповідності до яких не визнаються біженцем особи, які вчинили або ймовірно вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, що надала їм притулок. Водночас, при прийнятті рішення стосовно особи, її кримінальне минуле визнається обтяжуючою обставиною.

Враховуючи викладене, твердження позивача про те, що встановлення обгрунтованості конкретних обставин та виявлення додаткової інформації, необхідної для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відповідно до ст. 9 Закону №3671-VI має здійснюватися на стадії розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, є необгрунтованими.

29.03.2023 за вхід.№9761/23 надійшла відповідь на відзив, в якій представником позивача викладено таке.

Предметом розгляду поданого ОСОБА_1 адміністративного позову є виключно питання законності відмови у подальшому оформленні документів та дотримання відповідачем вимог чинного законодавства України під час прийняття відповідного наказу.

Аргументація, наведена відповідачем у відзиві на позов, є фактично обґрунтуванням відмови ОСОБА_1 по суті - у наданні йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту, що не є предметом розгляду у цій справі та не стосується суті заявлених позовних вимог.

Відповідач намагається ввести суд в оману, стверджуючи, що відмова у подальшому оформленні документів (ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») і відмова по суті розгляду заяви у наданні особі статусу додаткового захисту (ст. 9 вказаного Закону ), це одне й те саме.

Відмовивши ОСОБА_1 у подальшому оформленні документів, відповідач грубо порушив вимоги частини 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», якою прямо заборонено відмовляти, посилаючись на очевидну необґрунтованість заяви за наявності підстав, встановлених п. 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону.

Але ж саме такі обставини (передбачені п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») перешкоджають ОСОБА_1 повернутись до країни громадянської належності, про що він і повідомив у своїй заяві та надав вичерпну інформацію з цього приводу під час співбесіди.

При цьому, викладені ОСОБА_1 в матеріалах співбесіди та анкеті відомості беззаперечно свідчать про наявність таких підстав, а саме - в поясненнях наведені обставини, що перешкоджають поверненню заявника в рф та безпосередньо загрожують його життю та здоров`ю: надані конкретні докази фізичних ушкоджень та навіть загибелі конкретних ув`язнених, затриманих у рамках того ж кримінального провадження; надані докази нелюдського та такого, що принижує честь та гідність поводження із особами, затриманими в рамках відповідної кримінальної справи, докази грубих порушень прав людини в рф.

Відповідачем не вивчалась належним чином особистість ОСОБА_1 , не отримано або проігноровано відомості щодо волонтерської діяльності позивача на користь З СУ, які суттєво впливають на вирішення питання щодо обґрунтованості його заяви та наявних загроз в країні громадянської належності.

Відмовляючи ОСОБА_1 у подальшому оформленні документів, та, відповідно, у наданні додаткового захисту в Україні, представники відповідача вважають, що особі, яку в 2020 році включено до Реєстру волонтерів АТО, яка регулярно надає матеріальну та іншу допомогу ЗСУ (на теперішній час на загальну суму близько пів мільйона гривень, інформацію висвітлено на відомих інтернет-ресурсах), яка має подяки від командування підрозділів Головного управління розвідки Міністерства оборони України, у випадку потрапляння на територію рф не будуть загрожувати фізична страта, тортури, нелюдське, таке що принижує честь та гідність поводження.

Співробітники ГУ ДМС України роблять вигляд, що їм не відомо, як російські правоохоронці та працівники пенітенціарної служби поводяться з військовополоненими та мирними мешканцями окупованих територій України, а також про створення спеціальних приміщень для тортур населення у захоплених українських містах та селищах.

Крім того, оскаржуваний Наказ ГУ ДМСУ в Одеській області є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки його прийнято на підставі сфальсифікованого Висновку про відмову у подальшому оформленні документів від 10.02.2021 року.

У вказаному Висновку прийняте рішення про відмову обґрунтовується нібито вивченими співробітником ОСОБА_9 матеріалами екстрадиційної перевірки, що не відповідає дійсності та спростовується супровідним листом Одеської обласної прокуратури від 15.02.2021 року - через 5 днів після підписання оскаржуваного Наказу (том 2 стор. 53 особової справи).

Таким чином, матеріали екстрадиційної перевірки ОСОБА_1 на момент прийняття рішення про відмову у подальшому оформленні документів знаходились в Одеській обласній прокуратурі, не вивчались співробітниками відповідача під час прийняття рішення та були долучені до особової справи пізніше.

Співробітники відповідача чомусь не сприймають і, всупереч службовим обов`язкам, навіть не бажають перевірити факти, які надав їм позивач, який є етнічним українцем, виховує чотирьох неповнолітніх дітей (яких він також бажає убезпечити від проживання в рф та свавілля правлячого там режиму), неодноразово намагався вступити до лав ЗСУ.

Президент України ОСОБА_10 у відео-зверненні до українського народу від 12.08.2022 року закликав «надати захист громадянам рф, яких переслідують в країні походження, через відомі юридичні механізми - через біженство, через прохання про надання притулку, через інші можливості».

Також у відзиві на позов відповідач, ймовірно для введення суду в оману, застосовує підміну понять - у відзиві неодноразово посилається на відсутність у ОСОБА_1 підстав для надання йому статусу біженця (абзац 1 сторінка 2, абзац 7 сторінка б, абзац 5 сторінка 8, абзац 4 сторінка 10, абзац 3 сторінка 13, абзац 1 сторінка 15 відзиву), у той час, коли він за наданням такого статусу не звертався, а подав заяву про надання йому додаткового захисту в Україні, що передбачає наявність зовсім інших підстав.

Як вже зазначалось, протягом періоду перебування в Україні ОСОБА_1 неодноразово надавалась фінансова підтримка Збройним Силам України.

26.11.2020 року органами Державної фіскальної служби України ОСОБА_1 внесено до Державного реєстру волонтерів АТО.

30.12.2020 року ОСОБА_1 з його поточного банківського рахунку у ПАТ «БАНК ВОСТОК» було перераховано 40 тис. 860 (сорок тисяч вісімсот шістдесят) гривень у якості оплати за Плити НВМПЕ для бронежилета, якими комплектуються ЗСУ.

19.04.2022 року Малиновським районним судом міста Одеси було задоволено клопотання ОСОБА_1 та ухвалене відповідне рішення, згідно якого 360 тис. (триста шістдесят тисяч) гривень, переданих у заставу, було перераховано на спеціальні рахунки Національного банку України для цілей оборони України.

У червні 2021 року ОСОБА_1 було подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 про зарахування його для проходження військової служби на посаду гранатометника другого мотопіхотного відділення НОМЕР_1 НОМЕР_2 мотопіхотного батальйону в/ч НОМЕР_3 , але йому було відмовлено через наявність кримінального провадження щодо нього.

Таким чином, ОСОБА_1 , який вважає себе етнічним українцем (його мати є українкою), з моменту потрапляння на територію України намагається зробити свій внесок у справу захисту держави Україна від російської агресії.

Після початку повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну ОСОБА_1 продовжив свою волонтерську діяльність шляхом надання фінансової та матеріальної допомоги конкретним підрозділам ЗС України. Зокрема, у березні 2023 року ним було здійснено закупівлю військової форми для особового складу військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України (підрозділ воєнної розвідки) на суму 80 тис. гривень.

За всебічну та постійну допомогу військовим частинам, залученим до виконання завдань в зоні ведення бойових дій, ОСОБА_1 отримав Подяку №222/28/7/773 від 14.03.2023 року від Командування Військової частини НОМЕР_4 МО України.

Бійцями спецпідрозділу ГУР МОУ «Кракен» з лінії фронту було записано відео-звернення із словами подяки ОСОБА_11 .

Не стосується суті спору і є незрозумілим згадування відповідачем у відзиві санкцій РНБО України, оскільки до ОСОБА_1 не застосовано санкцій та обмежень, які б забороняли йому отримати статус біженця або додатковий захист в Україні. Крім того, колишній міністр МВС України А. Аваков, який на момент прийняття згаданих санкцій входив до складу РНБО, в інтерв`ю «Україна 24» від 04.11.2021 року зізнався, що вони (члени РНБО) отримували списки осіб, до яких пропонувалось застосувати санкції за 5 хвилин до засідання, та, відповідно, не мали часу й можливості навіть ознайомитись з ними, а підстави для застосування вказаних обмежень були здебільшого відсутні і не було надано жодних доказів на підтвердження протиправної діяльності підсанкційних осіб.

Ухвалою суду від 06.04.2023 продовжено строк для проведення підготовчого засідання та призначено розгляд справи на 18.05.2023.

05.05.2023за вхід.№14398/23 надійшли додаткові пояснення представника позивача, в яких, зокрема, наголошено на тому, що систематичні грубі порушення прав людини в рф та застосування тортур, нелюдського поводження із затриманими та ув`язненими особами підтверджується чисельними публікаціями в ЗМІ та мережі Інтернет.

Один з характерних прикладів наведено в інтерв`ю ОСОБА_12 від 26.12.2022 року з російським правозахисником, юристом, засновником проекту Gulagu.net ОСОБА_13 , який, починаючи з 2000 року особисто двічі відбував покарання за надуманими обвинуваченнями - за злочини, які він не скоював, та на собі відчув реальне ставлення правоохоронців та працівників пенітенціарної системи до ув`язнених, піддавався тортурам, катуванню, зокрема, під час перебування в російській в`язниці йому було вибито 10 зубів. За словами ОСОБА_14 , понад 50% в`язнів в рф утримуються в тюрмах незаконно - за злочини, які ними не вчинялись.

Характерно, що другу кримінальну справу стосовно ОСОБА_15 було сфабриковано саме після того, як він відмовився переоформити долю у власному успішному бізнесі (торгівля автомобілями) стороннім особам, яких запропонували йому російські правоохоронці.

Саме такі обставини (погрози та пропозиції передати бізнес від представників сина Генерального прокурора рф ОСОБА_16 ) змусили ОСОБА_17 покинути з родиною країну громадянської належної на початку 2019 року, про що він правдиво розповів співробітнику ГУ ДМС України в Одеській області під час співбесіди, оформленої протоколом від 10.02.2021 року.

ОСОБА_18 добре усвідомлював, що саме очікує його після відмови переоформити бізнес - сфальсифіковані кримінальні справи, затримання, ув`язнення, тортури та нелюдське ставлення.

У зв`язку з цим, можна лише уявити яке покарання отримає у випадку потрапляння на територію рф, ОСОБА_18 , який не просто засуджує російську військову агресію щодо України, а є офіційно волонтером й надає реальну систематичну допомогу ЗСУ. Немає жодних сумнівів, що у такому випадку з перших годин в рф його очікуватимуть тяжкі тілесні ушкодження, катування й тортури, а скоріш за все - просто фізична страта без суду та слідства.

Слід зазначити, що до російського кримінального законодавства у квітні 2023 року були внесені зміни, відповідно до яких, в рф встановлено покарання за державну зраду у вигляді довічного ув`язнення. При цьому, будь-яка допомога ЗСУ, зокрема, фінансова, в рф кваліфікується як державна зрада. Крім того, за окремі види злочинів в Кримінальному кодексі рф передбачено покарання у вигляді смертної кари, на застосування якої накладено мораторій, але після виходу РФ з Ради Європи цей мораторій може бути знято російським органом законодавчої влади у будь-який момент.

Крім того, якби у російського суду і слідства були реальні підстави для притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, він був би засуджений заочно і вже отримав би обвинувальний вирок суду, що передбачено як російським, так і українським законодавством, і така практика регулярно застосовується. Проте, особами, які уклали угоду зі слідством, інформацію про будь-яку причетність ОСОБА_1 до інкримінованих йому злочинів, було повністю спростовано ще 1,5 роки тому.

Також слід зазначити, що станом на 10.02.2021 року (дата підписання наказу про відмову у подальшому оформленні документів) ОСОБА_1 вже декілька місяців як було офіційно включено до Реєстру волонтерів АТО і ці відомості знаходились у вільному доступі - на офіційному сайті Державної податкової служби України.

Вищенаведене саме і є однією з підстав обґрунтованості заяви ОСОБА_1 про надання йому додаткового захисту в Україні. Проте, співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області, всупереч службовим обов`язкам було проігноровано ці факти та не приділено вказаному питанню належної уваги.

У підготовчому засіданні 18.05.2023 представником позивача заявлено клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.

Ухвалою суду від 18.05.2023 заяву представника ОСОБА_1 задоволено. Призначено проведення судово-психологічну експертизи. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, від 21.09.2023 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 21.09.2023 заяву судового експерта Рудакової Вікторії за вхід. №ЕП/31267/23 від 11.08.2023 року про погодження термінів проведення експертизи та уточнення питань задоволено.

Погоджено виконання експертизи №23-3890 у першому кварталі 2024 року.

Поставлено перед експертом питання в такій редакції:

- чи є у під експертної особи зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин: застосування щодо нього смертної кари, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або систематичного порушення прав людини?

- чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для особи ОСОБА_1 ? Якщо так, то чи завдані особі ОСОБА_1 страждання (моральна шкода)?

Провадження у справі зупинено.

20.06.2024 за вхід.№24215/24 до суду надійшов супровідний лист Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 30.05.2024 за №23-3890з додатком паперової копії електронного висновку експерта №23-3890.

Підготовче засідання призначено на 10.07.2024.

09.07.2024 за вхід.№27649/24 надійшла заява представника позивача (адвоката Орловського О.В.) про відкладення розгляду справи через хворобу.

Розгляд справи відкладено на 30.09.2024. Питання про поновлення провадження у справі не вирішувалось.

У підготовче засідання представники сторін не з`явились. Підготовче засідання відкладено на 29.10.2024. Питання про поновлення провадження у справі не вирішувалось.

14.10.2024 за вхід.№52748/24 надійшла заява представника позивача про ознайомлення з матеріалами справи.

25.10.2024 за вхід.№ЕС/57334/24 від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи через хворобу.

Підготовче засідання відкладено на 27.11.2024. Питання про поновлення провадження у справі не вирішувалось.

26.11.2024 за вхід.№87197/24 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи через зайнятість у судовому засіданні щодо продовження запобіжного заходу ОСОБА_1 .

Підготовче засідання відкладено на 24.12.2024. Питання про поновлення провадження у справі не вирішувалось.

23.12.2024 за вхід.№77001/24 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи через зайнятість у судовому засіданні за позовом ОСОБА_19 до АТ КБ «ПриватБанк» (справа №509/3060/23).

Підготовче засідання відкладено на 28.01.2025. Питання про поновлення провадження у справі не вирішувалось.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, від 28.01.2025 провадження у справі поновлено. Представником позивача заявлено клопотання про надання часу для подання заяви про примирення.

У підготовчому засіданні оголошено перерву до 31.01.2025.

30.01.2025 за вхід.№9332/25 представником позивача подана заява про умови примирення сторін.

31.01.2025 за вхід. №9743/25 до суду надійшла заява Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за підписом начальника Головного управління, про відмову від умов примирення.

У підготовчому засіданні 31.01.2025 оголошено перерву до 06.02.2025 через клопотання представника позивача щодо забезпечення права позивача приймати участь при розгляді справи.

05.02.2025 за вхід.№ЕС/11362/25 надійшла заява про відкладення розгляду справи через хворобу.

Підготовче засідання відкладено на 13.02.2025.

У підготовчому засіданні 13.02.2025 представником позивача та позивачем заявлено клопотання про колегіальний розгляд справи.

Ухвалою суду від 13.02.2025 клопотання ОСОБА_1 про призначення колегіального розгляду справи задоволено.

Призначено розгляд справи колегіально у складі трьох суддів.

Адміністративну справу №420/2309/21 передано до відділу з організаційного забезпечення суду для виконання вимог для визначення складу суду в порядку ст. 31 КАС України.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 13.02.2025 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Потоцької Н.В., суддів - Танцюра К.О. та Самойлюк Г.П.

Підготовче засідання призначено на 05.03.2025.

У підготовчому засіданні представником позивача оголошено заяву про відвід судді Самойлюк Г.П.

Ухвалою суду від 05.03.2025 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 (адвоката Орловського О.В.) про відвід судді Самойлюк Г.П. - відмовлено.

05.03.2025 суддею Самойлюк Г.П. подана заява про самовідвід.

Ухвалою суду від 05.03.2025 заяву судді Самойлюк Ганни Павлівни про самовідвід судді задоволено.

Відведено суддю Самойлюк Г.П. від розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Передано справу №420/2309/21 до відділу з організаційного забезпечення суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Потоцької Н.В., суддів - Танцюра К.О. та Лебедєвої Г.В.

Підготовче засідання призначено на 13.03.2025.

12.03.2025 за вхід. №22817/25 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи через зайнятість у справі №522/19113/24 щодо продовження запобіжного заходу ОСОБА_1 .

Підготовче засідання відкладено на 20.03.2025.

У підготовчому засіданні 20.03.2025 закрито підготовче провадження у справі та розпочато розгляд справи по суті у цей же день, відповідно до ч.7 ст. 181 КАС України, за заявами представника позивача та представника відповідача.

Під час розгляду справи по суті ОСОБА_1. заявлено клопотання про забезпечення його права користуватися послугами перекладача.

Судом оголошено перерву до15.04.2025.

14.04.2025 за вхід.№35071/25 надійшла заява представника позивача про відкладення розгляду справи через розгляд 15.04.2025 Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури скарги щодо нього в рамках дисциплінарного провадження №990/24.

Судове засідання відкладено на 14.05.2025.

У зв`язку із знаходженням головуючого судді у відпустці, розгляд справи відкладено на 19.05.2025 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин рф, що підтверджується Довідкою про звернення за захистом в Україні №011634 (наразі Довідка №014204 від 13.05.2025).

Громадянин рф на установчі дані ОСОБА_1 на момент останнього виїзду за межі країни громадянської належності мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . За віросповіданням православний християнин, канонів релігії дотримується повністю. Рідна мова російська, іншими мовами заявник не володіє. За сімейним станом офіційно неодружений, з 2012 року проживає в цивільному шлюбі з гр. рф на установчі дані ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якою має спільних доньок - ОСОБА_21 , гр. рф, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_22 , гр. рф, ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Доньки заявника з 2019 року проживають разом з матір`ю у м. Батумі (Грузія), тому не проходять за ОС заявника.

Також, заявник має рідного сина на установчі дані ОСОБА_24 . гр. рф, ІНФОРМАЦІЯ_8 від гр. рф ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Син заявника наразі залишився проживати разом з матір`ю в м. Раменське (Московська область, рф), не проходить за ОС.

Заявник має неповну середню освіту, яку здобув навчаючись протягом приблизно 1983-1990 років в школі №8 (СРСР, російська РФСР, Московська область, м. Раменське), атестату не надано.

Протягом 1990-х років заявник займався неофіційною підприємницькою діяльністю в приватному порядку (торгівля, купівля-продаж товарів різного призначення, посередницькі послуги), виявлено обставину прийняття заявником участі у діяльності організацій «РШБ «Сатурн», ТОВ «Висота», ГБК «Локомотив-5», ЗАТ «Планета «Сатурн», ТОВ «Воскресенець». «Племзавод «Раменське».

Протягом 2014-2019 років заявник офіційно перебував заступником генерального директора ТОВ «ДорСтройСинтез» (рф, м. Москва), де займався плануванням обсягу робіт, дозвільною діяльністю, організацією та документацією роботи підприємства. Після виїзду за межі країни громадянської належності не працював.

У заявника не проживають близькі родичі на території України.

19.02.2019 позивач востаннє залишив країну громадянської належності, легально, на підставі паспортного документа гр. рф серії НОМЕР_5 авіарейсом Москва (РФ) - Батумі (Грузія).

В м. Батумі (Грузія) позивач перебував разом з родиною протягом 5,5 місяців, в подальшому з туристичною метою виїхав до м. Іскеле (Кіпр), де знаходився 2 місяці, м. Стамбул (Туреччина), де перебував протягом одного місяця. В жодній з зазначених країн позивач не звертався за наданням міжнародного захисту.

03.08.2019 та 05.08.2019 ОСОБА_1 прийняв спроби в`їзду на територію України через аеропорт «Бориспіль», обидва рази йому було відмовлено у в`їзді територіальним підрозділом ДПС, що додатково підтверджується відповідними штампами в наданій заявником копії паспортного документа гр. рф серії НОМЕР_5 .

10.11.2019 позивач прийняв спробу потрапляння на територію України через міжнародний аеропорт «Одеса» за підробленим паспортним документом гр. Республіки Молдова серії НОМЕР_6 , виданого на ім`я ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Оригінал зазначеного паспортного документа наразі знаходиться в судових інстанціях в рамках розгляду екстрадиційної справи позивача.

10.11.2019 позивача було затримано у міжнародному аеропорту «Одеса», у діях особи було виявлено ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369; ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, 12.11.2019 по відношенню до заявника було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

05.12.2019 особу було звільнено з-під варти у зв`язку з внесенням застави.

Водночас, того ж дня позивача було повторно затримано у зв`язку з перебуванням з 13.11.2019 у міжнародному розшуку за лінією Інтерполу через висунуті на території країни громадянської належності обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 210, п.п. а, ж, ч. 2 ст. 105 Кримінального кодексу РФ (керівництво структурними підрозділами, що входять до складу злочинного угруповання та вбивство, тобто умисне спричинення смерті іншій людині, вчинене організованою групою відносно двох та більше осіб).

16.12.2019 року ОСОБА_1 через Державну установу «Одеський слідчий ізолятор», де він утримувався під вартою, було подано заяву-анкету до Державної міграційної служби України про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №420/7538/20, яке набрало законної сили 24.12.2020, визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо розгляду заяви-анкети ОСОБА_1 в порядку Закону України «Про звернення громадян» та невжиття передбачених Законом України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» заходів із реєстрації та розгляду заяви.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській вчинити дії, передбачені частиною 12 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»:

зареєструвати заяву громадянина рф - ОСОБА_1 про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, та подані ним документи;

ознайомити ОСОБА_1 під його власний підпис з порядком прийняття рішення за заявою, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

провести дактилоскопію ОСОБА_1 , який подав заяву про визнання особою, яка потребує додаткового захисту;

заповнити реєстраційний листок на ОСОБА_1 , який звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

оформити особову справу ОСОБА_1 ;

занести отримані відомості до централізованої інформаційної системи, а також вчинити дії, передбачені частиною 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

видати ОСОБА_1 довідку про звернення за захистом в Україні та зареєструвати заявника.

21.01.2021 року на виконання Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_1 було видано довідку №011634 про звернення за захистом та здійснено інші передбачені законом процедурні заходи.

В рамках процедури попереднього розгляду заяви від 21.01.2021 року із заявником було проведено анкетування від 08.02.2021 року, протокол співбесіди від 10.02.2021 року.

10.02.2021 складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким визначено:

«Територіальний підрозділ ДМС звертає увагу, що відмовляючи шукачу захисту у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначає, що заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією пре статус біженців 1951 року та діючим Законом, водночас, жодним чином не приймає рішення про його примусове повернення або видворення та не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші для цього підстави.

Таким чином, вважаю, що заява гр. російської федерації на установи дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є очевидно необгрунтованою за відсутністю умов, зазначених пунктами 1, 13 частини першої ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасово« захисту» від 2011 року, та вважаю доцільним на підставі п.6 ст.8 вказаного Закону прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

10.02.2021 ГУ ДМС в Одеській області прийнято Наказ №27 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» щодо ОСОБА_1 .

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКУ КОЛЕГІЇ СУДДІВ

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).

Згідно пунктів 1, 4, 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;

особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 зазначеного Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Конструкція цієї норма передбачає умови, при наявності яких особа має право звернутися із заявою про надання додаткового захисту, а саме: особа повинна тимчасово перебувати на території України на законних підставах та звернутися із такою заявою до закінчення строку перебування на території України.

Як встановлено колегією суддів під час розгляду справи, 03.08.2019 та 05.08.2019 ОСОБА_1 прийняв спроби в`їзду на територію України через аеропорт «Бориспіль», обидва рази йому було відмовлено у в`їзді територіальним підрозділом ДПС, що підтверджується відповідними штампами в наданій заявником копії паспортного документа гр. рф серії НОМЕР_5 .

Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про прикордонний контроль» (Порядок відмови у перетинанні державного кордону іноземцям, особам без громадянства та громадянам України), іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно.

Отже, щодо ОСОБА_1 прийнято 2 рішення про відмову у перетинанні державного кордону, які набрали чинності невідкладно.

Проте, жодної інформації щодо оскарження цих рішень ОСОБА_1 не надано.

Натомість, 10.11.2019 позивач вчинив спробу потрапити на територію України через міжнародний аеропорт «Одеса» за підробленим паспортним документом гр. Республіки Молдова серії НОМЕР_6 , виданого на ім`я ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_10

10.11.2019 позивача було затримано у міжнародному аеропорту «Одеса», у діях особи було виявлено ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369; ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, 12.11.2019 по відношенню до заявника було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 05.12.2019 ОСОБА_1 було звільнено з-під варти у зв`язку з внесенням застави.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтверджено викладене та зазначено, що він використав підроблений паспортний документ з метою перетину державного кордону України, оскільки йому було відмовлено у в`їзді в Україну.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не набув права звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як він не відповідає умові, визначеній у частині 5 статті 5 Закону №3671-VI - тимчасове перебування в Україні на законних підставах.

Також судом встановлено, що того ж дня позивача було повторно затримано у зв`язку з перебуванням з 13.11.2019 у міжнародному розшуку за лінією Інтерполу через висунуті на території країни громадянської належності обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 210, п.п. а, ж, ч. 2 ст. 105 Кримінального кодексу рф (керівництво структурними підрозділами, що входять до складу злочинного угруповання та вбивство, тобто умисне спричинення смерті іншій людині, вчинене організованою групою відносно двох та більше осіб).

Міжнародна організація кримінальної поліції або, іншими словами, Інтерпол є міжурядовою організацію, основною метою якої є забезпечення взаємодії всіх органів (установ) кримінальної поліції, а також створення і розвиток закладів, діяльність яких буде спрямована на попередження кримінальної злочинності і боротьбу з нею. Дане положення закріплено в ст. 2 Статуту Інтерполу.

Що стосується діяльності Інтерполу, то важливим положенням, закріпленим в ст. 3 Статуту є той факт, що дана організація не має право здійснювати втручання або діяльність "політичного, військового, релігійного чи расового характеру". При цьому Інтерпол бореться з корупцією, злочинами проти дітей, кіберзлочинністю, незаконним обігом наркотиків, фінансовими злочинами, работоргівлею, тероризмом, організованою злочинністю та іншими видами злочинності.

Відтак, перебування ОСОБА_1 у міжнародному розшуку за лінією Інтерполу свідчить про те, що обвинувачення, висунуті на території країни громадянської належності, не носять політичного, військового, релігійного чи расового характеру.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Матеріали справи містять Висновок експерта №23-3890 за результатами проведення судової психологічної експертизи від 30.05.2024, який, на переконання представника позивача, підтверджує наявність суб`єктивної сторони.

У Висновку експерт встановив, що у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості та виникли через переживання, які пов`язані з відчуттям загрози його життю (можливих тортур або спричинення смерті, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження, порушення прав людини тощо) у ситуації повернення до країни громадянської приналежності. Ситуація, що досліджувалась за справою є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Підекспертному завдані моральні страждання.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що експертне дослідження проведено під час повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, коли психічне здоров`я постійно підпадає критичному впливу травматичних подій, таких як військові дії, втрати близьких та загальна нестабільність.

Війна впливає на емоційний стан, побут і повсякдення, громадську думку, міжлюдські стосунки, соціально-економічне становище, зайнятість, громадську активність. Масштаб цих змін є безпрецедентним як для України, так і для Європи.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №806/1123/15, від 03.12.2022 року у справі 260/197/20.

Відтак, колегія суддів вважає, що наявність кримінальної справи №11902007706000014 у якій ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 210 , п.п. а, ж ч. 2 ст. 105 КК рф, оголошено у розшук та 12.11.2019 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути тим належним критерієм, який може слугувати підставою для отримання додаткового захисту в Україні.

В судовому засіданні представник позивача та сам позивач зазначили, що у даній справі винесено вироки. При цьому, ОСОБА_1 вирок не винесено, що свідчить про безпідставність висунутих обвинувачень.

Такі пояснення, на думку суду, підтверджують відсутність обґрунтованого побоювання переслідування.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

За приписами частини 1 статті 6 Закону №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

2) яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

4) стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

5) яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

6) яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Вказана стаття визначає вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють отримання додаткового захисту.

Серед таких особи:

які вчинили злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

які до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Як встановлено судом, в 1993 році по відношенню до позивача було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 145 (грабіж, скоєний повторно або за попередньою змовою групою осіб або з проникненням до житла, приміщення або іншого сховища або у поєднанні з насиллям, що не є небезпечним для життя або здоров`я потерпілих), ч. 2 ст. 222 Кримінального кодексу РРФСР (порушення правил, встановлених з метою боротьби з поширенням інфекційних захворювань та отруєння людей, що спричинили смерть потерпілих). Позивача було засуджено до чотирьох років позбавлення волі умовно. В 1999 році заявника обвинувачували в скоєнні злочинів, передбачених п «б» ч. 3 ст. 161 Кримінального кодексу рф (грабіж, скоєний в особливо великому розмірі), ГЬ «б» ч. 3 ст. 163 Кримінального кодексу рф (вимагання, скоєне з метою отримання власності в особливо великому розмірі), ст. 325 Кримінального кодексу рф (викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток або викрадення акцизних марок, спеціальних марок або знаків відповідності), фактично покарання заявник не відбував у зв`язку з визнанням його неосудним за результатами судово- психіатричної експертизи.

Також ОСОБА_1 було притягнуто в якості обвинуваченого за кримінальною справою №11902007706000014 та йому пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 210 , п.п. а, ж ч. 2 ст. 105 КК рф. Цього ж дня він був оголошений у розшук. Постановою Басманного районного суду м. Москва від 12.11.2019 відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

При цьому, принцип презумпції невинуватості діє у кримінальному праві. Але у справах про надання статусу біженця - це не кримінальна відповідальність, а адміністративно-правова процедура, тому тут діють інші стандарти доказування.

Також матеріали справи містять відомості про те, що 19.02.2019 позивач востаннє залишив країну громадянської належності, легально, на підставі паспортного документа гр. рф серії НОМЕР_5 авіарейсом Москва (РФ) - Батумі (Грузія).

В м. Батумі (Грузія) позивач перебував разом з родиною протягом 5, 5 місяців, в подальшому з туристичною метою виїхав до м. Іскеле (Кіпр), де знаходився 2 місяці, м. Стамбул (Туреччина), де перебував протягом одного місяця. В жодній з зазначених країн позивач не звертався за наданням міжнародного захисту.

Відтак, матеріали справи та пояснення самого позивача, який не заперечував встановлених судом обставин, свідчать про те, що ОСОБА_1 не може бути визнаний особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 11 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - «Керівництво») передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - «УВКБ ООН») у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Так, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби у правдивості своїх фактичних тверджень.

Так, за матеріалами особової справи позивача спостерігається, що на території країни громадянської належності він не зазнавав жодних переслідувань за ознаками раси, громадянства, національності та віросповідання (арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021). Також, відсутні висловлені позивачем твердження або об`єктивні обставини, що б вказували на факт переслідування особи за ознакою належності до певної соціальної групи. Також, по відношенню до заявника ніколи не застосовувалось фізичне насилля за конвенційними ознаками на території країни громадянської належності (арк. 8 анкети від 08.02.2021; арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021). Під час проживання на території країни громадянської належності по відношенню до позивача не застосовувались дискримінаційні заходи або обмеження:

- у позивача не виникало проблем з отриманням передбачених державних послуг, оформленням паспортних документів гр. рф (арк. 2 анкети від 08.02.2021), на фактичне продовження користування захистом країни громадянської належності вказує відсутність прийнятих спроб відмови від громадянства рф на період регулярних та довгострокових виїздів до інших країн (арк. 12 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- заявник міг вільно переміщуватися територією рф (арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021), він також мав можливість безперешкодного виїзду за межі країни громадянської належності (арк. 6 анкети від 08.02.2021; арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- базові громадянські права позивача не порушувались на території рф (арк. 7 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- у заявника не виникало формальних проблем з органами державної влади країни громадянської належності до його виїзду за межі рф (арк. 7 протоколу співбесіди від 10.02.2021 року);

- у заявника ніколи не виникало проблем з установленням соціальних контактів на території країни громадянської належності, суттєвих конфліктів з населенням рф (арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- заявник мав доступ до отримання освіти на території рф (арк. 9 протоколу співбесіди від 10.02.2021);

- позивач мав можливість повністю дотримуватися канонів власного віросповідання на території країни громадянської належності (арк. 2 анкети від 08.02.2021);

- під час проживання на території рф у заявника була можливість вільного доступу до державних, комерційних та медичних установ (арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021).

За результатами проведеного аналізу також неможливо визначити ознаки або критерії, що б свідчили про загрозу конвенційних переслідувань позивача у випадку повернення на Батьківщину.

Позивач обґрунтовує власне небажання повернення на територію країни громадянської належності обставиною порушення проти нього кримінального провадження на Батьківщині за сфальсифікованими обвинуваченнями, загрозою власного неправомірного покарання у випадку повернення на територію рф (арк. 7 - 8 анкети від 08.02.2021). Наявність обвинувачень на власну адресу заявник пов`язує з обставиною висловлення ним власної політичної позиції (арк. 7 анкети від 08.02.2021), бажанням близьких до діючої влади рф осіб привласнити підприємство, що нібито фактично належало заявнику (арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021).

В судовому засіданні позивач пояснив, що покинути країну громадянської належності його змусили погрози та пропозиції передати бізнес від представників сина Генерального прокурора рф Ігоря Чайки. Він добре усвідомлював що саме очікує його після відмови переоформити бізнес - сфальсифіковані кримінальні справи, затримання, ув`язнення, тортури та нелюдське ставлення.

Проте, на запитання суду який бізнес належав позивачу, ОСОБА_1 зазначив, що фактично він був генеральним директором, а власником бізнесу була інша особа. Однак, це була формальність, і всі питання вирішував саме позивач.

Водночас, будь-яких доказів, що позивач володів (володіє) майном підприємства, яке за його словами, вимагали переоформити, останнім не надано.

В ході розгляду поданої позивачем заяви про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, міграційним органом також було встановлено, що дані стосовно особи позивача внесені до центру дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець». За відомостями дослідників проекту, діяльність особи становить собою усвідомлені дії проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку: Джерело: ІНФОРМАЦІЯ_11 (додаток №2 до висновку).

В судовому засіданні 19.05.2025 року представником позивача надано рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25.09.2023 у справі №509/4919/23, яким позов ОСОБА_1 до Громадської організації «МИРОТВОРЕЦЬ» про захист честі та гідності задоволено.

Визнано поширену інформацію, про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Раменське Московської області, є кримінальним авторитетом - недостовірною.

Визнано поширену інформацію, про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Раменське Московської області, вчинив дії на шкоду Україні - недостовірною.

У рішенні суду зазначено: «…відносно позивача ОСОБА_1 в мережі Інтернет на ресурсі « ІНФОРМАЦІЯ_12 », який належить відповідачу, наприкінці 2019 року було розміщено недостовірні відомості, а саме про те, що ОСОБА_1 є кримінальним авторитетом та заклик звернення до правоохоронних органів розглянути дану публікацію як дії позивача направлені проти національної безпеки України, миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку, а також інші правопорушення….

… Поширена відповідачем недостовірна інформація відносно позивача стали підставою застосування до ОСОБА_1 обмежувальних заходів (санкції) встановлені Рішенням РНБО України від 14.05.2021 та включення його до санкційного списку так званих «кримінальних авторитетів» під №322. Крім того, позивач обмежений здійснювати волонтерську діяльність на користь ЗСУ, оскільки через внесення ОСОБА_1 до санкційного списку його банківські рахунки було заблоковано…».

Рішення набрало законної сили 26.10.2023.

Отже, на час прийняття спірного наказу 10.02.2021 така інформація була не спростована та могла бути використана під час розгляду заяви ОСОБА_1 поряд з іншими відомостями.

Крім того, матеріали справи містять інформацію про наявність рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 у справі №420/10494/21, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Ради національної безпеки і оборони України про визнання протиправними дій, визнання протиправним рішення від 14.05.2021 р. в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.

Рішенням встановлені такі обставини:

«… Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» відповідно до ст. 5 Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України підтримала внесені Кабінетом Міністрів України та Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до фізичних осіб, зазначених у Додатках 1, 2, зокрема й до ОСОБА_1 .

У Додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 р. "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" серед фізичних осіб до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) (п. 322) зазначено ОСОБА_1 ( ОСОБА_27 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець російської федерації, громадянин російської федерації.

Вид обмежувального заходу відповідно до Закону України «Про санкції»:

1) блокування активів тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

2) обмеження торговельних операцій;

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона користування радіочастотним ресурсом України;

9) обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування;

10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом;

11) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

12) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в`їзду на територію України;

13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусове видворення за межі України).

Строк застосування обмежувального заходу: безстроково.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введено в дію Указом Президента України № 203/2021 від 21.05.2021р…».

П`ятим апеляційним адміністративним судом 04.04.2022 прийнято постанову, якою провадження по даній справі за позовом ОСОБА_1 до Ради національної безпеки і оборони України про визнання протиправними дій, визнання протиправним рішення від 14.05.2021 р. в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ОСОБА_1 , зобов`язання вчинити дії закрито.

У судовому засіданні представником позивача наголошувалось, що на час прийняття спірного наказу (10.02.2021) рішення Ради національної безпеки і оборони України не існувало, оскільки прийнято 14.05.2021, тобто через 3 місяці.

Разом з цим, це рішення РНБО і не було підставою для прийняття наказу від 10.02.2021.

Окрім викладеного, представник позивача та позивач наголошували на тому, що 26.11.2020 року органами Державної фіскальної служби України ОСОБА_1 внесено до Державного реєстру волонтерів АТО.

30.12.2020 року ОСОБА_1 з його поточного банківського рахунку у ПАТ «БАНК ВОСТОК» було перераховано 40 860,00 гривень у якості оплати за Плити НВМПЕ для бронежилета, якими комплектуються ЗСУ.

19.04.2022 року Малиновським районним судом міста Одеси було задоволено клопотання ОСОБА_1 та ухвалене відповідне рішення, згідно якого 360 тис. (триста шістдесят тисяч) гривень, переданих у заставу, було перераховано на спеціальні рахунки Національного банку України для цілей оборони України.

Після початку повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну, ОСОБА_1 продовжив свою волонтерську діяльність шляхом надання фінансової та матеріальної допомоги конкретним підрозділам ЗС України. Зокрема, у березні 2023 року ним було здійснено закупівлю військової форми для особового складу військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України (підрозділ воєнної розвідки) на суму 80 тис. гривень.

За всебічну та постійну допомогу військовим частинам, залученим до виконання завдань в зоні ведення бойових дій, ОСОБА_1 отримав Подяку №222/28/7/773 від 14.03.2023 року від Командування Військової частини НОМЕР_4 МО України. Бійцями спецпідрозділу ГУР МОУ «Кракен» з лінії фронту було записано відео-звернення із словами подяки ОСОБА_11 .

Так, дійсно вказані обставини підтверджуються матеріалами справи. Станом на 10.02.2021 (дата прийняття спірного наказу) ОСОБА_1 внесений до Державного реєстру волонтерів АТО (26.11.2020) та надав допомогу у розмірі 40860,00 грн. ЗСУ.

На запитання колегії суддів щодо джерела доходів для існування в Україні та надання волонтерської допомоги ОСОБА_1 зазначено, що у його дружини на території рф працює бізнес, який дає прибуток. Крім того, у позивача на території рф є підприємства, які дають прибуток. При цьому, він зазначив, що не є власником цих підприємств за документами, проте є їх фактичним власником.

В контексті можливостей для адаптації та реінтеграції слід відзначити що у заявника залишилась власність на території країни громадянської належності (арк. 8 протоколу співбесіди від 10.02.2021 року).

Безпідставним є посилання представника позивача та позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до рф, з огляду на таке.

Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою, або для визнання особою, що потребує додаткового захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №420/3327/19, від 06.03.2019 у справі №826/14576/16, від 06.03.2019 у справі №815/2505/17, від 04.03.2019 по справі №815/2505/17.

При цьому, представник позивача наголошує, що з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну ситуація з дотриманням прав людини в рф значно погіршилась. Проте, на думку суду, застосування цієї інформації до правовідносин, які виникли у період часу 2019-2021 років неможливе.

Також суд враховує, що близькі родичі позивача, станом на 10.02.2021, проживали на території країни громадянської належності (мати - ОСОБА_28 , в м. Раменське, Московська область, не працює, пенсіонерка; син - ОСОБА_24 , м. Раменське, Московська область, навчався у школі).

Доказів та пояснень щодо конкретних фактів переслідувань щодо матері та сина позивачем не надано.

В матеріалах особової справи позивача відсутні факти або обставини, які надають підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності щодо позивача можуть застосувати смертну кару, тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і, що він не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Суд також відхиляє посилання позивача на те, що до російського кримінального законодавства у квітні 2023 року були внесені зміни, відповідно до яких, в рф встановлено покарання за державну зраду у вигляді довічного ув`язнення. При цьому, будь-яка допомога ЗСУ, зокрема, фінансова, в рф кваліфікується як державна зрада. Крім того, за окремі види злочинів в Кримінальному кодексі рф передбачено покарання у вигляді смертної кари, на застосування якої накладено мораторій, але після виходу РФ з Ради Європи цей мораторій може бути знято російським органом законодавчої влади у будь-який момент.

Спірний наказ прийнято 10.02.2021 року, тоді як твердження позивача грунтуються на обставинах, які мають місце з 2023 року і не можуть бути враховані під час розгляду даної справи.

Крім того, на території рф по відношенню до заявника не може бути застосоване смертну кару (арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021 року), враховуючі введення мораторію на застосування зазначеного виду покарання на території країни громадянської належності заявника, гарантії, надані екстрадиційною процедурою. Зокрема, 19.11.2009 року Конституційним судом рф було винесено рішення, що підтверджує цілковиту заборону на винесення смертних вироків на території країни громадянської належності заявника.

Згідно статті 4(3) (а) Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» (зі змінами), оцінка клопотання про надання міжнародного захисту повинна проводитися на індивідуальній основі, при цьому необхідно враховувати всі істотні факти стосовно країни походження, які є дійсними на момент прийняття рішення по справі, в тому числі закони і норми країни походження та способи їх застосування.

Практичні рекомендації Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Отже, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Релевантними до цієї справи є висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10 червня 2020 року по справі №420/3127/19 у якій зазначено, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про можливе переслідування в країні своєї громадянської належності. При перевірці об`єктивної та суб`єктивної сторони обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, відповідачем не було встановлено наявність фактичних доказів того, що ці побоювання позивача є реальними. Таким чином, відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

За матеріалами особової справи шукача захисту спостерігається, що на території країни громадянської належності заявник не зазнавав жодних переслідувань за ознаками раси, громадянства, національності та віросповідання (арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021 року). Також відсутні висловлені заявником твердження або об`єктивні обставини, що вказували на факт переслідування особи за ознакою належності до певної соціальної групи. Також, по відношенню до заявника ніколи не застосовувалось фізичне насилля за конвенційними ознаками на території країни громадянської належності (арк. 8 анкети від 08.02.2021 року; арк. 6 протоколу співбесіди від 10.02.2021 року). Під час проживання на території країни громадянської належності по відношенню до заявника не застосовувались дискримінаційні заходи або обмеження.

Заявник обґрунтовує власне небажання повернення на територію країни громадянської належності обставиною порушення проти нього кримінального провадження на Батьківщині за сфальсифікованими обвинуваченнями, загрозою власного неправомірного покарання у випадку повернення на територію рф (арк. 7 - 8 анкети від 08.02.2021 року).

Водночас, при розгляді справи судом, з пояснень позивача та його представника, з`ясовано, що у справі №11902007706000014 винесено вироки обвинуваченим. При цьому, ОСОБА_1 вирок не винесено, що за твердженням позивача свідчить про його невинуватість.

Додатковим елементом, що суттєво знижує рівень довіри до викладеної заявником легенди є прийнята заявником спроба приховування обставини прийняття участі у діяльності низки підприємств на території країни громадянської належності, що також фігурують і в кримінальній справі, за якою особа обвинувачується на території рф, приховування та не розкриття інформації стосовно власної комерційної діяльності упродовж 90-х років минулого століття, детальної інформації стосовно обставини та характеру підтримання контактів з представниками кримінальних кіл на Батьківщині (арк. 14 протоколу співбесіди від 10.02.2021 року). Так, особа погодилась повідомити окремі факти стосовно обставини володіння та організації діяльності низки підприємств на території рф лише після надання співробітником територіального підрозділу ДМС відповідної інформаційної та доказової бази щодо володіння заявником зазначеними підприємствами (арк. 1. протоколу співбесіди від 10.02.2021 року). Водночас, особою не була повідомлена інформація про фігурування у 1993 та 1999 роках у низці інших кримінальних проваджень на території країни громадянської належності, що також пов`язані з діяльністю заявника у злочинних угрупованнях та з результатами яких заявника було визнано винним. Вбачається, що приховування відповідної інформації є прийнятою заявником спробою формування легенди, що є прийнятної в контексті звернення за міжнародним захистом.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений у статті 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку Позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Окрім того, суд зазначає, що позивач може скористатись іншими способами та можливостями для легалізації свого перебування на території України відповідно до чинного законодавства, а не тільки як особа, яка потребує додаткового захисту.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст. ст. 2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 293-297 КАС України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 )

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, ЄДРПОУ 37811384)

Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА

суддя Катерина ТАНЦЮРА

суддя Ганна ЛЕБЕДЄВА

.