Рішення № 127767383, 28.05.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15166/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73005, код ЄДРПОУ 21295057), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.02.2024 № 213050037326 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в призначені пенсії за віком.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області: - зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , періоди трудової діяльності за записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 20.03.1984 року, в колгоспі "Росія": з 01.07.1981 по 21.11.1981 (записи №1 та №2), з 01.03.1984 по 13.02.1991 (записи № 3 - №6), з 11.05.1992 по 22.08.1997 (записи № 7- №12), період роботи з 13.02.1991 по 01.05.1992 (записи № 5 - №7),;

призначити, виплатити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком з дати його звернення - 13.02.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, ОСОБА_1 13.02.2024 року звернувся з заявою про призначення пенсії за віком до Головного Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області. Органом, що приймає рішення за заявою позивача, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області. 20.02.2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській № 213050037326 про відмову у призначенні пенсії йому відмовлено в призначені пенсії за віком за ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу з підстав незарахування періодів трудової діяльності: - періоди роботи в колгоспі з 1981 по 1991 роки та з 1992 по 1997 роки оскільки не надано довідок про встановлений і вироблений мінімум трудової участі (ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення"), - періоди роботи з 13.12.1991 по 01.05.1992, оскільки номер наказу про прийняття виправлено, чим порушено пункт 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. 27.03.2024 подано скаргу на зазначене рішення про відмову в призначенні пенсії до Пенсійного фонду України. 25.04.2024 листом Головного управління ПФУ в Херсонській області № 3827-2846/ О-02/8-2100/24 надано відповідь, що записи у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 20.03.1984 року: з 01.07.1981 по 21.11.1981, з 01.03.1984 по 13.02.1991, з 11.05.1992 по 22.08.1997 не враховано, оскільки записи про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні оформлені не належним чином, а саме: в розділі трудової книжки "трудова участь в громадському господарстві" в графі 6 не зазначено номер та дату документу, на підставі чого здійснено записи, тому не можуть бути взяті до уваги. Позивач вважає рішення відповідача протиправним, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Від представника відповідача ГУ ПФУ в Херсонській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що за результатами розгляду доданих до заяви документів, до страхового стажу Позивача не зараховано періоди роботи в колгоспі відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 10.09.1981: - з 01.07.1981 по 21.11.1981, з 01.03.1984 по 13.02.1991, з 11.05.1992 по 22.08.1997, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві, що не відповідає вимогам пунктом 6 Порядку №310. Довідку про встановлений мінімум і вироблені людинодні за період роботи з 1981 року по 1991 рік та з 1992 року по 1997 рік в колгоспі "Росія" позивачем до органів Пенсійного фонду України не надано. У зв`язку з чим, законодавчо обґрунтованих підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу, немає. - з 13.02.1991 по 01.05.1992, оскільки в графі 4 в номері наказу є виправлення, що не відповідає вимогам п.2.4 Інструкції №162. Для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів роботи позивачу необхідно було надати уточнюючу довідку, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, що передбачено Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів в ній, відповідно до п. 18 Порядку №637. Проте, останній своїм правом, щодо надання додаткових документів, не скористався, жодних відомостей (документів) на підтвердження спірного періоду трудової діяльності, не надав. Таким чином, за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, страховий стаж позивача склав 15 років 08 місяців 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058. Враховуючи вищевикладене, оскаржуване у судовому порядку рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, є правомірним. А відповідачем, в свою чергу, протиправних дій чи бездіяльності, по відношенню до Позивача не допущено.

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що За заявою Позивача, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.02.2024 № 213050037326 повідомлено про відмову Позивачу призначені у пенсії за віком.

Як зазначено в рішенні про відмову в призначення пенсії до страхового стажу не враховано період роботи а саме: - періоди роботи в колгоспі з 1981 року по 1991 рік та з 1992 року по 1997 рік, оскільки не надано довідок про встановлений та вироблений мінімум трудової участі (ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення"); - період роботи з 13.12.1991 по 01.05.1992, оскільки номер наказу про прийняття виправлено, чим порушено п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. Згідно з наданими документами страховий стаж становить 15 років 8 місяців 7 днів

Для врахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі необхідно надати уточнюючі довідки про вихододні та встановлений мінімум трудової діяльності в колгоспі видані на підставі первинних документів. Довідку про встановлений мінімум і вироблені людинодні за період роботи в колгоспі з 1981 року по 1991 рік та з 1992 року по 1997 рік в колгоспі "Росія" позивачем ні до органів Пенсійного фонду ні до суду не надано, а тому для зарахування до стажу періоду роботи з 1981 року по 1991 рік та з 1992 року по 1997 рік в колгоспі "Росія" згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.03.1984, законодавчих підстав немає, оскільки як визначено ст.56 Закону № 1788-ХІІ при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Відповідач звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком за умови подання додаткових матеріалів на підтвердження періодів роботи.

Відповідно до вищевказаного період роботи з 13.12.1991 по 01.05.1992, оскільки номер наказу про прийняття виправлено, чим порушено п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.

Тобто питання про наявність підстав для призначення пенсії за віком відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду України.

За таких обставин, належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, з врахуванням зазначених у рішенні суду висновків, а не зобов`язання призначити таку пенсію.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою від 13.02.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до п.1 ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та прийняло рішення від 20.02.2024 № 213050037326 про відмову у призначенні пенсії.

У рішенні зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 15 років 8 місяців 7 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу, згідно із записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 10.09.1981, не зараховано:

- періоди роботи в колгоспі з 1981 року по 1991 рік та з 1992 року по 1997 рік, оскільки не надано довідок про встановлений та вироблений мінімум трудової участі (ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення");

період роботи з 13.12.1991 по 01.05.1992, оскільки номер наказу про прийняття виправлено, чим порушено п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 24 Закону України №1058-IV закріплено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону України №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Абзацом другим частини 1 статті 26 Закону України №1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Частиною третьою статті 26 Закону України №1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Статтею 44 Закону України №1058-VI визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

За правилами пункту 1.7. Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Відповідно до пункту 4.1. Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Отже, відповідач наділений правом перевіряти надані особою документи для призначення пенсії та вірного її обчислення.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

На підставі частини 1 статті 62 Закону України №1788 основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в п.17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону України №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З наведених у позовній заяві обставин, зокрема вбачається, що позивач не погоджується із неврахуванням відповідачем до його страхового стажу періоди роботи з 13.02.1991 по 01.05.1992.

Так, позивачем до матеріалів справи, окрім іншого, надано копію трудової книжки серії НОМЕР_2 , виданої 20.03.1984 на ім`я позивача, яка містить відомості про роботу позивача у спірний період з 13.02.1991 (а не як вказано в оскаржуваному рішенні 13.12.1991) по 01.05.1992.

Суд звертає увагу, що в межах даної справи відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював у спірний період або цей період роботи не відповідає дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно такого періоду зроблені неправильно або взагалі відсутні.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".

Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".

Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Суд вказує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.

Також Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

З зазначених підстав суд дійшов висновку про неправомірність не зарахування територіальним органом ПФУ до страхового стажу позивача періодів роботи з 13.02.1991 (а не як вказано в оскаржуваному рішенні 13.12.1991) по 01.05.1992 року згідно записів у трудової книжки серії НОМЕР_2 , виданої 20.03.1984.

Щодо не зарахування відповідачем періоду роботи в колгоспі з 1981 року по 1991 рік та з 1992 року по 1997 рік у зв`язку з відсутністю довідок про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, суд зазначає наступне.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також необхідно вказати на встановлений зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отже трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно із записами, внесеними до трудової книжки колгоспника наявна інформація про трудову участь позивача у громадському господарстві у спірний період, зокрема:

- за 1981 рік: 67 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 65;

- за 1984 рік: 121 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 227;

- за 1985 рік: 294 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1986 рік: 311 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1987 рік: 279 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1988 рік: 286 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1989 рік: 288 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1990рік: 318 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1991 рік: 30 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 30;

- за 1992 рік: 208 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 200;

- за 1993 рік: 293 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1994рік: 298 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1995 рік: 290 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1996 рік: 276 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 275;

- за 1997 рік: 170 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 178;

Судом встановлено, що пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період його трудової діяльності в колгоспі з 1981 року по 1991 рік та з 1992 року по 1997 рік року, оскільки відсутня довідка про відпрацьовані трудодні в колгоспі.

Суд зауважує, що за 1981, 1985 1986, 1987, 1988, 1989, 1990, 1991, 1992, 1993, 1994, 1995, 1996 наявні відомості про відпрацьовані трудодні та їхня кількість відповідає встановленому мінімуму окрім 1984, 1997 року.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року по справі №686/3264/16-а зазначено необхідність застосування саме записів у трудовій книжці, а надання довідок вимагається у разі відсутності в ній відповідних записів.

Так, першочергово мають враховуватися записи, що містяться в трудовій книжці. За відсутності ж необхідних записів у трудовій книжці певні відомості можуть підтверджуватися, в тому числі, відповідними довідками.

Однак, позивачем також не надано довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі та в матеріалах справи відсутні докази щодо подання такої довідки позивачем до пенсійного органу.

Суд зазначає, що відсутність відомостей про виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі не може вважатися формальною неточністю, оскільки відсутність даних про установлений в колгоспі мінімум участі в громадському господарстві, виконання позивачем річного мінімуму трудової участі у колгоспі у спірний період є підставою для незарахування такого періоду до страхового стажу позивача.

У постанові від 24.10.2019 у справі № 302/182/17 Верховний Суд підтримав позицію судів першої та апеляційної інстанцій про можливість зарахування роботи в колгоспі до страхового стажу позивача, оскільки суди установили, що наданими позивачем довідками підтверджується його робота і виплата йому заробітної плати в колгоспі у спірний період.

У справі, що розглядається, відповідні документи позивачем не подані. Інших уточнюючих документів позивачем до пенсійного органу та до суду не подано.

Однак, записи за спірний період зроблено у хронологічній послідовності, відсутні ознаки підчисток та підробок, у відповідній графі наведені підстави для внесення відповідних записів.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в цій частині спірних періодів) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому посилання відповідача на відсутність довідки про кількість вироблених трудоднів за вказаний період не могло бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.02.2024 № 213050037326 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідачів вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Водночас, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 58 Закону України №1058-IV, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Таким чином, нарахування пенсії відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати періоди, які слід враховувати при обчисленні пенсії позивачу.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17 вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

З огляду на встановлені вище обставини у їх сукупності, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV, період його роботи за записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 20.03.1984 року, в колгоспі "Росія": з 01.07.1981 по 21.11.1981 (записи №1 та №2), з 01.03.1984 по 13.02.1991 (записи № 3 - №6), з 11.05.1992 по 22.08.1997 (записи № 7- №12), період роботи з 13.02.1991 по 01.05.1992 (записи № 5 - №7), у зв`язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 13.02.2024 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

Враховуючи, що питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України № 1058-IV на момент розгляду даної справи не вирішено, а буде вирішено відповідачем за результатами заяви від 13.02.2024, суд дійшов висновку що позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести виплату пенсії, є передчасними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Щодо інших посилань учасників справи суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI Про судовий збір.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73005, код ЄДРПОУ 21295057), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.02.2024 № 213050037326 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV, період його роботи за записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , дата заповнення 20.03.1984 року, в колгоспі "Росія": з 01.07.1981 по 21.11.1981 (записи №1 та №2), з 01.03.1984 по 13.02.1991 (записи № 3 - №6), з 11.05.1992 по 22.08.1997 (записи № 7- №12), період роботи з 13.02.1991 по 01.05.1992 (записи № 5 - №7), у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2024 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Враховуючи знаходження судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано суддею 28.05.2025 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка