Рішення № 127767392, 28.05.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20993/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр.-т Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03618, код ЄДРПОУ 22990368) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2019 року по 22.07.2023 року включно;

зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2019 року по 22.07.2023 року у сумі 1060812 гривень 88 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем не здійснено остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а відтак затримано розрахунок з 02.06.2019 року по 22.07.2023 рік у розмірі 1 060 812 гривень 88 копійок, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив в якому просить відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. Відповідач зазначає, що підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України немає, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому, відповідач звертає увагу, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, а відтак, норми статті 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст.117 КЗпП України і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Аналогічні правові висновки у схожих правовідносинах містяться у постановах Верховного суду по справі № 825/66/16 від 04.12.2019, по справі № 825/742/16 від 04.12.2019, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2020 року по справі №120/1885/20-а (набрало законної сили 02.11.2020), постанові Шостого апеляційного 6 адміністративного суду від 09.03.2023 по справі № 640/4163/22 (набрало законної сили 09.03.2023). Також відповідач зазначив, що позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з такого: ОСОБА_1 з 21.08.2016 року по 01.06.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка в результаті зміни штату ввійшла до складу військової частини НОМЕР_3 , та весь час був зарахований на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі №420/8696/21, яке постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року залишено без змін, зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 21.08.2016 року по 28.02.2018 року включно.

08.10.2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі №420/8696/21 відповідачем виплачено на користь позивача 2 індексацію грошового забезпечення за період з 21.08.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2016 року у сумі 3702,11 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі №420/27552/21 зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 21.08.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Не погоджуючись із рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі №420/27552/21 позивачем подано апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/27552/21 додатково стягнуто з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.06.2019 року включно у загальній сумі 53380,20 гривень, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

23.07.2023 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/27552/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.06.2019 року включно у загальній сумі 53380,20 гривень, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у сумі 52579,50 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.

Позивач вважає, що відповідачем не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак, Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19.

Згідно ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022 р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування ст.117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

В рамках даної справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була у повному обсязі виплачена індексація грошового забезпечення за період за період з 21.08.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 року по 01.06.2019, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

У період з 21.08.2016р. по 28.02.2018р. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка ввійшла до складу військової частини НОМЕР_3 та був зарахований на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.

Разом із тим, остаточний розрахунок на виконання судових рішень проведено лише 08.10.2021 року та 23.07.2023 р. (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 02.06.2019 р. по 23.07.2023 р. є протиправною.

Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01.06.2019 року.

Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 02.06.2019 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 02.06.2019 року по 23.07.2023 р.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р., яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 р. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 р. у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 р. регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 02.06.2019 р. по 18.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 р. по 23.07.2023 р. - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 р. позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 23.07.2023 р., лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р.

При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 02.06.2019 р. по 18.07.2022 р., суд враховує наступне.

Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 грошове забезпечення за квітень 2019 року складає 34777,75 грн. - грошове забезпечення за травень 2019 року складає 34777,75 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 61 календарних дні.

Тому середній заробіток позивача складає 1140,25 грн.

Затримка розрахунку при звільненні за період з 02.06.2019 р. по 18.07.2022 р. становить 1142 календарних днів.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 57065,74 грн. (4486,24 грн. + 52579,50 грн.) (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 1302165,5 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1142 днів х 1140,25 грн.)) = 0,04.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 02.06.2019 р. по 18.07.2022 р. з врахуванням істотності частки становить 52 086,62 грн. (1142 днів х 1140,25 грн. х 0,04).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 р. по 23.07.2023 р. суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 р. по 18.01.2023 р.).

Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 209 806 грн. 1140,25 грн. х 184 календарних днів).

Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 52086, 62 грн., в тому числі за період з 02.06.2019 р. по 18.07.2022 р. в розмірі 55870,02 грн., та з 19.07.2022 р. по 18.01.2023 р. у розмірі 209806, 00 грн.

Щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду, з огляду на клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд враховує наступне.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (по тексту КЗпП України).

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відтак, суд враховує, що 23.07.2023 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/27552/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.06.2019 року включно у загальній сумі 53380,20 гривень, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у сумі 52579,50 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 12.08.2023 (через електронний суд), тобто в межах тримісячного строку, у зв`язку з чим доводи щодо пропуску позивачем строку звернення є безпідставними.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр.-т Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03618, код ЄДРПОУ 22990368) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.06.2019 року по 23.07.2023 року включно.

Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі у за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 261892,62 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Враховуючи знаходження судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано суддею 28.05.2025 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка